Постанова № 28910720, 10.12.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 0670/6517/12

категорія 8.2.6

10 грудня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сичової О.П. ,

при секретарі - Шевчук Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан"

до Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000322301, №0000332301 від 24.07.2012 р.,-

встановив:

У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан" звернулося до суду з позовом, в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби № 0000322301 від 24.07.2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 199635,00 грн., в тому числі 199635,00 грн. - за основним платежем; №0000322301 від 24.07.2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 53115,00 грн., в тому числі 35410,00 грн. - за основним платежем та 17705,00 грн. - фінансових санкцій. Вимоги мотивує тим, що товариством вимоги податкового законодавства не порушувались, а висновки, що викладені в акті перевірки є необґрунтованими, прийняті податкові повідомлення-рішення в частині оскарження протиправними. Позивач посилається на безпідставність висновків Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби щодо порушення вимог пп.138.2, 138.8 ст.138, пп.139.1.9 ст.139, п.189.1 ст.189, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України та ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України під час вчинення господарських операцій з контрагентом - ТОВ "ЛЕК ОІЛ". Позивач стверджує, що дані господарські операції були дійсними та спрямованими на реальне настання правових наслідків, про що свідчать надані для перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, проведені розрахунки, факт настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, дані бухгалтерського обліку.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі, просили задовольнити на підставі наявних матеріалів справи.

Представники відповідача в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову з підстав викладених в акті перевірки та письмових запереченнях.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан" знаходиться на податковому обліку в Володарсько - Волинській міжрайонній державній податковій інспекції Житомирської області Державної податкової служби та є платником податку на додану вартість.

З 18.06.2012 року по 09.07.2012 року посадовими особами Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.03.2012 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем був складений акт №19/5/23-07/30597957 від 16.07.2012 року згідно висновку якого серед інших було встановлено з боку позивача наступні порушення:

-п.5.1, п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.138.2, 138.8 ст.138, пп.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 203050,00 грн.

- п.п. 7.4.1, 7.4.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.189.1 ст.189, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 56890,00 грн.

- ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених позивачем при придбанні товарів від постачальника ТОВ "ЛЕК ОІЛ".

На підставі зазначених висновків, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення № 0000322301 від 24.07.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 203351,00 грн., з яких 203050,00 грн. основного платежу, 301,00 грн. штрафних санкцій, № 0000332301 від 24.07.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 75587,00 грн., з яких 56890,00 грн. основного платежу, 18697,00 грн. штрафних санкцій.

Фактичною підставою для винесення в спірній частині податкових повідомлень - рішень від 24.07.2012 року №0000332301, №0000322301 слугувало відображені в акті №19/5/23-07/30597957 від 16.07.2012 року посилання суб'єкта владних повноважень про порушення ТОВ "Титан" вимог пп.138.2, 138.8 ст.138, пп.139.1.9 ст.139, п.189.1 ст.189, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України та ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України під час вчинення господарських операцій з контрагентом - ТОВ "ЛЕК ОІЛ".

Перевіривши оскаржувані податкові повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Формування позивачем валових витрат та податкового кредиту здійснювалось згідно норм Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6. ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені положення ПК України для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, між ТОВ "Титан" та ТОВ "ЛЕК ОІЛ" укладено договір поставки № МО27 від 23.06.2011 р. (а.с.72-73) та додаткову угоду до договору № МО27 від 23.06.2011 р. (а.с.74).

На виконання вказаного договору позивачем у серпні, вересні та листопаді 2011 року був отриманий товар, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, зокрема видатковим накладними, рахунками-фактурами, які були отримані від ТОВ "ЛЕК-ОІЛ" та копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 76-77, 80-81, 107-108, 111-112, 137-140, 143-144).

Позивачем отримані від контрагента також податкові накладні (а.с. 78, 82, 109, 113, 141, 145).

Факт транспортування нафтопродуктів від ТОВ "ЛЕК-ОІЛ" підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортним накладними та товарно - транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (а.с.75,79, 106, 110, 136, 142).

Так, відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до п.7.5.6 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива і енергетики, Міністерства економіки, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008р. №281/171/578/155, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 02.09.2008р. №8015496 (надалі Інструкція), відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється товарно-транспортною накладною у чотирьох примірниках, з яких :

- перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

- другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

- третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу . Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки товарно - транспортних накладних на підприємстві є документами суворої звітності.

Товарно-транспортні накладні на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства ( п. 7.5.7. Інструкції ).

Відповідно до п.5.1.1 Інструкції приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

Представниками відповідача в судовому засіданні не заперечувався факт наявності на час перевірки у ТОВ "Титан" товарно-транспортних накладних на перевезення нафтопродуктів. Однак, вони пояснили, що надані документи не відповідали встановленій формі, оскільки в них відсутній номер подорожнього листа вантажовідправника, відсутній номер резервуара, метод визначення маси нафтопродукту та температура нафтопродукту, а тому вони не можуть підтвердити факту отримання позивачем нафтопродуктів.

Однак судом встановлено, що надані позивачем в підтвердження факту господарських взаємовідносин зі своїм контрагентом товарно-транспортні накладні дозволяють ідентифікувати вид перевезення, зміст та учасників господарської операції. Отже недоліки у заповненні товарно-транспортних накладних, на які вказує відповідач, не спростовують реальності здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ "ЛЕК ОІЛ".

Крім того, судом встановлено, що поставлений бензин в серпні, вересні та листопаді 2011 року реалізовано ТОВ "Титан", відповідно до фіскальних звітних чеків, які містяться в матеріалах справи, а тому твердження відповідача щодо безтоварності операцій з придбання нафтопродуктів спростовується.

Щодо визнання податковим органом договору між позивачем і ТОВ "ЛЕК ОІЛ" нікчемним, то відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою для недійсності правочину відповідно до ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При визнанні договору нікчемним податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між ТОВ "Титан" і ТОВ "ЛЕК ОЙЛ" з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи Володарсько - Волинською міжрайонною державною податковою інспекцією Житомирської області не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Акт перевірки не містить жодних доказів, які б підтверджували, що зміст договору поставки нафтопродуктів № МО27 від 23.06.2011 року не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання господарських зобов'язань, що виникли на підставі цих договорів.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Що ж стосується доводів представників контролюючого органу про наявність постанов у справах про притягнення до адміністративної відповідальності директора та головного бухгалтера ТОВ "Титан" за недбале ведення податкового обліку, якими встановлено факт заниження податку на прибуток, то такі доводи також не можуть обґрунтовувати законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Так, в силу приписів ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Таким чином, законодавець визначає, що рішення в адміністративній справі є доказовою презумпцією, яка звільняє суд від обов'язку доказування певних обставин. У той же час, звільнення від такого обов'язку не виключає повноважень суду на безпосереднє встановлення та дослідження обставин, які є предметом доказування у справі, що ним розглядається. А відтак, наявність постанов Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 08.08.2012 року та від04.10.2012 року не є беззаперечним доказом правомірності позиції відповідача та не може спростовувати наведені висновки суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, висновки що викладені в акті базуються на припущеннях та не містять належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень податкового законодавства, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

З огляду на викладене, вимоги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби № 0000322301 від 24.07.2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 199635,00 грн., в тому числі 199635,00 грн. - за основним платежем; №0000322301 від 24.07.2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 53115,00 грн., в тому числі 35410,00 грн. - за основним платежем та 17705,00 грн. - фінансових санкцій є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 158-162, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Позовні вимоги задоволити.

Визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення-рішення Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області №0000322301 від 24.07.2012 р. в частині збільшеного грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 199 653 грн., в тому числі 199635 грн. основного платежу та 0 грн. фінансових санкцій.

Визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення-рішення Володарсько - Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області №0000332301 від 24.07.2012 р. в частині збільшеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 53115 грн., в тому числі 35410 грн. основного платежу та 17705 грн. фінансових санкцій.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя О.П. Сичова

Повний текст постанови виготовлено: 17 грудня 2012 р.