Постанова № 28799956, 20.12.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 0670/5519/12

категорія 8.2

20 грудня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Токарева М.С.,

при секретарі - Смолінській І.П.,

за участю представників позивача та відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства "Крупозавод Озерянка" товариства з обмеженою відповідальністю "ІПС" до державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

Дочірнє підприємство "Крупозавод Озерянка" товариства з обмеженою відповідальністю "ІПС" звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 серпня 2012 року №0000912201, №0000922201 та від 7 липня 2012 року №0000932201. В обгрунтування позову позивач зазначає, що Державною податковою інспекцією у Житомирському районі було проведено виїзну планову перевірку дочірнього підприємства "Крупозавод Озерянка" ТОВ "ІПС" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.03.2012 року. За результатами проведеної перевірки було складено акт №460/23-0/31049994/0110 від 24.07.2012 року, на підставі якого було винесено податкові повідомлення-рішення від 07 серпня 2012 року №0000912201, яким позивачу збільшено податкові зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємcтв на загальну суму 558862 грн. з яких: 544592 грн. - за основним платежем та 14270 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, №0000922201, яким позивачу збільшено податкові зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 454053 грн. з яких: 363242 грн. - за основним платежем та 90811 грн. - за штрафними (фінансовими)санкціями та від 7 липня 2012 року №0000932201, яким позивачу зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартіcть у розмірі 84497 грн. Позивач не погоджується з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та просить визнати їх протиправними та скасувати, оскільки на його думку вони винесені з порушенням норм діючого законодавства.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали з підстав викладених у позовній заяві та просили його задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні з підстав викладених у письмових запереченнях.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи прийшов до висновку, що позов обгрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Житомирському районі було проведено виїзну планову перевірку дочірнього підприємства "Крупозавод Озерянка" ТОВ "ІПС" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.03.2012 року. За результатами проведеної перевірки було складено акт №460/23-0/31049994/0110 від 24.07.2012 року, яким виявлено порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3. п.5.9. ст.5, п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.13818.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 544592 грн., порушено п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 363242 грн. та зменшено підприємству залишок від’ємного значення який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за березень 2012 року в сумі 84497 грн.

На підставі вказаного акту було винесено податкові повідомлення-рішення від 07 серпня 2012 року №0000912201, яким позивачу збільшено податкові зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 558862 грн. з яких: 544592 грн. - за основним платежем та 14270 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, №0000922201, яким позивачу збільшено податкові зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 454053 грн. з яких: 363242 грн. - за основним платежем та 90811 грн. - за штрафними (фінансовими)санкціями та від 7 липня 2012 року №0000932201, яким позивачу зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 84497 грн.

Як встановлено судом позивачем для здійснення господарської діяльності було укладено договори купівлі-продажу з ТОВ «Сіваш-Агрос» від 01.09.2011 року №ДГ -0000186, ПП «Агроконтакт-Харків» від 19.12.2011 року №Т1912/1, від 26.10.2011 року №Т2610/1, ТОВ «Рис України» від 04.01.2012 року №01/04.01.12, від 19.12.2011 року №20/19.12.11, від 16.03.2012 року №06/16.03.12.

ДПІ у Житомирському районі вважає, що дані договори укладені з ознаками фіктивності, а первинні документи оформлені при виконанні вказаних договорів не були взяті перевіряючими до уваги, оскільки на їх думку не встановлено факту передачі товару від продавця до покупця, у зв’язку з тим, що у позивача не було виробничих потужностей для переробки рису, який був товаром по вказаних договорах.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем для здійснення господарських операцій було укладено договір оренди №010810 з ТОВ "Укрпромпродуктсервіс" щодо оренди майнового комплексу "Красноперекопський рисовий завод", який розташований за адресою АР Крим, Красноперекопський район, с. Почетне.

На думку відповідача вказаний договір має ознаки фіктивності, оскільки щодо орендодавця у ЄДР внесено запис про відсутність його за місцезнаходженням, а тому на думку відповідача він не міг укладати вказаний договір. Крім того, відповідач стверджує, що сторонами договору не було підписано акту приймання-передачі орендованого майна, що свідчить на користь висновку, що позивач не використовував орендований майновий комплекс у своїй господарській діяльності.

В ході розгляду справи доводи відповідача щодо того, що позивач не використовував майновий комплекс у с. Почетне Красноперепопського району, АР Крим не знайшли свого підтвердження, оскільки Херсонською торгово-промисловою палатою було надано висновок експерта про виробництво товарів підприємством, розташованим на території України №Вэ-468 від 20.08.2012 року з якого вбачається, що серед документів пред’явлених експертам був зокрема, акт прийому передачі об’єкту оренди в рамках договору оренди №010810 від 01.09.2010 року. Даним висновком засвідчено факт виробництва ДП «Крупозавод Озерянка», ТОВ «ІПС» рису круглого на виробничих потужностях майнового комплексу Красно перекопський рисовий завод.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано заперечення на акт перевірки №460/23-0/31049994/0110 від 24.07.2012 року додатком до якого був акт прийому-передачі ТОВ "Укрпромпродуктсервіс", однак вказані зауваження відповідачем не були взяті до уваги.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам Закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Слід відмітити, що внесення до ЄДР запису про те, що підприємство не знаходиться за своїм місцезнаходженням не може бути підставою до висновку, про неможливість укладення ним будь яких господарських договорів, оскільки у ЄДР відсутній запис про припинення діяльності даного підприємства, а тому підприємство може здійснювати господарську діяльність на власний розсуд.

Договори, укладені між Дочірнім підприємством "Крупозавод Озерянка" товариства з обмеженою відповідальністю "ІПС" та ТОВ "Укрпромпродуктсервіс", ТОВ «Сіваш-Агрос», ПП «Агроконтакт-Харків», ТОВ «Рис України» спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Крім того, згідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На думку суду, при визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угод між з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Усі господарські операції, між дочірнім підприємством "Крупозавод Озерянка" товариства з обмеженою відповідальністю "ІПС" та ТОВ "Укрпромпродуктсервіс", ТОВ «Сіваш-Агрос», ПП «Агроконтакт-Харків», ТОВ «Рис України», підтверджені первинними документами наданими дочірнім підприємством "Крупозавод Озерянка" товариства з обмеженою відповідальністю "ІПС", у відповідності до вимог ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV, які є підставою для податкового та бухгалтерського обліку.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача щодо нікчемності укладених договорів є помилковими та такими, що не підтверджуються обставинами справи, а тому позивачем правомірно формувались валові витрати по вказаних правочинах.

Що стосується доводів відповідача, що позивачем було порушено вимоги Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» та Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток то слід відмітити, що вони також не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи зважаючи на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв’язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат, у спірний період регулювались вимогами ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.138.8.1. п.138.8 ст.138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Приписами пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні документи щодо придбання та оплати придбаних послуг у ТОВ "Пакко Холдінг" є в наявності у позивача. У підтвердження витрат за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ "Пакко Холдінг" позивачем, зокрема, надано договір від 15.06.2009 року №150609-06/2л, укладений з зазначеним товариством (Виконавець), за умовами якого Виконавець надає наступні послуги: формування повноцінної асортиментної присутності товарів, які поставляються Замовником, у торгівельних точках Виконавця, оформлення їх первинного експонування; здійснення розповсюдження Виконавцем товару з Регіонального Центру в мережі магазинів; здійснення документального й технічного супроводу процесів торгівлі; інформування клієнтів про зміни асортименту продукції та цінової політики.

При цьому, господарські взаємовідносини позивача з ТОВ "Пакко Холдінг" не вичерпуються лише договором про надання перепродажних послуг. Так, відповідно до договору від 15.06.2009 року №150609-08/1п (ДГ-00102) позивач (Постачальник) взяв на себе зобов'язання постачати ТОВ "Пакко Холдінг" (Покупець) товар партіями у відповідності до замовлень Покупця за відповідну плату. Відповідачем не заперечується, що основним видом діяльності позивача є виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості.

Крім того, позивачем надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) розрахункові документи про здійснення оплати за надані послуги.

Отже, обставини сплати позивачем на користь ТОВ "Пакко Холдінг" коштів за придбані послуги в підтвердження факту наявності витрат, включених до складу валових, відповідачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України спростовані не були.

За умови ненадання відповідачем доказів в підтвердження протилежних обставин, а також враховуючи, що мерчендайзинг є складовою маркетингової діяльності у роздрібній торговій точці, яка полягає у розміщенні і представленні товару у тому місці, де споживач готовий зробити покупку, у суду немає підстав ставити під сумнів твердження позивача про те, що наявність економічної доцільності, пов'язаної з придбанням послуг у ТОВ "Пакко Холдінг", підтверджується фактом збільшення валових доходів підприємства.

Таким чином, укладені позивачем з ТОВ "Пакко Холдінг" договори про надання перепродажних послуг та поставку товару спрямовані на забезпечення попиту на продукцію ДП "Крупзавод Озерянка" та її реалізацію, а відтак і спрямовані на забезпечення отримання в майбутньому доходу. Отже, виходячи зі змісту п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах визначає її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальних формах, витрати позивача за наслідками взаємовідносин з ТОВ "Пакко Холдінг" можна кваліфікувати як такі, що пов'язані з його господарською діяльністю.

Відповідно, висновок контролюючого органу про відсутність зв'язку між такими витратами та господарською діяльністю ДП "Крупзавод Озерянка", як і непідтвердження таких витрат відповідними розрахунковими документами, є безпідставним.

Одночасно, слід відмітити, що правомірність формування валових витрат по господарських операціях між дочірнім підприємством "Крупозавод Озерянка" товариства з обмеженою відповідальністю "ІПС" та ТОВ «Пакко Холдінг»на підставі договору від 15.06.2009 року №150609-08/1п (ДГ-00102) було встановлено постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 року по адміністративній справі № 0670/3009/11, яка в силу ст.254 КАС України набрала законної сили 03.05.2012 року.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Що стосується твердження відповідача що позивачем було завищено розмір від’ємного значення, який після бюджетного відшкодуванння включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 84497 грн., то слід вказати що в ході розгляду справи дані обставини не знайшли свого підтвердження зважаючи на наступне.

Згідно п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6. ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При проведенні перевірки дочірнього підриємства "Крупозавод Озерянка" Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПС" було надано копії первинних документів, а саме: платіжні доручення, податкові накладні.

ДПІ у м. Житомирі вважає, що у позивача не було підстав для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки відповідачем було зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених позивачем по яких ним сплачувались кошти на підставі яких було сформовано податковий кредит.

Як вбачається з наданих копій договорів та платіжних доручень кошти передплати були сплачені по зазначених договорах, факт сплати коштів відповідачем не заперечується. Одночасно, слід відмітити, що факт сплати коштів підтверджується копіями платіжних доручень, факт отримання послуг за які сплачувались кошти підтверджується копіями належним чином оформлених податкових накладених, зауважень до вказаних документів у відповідача немає, а тому, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та суму бюджетного відшкодування ПДВ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку.

Відповідно до абз. а пп.200.4 ст.200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи позивачем було сформовано суму, яка підлягає бюджетному відшкодуванню відповідно до вимог пп. 200.4 ст. 200 ПК України, оскільки дана сума бюджетного відшкодування формувалась на підставі податку на додану вартість фактично сплаченому отримувачем послуг.

Висновки перевіряючих податкового органу, викладені в акті, на підставі якого прийнято оспорювані податкові повідомлення - рішення, ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджених первинними документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо протиправності оспрюваних податкових повідомлень - рішень відповідача, та вважає їх такими, що підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Позовні вимоги дочірнього підприємства "Крупозавод Озерянка" товариства з обмеженою відповідальністю "ІПС" задовольнити.

Визнати податкові повідомлення- рішення Державної податкова інспекція у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби від 07 серпня 2012 року №0000912201, №0000922201 та від 7 липня 2012 року №0000932201 протиправними та скасувати їх.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя М.С. Токарева

Повний текст постанови виготовлено: 08 січня 2013 р.