Постанова № 28869714, 23.01.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2013 р. 11:08 Справа №2а-13727/12/0170/12

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря Бездушної І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.11.12р. №0019541702 та №0019551702

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, договір від 04.12.12р.;

відповідача - Лук'янець О.Ю., довіреність від 01.03.12р. №5/100;

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС (далі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.11.12р. №0019541702 та №0019551702, мотивуючи свої вимоги тим, що зазначені рішення прийняті із порушенням норм податкового законодавства.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.12.12р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, наведених у запереченнях від 17.01.13р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

14.11.1997р. позивач зареєстрований Державним реєстратором Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради АР Крим у якості фізичної особи-підприємця (а.с. 23).

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи він керувався положеннями нормативних актів, у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

У період з 01.11.12р. по 06.11.12р. посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань взаємовідносин з ПП «Ротонда Торг» (ЄДРПОУ 36165656) за вересень 2010 року, жовтень 2010 року, вересень 2011 року. За результатами перевірки було складено акт від 12.11.12р. №8869/17-2/НОМЕР_1 (а.с. 11-18).

Перевіркою було встановлені порушення позивачем:

- п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 ПК України, що виразилось у завищенні податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 6368,00грн., у тому числі, по періодах: за вересень 2010 року - 4173,00грн., за жовтень 2010 року - у сумі 2015,00грн., за грудень 2011 року - у сумі 180,00грн.;

- п. 177.1, п. 177.2, п.п 177.1 ст. 177 ПК України, в результаті чого донараховано податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, за 2011 рік - на суму 135,00грн.

На підставі зазначених порушень відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 26.11.12р. №0019541702 про донарахування податку на додану вартість у сумі 6368,00грн. та штрафних санкцій у сумі 1592,00грн. (а.с. 9), та №0019551702 про донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 135,00грн. та штрафних санкцій у сумі 33,75грн. (а.с. 10).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п.п.41.1.1 п.41.1. ст. 41 ПК України органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є контролюючими органами в розумінні Кодексу.

Відповідачем вказується, що діяльність контрагента позивача - ПП «Ротонда торг», була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій, надання податкової вигоди переважно з контрагентом, який не виконує свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру. До того ж, зазначені контрагенти не мають основний стан.

Такі висновки відповідач зробив на підставі:

- акту від 06.04.12р. №33/22/36165656 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Ротонда торг», код за ЄДРПОУ 36165656, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.» (а.с. 52-56).

Також в ході досудового слідства порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), у тому числі, контрагента позивача - ПП «Ротонда Торг» (ЄДРПОУ 36165656).

Як наслідок, відповідачем зроблено висновок про те, що позивач проводить діяльність, спрямовану на отримання податкової вигоди шляхом формування штучного податкового кредиту з ПДВ.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

05.09.10р. між ПП «Ротонда торг» (продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу майна (продуктів харчування) №156 (а.с.84-85).

На підставі укладених договорів в підтвердження його виконання позивачем надано до суду видаткові накладні, касові чеки та податкові накладні на загальну суму 12090,00грн. (в тому числі ПДВ - 2015,00грн.) (а.с.86-94).

26.09.11р. між ПП «Ротонда торг» (продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу майна (яблук) №221 (а.с. 66-67).

На підставі укладених договорів в підтвердження його виконання позивачем надано до суду видаткові накладні, касові чеки та податкові накладні на загальну суму 1080,00грн. (в тому числі ПДВ - 180,00грн.) (а.с. 68-71).

Підтвердженням використання зазначених товарів у своїй господарській діяльності позивачем є договори постачання від 01.09.10р. №01/09-1 та купівлі-продажу від 26.09.11р. №330, відповідно до яких позивач здійснив передачу зазначених продуктів харчування ТОВ «Асоціація дитячого харчування» та ПП «Візит Торг» відповідно, видаткові накладні, платіжні доручення та податкові накладні, виписані позивачем своїм покупцям (а.с. 72-78, 109-126).

Позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ віднесена сума 6368,00грн., у тому числі по періодах: за вересень 2010 року - 4173,00грн., за жовтень 2010 року - 2015,00грн., за вересень 2011 року - 180,00грн.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту за вересень та жовтень 2010 року) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту за вересень та жовтень 2010 року) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту за вересень та жовтень 2010 року).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту за вересень та жовтень 2010 року) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту за вересень та жовтень 2010 року) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту за вересень та жовтень 2010 року) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні положення викладені в нормах Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальника -ПП «Ротонда торг», податкових накладних , які є належним чином оформленими.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту за вересень та жовтень 2010 року) та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту за вересень та жовтень 2010 року), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України також передбачає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Натомість в судовому засіданні було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від ПП «Ротонда торг», позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними сплатив вартість товару, втому числі ПДВ та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, булу дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту за вересень та жовтень 2010 року) та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні що на підтвердження господарських операцій, що відбулися у перевіряємий відповідачем період, були надані копії відповідних банківських виписок та інших первинних документів. Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідачем в акті перевірки не надано оцінку первинним документам позивача, натомість суд зазначає, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок по ПП «Ротонда торг» не є належним доказом відсутності реального виконання господарських операцій між вказаними особами та позивачем.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд також враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків, що відображено в бухгалтерському обліку платника податків , що під час судового розгляду було доведено позивачем, а саме наданим документами оприбуткування придбаного товару та його подальше використання в господарські діяльності.

Судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ, що підтверджується виписками з банку та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового Кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, суд вважає, необґрунтованими висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за вересень 2010 року, жовтень 2010 року та вересень 2011 року на загальну суму 6368,00грн.

Щодо висновків ДПІ у м. Сімферополі АР Крим про порушення позивачем п. 177.1, п. 177.2 ст. 177 ПК України, оскільки до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, віднесені витрати, не підтверджені документально за 2011 рік у сумі 900,00грн., в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 135,00грн., суд зазначає наступне.

Згідно з п. 177.1 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 статті 177 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

05.09.10р. між ПП «Ротонда торг» (продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу майна (продуктів харчування) №156 (а.с.84-85).

На підставі укладених договорів в підтвердження його виконання позивачем надано до суду видаткові накладні, касові чеки та податкові накладні на загальну суму 12090,00грн. (в тому числі ПДВ - 2015,00грн.) (а.с.86-94).

26.09.11р. між ПП «Ротонда торг» (продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу майна (яблук) №221 (а.с. 66-67).

На підставі укладених договорів в підтвердження його виконання позивачем надано до суду видаткові накладні, касові чеки та податкові накладні на загальну суму 1080,00грн. (в тому числі ПДВ - 180,00грн.) (а.с. 68-71).

26.09.11р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (продавець) та ПП «Візит Торг» (покупець) укладено договір купівлі-продажу майна (яблук) №330 (а.с. 72-73).

На виконання умов договору позивачем були виписані наступні документи: податкова накладна від 28.09.11р. №1 (яблуко у кількості 1200 кг.) на суму 1296,00грн., у т.ч. ПДВ 216,00грн., видаткова накладна від 28.09.11р. (а.с. 74-75).

Розрахунки проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою (а.с. 78).

Всі зазначені документи були надані на перевірку.

До того ж, в 2010 та 2011 роках зазначені операції знайшли своє відображення у книзі доходів та витрат. А надання зазначеного товару здійснювалось безпосередньо представнику покупця, про що свідчать відповідні довіреності (а.с. 76, 113, 117, 121, 125).

Таким чином, відповідно до положень ПК України, позивач та контрагент, під час здійснення угоди, були складені відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, що підтверджують витрати, безпосередньо пов'язані із отриманням доходів.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.11.12р. №0019541702 про донарахування податку на додану вартість у сумі 6368,00грн. та штрафних санкцій у сумі 1592,00грн., та №0019551702 про донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 135,00грн. та штрафних санкцій у сумі 33,75грн.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи майновий характер спору,суд вважає за можливим стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 107,30грн. судових витрат.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

В судовому засіданні 23.01.13р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.ст.160,163 КАС України повний текст постанови виготовлено 28.01.13р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 26.11.12р. №0019541702 про донарахування податку на додану вартість у сумі 6368,00грн. та штрафних санкцій у сумі 1592,00грн., та №0019551702 про донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 135,00грн. та штрафних санкцій у сумі 33,75грн.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (95000, АДРЕСА_1, і.н. НОМЕР_1) за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС 107,30грн. судового збору.

У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі проголошення відповідно до ст. 160 КАС України вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні , або, у разі проголошення постанови у відсутності особи, яка бере участь у справі - з дня отримання нею копії постанови).

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Суддя підпис Котарева Г.М.