Постанова № 28895505, 16.11.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2012 року Справа № 0870/9202/12

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сіпаки А.В.

при секретарі Глінському А.А.

за участю:

представника позивача Нестриженого А.В.

представника відповідача Панцакова С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦІМІДЖ»

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача №0000482214/6184 від 01.08.2012 оскільки вважає, що воно винесено з порушенням норм діючого законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, зокрема зазначивши, що співробітниками відповідача була проведена позапланова не виїзна перевірка позивача, за результатами якої складено акт від 11.07.2012 №160/22-1421/35842316, на підставі якого прийнято податкове повідомлення - рішення №0000482214/6184 від 01.08.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 26 313 грн. 75 коп., з яких: 21 051 грн. 00 коп. - основний платіж та 5 262 грн. 75 коп. - штрафні санкції.

Так зобов'язання по оскаржуваному податковому повідомленню - рішенню виникли внаслідок того, що податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Діннаріс», що в свою чергу підтверджує безтоварність операції та неправомірне віднесення до складу податкового кредиту сум з придбання у зазначеного контрагента товару.

Представник позивача вважає, що відповідачем хибно зроблені вказані висновки, оскільки всі господарські відносини із вказаним контрагентом підтверджуються первинними документами бухгалтерської звітності.

На підставі вищевикладеного представник позивача вважає, що вищевказане податкове повідомлення - рішення винесено з порушенням норм діючого законодавства та просить суд його скасувати.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог в повному обсязі, зокрема зазначивши, що співробітниками відповідача була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Діннаріс», їх реальності та повноти відображення в обліку за період червень - вересень 2009 року, за результатами якої складено акт від 11.07.2012 №160/22-1421/35842316, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, пп. 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР та Наказу ДПА України №166 від 30.05.1997 «Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення та подання».

Так на підставі вищевказаного акту перевірки, податковим органом було винесено податкові повідомлення - рішення №0000482214/6184 від 01.08.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 26 313 грн. 75 коп., з яких: 21 051 грн. 00 коп. - основний платіж та 5 262 грн. 75 коп. - штрафні санкції.

Податковим органом зроблено висновки про завищення податкового кредиту за перевіряє мий період, заниження позитивного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за перевіряє мий період та заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду.

На підставі вищевикладеного представник відповідача просить суд відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Державна податкова адміністрація України, до складу якого входить Державна податкова інспекція в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя запорізької області Державної податкової служби України, є одним із органів державної виконавчої влади. Відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам чинного законодавства України.

Судом встановлено, що співробітниками відповідача була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Діннаріс», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з червня по вересень 2009 року, за результатами якої складено акт від 11.07.2012 № 160/22-1421/35842316.

Так вищевказаним актом встановлено порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР та Наказу ДПА України №166 від 30.05.1997 «Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення та подання», що призвело до завищення податкового кредиту за червень 2009 року на суму 9 288 грн. 00 коп., за липень 2009 року на суму ПДВ 193 грн. 00 коп., за серпень 2009 року на суму ПДВ 6 788 грн. 00 коп., за вересень 2009 року на суму ПДВ 14 07 грн. коп., який сформований від контрагента ТОВ «Діннаріс», що призвело до заниження позитивного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за перевіряє мий період на загальну суму 30 339 грн. 00 коп. та заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на загальну суму 30 339 грн. 00 коп.

На підставі вищевказаного акуту перевірки, податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

При з'ясуванні обставин справи судом встановлено, що 03.06.2009 між позивачем та ТОВ «Діннаріс» укладено договір №09-06-02, відповідно до умов якого постачальник (ТОВ «Діннаріс») зобов'язаний поставити на адресу покупця (ТОВ «Спецімідж») товар, а покупець зобов'язаний прийняти цей товар та сплатити за нього кошти, найменування, асортимент, кількість та ціна якого зазначається в рахунках, накладних, які є невід'ємною частиною договору. За умовами поставки, постачання товару здійснюється автомобільним транспортом за рахунок постачальника на склад покупця.

Так на виконання умов вищевказаного договору, постачальник за період з 16.06.2009 по 30.09.2009 здійснив постачання товару, що підтверджується виписаними рахунками - фактурами та видатковими накладними.

Розрахунок за проданий товар відбувався у відповідності до умов вищевказаного договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «Діннаріс», що підтверджується платіжними дорученнями, які знаходяться в матеріалах справи.

Вищевказані обставини та наявність всіх документів бухгалтерської звітності, які б підтверджували реальне придбання товару наявні у позивача підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем. Крім того наявність документів бухгалтерської звітності також підтверджується фактами викладеними в акті перевірки.

Так суд вважає, що відповідачем не правомірно зроблені вищевказані висновку виходячи з наступного.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, Податковим кодексом України передбачено вичерпний перелік вимог для отримання покупцем права на відображення податкового кредиту, а саме: дата здійснення «першої події» та наявність податкової накладної.

Крім того, Податковим кодексом України встановлено перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаного товару були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, тому ТОВ «Спецімідж» цілком правомірно включило суму ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується належним доказом.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Щодо контрагенту позивача, суд зазначає, що вищевказаний контрагент позивача був зареєстрований у встановленому законом порядку як платник ПДВ. Жодні відомості про анулювання свідоцтва цього платника податків на додану вартість чи його ліквідацію на момент здійснення операцій з позивачем податковим органом не надано.

Крім того суд не приймає до уваги посилання відповідача на ту обставину, що у відповідача відсутні товарно-транспортні накладні, оскільки статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999 (далі - Закон №996-ХІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 вищевказаної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так судом встановлено, що придбаний товар не перевозився позивачем, а вивозився ТОВ «Діннаріс», як то було передбачено вищевказаним договором.

Також, відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна визначена як документ на перевезення вантажів наряду з іншими документами, а саме подорожними листами. Тільки дорожній лист вантажного автомобіля є документом без якого перевезення вантажів не допускається (п. 11.3), але даний документ є документом вантажовідправника або перевізника, а не отримувача товару та зберігається і знаходиться у них, копія отримувачу товару не надається.

Товарно-транспортна накладна з 22.05.2006 виключена як бланк суворої звітності, у зв'язку з втратою сили «Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом і обліку транспортної роботи» №228/253 від 07.08.1996 та у зв'язку з чим, даний документ є не обов'язковим документом для застосування підприємствами.

Товарно-транспортна накладна є документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку їх на шляху, складського оприбуткування, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажів та обліку виконаною роботи, відповідно до термінів та понять закріплених в «Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.

Отже з аналізу вищевказаних приписів діючого законодавства України, вбачається, що товарна - транспортна накладна не є документом суворої звітності, а тим самим обов'язковою до застосування (як бланк суворої звітності виключено на підставі наказу Міністерства транспорту та зв'язку №493 від 22.05.2006р.); не являється документом податкового обліку та лише на підставі документів податкового обліку можливо нарахування та обчислення податків та обов'язкових платежів.

В акті перевірки податковим органом жодним чином не спростовано достовірність первинних документів, які складались позивачем з його контрагентом під час здійснення господарських операцій.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні технічні потужності для здійснення його господарської діяльності.

Викладені обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Щодо не співпадання податкової звітності позивача з його контрагентами слід зазначити, що чинне законодавство України не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету у разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця в складі ціни товару. Суми податку на додану вартість, які включені в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту чи бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Щодо твердження відповідача про нікчемність укладеного правочину, суд зазначає, що відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним

для чинності правочину. Зокрема, частиною 5 статті 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 234 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено без наміру

створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Недійсність фіктивного правочину не встановлена законом, а отже такий правочин не є нікчемним. Згідно із статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що зміст вищевказаного договору не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цієї угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні засновується на принципах, у відповідності з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно ч.1 ст.138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень п. 36.1, 36.5, 38.1, 44.1, 47.1, 49.2 ПК України обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну (персональну) відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Окрім того, згідно закріпленого в Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. В даному випадку ТОВ «Спецімідж», яким при здійсненні господарської діяльності додержано всіх норм податкового законодавства, не зобов'язане нести відповідальність за дії інших осіб.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не правомірно винесено податкове повідомлення - рішення від 01.08.2012 №0000482214/6184.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 94, 158-163, 186 КАС України, Податковим Кодексом України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦІМІДЖ» до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 01.08.2012 №0000482214/6184 винесене Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦІМІДЖ» (ЄДРПОУ 35842316) судові витрати по справі у розмірі 263 грн. 14 коп. (двісті шістдесят три гривні дев'ятнадцять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя /підпис/ А.В. Сіпака