Постанова № 28800406, 23.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 січня 2013 року № 2а-17704/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія»доЗапорізької митниці Державної митної служби Українипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.12.2012 № 107,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 10.12.2012 № 107, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 5287,07 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову.

15.01.2013 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження в порядку ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

26.11.2012 за результатами документальної невиїзної перевірки дотримання ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» вимог законодавства України з питань державної митної справи Запорізькою митницею складено Акт № н/0039/12/112000006/0037310549 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог ст. 105 Митного кодексу України та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму у розмірі 2349,81 грн.

10.12.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 107, яким у зв'язку з порушенням ст. 105 Митного кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2349,81 грн., а також застосовано штраф у розмірі 2937,26 грн.

Як видно з Акту перевірки, підставою для твердження відповідача про порушення позивачем вимог ст. 105 Митного кодексу України у вигляді безпідставного застосування умовного повного звільнення від оподаткування при митному оформленні акцизних марок став висновок про відсутність таких марок у Додатку 1 до Додатку В.3 Конвенції про тимчасове ввезення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 105 Митного кодексу України у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами поміщуються виключно товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у статті 189 цього Кодексу та в Додатках B.1 - B.9, C, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), на умовах, визначених цими Додатками, а також повітряні судна, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу.

Згідно з п. «g» ст. 2 Додатку B.3 до Конвенції про тимчасове ввезення, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення» від 24.03.2004 N 1661-IV, правом на тимчасове ввезення відповідно до статті 2 цієї Конвенції користуються будь-які інші товари, що ввозяться в рамках торгової операції для цілей, наведених у Додатку І до цього Додатку, ввезення яких не є торговою операцією само по собі.

При цьому, у Додатку І до вказаного Додатку наведено виключний перелік таких цілей, а саме: 1. Товари, ввезені для випробувань, перевірок, експериментів чи демонстрацій. 2. Товари, що використовуються для здійснення випробувань, перевірок, експериментів чи демонстрацій. 3. Кіноплівки, віддруковані і проявлені, позитиви та інші носії зображення із записом на них, призначені для перегляду перед їхнім комерційним використанням. 4. Плівки, магнітні стрічки, намагнічені плівки та інші носії звуку та зображення, призначені для трекінгу, дублювання чи відтворення звуку. 5. Носії інформації із записами, надіслані безкоштовно і призначені для використання при автоматизованій обробці даних. 6. Предмети (у тому числі транспортні засоби), які, за їхнім характером, не можуть використовуватися інакше ніж реклама певного товару або для цілей реклами з певною метою.

З аналізу викладених норм видно, що як у ст. 2 Додатку B.3 Конвенції про тимчасове ввезення так і у Додатку І до Додатку B.3 Конвенції про тимчасове ввезення відсутні марки акцизного збору, а тому останні, які були предметом митного оформлення, не підпадають під перераховані в ст. 2 Додатку B.3 до Конвенції про тимчасове ввезення і в Додатку I до цього Додатку (відповідно до ст. 2 «g») товари, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що на марки акцизного збору не розповсюджується право на тимчасове ввезення відповідно до ст.2 цієї Конвенції, а відтак, застосування умовного повного звільнення від оподаткування при митному оформленні таких марок є неможливим.

За таких умов, посилання позивача на цей Додаток, як на підставу своїх вимог, є необґрунтованим.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 1 Митного кодексу України якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України.

Судом також не приймається до уваги посилання позивача, як на підставу для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на Порядок заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012651 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.08.2012 за N 1372/21684, в п. 7.1 якого зазначено, що товари, що входять до однієї партії, на яку поширюється вимога щодо складання МД, обов'язково декларуються за окремими МД з поданням МД (у передбачених законодавством випадках - іншого документа, що може використовуватись замість МД) на всі товари у складі цієї партії незалежно від їх вартості, за наявності в партії, зокрема, товарів, до яких застосовані або застосовуються різні митні режими (за винятком зворотного вивезення (ввезення) контейнерів, піддонів, упаковок, етикеток, марок акцизного податку та інших подібних товарів, що відповідно до положень Додатка B.3 до Конвенції про тимчасове ввезення переміщуються в рамках торгової операції, водночас власне їх переміщення не є торговою операцією), а також на розділ 1 Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 N 1011, в якому визначено особливості інших митних тарифів, зокрема, переміщення контейнерів, піддонів, упаковок (етикеток, марок акцизного збору тощо), або інших товарів у рамках торгової операції відповідно до положень додатка B.3 до Конвенції про тимчасове ввезення, оскільки вказані норми і Конвенція про тимчасове ввезення по-різному регулюють правовідносини щодо митного оформлення марок акцизного збору, а норми Конвенції мають перевагу перед такими нормами, так як останні не можуть надавати більше пільг, ніж передбачено Конвенцією (ст. 17 глави IV Конвенції).

Водночас, відповідно до ст. 106 Митного кодексу України у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами відповідно до положень Додатка Е до Конвенції про тимчасове ввезення (м.Стамбул, 1990 рік) можуть поміщуватися товари (за винятком підакцизних), не зазначені у статтях 105, 189 цього Кодексу, а також у Додатках B.1 - B.9, C, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), або такі, що не відповідають вимогам зазначених Додатків. У разі тимчасового ввезення товарів з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами за кожний повний або неповний календарний місяць заявленого строку перебування на митній території України сплачується 3 відсотки суми митних платежів, яка підлягала б сплаті у разі випуску цих товарів у вільний обіг на митній території України, розрахованої на дату поміщення їх у митний режим тимчасового ввезення.

Таким чином, при ввезенні на митну територію України марок акцизного податку їх митне оформлення повинно було здійснюватись з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами, як це передбачено положеннями ст. 106 Митного кодексу України.

Щодо застосування до позивача штрафу у розмірі 2937,26 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 123.2 ст. 123 ПК України використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Зазначена відповідальність настає додатково з відповідальністю, передбаченою п.123.1 ст. 123 ПК України, у випадках, коли пільгу отримано платником податків правомірно, проте ним не дотримано встановлених законом призначення та/або умов чи цілей, у відповідності з якими мають бути використані суми коштів, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) такої пільги. Аналогічна правова позиція викладена у листі Державної митної служби України «Щодо практичних питань застосування пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України» від 18.12.2012 N11.1/1.2-14/14129-ЕП.

Таким чином, враховуючи, що, по-перше, позивачем вказану пільгу на суму у розмірі 2349,81 грн. отримано неправомірно, по-друге, відповідальність передбачена п. 123.1 ст. 123 ПК України є додатковою і застосовується лише у випадках, коли пільгу отримано платником податків правомірно, проте останнім не дотримано встановлених законом призначення та/або умов чи цілей, у відповідності з якими мають бути використані суми коштів, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) такої пільги, суд приходить до висновку, що застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій передбачених п. 123.2 ст. 123 ПК України є безпідставним.

Водночас, відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

За таких обставин, відповідачем згідно з вимогами п. 123.1 ст. 123 ПК України розраховано та, відповідно, застосовано до позивача штраф у розмірі 587,45 грн. (2349,81грн. * 25 %).

Зважаючи на викладене, спірне податкове повідомлення-рішення від 10.12.2012 №107 є протиправним та підлягає скасуванню лише в частині штрафу у розмірі 2349,81 грн.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

З огляду на викладене, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» (01135, м. Київ, вул. В'ячеслава Чорновола, 12; код ЄДРПОУ 37310549) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.12.2012 № 107, прийняте Запорізькою митницею Державної митної служби України, в частині нарахованого штрафу у розмірі 2349,81 грн.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 47,68 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» за рахунок Запорізької митниці Державної митної служби України (69015, м. Запоріжжя, вул. Кремлівська, 12) за рахунок бюджетних асигнувань

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко