Постанова № 28871054, 17.01.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 січня 2013 р. №2а- 13869/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Єгупенко В.В.

за участю секретаря - Вождаєвої М.О.

за участю представників сторін:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Джиджавадзе Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 04.12.2012 року №0001711720.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що податкове повідомлення - рішення від 04.12.2012 року №0001711720, прийняте Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби в порушення вимог чинного законодавства а тому підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності дійшов висновку, що позову підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована Виконавчим комітетом Харківської міської ради про що 21.07.2006 року видано свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (а.с.6).

ФОП ОСОБА_3 перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (а.с. 7), та є платником податку на додану вартість про що позивачу видано свідоцтво НОМЕР_2 від 11.09.2009 року (а.с.8).

Фахівцями Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проведено документальну невиїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з питання взаємовідносин з ТОВ "Орлі" (код ЄДРПОУ 31433955) за квітень 2012 року за результатами якої складно акт від 16.11.2012 року №2929/1720/НОМЕР_1 (а.с.9-24).

Відповідно до висновків вищевказаного акту податковим органом встановлені порушення:

- п.5 ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що Обумовлені ними по правочинах, здійснених ФО-П ОСОБА_3 з ТОВ "ОРЛІ" у квітні 2012 року на суму 628919,80 грн. (у т.ч. ПДВ у розмірі 104820 грн.).

- Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст. 185, ст. 188, ст. 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-IV (із змінами та доповненнями). дані податкового кредиту, відображені ФО-П ОСОБА_3, у деклараціях з податку на додану вартість за квітень 2012 року - не є дійсними на суму 104820 грн., ПДВ. Встановлено порушення ст. 198, п. 201.4 статті Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-IV (із змінами та доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту у квітні 2012 року на суму 104820 грн., ПДВ.

- Згідно пп.129.1.2 п. 129.1 ст.129 Податкового кодексу України від 02.12.10р. №2755-УІ із змінами та доповненнями, нараховується пеня у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження). (а.с.23-24).

На підставі висновків вищевказаного акту, Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення - рішення від 04.12.2012 року №0001711720 на загальну суму 157230,00 грн., у тому числі 104820,00 грн., - за основним платежем, 52410,00 грн., - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с.25).

Перевіряючи висновок акту перевірки, а відтак і прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення -рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що між ФО - П ОСОБА_3 ( замовник) та ТОВ «Орлі» ( перевізник) 02.04.2012р. був укладений договір №1/04-12 про перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до якого перевізник бере на себе зобов'язання доставляти та отримувати ввірений йому для перевезення вантаж ( згідно з транспортною накладною) транспортним засобом до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а також приймає на себе зобов'язання надавати експедиторські послуги, а замовник зобов'язується своєчасно сплачувати перевізнику (а.с.35-36).

ТОВ «Орлі» на адресу ФО - П ОСОБА_3 був виписаний рахунок - фактура від 30.04.2012р. (а.с.37).

За результатами здійснення господарської операції, на адресу позивача контрагентом було виписано податкові накладні №40513 від 05.04.2012р., №40614 від 06.04.2012р., №41114 від 11.04.2012р., №41214 від 12.04 2012р., №41915 від 19.04.2012р., №42011 від 20.04.2012р., №42414 від 24.04.2012р., №42518 від 25.04.2012р., №42712 від 27.04.2012р., №42812 від 28.04.2012р., №43011 від 30.04.2012р. (а.с.49-59).

На виконання умов договору сторонами підписані акти приймання - передачі виконаних робіт №40513 від 05.04.2012р., №40614 від 06.04.2012р., №41114 від 11.04.2012р., №41214 від 12.04.2012р., №41915 від 19.04.2012р., №42011 від 20.04.2012р., №42414 від 24.04.2012р. №42518 від 25.04.2012р., №42712 від 27.04.2012р., №42812 від 28.04.2012р., №43011 від 30.04.2012р. (а.с.38-48).

Сплата за здійснення господарської операції підтверджується банківськими виписками (а.с.60-57).

Окрім того позивачем надано до суду договори та первинну документацію на підтвердження у здійсненні господарської операції:

- договори з замовниками, податкові накладні, виписані ФОП ОСОБА_3 га адресу замовників, акти здачі - прийняття робіт (наданих послуг) виписані ФОП ОСОБА_3, на адресу замовників, рахунки фактури, товарно - транспортні накладні (а.с.78-176).

Оцінивши перелічені первинні документи по господарських відносинах позивача з ТОВ "Орлі" за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Таким чином, згаданий договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

В силу приписів ПК України акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. З урахуванням викладеного, суд наголошує, що з огляду на реальний характер операції, за наслідком виконання якої позивачем був сформований оспорюваний податковий кредит, порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Відповідно з п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2. ст.198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду..

За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Первинні документи, що були надані представником позивача до суду, повністю підтверджують виконання зобов'язань між сторонами за укладеними між ними правочинами.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин. За таких умов, факти, вказані в акті від 16.11.2012 року №2929/1720/НОМЕР_1 щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства, слід вважати недоведеними.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України не підтверджуються добутими судом доказами.

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом -Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, перевіривши оскаржуване в даній справі рішення відповідача, з огляду на наведену норму, суд дійшов до висновку, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується, було невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення прийняте Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 04.12.2012 року №0001711720.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 1572,30 грн., (одна тисяча п'ятсот сімдесят дві грн., 30 коп.).

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 22 січня 2013 року.

Суддя Єгупенко В.В.