Постанова № 28870532, 22.01.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2013 року місто Київ № 2а-6371/12/1070

10.00

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Корецькому І.О., за участю представників

позивача:- Маковей О.Г.,відповідача:- не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг»доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг», з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 26.09.2012 року № 0001512200 прийняте відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, надав суду клопотання (вхідний № 662 від 22.01.2013 року) про перенесення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання з підстав перебування у відрядженні.

У зв'язку з тим, що відповідач належних доказів на підтвердження перебування у відрядженні не надав, суд визнав за можливе відхилити вказане клопотання як необґрунтоване та проводити розгляд справи без участі представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи. Тим більше вказане клопотання надійшло вже після початку розгляду справи.

В судовому засіданні 22.012.2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Від відповідача відзиву на позовну заяву або заперечення на адміністративний позов до суду не надходило.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг»є юридичною особою, зареєстрованою Вишгородською РДА Київської області 19.06.2003 року, код за ЄДРПОУ: 32505077.

З матеріалів справи вбачається, що 06.09.2012 року ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 06.09.2012 року № 1425/22-0/32505077 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг»(код за ЄДРПОУ: 32505077) з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

- частина перша, друга статті 215, стаття 228 Цивільного кодексу України;

- пункт 198.1 статті 198, пункти 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ по декларації за липень 2011 року на загальну суму 55 372, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки від 06.09.2012 року № 1425/22-0/32505077, ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення від 26.09.2012 року № 0001512200 на суму грошового зобов'язання за основним платежем -55 372, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями -13 843, 00 гривень.

Вищевказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено в апеляційному порядку, за результатами розгляду скарги позивача ДПС у Київській області було винесено Рішення про результати розгляду скарги від 05.12.2012 року № 3028/10/10-206/664-1557, яким податкове повідомлення-рішення від 26.09.2012 року № 0001512200 залишено без змін, а скаргу позивача -без задоволення.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Так, між позивачем та ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) було проведено три господарські операції, в яких позивач виступив покупцем основних фондів необхідних для здійснення власного виробництва, фактично уклавши договори поставки.

Також господарські взаємовідносини позивача з його контрагентом ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) підтверджуються рахунками-фактури, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками тощо.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду.

З матеріалів справи встановлено, що листом № 38284/231-03 від 15.11.2011 року Алчевської ОДПІ в Луганській області отримано Акт від 11.11.2011 року № 1807/231/37156804 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.01.2011 року по 30.09.2011 року», яким встановлено порушення вимог податкового законодавства, а саме під час перевірки ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) не було надано документи, які підтверджують правомірність формування показників податкової звітності та безпідставно задекларовано податкові зобов'язання у розмірі 51 634 813, 00 гривень тощо.

В акті перевірки зазначено, що факт відсутності за місцезнаходженням ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) документів, які свідчать про фінансово-господарську діяльність, техніки та інших засобів, а також працівників, необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства надає можливість стверджувати, що підприємство (його посадові особи) за місцем своєї реєстрації не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, здійснювати дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань.

Таким чином, як зазначено в акті, в ході перевірки ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе обов'язків.

Так, відповідач дійшов висновку, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) порушують публічний порядок, мають ознаки нікчемності в силу приписів закону та вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків, посилаючись на висновки Акту Алчевської ОДПІ в Луганській області від 11.11.2011 року № 1807/231/37156804 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.01.2011 року по 30.09.2011 року».

Результатами зазначеної вище перевірки встановлено, що ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) завищило суму податкових зобов'язань з ПДВ всього в сумі 51 634 813, 00 гривень та завищено суму податкового кредиту на 47 645 313, 00 гривень, а відповідно, позивач незаконно отримав право на податковий кредит по операціях з ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804).

Проте висновки, що містяться в Акті перевірки Алчевської ОДПІ в Луганській області не відповідають дійсності. Встановлено, що після складення Акта Алчевської ОДПІ в Луганській області від 11.11.2011 року № 1807/231/37156804, ПП «Інтенція»звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Алчевської ОДПІ в Луганській області про визнання недійсним та скасування наказу про проведення перевірки від 10.11.2011 року № 760 (справа № 2а-11321/11/1270).

За наслідками розгляду адміністративної справи № 2а-11321/11/1270, Луганський окружний адміністративний суд 10.02.2012 року виніс постанову, якою визнав дії Алчевської ОДПІ в Луганській області щодо проведення перевірки та складення Акта від 11.11.2011 року № 1807/231/37156804 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.01.2011 року по 30.09.2011 року»- протиправними та зобов'язав Алчевську ОДПІ в Луганській області поновити в АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА»відомості щодо задекларованих ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804), за період 01.01.2011 року по 30.09.2011 року податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 51 634 813, 00 гривень та податкового кредиту з ПДВ у сумі 47 645 313, 00 гривень. Тобто, суд фактично визнав законність віднесення ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) зазначених вище сум до податкових зобов'язань та кредиту відповідно.

Дана постанова переглядалась Донецьким апеляційним адміністративним судом, за наслідками розгляду якої 11.04.2012 року винесено ухвалу про відхилення апеляційної скарги Алчевської ОДПІ в Луганській області та залишення постанови суду першої інстанції без змін.

Позивач зазначив, що вищевказана інформація про дані рішення подавалася в запереченні до Акту, проте їх не було взято до уваги при розгляді заперечень.

Крім цього слід зазначити, що Алчевська ОДПІ в Луганській області, яка була відповідачем по справі № 2а-11321/11/1270, з незрозумілих причин не повідомила ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС про існування таких судових рішень та не надала їх копій. Тим більше, що рішення у справі № 2а-11321/11/1270 набрало законної сили 11.04.2012 року, а перевірка позивача проводилась у серпні 2012 року.

Також слід відмітити, що з постанови Луганського окружного адміністративного суду, вбачається, що Акт перевірки від 11.11.2011 року № 1807/231/37156804 не доводить умислу ПП «Інтенція»на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Акт перевірки ґрунтується лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Слід зазначити, що відсутність у перевіряючого на момент перевірки первинної бухгалтерської документації не може бути безумовною підставою для висновку про визнання угод нікчемними.

У зв'язку з вищевикладеним слід зазначити, що обставини, викладені в Акті Алчевської ОДПІ в Луганській області є всього лише припущенням, а, відповідно, припущеннями є і обставини, викладені в Акті перевірки позивача, оскільки вони повністю ґрунтуються на обставинах, викладених в Акті Алчевської ОДПІ в Луганській області.

Відповідно до статті 83 Податкового кодексу України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Слід також зазначити, що в Акті перевірки не зазначено, про які саме правочини йде мова, тобто, які саме фінансово-господарські операції були вчинені позивачем з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідач в Акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804), недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме податковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками тощо.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, суд виходить з наступних положень нормативно-правових актів.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання товарів. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804).

Вирішуючи питання про реальність придбання у ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804) товарів з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Так, судом встановлено, що придбані у ПП «Інтенція»товари позивач використовував у власній господарській діяльності. Основним видом діяльності позивача є: «Виробництво інших меблів». Згідно актів списання матеріалів у виробництво, накладних на внутрішнє переміщення, наданих позивачем вбачається факт використання придбаного товару -тканини у власному виробництві.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Інтенція»(код за ЄДРПОУ: 37156804), суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Щодо неподання до перевірки первинних документів щодо проведення розрахунків між ТОВ «Яворина-Трейдінг»та ПП «Інтенція»та встановлення в Акті перевірки факту наявності кредиторської заборгованості, слід відмітити, що згідно з поданого представником позивача листа про надання документів до перевірки не можливо встановити, які саме документи були подані на запит від 15.06.2012 року № 1151/10/435.

Водночас, як вбачається із заперечень до Акта перевірки копії банківських виписок надавалися відповідачу. До позовної заяви також були долучені копії банківських виписок по особовому рахунку позивача, оригінали яких були досліджені судом, з яких вбачається, що позивач здійснив оплату за придбаний товар.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту, виходячи з реальності укладеного правочину, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на подану вартість і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження викладених в Акті перевірки доводів не надав. Натомість позивач скористався своїм правом та надав суду всі належні та допустимі докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 26.09.2012 року № 0001512200.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг» понесені ним судові витрати в сумі 692 (шістсот дев'яноста дві) гривні 15 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24 січня 2013 р.