Постанова № 28834140, 23.01.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

23 січня 2013 р. № 12262/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Піскун В.О.,

при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1.,

представника відповідача - Данканич М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (надалі - ФОП ОСОБА_3), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 30.03.2012 року за №0000081740 на загальну суму 2132,53 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з висновками викладеними в акті перевірки №26/174/2470009770 від 19.03.2012 року, на підставі яких було прийнято спірне податкове - повідомлення рішення. Позивач вважає, що висновки податкового органу про нікчемність правочинів, вчинених з його контрагентами - ТОВ «Промспец Консалтинг» та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», є безпідставними, оскільки за даними операціями господарські зобов'язання виконані сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, оскаржені не були та у судовому порядку не визнані не дійсними, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку згідно з вимогами чинного законодавства України. Тому позивач вважає, що спірне податкове повідомлення - рішення є незаконним, необ'єктивним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. При цьому посилався на те, що під час проведення перевірки позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з питання взаєморозрахунків з перевірки ТОВ «Промспец Консалтинг» за період січень 2011 року та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» за період березень 2011 року встановлені наступні порушення: ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 з ТОВ «Промспец Консалтинг» за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р. та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» за період з 01.03.2011р. по 31.03.2011р. на загальну суму 10657,66 грн., в т. ч. сума ПДВ 2131,53 грн.; п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на загальну суму 10657,66 грн., у тому числі ПДВ 2131,53 грн. Представник відповідача зазначив, що в ході проведення перевірок контрагентів позивача було встановлено усі операції купівлі - продажу за ТОВ «Промспец Консалтинг» та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності по ланцюгу до «вигодонабувача». Таким чином, представник відповідача вважає, що ФОП ОСОБА_3 завищено податковий кредит з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Промспец Консалтинг» та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з наказом від 22.02.2012 року №330 фахівцем Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Московському районі м. Харкова) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_3 з питання взаєморозрахунків з перевірки ТОВ «Промспец Консалтинг» за період січень 2011 року та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» за період березень 2011 року, за результатами якої складено акт №26/174/2470009770 від 19.03.2012 року (а.с. 24-36).

Згідно висновків акту перевірки №26/174/2470009770 від 19.03.2012 року встановлені наступні порушення позивачем: ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 з ТОВ «Промспец Консалтинг» за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р. та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» за період з 01.03.2011р. по 31.03.2011р. на загальну суму 10657,66 грн., в т. ч. сума ПДВ 2131,53 грн.; п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на загальну суму 10657,66 грн., у тому числі ПДВ 2131,53 грн.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки ДПІ у Московському районі м. Харкова 30.03.2012 року було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000081740, яким збільшено суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 2132,53 грн., у тому числі за основним платежем - 2131,53 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн. (а.с. 6).

Як вбачається з акту перевірки №26/174/2470009770 від 19.03.2012 року, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали встановлені в ході перевірки обставини формування позивачем у січні, березні 2011 року податкового кредиту з ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Промспец Консалтинг» та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», правочини з якими не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах.

Суд зазначає, що відносини з приводу формування податкового кредиту врегульовані Податковим кодексом України.

Так, положеннями Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу ( п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманих товарів з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції та з метою подальшого використання товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Промспец Консалтинг» (постачальник) було укладено договір купівлі - продажу від 01.09.2010 року (а.с. 41), відповідно до умов якого продавець зобов'язався продавати, а покупець купувати технічні вироби в асортименті.

На виконання умов вищезазначеного договору позивачем було придбано у ТОВ «Промспец Консалтинг» гумотехнічні вироби (надалі - ТМЦ), що підтверджується видатковою накладною №108 від 05.01.2011 року на загальну суму 9999,91 грн., в т.ч. ПДВ - 1666,65 грн. (а.с. 43).

ТМЦ отримано безпосередньо ОСОБА_3, про що свідчить його підпис у видатковій накладній №108 від 05.01.2011 року. Отриманий товар оприбутковано позивачем за даними рахунку 631 бухгалтерського обліку, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до п. 4.2 вищезазначеного договору поставка товару здійснюється на умовах самовивезення.

Так, відповідно до товарно-транспортної накладної від 05.01.2011 року (а.с. 42) транспортування ТМЦ здійснювалось за рахунок ФОП ОСОБА_3 автопідприємством ФОП ОСОБА_4 з пункту завантажування - м. Мерефа, Залізнодорожний тупик, 32, до пункту розвантаження - м. Харків, вул. Грековська, 106.

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Промспец Консалтинг» відповідно до договору оренди складських приміщень від 01.09.2010 року з актом прийому - передачі від 01.09.2010 року, копії яких приєднані до матеріалів справи, орендує у ПП «Бласт» складські приміщення за адресою: м. Мерефа, Залізнодорожний тупик, 32, за якою здійснювалось завантаження ТМЦ. Відповідно до договору оренди нежитлового приміщення №33/а від 01.10.2010 року з актом прийому - передачі від 01.10.2010 року, копії яких приєднані до матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 орендує у ЗАТ фірма «Харківхим» складські приміщення за адресою: м. Харків, вул. Грековська, 106, за якою здійснювалось розвантаження ТМЦ.

ТОВ «Промспец Консалтинг» було виписано податкову накладну №108 від 05.01.2011 року на загальну суму 9999,91 грн., в т.ч. ПДВ - 1666,65 грн. (а.с. 44).

Розрахунки ФОП ОСОБА_3 проведено у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №191 від 05.01.2011 року (а.с. 45).

По взаємовідносинам з ТОВ «Промспец Консалтинг» відповідні суми ПДВ за зазначеною вище податковою накладною, відображеною у реєстрах отриманих податкових накладних, позивачем включено до складу податкового кредиту у січні 2011 року, що відповідає даним податкової декларації з ПДВ за відповідний період, що не заперечується сторонами по справі.

З матеріалів справи також вбачається, між позивачем (покупець) та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» (постачальник) було укладено договір купівлі - продажу від 30.03.2011 року (а.с. 37), відповідно до умов якого продавець зобов'язався продавати, а покупець купувати технічні вироби в асортименті.

На виконання умов вищезазначеного договору позивачем було придбано у ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» набивку АФТ 6*6 (надалі - ТМЦ), що підтверджується видатковою накладною від 31.03.2011 року на загальну суму 2789,28 грн., в т.ч. ПДВ - 464,88 грн. (а.с. 39).

ТМЦ отримано безпосередньо ОСОБА_3, про що свідчить його підпис у видатковій накладній від 31.03.2011 року. Отриманий товар оприбутковано позивачем за даними рахунку 631 бухгалтерського обліку, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до п. 4.2 вищезазначеного договору поставка товару здійснюється на умовах самовивезення.

Так, відповідно до товарно-транспортної накладної від 31.03.2011 року (а.с. 38) транспортування ТМЦ здійснювалось за рахунок та власними силами ОСОБА_3 з пункту завантажування - м. Мерефа, Залізнодорожний тупик, 32, до пункту розвантаження - м. Харків, вул. Грековська, 106.

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» відповідно до договору оренди складських приміщень №01/11 від 01.01.2011 року з актом прийому - передачі від 01.01.2011 року, копії яких приєднані до матеріалів справи, орендує у ПП «Бласт» складські приміщення за адресою: м. Мерефа, Залізнодорожний тупик, 32, за якою здійснювалось завантаження ТМЦ. Відповідно до договору оренди нежитлового приміщення №33/а від 01.10.2010 року з актом прийому - передачі від 01.10.2010 року, копії яких приєднані до матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 орендує у ЗАТ фірма «Харківхим» складські приміщення за адресою: м. Харків, вул. Грековська, 106, за якою здійснювалось розвантаження ТМЦ.

ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» було виписано податкову накладну №135 від 31.03.2011 року на загальну суму 2789,28 грн., в т.ч. ПДВ - 464,88 грн. (а.с. 40).

На час розгляду справи, розрахунки з ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» позивачем проведено у безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №94 від 03.04.2012 року (а.с. 45).

По взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» відповідні суми ПДВ за зазначеною вище податковою накладною, відображеною у реєстрах отриманих податкових накладних, позивачем включено до складу податкового кредиту у березні 2011 року, що відповідає даним податкової декларації з ПДВ за відповідний період, що не заперечується сторонами по справі.

З матеріалів справи вбачається, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами відповідачем ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не пред'являлось. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, вартісних показників придбаних товарів не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Окрім цього, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з акту перевірки №26/174/2470009770 від 19.03.2012 року відповідачем не спростовується, що на час здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Промспец Консалтинг» та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» були зареєстрованими як платники податку в податковому органі та яким присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Суд також зазначає, що вказані первинні документи відповідають приписам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704) та не спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, що призводить до зміни в структурі активів платника податків.

Крім того, як вбачається з акту перевірки №26/174/2470009770 від 19.03.2012 року висновки податкового органу ґрунтуються, зокрема, на висновках актів перевірок контрагентів позивача №546/23-03-05 від 07.04.2011 року та №1483/15-05-14/37093546 від 30.06.2011 року, якими встановлено, що усі операції купівлі - продажу за ТОВ «Промспец Консалтинг» та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності по ланцюгу до «вигодонабувача».

З цього приводу суд зазначає, що законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Крім того, посилання податкового органу на відсутність за місцезнаходженням контрагентів позивача спростовуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, відповідно до яких на момент вчинення господарських операцій ФОП ОСОБА_3 з ТОВ «Промспец Консалтинг» та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», останні були зареєстровані за адресами: м. Харків, вул. Архангельська, 6 та м. Харків, пров. Метизний, 5 відповідно, відомості щодо відсутності за місцезнаходженням до зазначеного реєстру не вносились, що підтверджується довідками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, копії яких приєднані до матеріалів справи.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому отримані від ТОВ «Промспец Консалтинг» та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс» ТМЦ позивачем було реалізовано контрагентам - ТОВ «ХЕЗ ПТМ», ТОВ «Кроно-Україна», «ЗАТ «Корпорація ФЕД», ФОП ОСОБА_5, що підтверджується видатковими накладними №РН-332 від 05.01.2011 року на суму 2202,00 грн., №РН-335 від 25.01.2011 на суму 187,66 грн., №РН-338 від 28.01.2011 року на суму 446,26 грн., №РН-91 від 23.04.2012 року на суму 1387,00 грн., податковими накладними №1 від 05.01.2011 року, №4 від 25.01.2011 року, №5 від 27.01.2011 року, №86 від 23.04.2012 року, довіреностями на отримання ТМЦ та картками обліку, копії яких приєднані до матеріалів справи.

Зазначені документи є первинними в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують рух матеріальних цінностей, їх використання позивачем у власній господарській діяльності та отримання позивачем прибутку у зв'язку з реалізацією ТМЦ подальшим контрагентам.

У судовому засіданні представником відповідача не заперечувалось, що діяльність позивача щодо реалізації ТМЦ подальшим контрагентам узгоджується з його зареєстрованими видами господарської діяльності.

Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Судом не встановлено фактів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та вказаних в акті перевірки контрагентів позивача спільного інтересу щодо їх отримання. Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про рух безготівкових коштів визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з вищезазначеними контрагентами були направлені на реальне настання правових наслідків, що підтверджується доданими до матеріалів справи (видатковими та податковими накладними, договорами та іншими первинними документами), а саме фактичне придбання товару, який було використано у господарській діяльності позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем по взаємовідносинам з його контрагентами - ТОВ «Промспец Консалтинг» та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», правомірно віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ.

Щодо висновків відповідача про порушення ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 з ТОВ «Промспец Консалтинг» та ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання моменту вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3 , 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

З 1 січня 2011 р. набули чинності зміни до ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), відповідно до яких нікчемним став лише правочин, який порушує публічний порядок. Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим акт перевірки позивача не тільки не містять посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу сторін спірних правочинів на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Також суд зазначає, що правочин, який не має за мету створення реальних наслідків є фіктивним (ст. 234 Цивільного кодексу України), та визнається судом недійсним.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання правочинів, укладених між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Промспец Консалтинг», ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», було отримано товар та сплачено грошові кошти. Відтак, це виключає визнання такого правочину недійсним як такого, який не спрямований на настання реальних юридичних наслідків, тобто фіктивний. Жодних судових рішень про визнання спірних правочинів недійсними суду не надано.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд не погоджується з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки №26/174/2470009770 від 19.03.2012 року.

А отже, збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 2132,53 грн. за податковим повідомленням - рішенням від 30.03.2012 року за №0000081740 є необґрунтованим та безпідставним.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, доказів правомірності, законності та обґрунтованості прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення до суду не надано.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом також приймається до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 30.03.12 року за №0000081740 на загальну суму 2132,53 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 24.01.2013 року.

Суддя Піскун В.О.