Справа № 2-1797/12
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
/З А О Ч Н Е/
«19»грудня 2012 року Ленінський районний суд м. Луганська
в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.
при секретарі: Тарасенко А.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, визначення порядку користування спільною власністю - квартирою АДРЕСА_1 і покладення обов'язку не чинити перешкод у користуванні даним житловим приміщенням, -
ВСТАНОВИВ:
21 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Луганська із позовом до ОСОБА_2 про вселення і покладення обов'язку не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням.
В обґрунтування позову зазначив, що квартира АДРЕСА_1 належала на право власності йому і ОСОБА_3 по ? частині кожному в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 В даній квартирі ні він, ні відповідачка реєстрації не мають. 03.03.2011р. по приїзду в м. Луганськ ним було встановлено, що відповідачка замінила замки на вхідних дверях в квартиру, чинить перешкоди в користуванні зазначеним житловим приміщенням. За даним фактом ним поставлено до відома житловий орган на балансі якого знаходиться будинок АДРЕСА_1. Тоді ж, 03.03.2011р. ним було подано заяву до Ленінського РВ УМВС в Луганській області про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 з тих підстав, що дана особа, будучи співвласником із позивачем квартири АДРЕСА_1, самовільно змінивши в даній квартирі замки, продала належну їй частину квартири, не поставивши позивача до відома, не отримавши його на те згоди, не звернувшись з цього приводу для оформлення зазначеної угоди в установленому законодавством України для такого роду операцій - нотаріальному порядку, а отже, розпорядилася чужим майном на користь інших осіб, отримавши суму від даного продажу. Дані факти, як посилається позивач, йому стали відомі зі звернення до нього "нового власника" квартири в телефонному режимі з даним повідомленням. Дана особа не повідомила ніяких своїх реквізитів, однак виклала вищевикладені подробиці продажу квартири. Як посилається позивач, чи то відповідачка, чи то вказана особа, оселили у квартирі 6 осіб студентів з відповідним отримання сум з них за проживання, про дані фати позивач дізнався від мешканців будинку. Факт заміни замків та продажу квартири підтверджений відповідачем в ході допиту його за вказаною заявою в Ленінському РВ УМВС в Луганській області. Постановою від 16.03.2011г. в порушенні кримінальної справи за вищевказаними фактами було відмовлено. Дана постанова оскаржена в суді Ленінського р-ну м. Луганська. Постановою суду Ленінського р-ну м. Луганська від 12.10.2011г скарга позивача задоволена, постанову від 16.03.2011р. ДІМ Ленінського РВ УМВС в Луганській області старшого лейтенанта міліції Колодіна А.В. за ч. 1 ст. 190 КК України скасовано, матеріал направлений для проведення додаткової перевірки. Копія постанови суду Ленінського р-ну м. Луганська від 12.10.2011 р. додається до позову. За зверненням в КП БТІ м. Луганська позивачем одержана довідка 25.03.2011р., згідно з якою ним встановлено, що право власності па вищевказану ? частини квартири з 28.05.2010р. належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_6 І.М.17.04.2010р. № 764. Як посилається позивач, частки його і другого власника в даній квартирі не виділені, є ідеальними, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.03.2009р., йому належить ? її частина, така ж ? частина належить відповідачці, однак, які кімнати входять в дану частину, як повинні бути розподілені кімнати загального користування ніяким рішенням ніякого органу не встановлено, зазначене питання може бути вирішене тільки в судовому порядку. Відповідним чином має бути вирішено питання про виділ частки кожного співвласника в натурі з відповідно до положень ст. 364 ЦК України. Квартира складається із двох ізольованих кімнат площею - 8,60 м2 та 19,2 м2 та підсобних приміщень. На даний момент стало необхідним визначення судом порядку користування вказаною сумісною власністю.
Враховуючи викладене, позивач просив суд вселити його в квартиру АДРЕСА_1, визначити порядок користування власністю - квартирою АДРЕСА_1, виділивши йому житлову кімнату в ній площею 19,2 м2, відповідачу - ОСОБА_2 житлову кімнату-8.60 м2, а коридор, санвузол, кухню, комору залишити в загальному користуванні, зобов'язати ОСОБА_2, не чинити йому перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, судові витрати покласти на відповідача, здійснити повернення судового збору і сум по оплаті ІТЗ, сплачених до 01.11.2011р.
01 серпня 2012 року позивач надав до суду уточнений позов аналогічного змісту, про вселення, визначення порядку користування спільною власністю - квартирою АДРЕСА_1 і покладення обов'язку не чинити перешкод у користуванні даним житловим приміщенням, при цьому доповнив його нормативне обґрунтування, пред'явив його до того самого відповідача - ОСОБА_7
Представник позивача в судове засідання не з'явилась, суду надала заяву, в якій підтримала вимоги, викладені в уточненому позові у повному обсязі, наполягала на його задоволенні, не заперечувала проти заочного розгляду справи.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, суду причини неявки не повідомила, про явку в судове засідання була повідомлена належним чином. Під час розгляду справи надала суду письмові заперечення, в яких не погоджувалась із пред'явленим до неї позовом, повідомила про те, що відмовляється розглядати справу, оскільки позов до неї пред'явлено безпідставно.
При таких обставинах, суд, оскільки у справі достатньо матеріалів про взаємовідносини сторін, зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.
Вивчивши позовні вимоги та матеріали цивільної справи, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Статтею 328 ЦК установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Зокрема, відповідно ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Судом встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за позивачем і відповідачкою у рівних частках, а саме:
? частина -за ОСОБА_2, код НОМЕР_1, на підставі договору дарування, посвідченого ОСОБА_6 приватним нотаріусом, 17.04.2010р., витяг про реєстрацію від 28.05.2010 за номером 26252874,
? частина -за ОСОБА_1, код НОМЕР_2, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Луганською держнотконторою 19.03.2009р. р № 1-250, витяг про реєстрацію від 24.04.2009 року за номером 22565286 (а.с. 8, 22).
Спірна квартира, згідно даних технічного паспорту, розташована на 5 поверсі 9 поверхового будинку, та складається із двох кімнат житловою площею 27,80 м2, у т.ч. 5 житлова кімната площею - 8,60 м2, 6 житлова кімната - 19,20 м2, 1 коридор - 7,3 м2, 2 вбиральня - 1,0 м2, 3 ванна кімната - 1,9 м2, кухня - 5,80 м2, 7 комора - 0,50 м2, І засклена лоджія - 6,60м2 (а.с. 7).
Таким чином, як було встановлено судом, спірна квартира належить сторонам по справі, належність квартири або її частини іншій особі судом не встановлена.
Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності, спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Таким чином, як було встановлено судом, враховуючи те, згідно з наявною документацією, визначено частки сторін у спірному майні.
Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, у разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Судом встановлено, що постановою Ленінського РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області від 10 березня 2011 року у порушенні кримінальної справи відмовлено. Відповідно до вказаної постанови, у ході перевірки а також бесіди, проведеної із ОСОБА_1, було встановлено, що останній є співвласником ? частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а також, що приїхавши за вище вказаною адресою, заявник виявив, що замки на вхідних дверях змінені без його відома, що заважає його вільному входженню до своєї часини квартири, як пояснила ОСОБА_3, що мешкає за адресо: АДРЕСА_2, яка є власницею іншої половини квартири, про зміну замків їй нічого невідомо, оскільки свою частину квартири у 2009 році вона переоформила на іншу людину (анкетних даних не збереглося), внаслідок чого будь-якого відношення до вказаної вище квартири не має, в ході бесіди із мешканцями сусідніх квартир бул встановлено, що за вказано вище адресою ніхто не мешкає, встановити власника другої частини даної квартири неможливо (а.с. 5).
Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 12 жовтня 2011 року вказану постанову було скасовано, матеріал направлено до Ленінського РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області для проведення додаткової перевірки, проте вказана постанова не набрала законної сили (а.с. 6), тому викладені в ній відомості не можуть бути прийняті судом до уваги, однак не спростовують доводів позивача.
Позивач на даний час зареєстрований і мешкає у м. Стаханові, проте йому на праві власності належить частка у спірній квартирі, він має право проживати у вказаній квартирі та порушувати питання про встановлення порядку користування цим майном.
Враховуючи викладене, вимоги про визначення порядку користування спірною квартирою слід задовольнити.
При цьому суд також приймає до уваги ту обставину, що відповідачка не оспорювала наведений позивачем порядок користування спірною квартирою, власного варіанту користування спірним майном не запропонувала.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивачем заявлено вимогу про вселення та покладення на відповідачку не чинити перешкод у користуванні спірною квартирою.
На думку суду, дані вимоги заявлені позивачем передчасно, оскільки пред'явлення такої вимоги можливе у випадку невиконання відповідачкою вимог щодо невиконання нею встановленого судовим рішенням порядку користування.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 94,10 грн., який підлягає стягненню з відповідачки на його користь.
Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 15, 182, 317, 319, 355, 356, 358 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 212 -215 ЦПК України, суд ,
В И Р І Ш И В:
Уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, визначення порядку користування спільною власністю - квартирою АДРЕСА_1 і покладення обов'язку не чинити перешкод у користуванні даним житловим приміщенням, - задовольнити частково.
Визначити порядок користування власністю - квартирою АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_1 житлову кімнату в ній площею 19,2 м2, відповідачу - ОСОБА_2 житлову кімнату-8,60 м2, а коридор, санвузол, кухню, комору залишити в загальному користуванні.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 94 (дев'яносто чотири) гривні 10 копійок.
У задоволенні решти позову відмовити за необґрунтованістю.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення через Ленінський районний суд м. Луганська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий-суддя: _______ Е.В. Женеску
Судове рішення № 28831493, Заводський районний суд міста Луганська (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Луганська) було прийнято 25.01.2013. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 2-753/13. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: