Рішення № 28896978, 14.01.2013, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Провадження №2/263/147/2013р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2013 року Жовтневий районний суд м.Маріуполя у складі судді Шатілової Л.Г., при секретарі Симоненко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету радіоелектроніки про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

02.10.2012р. позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому вказав, що з 26.10.01р. він працював завідуючим Маріупольською філією кафедр «Економіки та менеджменту» та «Біомедичних електронних пристроїв і систем»Харківського національного університету радіоелектроніки (ХНУР) , а з 15.09.2004р. завідуючим Науково-консультаційним центром ХНУРЕ в м.Маріуполі. Восени 2011р. з позовною заявою ХНУРЕ він отримав ксерокопії наказів від 30.06.09р. №132, яким його було звільнено з посади завідуючого НКЦ ХНУРЕ в м.Маріуполі з 10.09.09р. та від 23.09.09р. №428К яким його було звільнено з посади завідуючого НКЦ ХНУРЕ в м.Маріуполі з 28.09.09р. у звязку з ліквідацією НКЦ в м.Маріуполі. В травні 2012р. в Орджонікідзевському РО м.Маріуполя йому повідомили про наказ ХНУРЕ № 07К від 18.01.12р. Вважає звільнення незаконним, оскільки були порушені вимоги ч.2 ст. 40 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП України , тобто не було запропоновано іншої роботи в ХНУРЕ при звільненні згідно наказів №132 та № 428К. Звільнення за наказом № 07К відбулося в порушення ст. 149 КЗпП України від нього не витребували письмових пояснень та в наказі не вказано в чому виразилося порушення трудових обовязків, не зазначено дати, з якої він звільнений. Просить визнати його звільнення незаконним та поновити його на роботі на вищевказаних посадах та стягнути з НКЦ середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 12635,04 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги з вищевказаних підстав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову про що вказала у письмових запереченнях.

Вислухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи , суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що Харківський національний університет радіоелектроніки 26.10.2001р. на території м.Маріуполя відкрив відокремлений структурний підрозділ без права юридичної особи-Маріупольську філію кафедр Економіки і менеджменту та Біомедичних електронних пристроїв і систем ХНУРЕ. Завідуючим Маріупольської філії наказом по університету від 26.10.2001р. за № 101 було призначено ОСОБА_1, що не оспорює представник позивача. Для здійснення освітньої діяльності Маріупольської філії, з дозволу ректора ХНУРЕ, позивач придбав нежитлову будівлю у місті Маріуполі (Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Лепорського, будинок 9).

12.07.2004 р. в університеті було видано наказ за №122 про перейменування Маріупольської філії у Навчально-консультаційний центр Харківського національного університету радіоелектроніки.

У той час ОСОБА_1 відкрив новий відокремлений структурний підрозділ університету - Навчально-консультаційний центр Харківського національного університету радіоелектроніки (ЄДРПОУ 26128252, юридична адреса: м. Маріуполь, пр. Леніна, 68) (надалі НКЦ ХНУРЕ м. Маріуполя).

З 04.12.2004 р. усіх студентів Маріупольської філії було переведено на навчання до НКЦ ХНУРЕ м. Маріуполя, а 11.03.2005 р. університетом вже було отримано ліцензію на НКЦ ХНУРЕ м. Маріуполя.

Завідувачем НКЦ ХНУРЕ м. Маріуполя наказом по університету від 15.09.2004 р. за №155 було призначено ОСОБА_1 Посаду завідувача НКЦ ХНУРЕ м. Маріуполя було передбачено у штатному розписі НКЦ ХНУРЕ м Маріуполя.

Діяльність НКЦ ХНУРЕ м. Маріуполя здійснювалася у відповідності до Положення про Навчально-консультаційний центр ХНУРЕ, затвердженого ректором 23.04.2008 р.

НКЦ ХНУРЕ м.Маріуполя мав свій розрахунковий рахунок у Маріупольському відділенні комерційному банку АКБ «Правекс-Банк», окрему печатку, вів окремий баланс та самостійно сплачував усі податки за місцем знаходження.

30.06.2009 р. Харківським національним університетом радіоелектроніки на підставі наказу за №132 було прийнято рішення щодо ліквідації НКЦ ХНУРЕ м. Маріуполя, яку було проведено 22.07.2009р. у відповідності до запису в ЄДРПОУ.

23.07.2009 р. в університеті було видано наказ за №347К про скорочення штатної одиниці завідувача НКЦ ХНУРЕ м. Маріуполя.

24.07.2009 р. університет направив на домашню адресу ОСОБА_1 рекомендованим листом повідомлення про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з ліквідацією НКЦ ХНУРЕ м. Маріуполя, а 28.07.2009 р. ліквідаційна комісія у складі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ознайомила ОСОБА_1 зі змістом наказу за №347К від 23.07.2009р. та повідомила ОСОБА_1 про наступне звільнення 28.09.2009 р. за п.1 ст.40 КЗпП України. ОСОБА_1 відмовився підписувати цей наказ і повідомлення про звільнення, про що членами ліквідаційної комісії було складено відповідний акт за №1 від 28.07.2009р.

Таким чином, Позивач дізнався про ліквідацію НКЦ ХНУРЕ м. Маріуполя та своє звільнення за п.1.ст.40 КЗпП України саме 28.07.2009 р.

25.09.2009 р. ОСОБА_1 письмово звернувся до ректора ХНУРЕ з проханням виплатити заробітну плату йому та бухгалтеру ОСОБА_5

Голова ліквідаційної комісії ОСОБА_2 здійснив усі виплати щодо заробітної плати ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з розрахункового рахунку НКЦ ХНУРЕ м. Маріуполя, про що свідчать платіжні відомості за №1, №2.

14.12.2009 року на підставі наказу ХНУРЕ за №243 було ліквідовано Маріупольську філію кафедр Економіки і менеджменту та Біомедичних електронних пристроїв і систем ХНУРЕ. У цьому наказі було зобовязано ОСОБА_1 створити відповідні умови для роботи ліквідаційної комісії, своєчасно виконати усі обсяги робіт, які визначила ліквідаційна комісія та нести за це персональну відповідальність.

18.01.2012р. позивача було звільнено за грубе порушення трудових обовязків згідно п.1 ст. 41 КЗпП України на підставі доповідної записки начальника юридичного відділу від 19.12.2011р., з якої вбачається, що ОСОБА_1 в порушення розділу 6 Положення про Маріупольську філію кафедр Економіки і менеджменту та Біомедичних електронних пристроїв і систем ХНУРЕ, відмовився передати членам ліквідаційної комісії матеріальні цінності, які обліковуються на балансі філії, фінансово-господарську документацію та господарські договори , які необхідно подати до податкової інспекції для проведення перевірки.

Відповідно до п.1 ч.1, 2 ст. 41 КЗпП України встановлено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками…

Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Суду не було представлено письмових пояснень ОСОБА_1 з приводу порушення, але суд , враховуючи доповідну записку члена ліквідаційної комісії, з якої вбачається, що ОСОБА_1 відмовився спілкуватися з членами ліквідаційної комісії, а також належним чином оформлені відмови позивача ознайомитися з наказами про звільнення, суд вважає, що звільнення позивача за ст. 41 п.1 КЗпП України відбулось відповідно до вимог Закону.

Також, в судовому засіданні було встановлено, і це не заперечує представник позивача, що ліквідація НКЦ ХНУРЕ м. Маріуполя була проведена 22.07.2009р. у відповідності до запису в ЄДРПОУ. Всі передбачені Законом підстави для звільнення за ст. 40 п.1 КЗпП України були виконані, тому підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді завідуючого НКЦ ХНУРЕ м.Маріуполя у суду немає. Також, не підлягають задоволенню вимоги в частині стягнення з НКЦ ХНУРЕ м.Маріуполя середнього заробітку у розмірі 12635,04 грн.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене права підлягає захисту.

В процесі розгляду справи представником відповідача було заявлено про застосування позовної давності, оскільки позивач дізнався про порушення свого права з моменту повідомлення ОСОБА_1 28.07.2009 року членами ліквідаційної комісії про його звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України. Позивач при зверненні до суду цей строк не вважає пропущеним і питання про його поновлення не ставить, будь-яких причин пропуску, які можна було б вважати поважними та достатніми для його поновлення, не приводить.

В позовній заяві позивачем визнано ту обставину, що про порушення свого права він дізнався восени 2011р.,а про звільнення згідно наказу №07Ка від 19.01.2012р.- в травні 2012р., однак вважає, що строк звернення до суду не пропущений, оскільки він не отримував належним чином оформлену трудову книжку та копію наказів про звільнення.

Разом з тим, в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»зазначено, що передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного чи тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд зясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи , права і обовязки сторін.

Отже, з урахування наведеного, суд вважає, що у задоволені позову слід відмовити повністю , також і у звязку зі спливом позовної давності.

Керуючись ст.ст. 10,60,212,215,218,267 ЦПК України, ст.ст. 40 п.1,41 п.1,233 КЗпП України, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»,

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Донецькій Апеляційний суд протягом 10 днів з дня проголошення.

Суддя Л.Г.Шатілова