Рішення № 28776639, 22.01.2013, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 0503/7597/2012

2/219/90/2013

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

16.01.2013

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Шевченко Л.В.

при секретарі Івашко К.В.

позивач не з'явився, представник позивача не з'явився

відповідач не з?явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськводоканал»м. Артемівськ

про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськводоканал»м. Артемівськ про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, в якій вказала, що з 1 січня 2011 року вона знаходилась у трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді диспетчеру автогаражу. На підставі наказу № 111-к від 08.08.2012 року її було звільнено згідно п.1 ст.40 КЗпП України. В порушення трудового законодавства, відповідач в день звільнення, не провів з нею остаточний розрахунок, заборгованість по заробітній у розмірі за червень, липень та серпень 2012 року складає 3337,95 грн., також не виплачено компенсацію за щорічну відпустку в сумі 865,90 грн., матеріальну допомогу до відпустки згідно наказу по підприємству в травні -у розмірі 2380 грн., вихідну допомогу при звільненні -2390 грн., які позивач просить стягнути з відповідача. Крім того, позивач просить стягнути недоотриману заробітну плату у вигляді коефіцієнта 1,2 до заробітної плати, що становить 4901,20 грн., всього 13875,05 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, моральну шкоду в сумі 2000,00 гривень. Позивач обґрунтував позовні вимоги ст.ст.41, 116,117, 232, 237-1 КЗпП України, Регіональною угодою між Донецькою облдержадміністрацією та Донецькою обласною організацією працедавців на 2011 -2012 роки.

В судове засідання позивач та представник позивача не з'явилися, представник позивача 27.12.2012 та 16.01.2013 року надав заяву про розгляд справи у його відсутності, просив задовольнити позов та не запреречував проти заочного розгляду справи.

Відповідач 07.09.2012 року надав заперечення проти позову, у яких просив залишити позов без задоволення, на підставах викладених у запереченнях (арк.с. 32).

Представник відповідача в судові засідання 20.12.2012 року та 27.12.2012 року не з'явилась, надала клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю через погодні умови бути присутньою в судовому засіданні. В судове засідання 16.01.2013 року не з'явилася, про причини неявки не повідомила, про розгляд справи повідомлена належним чином. Відповідно до ч.4 ст.169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст.224 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення, з урахуванням того, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду в їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з наказом № 2-к від 31.12.2010 року позивача прийнято за переведенням диспетчером автогаражу з 01.01.2011 року. 08.08.2012 року її було звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штатів (арк. с.10).

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідач в порушення вимог ст. 116 КЗпП України не повідомив позивача ОСОБА_1 про нараховані суми належні їй при звільнені, про що свідчить заява від 08.08.2012 року.

З наданих розрахункових листків вбачається, що посадовий оклад з січня по березень 2011 року позивачу встановлений в сумі 1970 грн. на місяць, з квітня 2011 року по вересень 2011 року -2010 грн., з жовтня по листопад 2011 року - 2065 грн., у грудні 2011 року -2105 грн., в червні 2012 року -2380 грн., в липні та серпні 2012 року - 2390 грн.

З даних розрахункових листків за травень, червень, липень та серпень 2012 року (арк. с. 81,54) судом встановлено, що:

- в травні 2012 року нараховано заробітної плати 4312,83 грн., у тому числі оклад

1904 грн., премія -95,20 грн., відпустка 4 дні -342,76 грн., відпустка 23 дні -1970,87 грн. Виплачено позивачу шляхом перерахування на картку -аванс 960 грн. (23.05.2012 року), на відпустку -1895,79 грн. (24.05.2012 року), зарплата 601,01 грн. (07.06.2012 -198,33 грн., 402,68 -13.06.2012 грн.), тобто судом зроблено висновок, що заборгованості з нарахованої заробітної плати в травні 2012 року немає (арк. с. 51);

- в червні 2012 року заробітна плата позивачу не нараховувалась, але 18.06.2012

року перераховано на поповнення карткового рахунку заробітну плату за червень 2012 року -3530,00 грн. (арк. с. 51);

- в липні 2012 року нараховано допомогу з втрати працездатності (лікарняні) в

червні 2012 року за 3 та 4 дні в сумі 386,16 грн. та 514,88 грн. відповідно, крім того в липні 2012 року нараховано допомогу з тимчасової втрати працездатності за 17 та 5 днів в сумі 2105,56 грн. та 609,15 грн. відповідно, а всього 3615,75 грн. Для виплати позивачу у розрахунковому листку за липень 2012 року значиться: допомога з тимчасової втрати працездатності 857,80 грн., 1217,81 грн. та на картку (банкомат) -936,32 грн. Згідно виписки банківського рахунку в липні 2012 року перерахування на картку позивача відповідачем не проводилось;

- в серпні 2012 року відповідачем нараховано посадовий оклад за 3 дні -325,91 грн., компенсація за невикористану відпустку за 10 днів -869,50 грн., вихідна допомога -2561,48 грн., а всього 3756,89 грн., для виплати позивачу рахується -допомога з тимчасової втрати працездатності -1461,96 грн., 386,16 грн. та на картковий рахунок (банкомат -1308,66 грн.), проте з даний виписки станом на 11.09.2012 року зазначені суми на картковий рахунок позивача відповідачем не перераховані. Крім того, суд зазначає, що позивача звільнено 08.08.2012 року, тобто останній день роботи - 08.08.2012 року, а тому відповідач повинен був нарахувати оклад за 6 робочих днів, а не за три, як зазначено у розрахунковому листку, тобто суд вважає, що відповідачем не донараховано заробітної плати в серпні 2012 року на суму 325,91 грн.

Позивач надав суду копію заяви-розрахунку щодо здійснення фінансування для надання матеріального забезпечення застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (арк. с. 83), зокрема, ОСОБА_1 - 3615,75 грн., у тому числі за рахунок коштів Фонду - 2491,72 грн. Станом на дату ухвалення судового рішення відповідач не надав доказів того, що кошти в сумі 3615,75 грн. відповідачем перераховані на картковий рахунок позивача.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості по заробітній платі, у тому числі з допомогою з втрати тимчасової непрацездатності (857,80 грн. + 1217,81 грн. + 936,32 грн. (банкомат) +1461,96 грн. + 386,16 грн. + 1308,66 грн. (банкомат) + 325,91 грн. (за 3 дні серпня 2012 року)= 6494,62 -3530 грн. (перераховані в червні 2012 року) = 2964,62 грн.

Позивач у позовній заяві зазначив, що заборгованість із заробітної плати становить 3337,95 грн., крім того при звільненні їй не виплачені компенсація за невикористану відпустку 865,90 грн., матеріальна допомога до відпустки -2380 грн., допомога при звільненні у розмірі середньомісячної заробітної плати -2390 грн.

Суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано з чого саме складається сума заборгованості із заробітної плати -3375,95 грн. З наданих суду документів у якості доказів нарахування позивачу заробітної плати вбачається, що сума компенсації за невикористану відпустку 869,50 грн. нарахована в серпні 2012 року, але не виплачена, допомога при звільненні 2561,48 грн. також нарахована в серпні 2012 року.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та оплату здійснену у червні 2012 року в сумі 3530 грн., суд вважає, що заборгованість із заробітної плати становить 2964,62 грн., що доведено належними доказами та підлягає стягненню з відповідача. В іншій частині позовних вимог в частині стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 411,33 грн. (3375,95-2964,62грн.) слід відмовити в позові.

Стосовно матеріальної допомоги до відпустки в сумі 2380 грн. судом встановлено, що позивач не надав наказ щодо виплати такої допомоги, не вказав за який період їй надавалася відпустка. Разом з тим, в судовому засіданні не заперечувалося представником відповідача, що дійсно на 2011-2012 роки колективним договором було передбачено таку виплату у разі наявності фінансової можливості на підприємстві відповідача. Проте, ухвалу від 15.10.2012 року, якою суд зобов'язував відповідача надати копію колективного договору, наказ, а також докази виплати матеріальної допомоги відповідач не виконав. Враховуючи, що в запереченнях відповідача не вказується про те, що така виплата не передбачена, а представник відповідача фактично підтвердив, що виплата матеріальної допомоги до щорічної відпустки у розмірі посадового окладу передбачена колективним договором, а також те, що у відповідності з вимогами ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, то суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за затримку розрахунку суд при ухваленні рішення виходить з такого.

Статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні і зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 20 Постанови № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»у разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З довідки за підписом головного бухгалтера ОСОБА_2 вбачається, що середньоденна заробітна плата з червня по липень 2012 року становить 136,26 грн. (арк. с.81).

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про необхідність виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, але при визначенні його розміру виплати слід застосувати принцип співмірності та істотності частини задоволеного позову з урахуванням спірної суми, на яку мала право позивач. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, а також те, що відповідач не розрахувався з позивачем при звільненні, не надав доказів того, що здійснив повний розрахунок станом на 16.01.2012 року, суд вважає за необхідне в межах своїх повноважень ухвалити рішення про часткове задоволення позовних вимог і в цій частині та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 2997,72 грн., а саме в середньому за 22 дня робочих дня та з урахуванням середньоденного заробітку в сумі 136,26 грн.

Крім того, ОСОБА_1 звернулася на адресу ТОВ «Артемівськводоканал»з заявою від 03.08.2012 року про виплату їй коефіцієнту 1,2% до заробітної плати з квітня 2011 року по дату звільнення. Позивач надав суду копію Ухвали апеляційного суду від 27.09.2012 року у справі № 22-ц-0590-8910-2012, якою рішення Артемівського міськрайонного суду від 26.06.2012 року про стягнення не донарахованої заробітної плати у зв'язку з не нарахуванням коефіцієнту 1,2% залишено без змін. Разом з тим, позивачем не надано документів в обґрунтування зазначеної позовної вимоги щодо стягнення не донарахованого коефіцієнту 1,2% до заробітної плати з квітня 2011 року по серпень 2012 року: ані Генеральної угоди, ані колективного договору, ані копії Регіональної угоди, не зверталась позивач і до суду з клопотанням витребувати зазначені документи у відповідача з долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто. Позивачем також не надано доказів до якої системи оплати праці віднесено посаду, на якій вона працювала, документів в обґрунтування того чи повинні застосовуватися коефіцієнти до її посадового окладу взагалі. Відповідач у запереченнях в цій частині зазначає, що оскільки «Артемівськводоканал»не є учасником Генеральної чи Галузевої угод, то положення даних угод це підприємство не зобов'язане виконувати.

Відповідно до ч.1 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

У відповідності з вимогами ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов'язок по доказуванню, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок по доказуванню покладається також на третіх осіб, прокурора, органи державного управління й інших осіб, які беруть участь у справі і в правовому становищі прирівнюються до сторін. Отже, обов'язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.

Принцип змагальності в загальному вигляді закріплений у Конституції України, ст. 129 якої передбачає, що однією з основних засад судочинства є змагальність сторін, свобода в наданні ними доказів та в доведенні перед судом їх переконливості. У контексті зазначених положень вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це -обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Отже, сторони виконують функцію суб'єктів доказування при встановленні юридично значущих фактів, що відповідає вимогам змагального цивільного процесу.

Враховуючи вищезазначені положення, суд вважає, що позивачем не доведено належними доказами позовні вимоги щодо нарахування коефіцієнту до заробітної плати з квітня 2011 року по серпень 2012 року в сумі 4901,20 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість із заробітної плати в сумі 2964,62 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 2997,72 грн., матеріальна допомога до відпустки в сумі 2380 грн., а всього 8342,54 грн.

Крім того, суд вважає, що позивачем доведено наявність моральної шкоди внаслідок невиплати нарахованих сум під час звільнення. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди та враховуючи конкретні обставини справи, характер та обсяг фізичних та душевних страждань, які зазнав позивач, їх тривалість, виходячи з вимог розумності, виваженості та справедливості, моральні страждання позивача суд оцінює їх в 800 грн.

Відповідно до п. 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати в сумі 214,60 грн. з відповідача.

Згідно статті 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справі про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць в сумі 2780 грн.

Керуючись ст.ст. 5, 6, 10, 88, 107, 208, 213-215, 224- 226, 367 ЦПК України, ст.ст. 38, 116, 117, 232, 233, 237-1 КЗпП України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськводоканал»м. Артемівськ про стягнення заборгованості по заробітній платі, матеріальної допомоги, коефіцієнту до посадового окладу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськводоканал»м. Артемівськ на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 паспорт серії ВВ НОМЕР_2 видан Артемівським МВ УМВС України 14.10.2012 року) заборгованість по заробітній платі, матеріальну допомогу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 8342,54 грн. та моральну шкоду в сумі 800 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськводоканал»м. Артемівськ ( 84500, м. Артемівськ, Донецької області, вул. Корсунського, 1, код ЄДРПОУ 37071590, р/р 26000190000067 в Артемівському відділенні ДРФ ПАТ «Укрсоцбанк»Донецьк МФО 334011) на користь Держави Україна судовий збір у розмірі 214,60 гривень.

Допустити негайне виконання рішення у справі про присудження ОСОБА_1 заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, в сумі 2780 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення ухвалено, оформлено та підписано суддею одноособово в нарадчій кімнаті.

Головуючий суддя Л. В.Шевченко