Рішення № 28777798, 16.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/10164-2012 16.01.13За позовом Криворізького транспортного прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області

до Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" в особі відокремленого структурного підрозділу "Ерастівське кар'єроуправління"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

1. П'ятихатська районна рада Дніпропетровської області

2. Вишнівська селищна рада П'ятихатського району Дніпропетровської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1. Марченко Олександр Олексійович

про стягнення 416 216, 19 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Васильченко Т.В.

Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від прокуратури: Карпенко Н.М. посвідчення № 002740;

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Лемець В.В. за довіреністю № ЦЦПП-6 від 15.01.2013 р.;

від третьої особи-1 на стороні позивача: не з'явився;

від третьої особи-2 на стороні позивача: не з'явився;

від третьої особи-1 на стороні відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Криворізький транспортний прокурор Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України в особі відокремленого структурного підрозділу "Ерастівське кар'єроуправління" про стягнення 416 216, 19 грн. шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що в ході перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України ВСП "Ерастівське кар'єроуправління" Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" державною екологічною інспекцією в Дніпропетровській області було встановлено здійснення водовідведення з артезіанської свердловини для населення та виробничих потреб в порушення вимог ст. ст. 44, 48, 49 ВК України без отримання дозволу на спеціальне водокористування Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області. Обсяг забору підземної води з артезіанської свердловини за період з 01.08.2009 р. по 30.11.2011 р. склав 13 090 м.куб., що спричинило збитків державі на суму 416 316, 19 грн. та підтверджено Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України від 14.12.2011 р. та розрахунком розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного водокористування. При цьому, оскільки винним у вказаних діях вироком П'ятихатинського районного суду Дніпропетровської області від 17.05.2012 р. у кримінальній справі № 434/608/12 визнано гр. Марченко О.О., який обіймав посаду головного інженера ВСП "Ерастівське кар'єроуправління" Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", прокурор, керуючись приписами ст. 1172 ЦК України, з метою захисту інтересів держави, вирішив звернутись з даним позовом до суду.

При цьому, в позовній заяві також заявлено вимогу про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача: автомобіль марки КРАЗ, державний номер АЕ3441ЕН 2009 р.в. та автомобіль марки КРАЗ державний номер АЕ3442ЕН 2009 р.в. Обґрунтування необхідності вжиття заходів до забезпечення позову позовна заява не містить.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2012 р. № 28/5005/5983/2012 справу направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/10164-2012, залучено до участі у розгляді справи на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - П'ятихатську районну раду Дніпропетровської області та гр. Марченко О.О., розгляд справи призначено на 11.09.2012 р.

27.08.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли додаткові документи у справі, а саме: вирок П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області у справі № 434/608/12 від 17.05.2012 р. з відміткою про набрання законної сили.

Також, 27.08.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення у справі, в яких він звертає увагу на порушення відповідачем законодавства у сфері водокористування, а також надає відомості щодо реквізитів рахунку, на який перераховуються кошти за кодом бюджетної класифікації 24062100 "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності".

30.08.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від П'ятихатської районної ради Дніпропетровської області надійшла заява, в якій вона просить суд розглядати справу у відсутність її представника, та відзив на позовну заяву, в якому вона зазначає про те, що не може бути третьою особою у справі, оскільки відповідно до ст. 69 БК України до районного бюджету грошові стягнення за правопорушення у сфері охорони навколишнього законодавства не надходять.

11.09.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване необхідністю підготовки клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб жильців робочого селища, яким постачається вода через спільний лічильник.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2012 р. розгляд справи було відкладено на 25.09.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.09.2012 р. продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляду справи на 09.10.2012 р.

27.09.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від П'ятихатської районної ради Дніпропетровської області надійшла заява, в якій вона просить суд розглядати справу у відсутність її представника.

Також, 08.10.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від П'ятихатської районної ради Дніпропетровської області надійшла заява, в якій вона просить суд розглядати справу у відсутність її представника.

У судовому засіданні 09.10.2012 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі та заперечення на позов, в якому він зазначає, що за змістом ст. 23 КН землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб. Оскільки відповідно до Акту перевірки вимог природоохоронного законодавства України від 14.12.2011 р. водоспоживання здійснюється з артезіанської свердловини глибиною 38, 0 м з дебітом 7, 2 м куб/год насосом ЕЦВ-6, потужністю 4 м.куб/год, продуктивність водозабору навіть при цілодобовій праці вказаного насосу складатиме 96 м.куб/добу та при розрахунку загального дебіту (7,2 м.куб/год.) продуктивність водозабору не перевищуватиме 300 м.куб/год. Враховуючи зазначене, відповідач стверджує про те, що він має право видобувати підземні води без спеціального дозволу. Також, відповідач вказує на те, що особливість його водокористування полягає в тому, що вода постачається через один лічильник не лише відповідачу, а й для потреб робочого селища, тобто до житлових будинків. Оскільки житлові будинки не обладнані окремими лічильниками, розрахунок здійснюється через один спільний лічильник відповідно до норм споживання в залежності від кількості членів сімей, на підтвердження чого надає довідку Голови Вишнівської селищної ради від 17.09.2012 р. № 1015 та список мешканців вулиці Петровського, які підключені до водопостачання, видного Вишнівською селищною радою П'ятихатського району Дніпропетровської області від 17.09.2012 р. № 393. Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що у позивача відсутні законні підстави вимагати від відповідача відшкодовувати збитки у тому числі інших водокористувачів.

У судовому засіданні 09.10.2012 р. суд, у зв'язку зі складністю справи, дійшов висновку про необхідність призначення колегіального розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 09.10.2012 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-5/10164-2012 у складі колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Блажівська О.Є., Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/10164-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 06.11.2012 р.

29.10.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від П'ятихатської районної ради Дніпропетровської області надійшла заява, в якій вона просить суд розглядати справу у відсутність її представника.

06.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що до суду не надійшла заява про уточнення позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2012 р. розгляд справи відкладено на 20.11.2012 р.

15.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшла заява про уточнення позовних вимог, якою він просить, враховуючи надані позивачем пояснення щодо рахунку, на який проводиться зарахування коштів за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, стягнути з відповідача 416 316, 19 грн. заподіяної шкоди на користь бюджету в особі Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області на р/р 33117331700263, ЄДРПОУ 37989321, МФО 805012, УДКСУ в П'ятихатському районі ГУ ДУ у Дніпропетровській області. Крім того, у вказаній заяві прокурором викладено повторно вимогу про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, а саме: автомобіль марки КРАЗ державний номер АЕ3442ЕН 2009 р.в. Обґрунтування необхідності вжиття заходів до забезпечення позову заява не містить.

Також, 15.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача П'ятихатську районну раду Дніпропетровської області.

У судовому засіданні 20.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника П'ятихатської районної ради Дніпропетровської області надійшли додаткові документи у справі, в тому числі відзив на позовну заяву, в якому стверджує, що рада не може бути третьою особою у справі, оскільки відповідно до ст. 69 БК України до районного бюджету грошові стягнення за правопорушення у сфері охорони навколишнього законодавства не надходять.

Також, у судовому засіданні 20.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли додаткові заперечення на позов, в яких він звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач лише частково використовував водні ресурси, у той час, коли ще 63 мешканці селища Вишневе були водокористувачами водних ресурсів в обсязі 13 090 м.куб, за використання яких нараховані збитки в розмірі 416 216, 19 грн. Оскільки населення не має окремих лічильників, вони, як стверджує відповідач, використовували воду за нормами, встановленими місцевими органами влади, а саме: Розпорядженням Голови Дніпропетровської облдержадміністрації від 27.11.2001 р. № 471-р "Про норми споживання холодної води населенням міст та районів області", які передбачали обсяги водокористування з розрахунку 190 літрів на одну добу з однієї особи. Враховуючи зазначене, відповідачем здійснено розрахунок обсягів водокористування вторинними користувачами за 852 дні з обсягу в 13 090 м.куб, зважаючи на кількість мешканців села Вишневе (вулиця Петровського), які підключені до водопостачання Ерастівського кар'єроуправління ДП "УПП УЗ" - 63 особи, який складає 10 198, 44 м.куб. На підставі зазначеного відповідач вважає, що із загального обсягу води в 13 090 м.куб. - 10 198, 44 м.куб. води використано іншими водокористувачами. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що в розрахунку позивача використано показник нормативу збору за спеціальне водокористування, що діяв в регіоні на момент виявлення правопорушення - 0, 1938 грн./м.куб., проте як відповідно до Нормативів збору за спеціальне водокористування в частині використання підземних вод, затверджених Постановою КМ України від 18.05.1999 р. № 836, норматив збору стосовно Дніпропетровської області становить 14, 12 коп./м.куб.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.11.2012 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача П'ятихатську районну раду Дніпропетровської області та Вишнівську селищну раду П'ятихатського району Дніпропетровської області, продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 11.12.2012 р.

26.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від П'ятихатської районної ради Дніпропетровської області надійшла заява, в якій вона просить суд розглядати справу у відсутність її представника.

05.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокуратури надійшла заява про уточнення позовних вимог, якою він просить, враховуючи надані позивачем пояснення щодо рахунку, на який проводиться зарахування коштів за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України та місцевих бюджетів 416 316, 19 грн. заподіяної майнової шкоди, зарахувавши кошти на аналітичний рахунок, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між державним та місцевим бюджетами" плану, по коду 2406200, банк: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012.

11.12.2012 р. від Вишнівської селищної ради через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона вказує на те, що на її території знаходиться Ерастівське кар'єроуправління, яке забезпечує робочими місцями населення селища та близько 50 років забезпечує населення водою, оскільки на його балансі знаходиться скважина, від якої в 1964 році було збудовано водовідвід до будинків, в яких проживає населення. Загальна кількість сімей, які користуються водою з вказаної скважини, складає 63 сім'ї. Враховуючи те, що мешканці селища не мають особистих лічильників води, вони сплачують за неї відповідно до норм споживання, встановлених Розпорядженням Голови облдержадміністрації Дніпропетровської області № 471 від 27.11.2011 р., згідно з яким норми споживання води становлять 5, 7 м.куб. на одного мешканця за один місяць. Таким чином, як зазначає Вишнівська селищна рада, враховуючи період, за який позивач вимагає сплати збитків, - 28, 4 міс., об'єм води, який використало населення за такий період складає 10 198, 44 м.куб. (5, 7 м.куб. х 63 чол. х 28, 4 міс), у зв'язку з чим з загального об'єму використаної за вищевказаний період води 13 090 м.куб. лише 2 891, 56 м.куб. припадає на відповідача, тобто лише 22 %. Також, Вишнівська селищна рада просить суд розглядати справу у відсутність ї представника.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 11.12.2012 р., у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному, справу № 5011-5/10164-2012 передано на розгляд колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Васильченко Т.В., Літвінова М.Є.

У судовому засіданні 11.12.2012 р. судом прийнято до розгляду подану прокурором 05.12.2012 р. заяву про уточнення позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2012 р. розгляд справи відкладено на 16.01.2012 р.

24.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від П'ятихатської районної ради Дніпропетровської області та Марченко О.О. надійшли заяви, в яких вони просять суд розглядати справу у відсутність їх представників.

16.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові письмові заперечення, в яких він стверджує, що безпосередньо ним було використано водних ресурсів у розмірі 2 891, 56 м.куб., проте як решту в розмірі 10 198, 44 м.куб. використано іншими водокористувачами - мешканцями смт. Вишневе. При цьому, відповідач про сить суд врахувати приписи ст. 48 ВК України щодо визначення маловодного регіону, у зв'язку з чим подачу води мешканцям с. Вишневе не вважати спеціальним водокористуванням. Також, відповідач просить суд не враховувати як доказ Вирок П'ятихатського районного суду, оскільки відповідно до його змісту судом докази в судовому засіданні не досліджувались.

Представники позивача та третіх осіб в судове засідання 16.01.2013 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 16.01.2013 р. судом розглянуто клопотання прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову, розгляд якої відкладався до встановлення фактичних обставин справи, та вирішено в його задоволенні відмовити з огляду на необґрунтованість.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, в якій наведено відповідне клопотання, жодних обґрунтувань необхідності вжиття заходів до забезпечення позову вона не містить.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє у задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.

У судовому засіданні 16.01.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутнії учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області Дібровою Н.О. було проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства України ВСП "Ерастівське кар'єроуправління" Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" в с. Вишневе П'ятихатського району, за наслідками якої складено Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України від 14.12.2011 р.

Під час перевірки було встановлено наступне.

Підприємство по організації водогосподарської діяльності є первинним водокористувачем. Водоспоживання на господарсько-питні та виробничі потреби здійснюється з артезіанської свердловини глибиною 38, 0 м. з дебітом 7, 2 м.куб. за годину, розташованої на території підприємства. Свердловина пробурена у 1963 році, з'єднана з водонапірною баштою, від якої відбувається водопостачання підприємства і селища. Територія навколо споруди із свердловиною має тверде покриття і знаходиться в задовільному стані. Дебіт свердловини згідно паспорту становить 7, 2 м.куб. за годину обладнана занурювальним насосом ЕЦВ-6, потужністю 4 м.куб. за годину. Ліміт водоспоживання за 2011 рік відсутній, первинний облік водоспоживання здійснюється побічним методом (за витратою електроенергією), журнал ПОД-12 підприємством ведеться в комп'ютерному вигляді. Статистичний звіт за формою 2 ТП (водгосп) підприємство складає за матеріалами первинного обліку ПОД-12. За 2010 рік обсяг забраної води з свердловини складає 5, 5 тис. м.куб., з них використано на виробничі потреби 1, 6 тис. м.куб., на госпитні потреби 3, 9 тис. м.куб. Дозвіл на водокористування підземними водами на підприємстві відсутній.

На підставі зазначеного перевіряючим зроблено висновок про самовільне водокористування, що є порушенням ст. ст. 44, 48, 49 ВК України.

Також, в Акті зазначається, що припис, виданий Актом перевірки від 17.08.2009 р. № 4-4924-9-3 не виконаний, що є порушенням ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та ст. 110 ВК України.

Крім того, перевіркою встановлено, що обсяг забраної води із свердловини згідно довідки № 1121 від 14.12.2011 р. становить: з 01.08.2009 р. по 24.08.2009 р. - 630 м.куб., з 25.08.2009 р. по 31.12.2009 р. - 1627 м.куб., з 01.01.2010 р. по 30.04.2010 р. - 1351 м.куб., з 01.05.2010 р. по 26.07.2010 р. - 1734 м.куб., з 27.07.2010 р. по 31.12.2010 р. - 2515 м.куб., з 01.01.2011 р. по 30.11.2011 р. - 5233 м.куб.

Вода на підприємстві використовується на виробничі та господарські питні потреби: у виробництві знепилювання перевантажуванні гірничої маси, щебеню, потреби котлів та автотранспорту. Проект зон санітарної охорони І, ІІ, ІІІ поясів відсутній, у зв'язку з чим перевіряючим зроблено висновок про порушення ст. 93 ВК України та Постанови Кабінету Міністрів України № 2024 від 18.12.1998 р. Норми водоспоживання та водовідведення на одиницю продукції не розроблені, що є порушенням ст. 40 ВК України.

Також, зазначається про те, що об'єкт госпфекальних стоків на 2010 рік становить 3, 8 тис. м.куб. на поля наземної фільтрації, проте як договір на водовідведення на поля фільтрації з Вишнівською селищною радою не укладався, чим порушено ст. 44 ВК України.

Крім того, в порушення ст. 44 ВК України скид кар'єрних вод здійснюється без дозволу на спецводокористування.

За наслідками перевірки державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області Дібровою Н.О. було складено Розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного водокористування відносно відповідача, згідно з яким вони складають 416 316, 19 грн.

Розрахунок здійснено відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 р.

Вироком П'ятихатинського районного суду Дніпропетровської області від 17.05.2012 р. у кримінальній справі № 434/608/12 винним у вказаних діях, які кваліфіковано як вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України як зловживання службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та державним інтересам, визнано гр. Марченко О.О., який обіймав посаду головного інженера ВСП "Ерастівське кар'єроуправління" Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України".

Зокрема, при розгляді вказаної кримінальної справи судом було встановлено, що Марченко О.О., призначений на посаду головного інженера ВСП "Ерастівське кар'єроуправління" ДП "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" відповідно до наказу начальника управління № 129-ОЕ від 23.03.2007 р., та відповідно до п. 26 своєї посадової інструкції наділений організаційно-розпорядчими функціями, а саме: повноваженнями по здійсненню контролю за дотриманням у підрозділах кар'єроуправління чинного законодавства про охорону навколишнього природного середовища: дотримання граничнодопустимих викидів шкідливих речовин та раціональне використання водних ресурсів.

Будучи службовою особою, Марченко О.О., зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч посадових обов'язків та інтересів служби, діючи в інтересах третіх осіб, в порушення вимог ст. ст. 44, 48, 49 Водного кодексу України без отримання дозволу на спеціальне водокористування Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області, передбаченого постановою КМУ № 321 "Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459 від 13.03.2002 р., в період з 01.08.2009 по 30.11.2011 р., знаходячись на своєму робочому місці за адресою вул. Петровського 3, с. Вишневе П'ятихатського району Дніпропетровської області дозволив забір підземної води для населення та виробничих потреб, з артезіанської свердловини розташованої у с. Вишневе П'ятихатського району Дніпропетровської області обсягом 13 090 м.куб. та використав її у виробничих потребах, що спричинило збитки державі на загальну суму 416 316, 19 грн.

Свою вину у вчинені злочину передбаченого ст. 364 ч.2 КК України Марченко О.О. визнав повністю та пояснив, що в період з 01.08.2009 по 30.11.2011 р., працював головним інженером ВСП "Ерастівське кар'єроуправління" та дозволив забір підземної води для населення та виробничих потреб, з артезіанської свердловини розташованої у с. Вишневе П'ятихатського району Дніпропетровської області обсягом 13 090 м.куб., яку використав у виробничих потребах без отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Зазначені обставини в частині вини Марченко О.О. в скоєнні зазначеного правопорушення суд вважає такими, що мають преюдиціальне значення при розгляді цієї справи і не потребують повторного доведення.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Враховуючи зазначені обставини, прокурор вирішив звернутись до суду з позовом до відповідача, як особи, працівником якого під час виконання трудових обов'язків було завдано шкоди державі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 148 ГК України, правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (вод) встановлюється законами.

Частина 1 статті 149 ГК України також передбачає, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Статтею 1 ВК України передбачено, що використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Забір води - це вилучення води з водного об'єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них.

Згідно зі ст. 46 ВК України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Відповідно до ст. 48 ВК України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється для промислових, транспортних, енергетичних та інших державних та громадських потреб. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

У дозволі з метою раціонального використання вод, встановлюється ліміт забору води, ліміт використання води.

Спеціальне водокористування є платним. Забір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Розмір збору за використання води з водних об'єктів для потреб, не пов'язаних з вилученням води з водних об'єктів, визначається : для потреб і гідроенергетики - на основі нормативів збору, фактичних обсягів води, пропущеної через турбіни та лімітів використання води.

Згідно зі статтею 49 ВК України в редакції, яка діяла в спірний період спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології - в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров'я - в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України.

У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.

Спеціальне водокористування є платним.

При цьому, статтею 50 ВК України передбачено, що строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Порушення водного законодавства, зокрема, порушення правил спеціального водокористування тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України (ст. 110 ВК України).

Згідно зі ст. 111 ВК України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Також, згідно з ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

При цьому, у відповідності до ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто, за змістом даної правової норми, підставою для виникнення цивільно-правової відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними та наявність вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої статтею 1166 Цивільного кодексу України.

Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення шкоди у вигляді збитків, завданих відповідачем, то предметом доказування у даній справі є наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.

Так, відповідно до пунктів 5, 6 Рекомендацій Президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" підстави відповідальності за заподіяння шкоди, передбачені статтями 1166 та 1187 Цивільного кодексу України, застосовують і при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Особливості застосування цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду можуть бути передбачені спеціальними законами, які регулюють питання охорони певного виду такого середовища. Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України позивач повинен довести, що шкода заподіяна саме відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування. При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною збитків, які виникли у потерпілої особи, від такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Факт порушення відповідачем природоохоронного законодавства у вигляді забору води із свердловини без дозволу на спеціальне водокористування підтверджується матеріалами справи і відповідачем у встановленому порядку не спростований.

Так, оскільки акт перевірки у даній справі, в якому зафіксовані вказані вище порушення природоохоронного законодавства, є джерелом доказової інформації, а також враховуючи визнання Вироком П'ятихатинського районного суду Дніпропетровської області від 17.05.2012 р. у кримінальній справі № 434/608/12 винним у відповідних діях, які кваліфіковано як вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України як зловживання службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та державним інтересам, гр. Марченко О.О., який обіймав посаду головного інженера ВСП "Ерастівське кар'єроуправління" Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", суд дійшов переконливого висновку про те, що матеріалами справи позовні вимоги доведено належним чином.

На даний час розрахована майнова шкода, яка завдана інтересам держави, відповідачем не сплачена.

Що стосується розрахунку, доданого до позовної заяви, то судом його перевірено та встановлено наступне.

Відповідно до п. 9.1. Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 р., розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування та порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування (крім прісних підземних вод глибиною більше 20 м), грн, здійснюється за формулою

З = 100 х W х Тар,

сам

де W - об'єм води, що використана самовільно без дозволу на спеціальне водокористування або з порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, куб.м;

Тар - норматив збору за спеціальне водокористування, грн./куб.м, що діє в регіоні на момент виявлення порушення.

До 25.08.2009 р. застосовувалась формула: З = W х Тар.

В Додатку № 2 до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008 р. № 309-VI для Дніпропетровської області визначено норматив збору у розмірі 0, 1938 грн./м.куб.

У 2011 році відповідно до приписів ст. 325 ПК України, який набрав чинності 01.01.2011 р., норматив збору за спеціальне водокористування для Дніпропетровської області визначено в розмірі 0, 3777 грн./м.куб.

При цьому, як на тому наголошено в Листі Державної податкової служби України від 11.02.2010 р. № 2689/7/15-0817 "Про особливостi адмiнiстрування збору за спецiальне водокористування у 2010 роцi", у зв'язку з неприйняттям Верховною Радою України Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", відповідно до статті 46 Бюджетного кодексу України та з метою забезпечення стабільного функціонування бюджетної системи України у 2010 році Кабінет Міністрів України пунктом 4 Постанови від 29 грудня 2009 року № 1414 "Про заходи щодо організації бюджетного процесу у 2010 році" доручив Державному казначейству, до набрання чинності Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", зараховувати податки, збори (обов'язкові платежі) та інші надходження до державного і місцевих бюджетів відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та інших нормативно-правових актів.

Статтею 2 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (далі - Закон № 835) установлено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2009 рік належить, зокрема, збір за спеціальне водокористування, а статтею 35 установлено, що до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2009 році належать доходи, що підлягають зарахуванню до загального фонду місцевих бюджетів згідно зі статтями 64, 66, 69 Бюджетного кодексу України. Згідно з підпунктом 16 пункту 1 статті 69 Бюджетного кодексу України до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, складовою яких є збір за спеціальне водокористування, який справляється за поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення, та підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання (ст. 5 Водного кодексу України).

Також Законом № 835 було установлено, що у 2009 році до нормативів, затверджених у додатках 1 та 2 до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що належать до абсолютних, застосовується коефіцієнт 1,439. Те саме передбачено пунктом 81 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 3 червня 2008 року №309-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 309) із доповненнями, внесеними Законом України від 25 грудня 2008 року № 798-VI "Про внесення змін до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Пунктом 8 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 309 запроваджено нормативи збору за спеціальне водокористування в частині використання поверхневих та підземних вод згідно з додатком 2 до цього Закону, який є його невід'ємною частиною.

Таким чином, до внесення змін до законодавчих актів, які регулюють нормативи збору за спеціальне водокористування, при обчисленні податкових зобов'язань зі збору за відповідні податкові (звітні) періоди 2010 року платники повинні були застосовувати нормативи збору за спеціальне водокористування згідно з додатком 2 до Закону № 309 із застосуванням коефіцієнта 1,439.

У свою чергу, з прийняттям 27.04.2010 р. Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", який набрав чинності 30.04.2010 р., статтею 9 цього закону було встановлено, що у 2010 році до нормативів, затверджених у додатках № 1 та № 2 до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, що належать до абсолютних, із застосуванням коефіцієнта, який діяв у 2009 році, застосовується коефіцієнт 1,143 та запроваджується базовий норматив платежів за користування надрами для видобування глинистих порід у розмірі 5 відсотків до вартості таких видобутих порід замість нормативів у грошовому розмірі.

З урахуванням зазначеного, розрахунок збитків проводиться наступним чином:

З (01.08.2009 р. - 24.08.2009 р.) = 630 х 0, 1938 х 1, 439 = 175, 69 грн.

З (25.08.2009 р. - 31.12.2009 р.) = 1627 х 0, 1938 х 1, 439 х 100 = 45 373, 48 грн.

З (01.01.2010 р. - 30.04.2010 р.) = 1351 х 0, 1938 х 1, 439 х 100 = 37 676, 44 грн.

З (01.05.2010 р. - 26.07.2010 р.) = 1734 х 0, 1938 х 1, 439 х 1, 143 х 100 = 55 272, 59 грн.

З (27.07.2010 р. - 31.12.2010 р.) = 2515 х 0, 1938 х 1, 439 х 1, 143 х 100 = 80 167, 58 грн.

З (01.01.2011 р. - 30.06.2011 р.) = 5233 х 0, 3777 х 100 = 197 650, 41 грн.

Всього - 416 316, 19 грн.

Таким чином, позовні вимоги розраховані вірно та у відповідності з законодавством, яке регулює спірні правовідносини.

Доводи відповідача щодо необхідності застосування при проведенні розрахунків нормативу збору за спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.1999 р. № 836 у розмірі 0, 1412 грн./м.куб., до уваги судом не приймаються, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008 р. № 309-VI визначено інший показник, проте як саме Закон має вищу юридичну силу.

Так, юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 р. № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання відшкодувати завдану шкоду.

Доводи, викладені у запереченнях на позовну заяву, зокрема, щодо споживання води зі свердловини, відносно якої було зафіксовано відповідне правопорушення, що є предметом цього спору, також мешканцями села с. Вишневе П'ятихатського району Дніпропетровської області, до уваги судом не приймаються, оскільки встановлено, що відповідна свердловина знаходиться на балансі відповідача та на його території, і саме інженером ВСП "Ерастівське кар'єроуправління" було дозволено здійснити забір підземної води для населення та виробничих потреб зі вказаної артезіанської свердловини, яку в подальшому було використано у виробничих потребах без отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Як зазначалось вище, відповідно до чинного законодавства саме на юридичну або фізичну особу покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Крім того, враховуючи перебування спірної свердловини на балансі та на території позивача, а також проведення ним видобутку води, саме він як первинний водокористувач, а не мешканці, підключені до відповідного водогону, мав вчинити дії, спрямовані на узаконення водокористування, що відповідачем однак також зроблено не було.

Так, процедуру погодження та видачі юридичним і фізичним особам (далі - водокористувачі) дозволів на спеціальне водокористування (забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання у водні об'єкти забруднюючих речовин, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів) визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 321 "Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459".

Відповідно до зазначеної постанови дозволи на спеціальне водокористування видаються юридичним і фізичним особам - водокористувачам.

Видача дозволів та погодження клопотань здійснюються безоплатно.

Відповідно до статті 42 Водного кодексу України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

При цьому, відповідно до приписів ст. 32 ВК України платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Як наголошено в Листі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 5515/16/10-11-МП від 15.03.2011 р. "Про надання роз'яснення" дозвіл на спеціальне водокористування оформлює лише первинний водокористувач.

Для вторинних водокористувачів дозволом на спеціальне водокористування є встановлений у дозволі первинного водокористувача ліміт використання води та відведення стічних вод абонентами і договір між ними.

Окремим документом дозвіл на спеціальне водокористування для вторинних водокористувачів не оформлюється.

Отже, збір за спеціальне використання води вторинним водокористувачем обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води, встановлених у дозволі первинного водокористувача лімітів, ставок збору та коефіцієнтів.

Із зазначеного випливає, що відповідач як первинний водокористувач порушив чинне законодавство, не оформивши дозвіл на спеціальне водокористування, у зв'язку з чим до нього має бути застосована встановлена чинним законодавством відповідальність.

Наявність вторинних водокористувачів в даному випадку не може впливати на рівень його відповідальності.

Також, суд відхиляє доводи про те, що регіон, в якому знаходиться відокремлений структурний підрозділ відповідача "Ерастівське кар'єроуправління" - смт. Вишневе, вулиця Петровського, віднесено до маловодного регіону, у зв'язку з чим, постачання відповідачем води окремим мешканцями вказаного населеного пункту має не визнаватись спеціальним водокористуванням в силу приписів ст. 48 ВК України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 48 ВК України не належать до спеціального водокористування, зокрема, подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони.

Приписами вказаної норми закону з метою створення максимально сприятливого режиму здійснення подачі (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони звільнено цей вид діяльності з-під режиму спеціального водокористування.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Часткова компенсація витрат за спожиту електроенергію, пов'язаних з перекиданням води"" від 19.03.2012 р. № 280, маловодний регіон - це територія, на якій відсутні поверхневі та підземні джерела водних ресурсів для забезпечення потреб населення і галузей економіки, що відповідають вимогам ДСТУ 4808:2007 "Джерела централізованого питного водопостачання. Гігієнічні та екологічні вимоги щодо якості води і правила вибирання".

Кабінетом Міністрів України постановою № 524 від 30.05.1997 р. було затверджено Перелік підприємств та організацій, які забезпечують перекидання води у маловодні регіони каналами і водогонами міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів.

Відповідач до переліку вказаних підприємств не включений, та при цьому ним належними та допустимими доказами не доведено, що територія смт. Вишневе П'ятихатського району Дніпропетровської області є маловодним регіоном, зокрема, зважаючи на те, що на території вказаного населеного пункту знаходиться спірна свердловина.

При цьому, судом також відхиляється посилання відповідача на приписи ст. 23 КН України, відповідно до приписів якої в редакції Закону України "Про внесення зміни до статті 23 Кодексу України про надра щодо видобування підземних вод" від 22.12.2010 р. № 2849-VI землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Так, слід звернути увагу, що вказані зміни до ст. 23 КН України набули чинності 14.01.2011 р., проте як до вказаної дати норма ст. 23 Кодексу визначала, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів і прісні підземні води до 20 метрів та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Як зазначалось вище, глибина спірної свердловини 38, 0 м, а отже в період з 01.08.2009 р. по 14.01.2011 р. приписи ст. 23 КН України не надавали відповідачу права користуватись нею без спеціальних дозволів.

Що ж стосується періоду з 14.01.2011 р. по 30.06.2011 р. слід зазначити наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.

Такі випадки вказані у статті 23 Кодексу України про надра в редакції Закону України від 22.12.2010 р. № 2849-VI, за змістом якої закон дозволяє використовувати підземні води без спеціальних дозволів та гірничого відводу для власних господарсько-побутових потреб, господарсько-питного водопостачання, у вказаних в законі межах. З цього витікає, що для використання води для виробничих потреб відповідач повинен отримати спеціальний дозвіл на користування надрами.

З матеріалів справи, а саме Акту перевірки та Вироку П'ятихатського районного суду, вбачається, що відповідачем здійснюється водокористування і для виробничих потреб, що за приписом статті 23 Кодексу України про надра не звільняє його від обов'язку отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Так, чинним законодавством України не передбачено можливості використання підземних вод для промислових (виробничих) потреб без отримання відповідного дозволу.

При цьому, суд також враховує наступне.

Реалізація права землевласника та землекористувача видобувати підземні води можлива лише при сукупності усіх умов, передбачених статтею 23 Кодексу про надра в редакції Закону України "Про внесення зміни до статті 23 Кодексу України про надра щодо видобування підземних вод" від 22.12.2010 р. № 2849-VI.

Відповідно до міждержавного стандарту ГОСТ 17.1.1.04-80, затвердженого постановою Державного комітету СРСР по стандартам від 31.03.1980 № 1452, який діє в Україні, до господарсько-побутових потреб належать: господарсько-питне водопостачання (централізоване та нецентралізоване) територій житлової забудови та громадських будівель міських промислових районів та сільськогосподарських районів; кондиціонування повітря в громадських та житлових будівлях; полив та миття територій населених пунктів (вулиць, площ, зелених насаджень), робота фонтанів тощо; полив посадок в міських та селищних теплицях і парниках; інші потреби (в тому числі гасіння пожеж, промивання водопровідних та каналізаційних мереж).

До господарсько-побутових потреб не належать лікувальні, курортні та оздоровчі цілі, потреби сільського господарська (без зрошення та обводнення), а також зрошення та обводнення; промислові (виробничі) потреби; потреби теплоенергетики; територіальний перерозподіл стоку поверхневих вод та поповнення запасів підземних вод; скидання стічних вод та інші потреби, а також багатоцільове водокористування.

Термін "власні", застосований у статті, обмежує право, надане статтею 23 Кодексу про надра, тільки такими потребами, які є у землевласника (землекористувача), і унеможливлює видобування підземних вод для забезпечення потреб третіх осіб.

Терміни "централізоване питне водопостачання" (господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та "нецентралізоване питне водопостачання" (забезпечення індивідуальних споживачів питною водою з джерел питного водопостачання, за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв) підготовки питної води та постачання фасованої питної води) визначені в статті 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".

Відповідно до міждержавного стандарту ГОСТ 27065-86 "Качество вод. Термины и определения", який діє в Україні, до прісних вод (термин 23. Пресные воды) належать води з мінералізацією до 1 g*gm-3 (г/дм3).

Слід зазначити, що відповідачем належними та допустимими доказами не було доведено, що забрана зі свердловини вода у період з 14.01.2011 р. по 30.06.2011 р. використана ним у господарсько-побутових потребах за змістом ГОСТ 17.1.1.04-80, в тому числі шляхом здійснення господарської діяльності з централізованого або нецентралізованого питного водопостачання територій житлової забудови та громадських будівель, оскільки за матеріалами справи вбачається, що водозабір окремими мешканцями с. Вишневе води зі спірної свердловини шляхом приєднання мереж до водонапірної башти відповідача не пов'язаний з його господарською діяльністю як підприємства питного водопостачання, оскільки він до таких не належить, а відповідний забір здійснюється лише з дозволу останнього. Протилежного ним не доведено.

Останньою ж з умов щодо видобування підземних вод згідно зі статтею 23 Кодексу про надра в редакції Закону України від 22.12.2010 р. № 2849-VI є умова щодо продуктивності водозаборів підземних вод, яка не перевищуватиме 300 кубічних метрів на добу.

Згідно з абзацом 18 статті 1 Водного кодексу України водозабір - споруда або пристрій для забору води з водного об'єкта.

Пунктом 1.5.4. Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовища питних і технічних підземних вод, затвердженої наказом Державної комісії України по запасах корисних копалин від 04.02.2000 р. № 23 (зареєстрований в Мінюсті 29.02.2000 р. за № 109/4330), визначено, що водозабір підземних вод може складатися з однієї або групи компактно розміщених водозабірних споруд (свердловин, колодязів, каптажів).

З урахуванням положень пункту 2 Закону України від 22.12.2010 р. № 2849-VI, згідно з яким Кабінету Міністрів України доручено у шестимісячний строк розробити та затвердити порядок державного обліку артезіанських свердловин, забезпечення їх засобами виміру видобутих підземних вод та забезпечення державного контролю за дотриманням водокористувачами цього Закону, законодавець під продуктивністю водозабору на добу має на увазі фактичне видобування підземних вод згідно з показами засобів виміру, якими обладнаний відповідний водозабір (водозабірні споруди).

Також, як зазначається в Листі Державної податкової служби України від 06.07.2012 р. № 18397/7/15-2117 "Про справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин в частині видобування прісної підземної води" статтею 23 Кодексу про надра встановлена додаткова умова - прогнозний обсяг використання запасів прісних підземних вод конкретної ділянки надр, що визначена, як потужність технічних споруд з водозабору з граничним показником - не перевищує 300 кубічних метрів на добу. При цьому, станом на 15 червня 2012 року Урядом не затверджений порядок ідентифікації вказаних потужностей для забезпечення регуляторних функцій статті 23 Кодексу про надра.

Разом з тим, оцінка прогнозної потужності технічної споруди з видобування підземних вод в межах кожної ділянки надр належить до ключових показників кондиції на мінеральну сировину, як сукупність вимог до якості і кількості корисних копалин, гірничо-геологічних та інших умов розробки родовища, що відповідно до статті 45 Кодексу про надра затверджується Державною комісією України по запасах корисних копалин за матеріалами геологічного вивчення конкретної ділянки надр, що виконується на підставі спеціального дозволу в межах такої ділянки.

У свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем первинний облік водоспоживання здійснюється побічним методом (за витратою електроенергією).

За змістом Наказу Державного комітету статистики України № 264 від 27.07.1998 р. на підприємствах, організаціях та установах, що не мають відповідної водовимірювальної апаратури, витрати води за узгодженням з органами Держводгоспу та Мінекобезпеки України, як виняток, до встановлення контрольно-вимірювальних приладів, можуть визначатись розрахунково за обсягом продукції, що випускається, нормами водоспоживання та відведення зворотних вод на одиницю продукції, характеристиками працюючих насосів, витратами електроенергії чи іншим можливим методом. Показники витрати води заносяться до спеціального журналу за типовою формою N ПОД-12.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене, а саме: використання видобутої води у виробничих цілях, постачання її третім особам не у якості підприємства питного водопостачання, а також відсутність у відповідача встановлених на водозабірній споруді засобів виміру, суд не вбачає за можливим застосувати до спірних правовідносин за період з 14.01.2011 р. по 30.06.2011 р. приписи ст. 23 КН України в редакції Закону України від 22.12.2010 р. № 2849-VI.

Згідно з ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", заподіяна шкода підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Відповідно до вимог ст. 66 Конституції України, ст. 69 "Про охорону навколишнього природного середовища", кожен хто заподіяв шкоду навколишньому природному середовищу, повинен відшкодувати шкоду у повному обсязі.

Станом на момент розгляду цієї справи, відповідач шкоду у розмірі визначеному в позовній заяві не сплатив.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 28 473,60 грн. є правомірними, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

У статті 4 п. 28 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2012 рік у частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а в п. 1 ст. 11 вказаного закону установлено, з урахуванням положень ч. 2 ст. 69 Бюджетного кодексу України, що джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2012 році є, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Слід зазначити, що в Законі України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" зазначені вище приписи не відображені, проте в силу приписів п. 7 ч. 3 ст. 29 БК України та п. 7 ч. 2 ст. 69 БК України при стягненні за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності також проводиться розподіл коштів між державним та місцевими бюджетами.

Так, згідно з п. 7 ч. 3 ст. 29 БК України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 69 БК України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків;

У свою чергу, відповідно до Додатку № 1 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" до доходів Державного бюджету України на 2013 рік (код 24062100) віднесено грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

В главі 8 Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19.12.2000 р. № 131 передбачено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік розподіляються між державним та місцевими бюджетами, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в головних управліннях Державного казначейства України за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між Державним і місцевими бюджетами" Плану рахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій. Кошти, які надійшли за день (з урахуванням повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів) на аналітичні рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3311, у регламентований час розподіляються головними управліннями Державного казначейства України за встановленими нормативами між державним бюджетом та відповідними місцевими бюджетами.

З врахуванням викладеного, з відповідача підлягає до стягнення 416 216, 19 грн. майнової шкоди, з подальшим зарахуванням коштів на аналітичний рахунок, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між державним та місцевим бюджетами" Плану рахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій, по коду 2406200, банк: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012

Дані висновки узгоджуються з позицією Вищого господарського суду, викладеною у постанові від 04.04.2012 р. у справі № 35/5005/13150/2011.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином, враховуючи встановлені вище обставини, позовні вимоги підлягають задоволенню із стягненням з відповідача судових витрат у справі згідно зі ст. 49 ГПК України.

Так, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

У свою чергу згідно ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" (03038, м. Київ, Солом'янський район, вулиця Федорова, будинок 32, код ЄДРПОУ 24249750) в особі відокремленого структурного підрозділу "Ерастівське кар'єроуправління" (52151, Дніпропетровська область, П'ятихатський район, смт. Вишневе, вул. Петровського 3, код ЄДРПОУ 34879523) на користь Державного бюджету України та місцевих бюджетів 416 216 (чотириста шістнадцять тисяч двісті шістнадцять) грн. 19 коп. заподіяної майнової шкоди, зарахувавши кошти на аналітичний рахунок, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між державним та місцевим бюджетами" Плану рахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій, по коду 2406200, банк: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012.

3. Стягнути з Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" (03038, м. Київ, Солом'янський район, вулиця Федорова, будинок 32, код ЄДРПОУ 24249750) в особі відокремленого структурного підрозділу "Ерастівське кар'єроуправління" (52151, Дніпропетровська область, П'ятихатський район, смт. Вишневе, вул. Петровського 3, код ЄДРПОУ 34879523) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 8 324 (вісім тисяч триста двадцять чотири) грн. 32 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.01.2013 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді Т.В. Васильченко

М.Є. Літвінова