Постанова № 28832966, 20.12.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ20 грудня 2012 р. Справа № 2а/0470/13800/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЖукової Є.О. при секретаріБерднику С.О. за участю: представника позивача представника позивача представника відповідача представника відповідача Федоренко Р.В. Єрмоленка В.В. Соловей О.С. Партес Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Промдорсервіс" до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 01.11.2012р. №6800/0001240220

ВСТАНОВИВ:

13 листопада 2012р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Промдорсервіс» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 01.11.2012р. №6800/0001240220.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція винесла податкове повідомлення-рішення від 01.11.2012р. №6800/0001240220, відповідно до якого було збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Промдорсервіс» з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів на суму 314 278,00грн.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено на підставі акту перевірки №3171/180/22-507/32540394 від 01.10.2012р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Промдорсервіс» (код ЄДРПОУ 32540394) з питання взаємовідносин і взаєморозрахунків з ТОВ «Дніпротранснафта» (код ЄДРПОУ 34827716) за серпень 2011 року та вересень 2011 року, ПП «Дніпрокомплект» (код ЄДРПОУ 25018797) за вересень 2011 року».

Позивач вважає, що висновки посадових осіб Дніпродзержинської ОДПІ щодо нікчемності досліджуваних правочинів у серпні та вересні 2011 року не ґрунтуються на системному аналізі первинних документів, а лише на висновках акту, законність якого є сумнівною і тому не можуть вважатись об'єктивними та доведеними.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2012р. по справі було відкрито провадження та справа призначена до розгляду.

Представники позивача в судове засідання з`явились, підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили задовольнити позов за викладених у ньому підстав.

Представники відповідача також з`явилися у судове засідання, заперечували проти позовних вимог та просили відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на письмові заперечення від 04.12.2012р., в яких зазначили наступне.

При дослідженні ланцюга постачання придбаного (фіктивного) товару ТОВ «ПРОМДОРСЕРВІС» - ТОВ «Дніпротранснафта» - ТОВ «Байкара» встановлено, що ТОВ «Байкара» здійснювало господарські операції, які укладені в порушення ч.1 ст.203 ЦК України, їх зміст суперечить інтересам держави. Зазначені правовідносини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Товар (роботи, послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.662, 665 та 656 ЦК України. ТОВ «Байкара» є посередником («транзитером») придбаних та реалізованих товарів, а також здійснювало придбання нафтопродуктів від суб'єктів господарювання, які в дійсності ним не реалізовувалися, а лише полягали в документальному оформленні документів з метою ухилення від сплати податків. Одже, діяльність вказаного підприємства була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

А відтак, доводи позивача є необґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 01.11.2012р. №6800/0001240220 таким, що винесено в межах повноважень та на підставі чинного податкового законодавства України.

Судом були досліджені наступні письмові докази, наявні в матеріалах справи: копія податкового повідомлення-рішення від 01.11.2012р. №6800/0001240220; копія акта перевірки від 01.10.2012р. №3171/180/22-507/32540394; копія постанови ДОАС від 31.07.2012р. по справі №2а/0470/6828/12; копія наказу від 24.09.2012р. №956; копія статуту ТОВ «ПРОМДОРСЕРВІС»; копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи; копія Довідки з ЄДРПОУ; копія Договору від 22.10.2012р.; копія повідомлення про запрошення від 25.09.2012р.; копія повідомлення про проведення перевірки від 25.09.2012р.; копія акту від 01.10.2012р. №81/22-507/32540394; копія акту перевіки від 07.03.2012р. №1118/47/23-206/25018797; копія договору поставки від 04.01.2011р. №040111; копії платіжних доручень; копія податкової накладної від 02.09.2011р.; копія податкової накладної від 11.05.2011р.; копія договору купівлі-продажу від 12.05.2011р. №120511; копії платіжних доручень; копія рахунку-фактури від 01.09.2011р.; копія видаткової накладної від 01.09.2011р.; копії платіжних доручень; копія податкової накладної від 25.08.2011р.; копія рахунку-фактури від 04.08.2011р.; копія видаткової накладної від 04.08.2011р.; копія рахунку-фактури від 18.08.2011р.; копія видаткової накладної від 18.08.2011р.; копія рахунку-фактури від 23.08.2011р.; копія видаткової накладної від 23.08.2011р.; копії товарно-траспортних накладних; копія видаткової накладної від 25.08.2011р.; копія технічного паспорту; копія довідки від 13.12.2011р. №5567/357/23-4/34827716; копія довідки від 02.11.2011р.№5882/324/23-410/34827716; копія довідки зустрічної звірки від 08.06.2012р. №830-22/42з; копія акта контрольного обміру від 08.06.2012р.; копії товарно-транспортних накладних; копія акту №16за серпень 2011 року; копія акту №22 за вересень 2011 року; копія договору купівлі-продажу від 01.04.2011р.; копії платіжних доручень; копії рахунків-фактур; копії податкових накладних; копія податкової декларації; копія свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість; копія Довідки з ЄДРПОУ; копія Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

Дослідивши в судовому засіданні докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників позивача та представників відповідача, суд встановив наступне.

Відповідно до п.1.1, 1.3 та 2.1 Статуту ТОВ «Промдорсервіс», копія якого міститься в матеріалах справи, ТОВ «Промдорсервіс» засноване згідно до Законів України «Про власність», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про підприємства України», діє на основі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та чинного законодавства України, є створеним та діє з метою встановлення та розвитку ділових зв'язків між незалежними виробниками в Україні та за її межами, ефективного використання місцевих сировинних ресурсів та відходів виробництва, наращування виробництва промислової продукції та надання послуг, стимуляції попиту та захисту інтересів споживача, одержання прибутку і задоволення соціально-економічних потреб його учасників та членів трудового колективу.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №236147, копія якого міститься в матеріалах справи, ТОВ «Промдорсервіс» є юридичною особою з місцезнаходженням за адресою: 51909, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, 3-й Баглійський провулок, будинок №15-А.

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ АБ №386009, видами діяльності ТОВ «Промдорсервіс» за КВЕД є: виробництво продуктів нафто перероблення; будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд; посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту; діяльність автомобільного вантажного транспорту.

На адресу товариства надійшов лист від 14.09.2012р. №21341/10/15-136 Дніпродзержинської ОДПІ стосовно взаємовідносин з контрагентами ПП «Дніпрокомплект» та ТОВ «Дніпротранснафта», на який ТОВ «Промдорсервіс» надіслало відповідь листом №15 від 21.09.2012р.

01 листопада 2012 року Дніпродзержинська об'єднана державна податкова інспекція винесла податкове повідомлення-рішення від 01 листопада 2012 року № 6800/0001240220, яким було збільшено суму грошового зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Промдорсервіс» з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів на суму 314 278,00грн., копія якого міститься в матеріалах справи.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесене на підставі акта перевірки №3171/180/22-507/32540394 від 01.10.2012р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки то вариства з обмеженою відповідальністю «Промдорсервіс» (код ЄДРПОУ 32540394) з питання взає мовідносин і взаєморозрахунків з ТОВ «Дніпротранснафта» (код ЄДРПОУ 34827716) за серпень 2011 року та вересень 2011 року, ПП «Дніпрокомплект» (код ЄДРПОУ 25018797) за вересень 2011 року».

Документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Промдорсервіс» була призначена на підставі наказу Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції № 956 у зв`язку з обставиною, передбаченою п.п.78.1.4. п.78.1 ст. 78, ст. 79 розділу II Податкового кодексу України, а саме, у зв`язку з тим, що виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків та якщо платник податків не надасть пояснень та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Так, у висновку Акта вказано, що перевіркою ТОВ «Промдорсервіс» (код ЄДРПОУ 32540394) встановлені порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в зв'язку з чим завищено суму податкового кредиту по ПДВ у сумі 251 422,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 251 422,00 грн., відсутність господарської мети у позивача та суб`єктів господарювання, його контрагентів, відсутність реальності господарських операцій між ними.

Правовідносини сторін регулюються нормами Конституції України від 28.06.1996р. № 254к/96-ВР, Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України від 25.01.2011 №41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.02.2011р. №197/18935, Цивільним кодексом України від 16.01.2003 за №435-IV.

Відповідно до п.п.14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 20.1.1 та пп.20.1.28 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право: звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини; застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, стягувати суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Пункт 37.3 статті 37 Податкового кодексу України підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.

Відповідно до п.п.54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п.п.54.3.1 - п.п. 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; 54.3.3. згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків; дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Згідно з п.55.1. ст.55 ПК України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.Процедура адміністративного оскарження рішень органів державної податкової служби є дворівневою.

Контролюючими органами вищого рівня є Державна податкова адміністрація України - для державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які у свою чергу є контролюючими органами вищого рівня для державних податкових інспекцій (п.55.2 ст.55 ПК України).

Порядок оскарження рішень контролюючих органів визначений у ст.56 ПК України, п. 56.1 якої визначає, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п.56.2 ст.56 ПК України) .

Згідно з п. 56.18. ст.56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним контролюючим органом.

Відповідно до п.п. 61.1. ст. 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способи здійснення податкового контролю перелічені у ст.62 ПК України, до них відноситься, зокрема, відповідно до п.62.1.3. ПК України здійснення податкового контролю шляхом проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі переліку, зазначеного у пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79).

Крім того, згідно з абзацами 3.4 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

В акті перевірки податковим органом встановлено, що податковий кредит сформовано за рахунок придбання товару у ТОВ «Дніпротранснафта», ПП «Дніпрокомплект» та ПП «Сегмент», яке за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту має стан «0». Цей постачальник внесений до ЄДР та має свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, є виробником товару, який придбавався ТОВ «Промдорсервіс» за рахунок якого сформовано податковий кредит (відомості про договори, за якими постачалися та вироблялася продукія цим виробником відображена у акті).

Відповідно до п.п. 14.1.157 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Відповідно до п. 198.1.ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п. 200.2 ст. 200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 ПК України).

У п.200.4. ст.200 ПК України визначено,що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Здійснивши системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України та надаючи оцінку доводам сторін, як викладених в заявленному адміністративному позові та запереченнях до нього, так і в поясненнях, наданих в судовому засіданні, суд виходить з наступного.

З приводу перевірки взаємовідносин ТОВ «Промдорсервіс» з його контрагентом ТОВ «Дніпротранснафта» суд зазначає наступне: єдиною підставою встановлення завищення податкового кредиту слугував Акт позапланової перевірки ТОВ «Дніпротранснафта» від 28.05.2012р. № 5/55/22-507/34827716, яким визнано нікчемними господарські операції між ТОВ «Дніпротранснафта» та постачальником бітуму ТОВ «Байкара». Однак, на даний момент вказаний акт оскаржується у Дніпропетровському апеляційному адміністративному суді, законність його не підтверджена, а тому він не може слугувати підставою для скоєння будь-яких юридично-значущимих дій, в тому числі, встановлення завищення суми податкового кредиту.

Що ж стосується перевірки взаємовідносин ТОВ «Промдорсервіс» з його іншим контрагентом «Дніпрокомплект», то в даному випадку Дніпродзержинська ОДПІ необ'єктивно та неналежним чином оцінювала всі наявні факти. В матеріалах адміністративного позову містяться первинні документи щодо підтвердження господарських операцій саме з цим контрагентом, які, на думку суду, є належними доказами в розумінні ст.70 КАС України щодо підтвердження реальності здійснення таких операцій та спростовують доводи відповідача щодо їх нікчемності.

Також, єдиною підставою встановлення завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Дніпрокомплект» став Акт позапланової виїзної перевірки ПП «Дніпрокомплект» від 07.03.2012р. № 1118/48/23-206/25018797, яким було встановлено завищення податкових зобов'язань в результаті припущення податкового органу щодо недійсності обсягів придбання та продажу на суму 10 103 079,47,00грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2012 року по справі №2а/0470/6828/12 за адміністративним позовом приватного підприємства «Дніпрокомплект» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції було визнано дії Дніпродзержинської ОДПІ щодо висновків, викладених в акті перевірки № 1118/48/23-206/25018797 протиправними. Таким чином, скасовується і сам Акт, і дані, що викладені в ньому. Вказана постанова набрала законної сили, а тому, використання даних Акту позапланової виїзної перевірки ПП «Дніпрокомплект» від 07.03.2012р. № 1118/48/23-206/25018797 є неналежним і, більш того, недопустимим доказом.

Разом із зазначеним, діюче законодавство України, взагалі, встановлює, що порушення податкового законодавства одним платником податків ніяким чином не можуть впливати на висновки про порушення податкової дисципліни його контрагентами. Жоден нормативно-правовий акт законодавства України не містить норми щодо солідарної відповідальності підприємства за дії контрагента. Таким чином, позивач не може відповідати за будь-які дії своїх постачальників, в тому і, за порушення третіми особами податкового законодавства.

Враховуючи викладене, встановивши в судовому засіданні факт бездіяльності відповідача щодо встановлення місцезнаходження «сумнівних постачальників», причин можливого неподання податкової звітності такими постачальниками, а також зважаючи на відсутність з боку відповідача будь-яких пояснень з приводу неможливості здійснення господарської діяльності особами, щодо яких прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру) та не закінчено таку процедуру на момент вчинення правочинів з контрагентами позивача, суд приходить до висновку про незаконність та необґрунтованість зазначених тверджень відповідача, хибність зайнятої ним позиції та невідповідність її чинному законодавству України.

Крім того, надаючи оцінку доводам відповідача по ІІ-ІІІ ланцюгу постачання, суд повністю погоджується з рішенням Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») в якому зазначається, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Отже, якщо контрагенти контрагентів позивача можливо не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для них та така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Таким чином, опираючись на практику Європейського суду з прав людини, можна стверджувати, що платник ПДВ не втрачає права на податковий кредит та бюджетне відшкодування у випадку вчинення зловживань його контрагентами за ланцюгом постачання товару. Виняток складають лише ситуації, де платника ПДВ було залучено до таких зловживань або йому було відомо чи могло бути відомо про них.

Оскільки відповідачем в порядку, передбаченому ч.2 ст.71 КАС України не довів обізнаність позивача з можливими зловживаннями з боку контрагентів ІІІ-V ланцюга постачання, суд приходить до висновку про необґрунтованість тверджень відповідача щодо порушення позивачем порядку формування податкового кредиту в перевіряємий період.

Також, суд приходить до висновку, що твердження відповідача щодо того, що господарські відносини, здійснені від імені підприємств, зазначених в акті перевірки від 01.10.2012р. №3171/180/22-507/32540394, предметом яких є одержання доходів, слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, прямо суперечить нормам Господарського кодексу України, а саме: ч.2 ст.3 ГК України, відповідно до якої надається визначення підприємницької діяльності та зазначає, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва є підприємцями.

При цьому, посилання відповідача на створення і реєстрацію особами за винагороду без мети зайняття господарською діяльністю юридичних осіб, на які законом покладені конкретні обов'язки у сфері оподаткування, що дає податковому органу підстави вважати, що невідомі особи вчиняли таку господарську діяльність з метою приховування прибутків, одержаних на підставі угод з іншими суб'єктами підприємництва, як і інші викладені вище обставини, не є підтвердженими будь-якими належними доказами, що ставить під сумнів обґрунтованість зазначених посилань та не дозволяє суду погодитися з такою позицією суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Суд зауважує, зазначена позиція кореспондується позиції Вищого адміністративного суду України постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012р. викладеній по справі №К/9991/50772/12, в якій зазначається наступне.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб`єктивною думкою державного податкового ревізор-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законом порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. було звернено увагу на наступне.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочинів може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача.

Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв`язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз`яснень законодавства з питань оподаткування платниками податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, Податковий кодекс України не надає права органам податкової інспекції робити висновки щодо правомірності дій платників податків на підставі припущень, зроблених в ході досудового слідства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності, що дозволяє прийти до висновку про безпідставність доводів з зазначеного приводу.

В судовому засіданні представник податкового органу не надав суду жодних пояснень з посиланням на чинне законодавство України, які б передбачали наявність повноважень органів державної податкової служби України на встановлення факту нікчемності (фіктивності) правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст.ст.203, 215. 228, 662, 655, 656 ЦК України в актах перевірок суб'єктів господарювання.

Частинами 1 та 5 ст.203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина 2 ст.215 ЦК України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч.5 ст.216 ЦК України вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути висунуто будь - якою зацікавленою особою.

До кола таких зацікавлених осіб податкові органи не відносяться, оскільки ст.1 ЦК України визначає, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, що ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій обособленості їх учасників. А до майнових відносин, що ґрунтуються на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Зі змісту ст.215 ЦК України вбачається, що нікчемним правочином визнається лише той правочин, недійсність якого встановлена законом, зокрема, ст.228 ЦК України визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ч.3 ст.228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом.

Правочинами, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідачем також не було доведено та не обґрунтовано належним чином у встановленому законом порядку, що угоди з контрагентами, зазначеними в вищевказаному акті перевірки, порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, суд зазначає, що позивачем, на відміну від відповідача, з невідомих причин проігнорувавшого вимоги як ч.1 так і ч.2 ст.71 КАС України, були повною мірою доведені підстави звернення з даним адміністративним позовом та доводи в обгрунтування своєї позиції відповідно до заявленного адміністративного позову та, крім первинних документів на підтвердження реальності вчинених позивачем перелічених в акті перевірки від 01.10.2012р. правочинів, були надані та долучені до матеріалів справи також докази на підтвердження наявності фізичних та технологічних можливостей позивача, необхідних для здійснення господарської діяльності останнім, як то: копія статуту ТОВ «Промдорсервіс»; копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Промдорсервіс» №236147; копія довідки з ЄДРПОУ АБ №386009; копія технічного паспорту на виробничий будинок - асфальтно-бетонний комплекс, розташований за адресою: провулок 3-й Баглійський, будинок №15а, м.Дніпродзержинськ з зазначенням власника - ТОВ «Промдорсервіс»; копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно - асфальтобетонний комплекс за ТОВ «Промдорсервіс» з 2006 року; копія штатного розкладу ТОВ «Промдорсервіс» з зазначенням назв професій та штатних одиниць; копії відповідних документів на посвідчення спеціальної податкової правосуб`єктності контрагентів позивача; ПП «Дніпрокомплект» та ТОВ «Дніпротранснафта»; довідка від 20.12.2012р. №71, з якої вбачається, що внаслідок реалізації виробленої асфальтобетонної суміші позивачем було отримано певний прибуток, задекларовано та сплачено як податок у розмірі 104 245,00грн., так і податок на додану вартість у розмірі 29 120,00грн.; також, на підтвердження останнього факту позивачем були надані та долучені до матеріалів справи копії відповідних декларацій.

Також, суд зазначає, що жодного сумніву не викликає і сам факт використання у власній господарській діяльності ТОВ «Промдорсервіс» в серпні-вересні 2011 року дорожнього бітуму; гранітного відсіву; гранітного щебеню; емульгаторних адгезійних добавок (редікоту, ветофіксу, бутанолу та ін.), які були використані для виготовлення асфальтобетонної суміші, реалізованої ПП «Сегмент», що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, як то: договором купівлі-продажу; рахунками-фактурами; платіжними дорученнями, актами приймання виконаних будівельних робіт, детально зазначених вище.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як і контрагентів його контрагентів ІІ-ІІІ ланцюгу, як обов`язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не правильним виходячи з загальних засад судочинства.

У відповідності до ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України особливістю провадження в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є те, що обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, встановивши в судовому засіданні та підтвердивши доказами, наявними в матеріалах справи факт прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття зазначеного рішення; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що мав наслідком порушення прав та законних інтересів позивача в публічно-правових відносинах з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, суд вважає, що належним засобом щодо поновлення такого порушеного права буде скасування податкового повідомлення - рішення Дніпродзержинської ОДПІ від 01.10.2012р. №3171/180/22-507/32540394.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Закон України «Про судовий збір» розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Відповідно до платіжного доручення від 13.11.2012 року №387688 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 236,00грн., який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету.

Враховуючи задоволення позовних вимог ТОВ «Промдорсервіс» у повному обсязі, суд вважає за необхідне відшкодувати ТОВ «Промдорсервіс» суму, сплачену у якості судового збору за подання даного адміністративного позову з Державного бюджету України в розмірі 2 236(дві тисячі двісті тридцять шість)грн.00коп.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Промдорсервіс» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення від 01.11.2012р. №6800/0001240220 - задовольнити в повному обсязі.

Визнати нечинним податкове повідомлення - рішення від 01.11.2012р. №6800/0001240220, прийняте Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Промдорсервіс» (код ЄДРПОУ 32540394) сплачений судовий збір у розмірі 2 236(дві тисячі двісті тридцять шість)грн.00коп.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2012 року

Суддя Є.О. Жукова