Постанова № 28833470, 11.04.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 0670/10343/11

категорія 8.2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Романченка Є.Ю. ,

при секретарі - Длугаш О.В.,

за участі представників сторін:,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" до Малинської об`єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби про визнання неправомірними і скасування наказу та податкових повідомлень - рішень від 14.11.2011 року за №№ 0001302340, 0001322340, 0010301740, 0001342340, 0001312340,,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Малинської МДПІ в якому просив визнати нечинними (незаконними) і скасувати наказ Малинської МДПІ від 14.10.2011 року № 899 та визнати неправомірними дії, що пов'язані із запитом документів.

28.11.2011 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати повністю наказ Малинської МДПІ від 14.10.2011 року № 899 та податкові повідомлення - рішення Малинської МДПІ від 14.11.2011 року за №№ 0001302340, 0001322340, 0010301740, 001342340, 001312340.

04.01.2012 року до суду від позивача надійшло клопотання про вжиття засобів для забезпечення позову, в якому він просить зупинити дію податкових повідомлень - рішень Малинської МДПІ за №№ 0001302340, 0001322340, 0010301740, 001342340, 001312340 від 14.11.2011р.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 5 січня 2012 року клопотання позивача було задоволене. Дію податкових повідомлень - рішень Малинської міжрайонної державної податкової інспекції за від 14.11.2011 року №№ 0001302340, 0001322340, 0010301740, 001342340, 001312340 до ухвалення рішення по справі було зупинено.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку фінансово - господарської діяльності, за результатами якої складено відповідний акт. Зокрема зазначив, що наказ від 14.10.2011 року № 899 про продовження проведення перевірки був прийнятий після її закінчення. На підставі акту перевірки відповідачем винесені спірні податкові повідомлення -рішення, які позивач вважає незаконним з огляду на наступне.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність господарської операції з оренди обладнання у ЗАТ "Українська поліграфічна компанія" за договором від 16.07.2007 року № 16/07 позивач посилався на те, що господарська операція з оренди підтверджується усіма необхідними первинними документами, оригінали яких були оглянути посадовими особами під час проведення перевірки, а орендоване обладнання було особисто перевірено посадовими особами податкового органу під час проведення інвентаризації. На думку позивача, витрати з оренди модернізованого власником обладнання повинні враховуватись у позивача згідно з п.п. 1.32 ст. 1 та п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України у складі валових витрат, оскільки орендодавець вже три роки сплачує з орендної плати за обладнання платежі до бюджету і претензій ДПІ не було.

Позивач також не погодився з висновком податкового органу про завищення валових витрат на суму 66800 грн. та витрат на збут на суму 11020 грн. внаслідок включення сум витрат на перевезення паперу, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, оскільки надання послуг з перевезення вантажів підтверджується товарно-транспортними накладними з печатками сторін.

Щодо висновку податкового органу про завищення валові витрат на суму 17000 грн., внаслідок включення до складу валових витрат вартість послуг з розроблення проекту вогнезахисту колон без наявності акту виконаних робіт позивач вказав, що є в наявності затверджений МНС проект вогнезахисту колон і він виконаний, а відповідачем вказаний проект під час проведення перевірки - не витребовувався та не досліджувався.

Стосовно висновку податкового органу про завищення валових витрат на суму 782 780 грн. за послугами по порізці паперу для ЗАТ "Український поліграфічна компанія" на підставі того, що фактичні витрати на надання зазначених послуг за підрахунками податкового органу становлять значно більшу суму, ніж вартість наданих послуг за актами виконаних робіт позивач вказав, що собівартість ДПІ розрахована не вірно. Зокрема, не враховано витрати на електроенергію, що свідчить про хибність підрахунку собівартості. Крім того, на думку позивача, отримання збитків по окремим господарським операціям не є перешкодою для віднесення відповідних витрат до складу валових витрат.

Відносно висновку податкового органу про нікчемність операцій з ПП "Техпромторг", ТОВ "Акрос-Трейд"та ТОВ "Промбуд-Техно" позивач зазначив, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність не прямо не встановлена законом (нікчемні правочини), а твердження про відсутність вказаних підприємств за юридичною адресою у 2011 році не є підставою для оспорюванності господарських взаємовідносин у 2010 році.

Щодо висновку податкового органу про завищення задекларованих інших витрат на суму 91803 грн. позивач зазначив, що посадовими особами податкового органу не досліджувались та не обраховувалися документально вказані витрати.

Стосовно висновку податкового органу про неправомірне перенесення у ІІ кварталі 2011 року від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2010 рік позивач, зазначив, що збитки, сформовані в рамках дії Закону, не мають строку давності, та повинні враховуватись у від'ємному значенні з податку на прибуток у II кварталі 2011 року до повного погашення такого від'ємного значення.

З приводу висновків податкового органу про порушення оподаткування доходів фізичних осіб та законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів позивач зазначив на відсутність конкретних порушень у акті перевірки та доказів, які це підтверджують.

Позивач вважав, що спірні податкові повідомлення - рішення приймались з порушенням вимог чинного законодавства, що підтверджується листом ДПА у Житомирській області від 21.12.2011 року № 26629/10/14-009 "Про розгляд скарги".

В судовому засіданні 4.04.12 року представниками позивача заявлено клопотання про відкликання позовних вимог в частині визнання нечинним та скасування наказу Малинської МДПІ від 14.10.2011 року № 899.

Ухвалою від 4.04.12 року у справі № 0670/10343/11 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" залишено без розгляду в частині визнати нечинним та скасування наказу Малинської міжрайонної держаної податкової інспекції від 14 жовтня 2011 року № 899 .

Представники позивача в судовому засіданні 11.04.12р. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити та скасувати оскаржувані рішення.

Представник відповідача в засіданні суду проти позовних вимог заперечила з мотивів викладених в запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Малинської міжрайонною державною податковою інспекцією було проведено виїзну планову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.10р. по 30.06.11р. за результатами якої був складений акт №183/23-10/32876028 від 28.10.11р.

У відповідно до зазначеного акту податковим органом зроблено висновок про порушення:

1.) пп..4.1.6 п.4.4 ст.4, п.1.32 ст.1, п.5.1, пп..5.2.1 п.5.2, пп..5.3.9 п.5.3 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями) та пп. 138.1.1 п. 138.1, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст.138, пп..139.1.9, пп..139.1.12 п.139.1 ст.139, п.150.1 ст.150 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2756-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2010р. на суму 936020 грн., за І квартал 2011р. на суму 1435420 грн. та II квартал 2011р. на суму 3116570 грн., а також занижено податок на прибуток за 2010р. на суму 910419 грн.;

2.) п.1.7 ст.1, пп..7.4.1. пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) та пп.14.1.181. п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2756-VI (із змінами та доповненнями) в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість за період з 01.01.2010р. по 30.06.2011р. на 520583 грн., а саме:

- січень 2010р. - на суму 31400 грн.;

- лютий 2010p. - на суму З1400 грн.;

- березень 2010р. - на суму 31400 грн.;

- квітень 2010р. - на суму 7299 грн.;

- травень 2010р. - на суму 63484 грн.;

- червень 2010р. - на суму 33400 грн.;

- липень 2010р. - на суму 27600 грн.;

- серпень 2010р. - на суму 27600 грн.;

- вересень 2010р. - на суму 27600 грн.;

- жовтень 2010р. - на суму 25800 грн.;

- листопад 2010р. - на суму 25800 грн.;

- грудень 2010р. - на суму 25800 грн.;

- лютий 2011р.- на суму 64800 грн.;

- травень 2011р. - на суму 97200 грн.;

3.) на порушення вимог пп. 2.11, 3.1. 3.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. №637, товариство провело готівкові розрахунки без подання одержувачем коштів платіжного документа встановленої форми та змісту в бухгалтерію підприємства на загальну суму 1697,82 грн.;

4.) за порушення вимог підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-1V від 22.05.2003р., підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України від 02.12.2010p. № 2755-Vl:

- донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 6420,81 грн. (додатки 2 і 3 до акту);

- нараховано пені за несвоєчасну сплату на суму 476,25 грн. (додаток 4 до акту).

Акт перевірки Малинської МДПІ від 28.10.2011 року № 183/23-10/32876028 з повідомленням про вручення був отриманий позивачем 3 листопада 2011 року.

Судом встановлено, що на порушення вимог підрозділу "Структура акта перевірки"розділу Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11 вересня 2008р. № 584, акт перевірки Малинської МДПІ від 28.10.11р. №183/23-10/32876028 було надіслано без додатків.

Листом від 28.10.2011року №183/23-10/32876028 на адресу підприємства направлено додатки до акту перевірки без повідомлення про вручення, чим порушено ст. 58 ПК України. Повторно листом з повідомленням про вручення від 04.02.2012 року на адресу підприємства Малинської МДПІ направлено частину додатків до акту перевірки.

ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу"7 листопад 2011 року надало до Малинської МДПІ заперечення до акту перевірки листом від 07.11.2011 року за № 508 з проханням повідомити про дату та час розгляду заперечень.

Листом від 14.11.2011 року № 9284/23-15 Малинська МДПІ направила відповідь на заперечення № 9277/23-15 від 14.11.2011 року та податкові повідомлення рішення від 14.11.2011року №№ 0001302340, 0001322340, 0010301740, 001342340, 001312340, винесені на підставі акту перевірки від 28.10.2011 року №183/23-10/32876028.

Судом встановлено, що під час розгляду заперечень та прийняті податкових повідомлень - рішень відповідачем були порушенні норми чинного законодавства України з огляду на наступне.

Згідно з абзацом другим п. 86.7 ст. 86 ПК України у разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, орган державної податкової служби зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Суд враховує, що Малинська МДПІ листом від 09.11.2011 року № 9135/23-15, який фактично був відправлений поштою позивачу 10.11.11р., повідомила позивача про те, що заперечення до акту перевірки будуть розглянуті 11.11.11 о 10-00 год. в приміщенні Малинської МДПІ, що унеможливило участь посадових осіб товариства у розгляді заперечення від 07.11.11р. № 508 до акту перевірки від 28.10.11р. № 183/23-10/32876028.

Згідно з п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Суд бере до уваги, що на порушення ст. 86 ПК податкові повідомлення-рішення приймались одночасно з розглядом заперечень ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу".

Листом від 21.12.2011р. №26629/10/14-009 "Про розгляд скарги"ДПА у Житомирській області повідомило позивача про факти виявлених порушень, що зазначені вище, та зобов'язало відповідача притягнути винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності та надіслати на адресу підприємства додатки до акту перевірки.

Відповідач не заперечував щодо виявлених перевіркою ДПА у Житомирській області порушень в ході перевірки і прийняття оскаржених позивачем рішень.

Суд встановив, що порушення викладені в акті перевірки, не підтверджуються обставинами справи, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставним, виходячи з наступного.

Перевіряючи законність та обґрунтованість прийнятих відповідачем податкових повідомлень -рішень від 14.11.2011 року №№ 0001302340, 0001322340, 0010301740, 001342340, 001312340 судом досліджено і встановлено наступне:

Як встановлено судом, ревізорами поза межами перевіряємого періоду було зроблено суб'єктивну оцінку, що господарська операція продажу обладнання 2007 року між позивачем і ЗАТ "Українська поліграфічна компанія" не відбулася.

В цілому, спір виник через висновки ревізорів податкового органу про нікчемність договору оренди через те, що в статуті ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу", затвердженого протоколом зборів учасників від 21.02.2005р. № 3, зареєстрованого державним реєстратором Виконавчого комітету Малинської міської ради 07.04.2005р. № 1308105000200005, у пп..5.2.1 п.5.2 "Опис вкладів учасників" зазначено, що на момент створення товариства до його статутного фонду було внесено майно загальною вартістю 4561333,15 грн. (перелік складається із 256 одиниць будівель та обладнання), що складає 99,9% Статутного фонду. У вищевказаному переліку майна, яке становить внесок у статутний фонд, зазначене обладнання, яке згідно документів, наданих для проведення перевірки, позивач орендує за договором від 16.07.2007р. № 16/07 у ЗАТ "Українська поліграфічна компанія".

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом встановлено, що зазначене обладнання у 2007 році позивачем було продано у власність ЗАТ "Українська поліграфічна компанія", що підтверджується накладними від 16.07.07р. № ЛНА-3 і № ЛНА-4 , банківськими платіжними дорученнями та договором від 16.07.07 №2. На підтвердження права власності на обладнання за ЗАТ "Українська поліграфічна компанія" позивачем надано витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 01.08.07р. №13734096 та звіт про проведення незалежної оцінки майна: "Машина для виготовлення паперу БПЭ-05 та Технологічний потік" (далі обладнання).

Як зазначалось вище, право власності на обладнання ЗАТ "Українська поліграфічна компанія "набуло на підставі договору купівлі-продажу від 16.07.2007 року № 2 та повної оплати його вартості на банківський рахунок позивача.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд, дослідивши всі в сукупності обставини справи, оцінивши зібраним по справі докази, прийшов до висновку, що подані позивачем докази підтверджують відчуження позивачем у 2007 році права власності на "Машину для виготовлення паперу БПЭ-05"та "Технологічний потік".

Представник відповідача пояснила, що після укладання договору купівлі-продажу від 16.07.2007 року № 2 ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу" необхідно було внести зміни до статуту, однак податковою перевіркою встановлено відсутність змін до статуту позивача з 2005 року, а тому ревізори податкового органу зробили самостійно висновок про нікчемність договору відчуження обладнання і оренди обладнання.

Судом встановлено, що 16.07.2007 року між ЗАТ "Українська поліграфічна компанія" та ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу" було укладено договір оренди № 16/07 з додатковими угодами до нього за умовами якого орендодавець (ЗАТ "Українська поліграфічна компанія") передає, а оренда (ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу") приймає у тимчасове платне користування машину для виготовлення паперу БПЕ-05 і технологічний потік підготовки паперової маси. Згідно з п. 1.3 даного договору обладнання є власністю орендодавця і знаходиться на його балансі. Таким чином, приймаючи від ЗАТ "Українська поліграфічна компанія" в оренду машину для виготовлення паперу БПЕ-05 і технологічний потік підготовки паперової маси, позивач фактично визнав, що орендодавець являється законним власником майна, а попередні податкові перевірки цей факт не спростовували.

Суд констатує, що Конституція України гарантує захист права власності. Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує, зокрема, захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та рівність їх перед законом. Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина четверта статті 41). Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.

Стаття 319 Цивільного кодексу України вказує: "1.Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. 2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Стаття 321 ЦК України гарантує: "Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні." В цілому суд, дослідивши всі в сукупності обставини справи, давши оцінку зібраним по справі доказам, прийшов до висновку, що подані позивачем докази підтверджують законність відчуження ним 2007 року права власності на "Машину для виготовлення паперу БПЭ-05"та "Технологічний потік"і подальшої оренди обладнання.

Ревізори податкового органу самостійно роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказують тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету. Але за змістом ст.228 ЦК України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 01.01.2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки. В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу на не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своєї суті нікчемністю укладених правочинів, що в свою чергу не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є ні чим іншим як припущеннями відповідача.

Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з абз. 4 п. 11 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Таким чином, умисел особи на укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства може бути встановлений лише судовим рішенням .

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність не прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. Доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку податковим органом не надано.

Матеріали, які були досліджені в ході перевірки доводять укладення та виконання між позивачем та ЗАТ "Українська поліграфічна компанія" господарської угоди. Фактичне виконання господарської операції підтверджено первинними документами, які відповідають чинному законодавству. Орендоване обладнання було перевірено посадовими особами податкового органу також під час проведення інвентаризації, що підтверджується відповідними записами у Акті перевірки. Крім того, відповідачем не встановлено порушень щодо нарахування амортизації на основні фонди позивача.

Відповідно до п.п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(у редакції, що діяла під час здійснення операцій) господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(у редакції, що діяла під час здійснення операцій) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Фактичне виконання господарської операції з оренди підтверджено усіма необхідними первинними документами, які відповідають чинному законодавству.

Таким чином, висновок податкового органу про порушення п.п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.6. п. 4.1 ст. 4 та п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"та п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України за господарською операцією оренди обладнання для виготовлення паперу є необґрунтованим.

Суд погоджується з думкою позивача про помилковість визначення відповідачем порушення п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"внаслідок чого підприємством завищено валові витрати на суму 66800 грн., внаслідок включення до складу валових витрат сум витрат, не підтверджену відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а саме -підприємство віднесло до складу валових витрат вартість послуг з перевезення вантажів ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 по маршруту Малин-Київ за період з 1 кварталу 2010р по 1 квартал 2011 року, що не підтверджені товарно-транспортними накладними (стор. 17 Акту перевірки).

Також в судовому засіданні відповідачем не доведено, що податковою перевіркою встановлено порушення п.п. 139.1.9, п.п. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 ПК України внаслідок чого підприємством встановлено завищення задекларованих витрат на збут на суму 11020 грн. по операціях з перевезення вантажів ПП ОСОБА_4 у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних (стор. 44 Акту перевірки).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(що діяла під час здійснення операцій) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведеного вбачається, що обов'язковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю платника.

Під час розгляду справи позивач надав суду товарно-транспортні накладні, акти прийому -передачі виконаних робіт, що підтверджують виконання робіт з перевезення продукції ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу" до споживачів та пояснив, що вказані товарно-транспортні накладні досліджувалися податковим органом під час проведення перевірки.

Доводи відповідача про ненадання зазначених документів під час проведення перевірки спростовується підписами ревізорів Малинської МДПІ, що здійснювали перевірку, про їх ознайомлення з зазначеними документами та відсутністю у матеріалах справи чи акті перевірки будь-якого запиту щодо їх надання.

В судовому засіданні відповідачем не доведено, правомірність визначеного порушення п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"щодо, підприємством завищення валових витрат на суму 17000 грн., внаслідок включення до складу валових витрат вартість послуг ФОП ОСОБА_5 (код НОМЕР_1) з розроблення проекту вогнезахисту колон без наявності акту виконаних робіт .

Під час розгляду справи позивач надав суду затверджений МНС України відповідний проект вогнезахисту колон, накладну РН-001/10 на суму 17000грн., договір та платіжне доручення та пояснив, що вказані документи не витребовувалися податковим органом під час проведення перевірки.

Доводи відповідача про ненадання зазначених документів під час проведення перевірки спростовується відсутністю у матеріалах справи чи акті перевірки будь-якого запиту щодо їх надання. Таким чином, доводи податкового органу про п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"та п.п. 139.1.9, п.п. 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 ПК України є безпідставні.

В судовому засіданні відповідачем не доведено, що ревізорами зроблено законні обрахунки у додатку до акту перевірки №12, та що на порушення п.п. 1.32 ст. 1 та п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підприємством завищено валові витрати на суму 782 780 грн. за послугами по порізці паперу для ЗАТ "Український поліграфічна компанія"на підставі того, що фактичні витрати на надання зазначених послуг за підрахунками податкового органу становлять значно більшу суму, ніж вартість наданих послуг за актами виконаних робіт .

Згідно з пунктом 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавств, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.10 № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Разом з тим, податковим органом не доведено вірність свого розрахунку, не наведена методика та не зазначені документи, на підставі яких відповідач розрахував собівартість по порізці паперу. Хибність розрахунків податкового органу підтверджує відсутність у розрахунках витрат на електроенергію, яка неодмінно присутня у собівартості витрат на порізку паперу.

Крім того, у відповідності до ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: "5.2.1. суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці".

Суд зауважує, що вичерпний перелік витрат, що не відносяться до складу валових, наведено у п. 5.3 -5.7 тієї ж ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Отже, визначальною ознакою для віднесення витрат підприємства на валові витрати виробництва та обігу є те, що такі витрати здійснюються як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Висновок відповідача, що до валових витрат можливо віднести тільки ті витрати, які призвели до отримання прибутку (а не валового доходу), тобто лише до зростання власного капіталу, суперечить нормам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Поняття "дохід"для цілей податкового законодавства охоплює всі види надходжень, які набуваються платником податку у власність чи на його користь і мають вартісне вираження. При цьому отримання доходу не пов'язується з фактом перевищення надходжень такого платника податків над його витратами. Таким чином, під поняттям доходу для цілей податкового законодавства, і в тому числі для Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", слід розуміти всі майнові вигоди у будь-якій формі, отримані платником податку чи нараховані на його користь, незалежно від того, чи перевищує вартість відповідних майнових вигод витрати на їх одержання.

Відтак, господарською в розумінні Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"є будь-яка діяльність особи, спрямована на одержання майнових вигод у будь-якій формі, незалежно від отримання такою особо прибутку від зазначеної діяльності.

За таких обставин отримання платником податку збитків від окремих господарських операцій не є саме по собі свідченням відсутності мети такого платника податку на здійснення господарської діяльності.

Таким чином, відповідно до законодавства отримання збитків по окремим господарським операціям не є перешкодою для віднесення відповідних витрат до складу валових витрат. Відповідач не довів, на підставі якої норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(що діяла під час здійснення операцій) позивач повинен був провести в спірних правовідносинах корегування валових витрат та даних бухгалтерського і податкового обліку, в тому числі до обрахунків відповідача.

Суд також не погоджується з визначенням порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"щодо завищення валових витрат та п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.4.1. п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"та п.п. 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України по операціях з ПП "Техпромторг", ТОВ "Акрос-Трейд", ТОВ "Промбуд-Техно", оскільки операції з вказаними платниками податків є нікчемними. В судовому засіданні відповідачем не доведено, що податковою перевіркою також встановлено порушення по вищезазначеним операціям.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Крім того, пункт 5.11 ст. 5 зазначеного Закону встановлює, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами п.п. 11.2.1 п.11.2 ст.11 наведеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Позивач із ПП "Техпромторг", ТОВ "Акрос-Трейд"та ТОВ "Промбуд-Техно"належним чином оформив договірні правовідносини, на виконання вимог податкового законодавства, оформлено первинні документи бухгалтерської та податкової звітності. Зазначені документи містять в собі всі обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому понесені позивачем витрати правомірно були включені до складу валових витрат за першою із подій.

Аналіз наданих документів свідчать про виконання договірних зобов'язань, а тому висновок відповідача про порушення позивачем пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"є неправомірним.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставин залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг), до того ж є банківські платіжні документи позивача.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з абз. 4 п. 11 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Таким чином, умисел особи на укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства може бути встановлений лише судовим рішенням.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність не прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. Доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку податковим органом не надано.

Як встановлено судом, ПП "Техпромторг", ТОВ "Акрос-Трейд"та ТОВ "Промбуд-Техно"не ліквідовано, господарські операції з вищевказаними юридичними особами здійснювались у протягом січня - липня 2010 року.

Відсутність вказаних підприємств за юридичною адресою у 2011 році не є підставою для оспорюванності господарських взаємовідносин з ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу"у 2010 році.

Суд зазначає, що недекларування контрагентами постачальників позивача своїх податкових зобов'язань з ПДВ не може впливати на результати діяльності підприємства позивача і не може бути підставою для зменшення суми податкового кредиту.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема, Закон "Про податок на додану вартість", не встановлює обов'язки покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Враховуючі рішення Європейського суду по справі "Булвес АД проти Блогарії", постанову Верховного суду України від 31.01.11р. -суд констатує: невиконання контрагентами зобов'язань зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За таких обставин, позивач не може нести відповідальність за несплату податків продавцями за умови необізнаності покупця щодо такої.

В судовому засіданні відповідачем не доведено, що ревізорами встановлено порушення п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК та п.п. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 ПК України внаслідок якого встановлено завищення підприємством задекларованих інших витрат на суму 91803 грн. (стор. 47 акту перевірки).

Згідно з пунктом 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавств, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.10 № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Разом з тим, податковим органом у суді взагалі не обґрунтовано і доведено вірність розрахунку, не наведена методика та не зазначені документи на підставі яких відповідач розрахував вказані суми витрат.

В судовому засіданні відповідачем не доведено, що ревізорами встановлено неправомірне перенесення позивачем у ІІ кварталі 2011 року від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2010 рік .

Порядок визначення податку на прибуток визначений розділом 3 Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01 січня 2011 року. Відповідно до підрозділу 4 Розділу XX "Перехідні положення"Податкового кодексу України, застосування Розділу III "Податок на прибуток підприємств"починається з 1 квітня 2011 року. До 1 квітня 2011 року визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток відбувається на підставі положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяв у 1 кварталі 2011 року, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

У статті 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", норми якої протягом 2010 року діяли із врахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4. статті 22 цього закону, встановлено, що об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідно до пункту 22.4. Прикінцевих положень Закону в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"N 2275-VI від 20 травня 2010 року, що в частині внесених змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" набрав чинності з 01 липня 2011 року, у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Отже, наведеним вище підтверджено, що позивачем цілком правомірно та у відповідності з вимогами чинного на той час законодавства, визначено значення 04.9. декларації за 1-й квартал 2011 року, що враховувалося при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток 1-го кварталу 2011 року.

Згідно пункту 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування податком є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 150.1 ст. 150 ПК України визначено, що якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Пункт 3 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств у 2011 році"Розділу XX "Перехідні положення"Податкового кодексу України визначає, що пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого:

якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Отже, в Перехідних положеннях Податкового кодексу України міститься пряма вказівка щодо включення до складу валових витрат 2-го кварталу 2011 року від'ємного значення об'єкту оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року без будь-яких обмежень.

Відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Згідно до пункту 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Витрати, що не враховуються при визначенні оподаткування прибутку зазначені у статті 139 Податкового кодексу України, цей перелік є вичерпним та не містить такого поняття як "від'ємне значення об'єкта оподаткування за підсумками першого кварталу без врахування від'ємного значення, що увійшло до складу першого кварталу 2011 року з 2010 року".

Враховуючи принцип правової певності та верховенство права, навіть якщо припустити, що законодавчі норми мають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, то відповідно до пункту 4.1.4 ПК визнається презумпція правомірності рішень платника податку, а пункт 56.21 ПК вказує, що за умови, коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Листом Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики від 10.11.2011 року № 04-39/10-1160 роз'яснено, що пункт 3 підрозділу 4 Розділу XX "Перехідні положення"Кодексу не містить заборони на врахування у 2011 та 2012 роках збитків, які виникли до 01.01.2011 р., а отже, такі збитки повинні враховуватись у складі витрат поточних податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення від'ємного значення.

Відповідно до пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Права та обов'язки податкового органу зазначені у статтях 20, 21 Податкового кодексу України та не містять повноважень щодо звуження визначеного Податковим кодексом України об'єкту оподаткування, у тому числі щодо зменшення урахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" визнано порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв'язку з тим, що:

відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим і, таким чином, не відповідало вимозі "якості"закону та не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника;

національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника (платника податку), коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом вищезазначених норм, відповідні витрати вважаються сформованими платником податку правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарських операцій платника податків у податковому обліку фактичним даним, що відповідачем також не було доведено.

Виходячи із аналізу зазначених норм податкового законодавства, та враховуючи дані, відображені позивачем у податкових деклараціях, слідує, що у зв'язку з набранням 01.04.2011 чинності розділом Податкового кодексу України та відсутністю у ньому посилання на неврахування у ІІ кварталі 2011 року від'ємне значення об'єкта оподаткування 2010 року, що увійшло до І кварталу 2011 року у відповідності до п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", окрім того, що виник за результатами діяльності у І кварталі 2011 року, - до складу від'ємного значення ІІ кварталу 2011 року включено позивачем правомірно.

Щодо необгрунтованості податкового повідомлення - рішення №0010301740 від 14.11.11 року, суд зазначає наступне.

Актом перевірки встановлено порушення порушення п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України (стор. 76 акту перевірки), та донараховано податок з доходів фізичних осіб згідно додатку до акту перевірки №2, №3 на виплачений дохід: СПД ОСОБА_1 на 785,40грн -117,81грн. податку; СПД ОСОБА_7 на 6000грн - 900грн. податку; СПД ОСОБА_5 на 17000грн -2550грн. податку; СПД ОСОБА_8 на 8000грн -1200грн податку; СПД ОСОБА_4 на 11020грн -1653грн податку.

З даним твердженням суд не погоджується з огляду на таке. В судових засіданнях встановлено, що між позивачем та приватними підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_7 ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_4 укладені цивільно - правові угоди, на виконання яких позивачем сплачені кошти.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податковий агент визнається юридична особа або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказані підприємці зареєстровані у встановленому порядку як платники податку і самостійно звітуються та сплачують податок з доходів фізичних осіб, окремі являються платником єдиного податку, перебувають на спрощеній системі оподаткування.

На думку суду, відповідач не довів, що позивач є податковим агентом стосовно нарахування, утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб стосовно доходів, отриманих даними підприємцями.

З огляду на викладене податкове повідомлення - рішення №0010301740 від 14.11.11 року прийняте неправомірно та підлягає скасуванню.

Щодо застосування до позивача рішенням № 0001342340 від 14.11.2011 року штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1697 грн. суд зазначає, що вказана сума санкцій застосована до позивача податковим органом за порушення ним вимог пунктів 2.11, 3.1, 3.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ № 637 від 15 грудня 2004 року, а саме: відсутні достовірні підтвердні документи до авансових звітів на загальну суму 1697,82 грн. Фінансові санкції застосовано на підставі статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95 із змінами і доповненнями, у розмірі отриманих коштів.

Відповідно до абзацу шостого ст. 1 Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі сплачених коштів за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів.

Однак на думку суду ці штрафні санкції застосовуються не до покупця (чи замовника робіт, послуг), а до продавця товарів (робіт, послуг) чи одержувача готівкових коштів за проведення ним готівкових розрахунків без видачі відповідного платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який підтверджує отримання ним готівкових коштів.

Цей висновок випливає з п. 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, відповідно до якого касові операції, які визначаються, як операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку, оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток тощо, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Вказана позиція знаходить підтвердження в постанові ВАСУ від 09.07.09 року у справі № К -17967/07.

Крім того, виходячи із змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.

Таким чином, фінансові санкції, передбачені Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95 належать до адміністративно-господарських санкцій, одним видом з яких є адміністративно-господарський штраф (статті 239, 241 Господарського кодексу України).

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України ( в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), згідно із якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суд зазначає, що уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом підприємницької діяльності встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема порушення Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ № 637 від 15 грудня 2004 року, мав дотримуватися наведених положень законодавства, у зв'язку з чим міг прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як фінансові санкції, виключно протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строку виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Порушення позивачем вказаного вище Положення вчинено протягом 2010 року та березня - травня 2011 року, акт про перевірку, яким зафіксовано вчинене порушення, складений 28.10.2011р., а штрафні (фінансові) санкції застосовані 14.11.2011р., тобто після закінчення зазначених строків.

З огляду на викладене суд вважає, що вимоги позивача стосовно протиправності оскаржуваного рішення № 0001342340 від 14.11.2011року є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст. 71 зазначеного Кодексу встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В цілому, податковий орган не довів суду правомірності винесення оспорюваних податкових рішень.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 86, 158 -163, 167, 186, 254 КАС України, суд

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення - рішення Малинської міжрайонної держаної податкової інспекції від 14 листопада 2011 року за № 0001302340, № 0001312340, № 0001322340, № 0001342340, № 0010301740.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: Є.Ю. Романченко

Повний текст постанови виготовлено: 16 квітня 2012 р.