ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2013 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/8056/12
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чеснокової А.О.,
при секретарі - Пшенишному В.С.,
за участю:
представника позивача - Штоми О.В.,
представника відповідача - Батюти З.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоконтроль" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними дій, -
В С Т А Н О В И В:
19 грудня 2012 року позивач ТОВ "Теплоконтроль" (далі за текстом - позивач, підприємство) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Полтаві (далі за текстом - відповідач; податковий, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 грудня 2012 року № 0001262308 та № 0001272308, визнання протиправними дій податкового ревізора-інспектора в частині визнання недійсними господарських операцій позивача з ТОВ "РОККО".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на помилковість висновків податкового органу щодо заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті за січень 2012 року, що є наслідком порушення позивачем статті 44, статті 198, 200 та 201 Податкового кодексу України та податку на прибуток що підлягає сплаті за І квартал 2012 року, що є наслідком порушення позивачем вимог пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту та витрат сум, за операціями з контрагентом, який має ознаки фіктивності. Позивач зазначає, що на момент вчинення правочинів між ТОВ "Теплоконтроль" та його контрагентом ТОВ "РОККО" останній був існуючим суб'єктом господарювання (перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) та здійснював свою діяльність згідно статті 3 Господарського кодексу України. Позивач вважає, що податковий орган протиправно ставить йому у вину допущення порушень, які фактично не мали місця в господарській діяльності ТОВ "Теплоконтроль". Позивач також вказує, що діючим законодавством не передбачено обов'язку платника податків перевіряти свого контрагента на предмет добросовісного виконання податкових зобов'язань.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні, дії ДПІ у м. Полтаві вважає правомірними, а спірні податкові повідомлення-рішення - такими, що відповідають чинному законодавству, внаслідок того, що податковим органом виявлено порушення позивачем податкового законодавства: віднесено до складу податкового кредиту та витрат суми вартості придбаного товару у постачальника ТОВ "РОККО", діяльність якого має ознаки фіктивності.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ТОВ "Теплоконтроль" 05 липня 1996 року зареєстроване як юридичну особу (ідентифікаційний код 24391809, свідоцтво про державну реєстрацію серії А01 № 296232 (том І а.с. 223)) виконавчим комітетом Полтавської міської ради. Позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві.
Відповідачем у період з 12 листопада 2012 року по 16 листопада 2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ "РОККО" (код ЄДРПОУ 32218976) за період з 01 січня 2012 року по 31 березня 2012 року.
За результатами перевірки 23 листопада 2012 року складено акт № 4219/22-6/24391809 (том І а.с. 15-23), в якому зафіксовано порушення позивачем пунктів статті 44, статті 198, 200, 201 Податкового кодексу України, що стало наслідком заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті за січень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ "РОККО" на суму 13123,70 грн., та вимог пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що стало наслідком заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті за І квартал 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ "РОККО" на суму 13779,89 грн.
На підставі акта перевірки від 23 листопада 2012 року № 4219/22-6/24391809 податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 грудня 2012 року форми "Р" № 0001262308 (том І а.с. 11), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 13780,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 3445,00 грн. та форми "В1" № 0001272308 (том І а.с. 13), яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на суму 13124,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 6562,00 грн.
Позивач, не погоджуючись із позицією відповідача щодо правомірності донарахування податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій, вважає спірні податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, протиправними, такими, що суперечать законодавству з питань оподаткування, обмежують та порушують права, свободи та інтереси позивача, оскільки прийняті без урахування фактичних обставин, з порушенням чинного законодавства, а також без наявності правових підстав для винесення, внаслідок чого податкові повідомлення-рішення від 11 грудня 2012 року № 0001262308 та № 0001272308 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку спірним податковим повідомленнями-рішенням ДПІ у м. Полтаві від 11 грудня 2012 року № 0001262308 та № 0001272308, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для висновків податкового органа, що стали основою акта перевірки та стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, стали відомості довідки звірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року № 36/224/32218976 "Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "РОККО" щодо документального непідтвердження господарських відносин з ТОВ "Хозстройсервіс" їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2012 року. Відповідно до зазначеного документа, податковим органом м. Дніпропетровська не встановлено ознак реальності угод між ТОВ "РОККО" та ТОВ "Хозстройсервіс", внаслідок чого інспектор ДПІ у м. Полтаві дійшов висновку про відсутність ознак реальності правочинів між позивачем та його контрагентом ТОВ "РОККО".
Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "РОККО" (Постачальник) укладено Договір поставки № 76 від 24 червня 2011 року (том І а.с. 163-164), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити та передати в узгоджені строки у власність Покупцю певну продукцію (Товар), відповідно до рахунків, які є невід'ємною частиною договору, а Покупець зобов'язується прийняти цей та Товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов цього договору. Асортимент, кількість, ціна Товару погоджуються Сторонами у рахунках на підставі заявок Покупця.
Пунктом 4.1 Договору поставки № 76 від 24 червня 2011 року передбачено, що Постачальник здійснює поставку товару на склад транспортної компанії, або іншим видом перевезень, за рахунок постачальника на склад Покупця.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання вказаної угоди, ТОВ "РОККО" поставлено позивачу визначений договором товар згідно заявок та рахунків (том І а.с. 175, 181) на загальну суму з ПДВ 78742,20 грн. та складено податкові накладні від 04 січня 2012 року № 21 (том І а.с. 169), № 172 (том І а.с. 172) щодо поставки вкладишів Н251-2-2, вкладишів Н251-2-3. Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу свого податкового кредиту та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, а також враховано при формуванні валових витрат.
Судом встановлено, що оплата товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом списання коштів на користь ТОВ "РОККО" згідно рахунків, що дає підстави стверджувати, що останній в повному обсязі виконав умови Договору поставки № 76 від 24 червня 2011 року в частині належної оплати товару.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Вимогами частин 1, 3 статті 9 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, усі первинні документи складені контрагентом позивача з дотриманням вимог чинного законодавства та дають всі правові підстави для їх використання у бухгалтерському обліку підприємства-позивача.
Відповідно до вимог статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.
З огляду на викладене, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, а витрати - понесеними й підтвердженими належним чином оформленими первинними документами; зазначені документи мають відображати реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Дослідивши податкові накладні, складені ТОВ "РОККО" щодо поставки визначеного договором поставки товару № 76 від 24 червня 2011 року, суд не має підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності - зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні.
Вимогами статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Таким чином, вказані податкові накладні оформлені належним чином, із акту перевірки слідує, що порушень при їх оформленні відповідачем у ході проведення перевірки не виявлено.
У судовому засіданні встановлено, що забезпечення перевезення товару, придбаного у ТОВ "РОККО" позивачем здійснювалось самостійно із залученням орендованих транспортних засобів на підставі договорів найма (оренди) автомобіля від 27 квітня 2011 року (том І а.с. 178-179, 185-186). На підтвердження факту транспортування придбаного за Договором поставки № 76 від 24 червня 2011 року товару позивачем надано товарно-транспортні накладні (том І а.с. 184, 177) та подорожні листи службового автомобіля (том І а.с. 176, 182).
Вищевикладене спростовує доводи відповідача, викладені в акті перевірки, щодо відсутності ознак реальності правочинів між позивачем та його контрагентом ТОВ "РОККО".
Факт використання придбаного у ТОВ "РОККО" товару у власній господарській діяльності позивача суд вважає доведеним з огляду на наявність у матеріалах справи первинних бухгалтерських документів та договорів купівлі-продажу та поставки, укладених між позивачем та ТОВ "Ремто", ТОВ "Компресор Інтернешнл", ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод", ПАТ "Алчевський металургійний комбінат", ФОП ОСОБА_3, ВП "Рівненська АЕС "ДП НАЕК "Енергоатом", ДП "Підприємство Чорнухинської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області (№ 23)", ТОВ "Промисловий альпінізм", у яких позивач виступає продавцем (постачальником).
Судом встановлено, що ТОВ "РОККО" на момент виконання Договору поставки № 76 від 24 червня 2011 року та складання первинних бухгалтерських документів та податкових накладних було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.
Доказів того, що на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "РОККО", останній був відсутній за місцезнаходженням, податковим органом суду не надано.
Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "РОККО" підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, вищезазначені угоди виконані в повному обсязі, сторони претензій та зауважень один до одного не мають, а отже, підстави для визнання таких правочинів сумнівними - відсутні.
Статтею 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно вимог пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Вимогами статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
З огляду на викладене, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Суд відзначає, що на момент укладення договору, що викликає сумнів у відповідача щодо реальності його виконання, позивач та ТОВ "РОККО" значились платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, тому формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених ТОВ "РОККО", є правомірним.
Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Вимогами пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат:
139.1.1. витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на:
організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).
139.1.2. платежі платника податку в сумі вартості товару на користь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами та іншими аналогічними договорами, перераховані платником на виконання цих договорів;
139.1.3. суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг;
139.1.4. витрати на погашення основної суми отриманих позик, кредитів (крім повернення поворотної фінансової допомоги, включеної до складу доходів відповідно до підпункту 135.5.6 пункту 135.5 статті 135 цього Кодексу);
139.1.5. витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу;
139.1.6. суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.
139.1.7. витрати на утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами;
139.1.8. дивіденди;
139.1.9. витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
139.1.10. сума збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, яка враховується у зменшення податкового зобов'язання платника податку в порядку, передбаченому пунктами 152.1 і 152.2 статті 152 цього Кодексу;
139.1.11. суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку;
139.1.13. витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8 статті 160 цього Кодексу) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а для банків - в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за рік, що передує звітному.
139.1.14. витрати, понесені (нараховані) у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу (крім витрат, нарахованих на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8) у обсязі, що перевищує 5 відсотків митної вартості обладнання, імпортованого згідно з відповідним контрактом, а також у випадках, визначених підпунктом 139.1.15 пункту 139.1 статті 139 цього Кодексу;
139.1.15. витрати, нараховані у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу, не включаються до складу витрат, якщо виконується будь-яка з умов:
а) особа, на користь якої нараховується плата за послуги інжинірингу, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу;
б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги.
Таким чином, з вищенаведених підстав судом відхиляються посилання податкового органу, щодо сумнівності угод між позивачем та ТОВ "РОККО" та як наслідок - твердження ДПІ у м. Полтаві щодо неправомірного віднесення позивачем до складу свого податкового кредиту сум, підтверджених податковими накладними ТОВ "РОККО", та безпідставного формування витрат на підставі первинних документів, отриманих від ТОВ "РОККО" на виконання договору поставки товару.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення покладено на податковий орган.
Відповідач не довів суду правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень, отже, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в частині визнання протиправними та скасування спірних податкових-повідомлень-рішень.
Разом із тим, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині визнання дій податкового ревізора-інспектора відділу особливо важливих перевірок управління оподаткування юридичних осіб ДПІ у м. Полтаві в частині визнання в акті перевірки господарських операцій ТОВ "Теплоконтроль" з ТОВ "РОККО" недійсними, що призвело до збільшення грошових зобовязань ТОВ "Теплконтроль" по податку на додану вартість і податку на прибуток та по нарахуванню штрафних (фінансових) санкцій - протиправними з огляду на наступне.
Діяльність працівників контролюючого органу з проведення перевірки суб'єкта господарювання є лише службовою діяльністю таких осіб на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом перевірки вимог чинного законодавства. Правові наслідки для позивача створюють саме спірні податкові повідомлення-рішення як рішення суб'єкта владних повноважень. Окремих дій, крім винесення даних податкових повідомлень-рішень, які б порушували права позивача, судом не встановлено.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоконтроль" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними дій податкового ревізора-інспектора - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 11 грудня 2012 року № 0001262308.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 11 грудня 2012 року № 0001272308.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоконтроль" (ідентифікаційний код 24391809) витрати зі сплати судового збору в розмірі 369 (триста шістдесят дев'ять) грн. 12 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 28 січня 2013 року.
Суддя А.О. Чеснокова
Судове рішення № 28870587, Полтавський окружний адміністративний суд було прийнято 23.01.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 2а-1670/8056/12. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: