Постанова № 28776119, 22.01.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2013 р. Справа № 5023/3343/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -ОСОБА_4,відповідача -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТОВ "Агентство комплексної безпеки "Стелс"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 19.11.2012у справі№5023/3343/12 за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4доТОВ "Агентство комплексної безпеки "Стелс"про стягнення 200250 грн. збитків ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.09.2012 (суддя Погорелова О.В.) в позові відмовлено у з зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2012 (судді: Бондаренко В.П., Потапенко В.І., Россолов В.В.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Постанова мотивована доведеністю завдання шкоди позивачу протиправними діями відповідача по самовільному зайняттю приміщень житлового будинку АДРЕСА_1, належного на праві власності позивачу, внаслідок чого були розірвані укладені з позивачем договори оренди.

ТОВ "Агентство комплексної безпеки "Стелс" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.22,623,795 ЦК України та ст.ст.33,34,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що з 17.10.2009р. по 26.03.2010р. він знаходився в належних позивачу приміщеннях на законних засадах, а саме на підставі договору про охорону об'єкта №9-10/09 від 17.10.2009, укладеного з відповідальним зберігачем ОСОБА_5 в межах виконавчого провадження по цивільній справі №2-67 9/09 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, а тому самостійно своїми діями не обмежував та не порушував прав позивача. На думку заявника, позивач не надав доказів на підтвердження реальних збитків при розірванні договорів оренди, так як в матеріалах справи відсутні платіжні документи щодо відшкодування позивачем збитків орендарям згідно з п.9.1.1 договорів оренди, а також відсутні докази повернення орендарями майна орендодавцю за актом приймання-передачі. Позивачем не доведено обставин незаконного проникнення відповідача в приміщення та незаконного знаходження в них, самовільної заміни відповідачем замків на дверях та обмеження доступу позивача та орендарів до домоволодіння.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 у відзиві на касаційну скаргу просить постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на помилковість доводів товариства щодо знаходження його працівників на території домоволодіння по АДРЕСА_1 в рамках виконавчого провадження по цивільній справі №2-67 9/09, оскільки ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01.09.2009 у цій справі, яка набрала законної сили з моменту проголошення, було змінено ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.06.2009 та скасовано накладений нею арешт на земельну ділянку та житловий будинок літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1 (ухвалу від 01.09.2009 було поштою направлено відповідачу 13.11.2009р.). Крім того, рішенням апеляційного суду Харківської області від 31.10.2012 по справі №2-1177/2011 (а.с.27-29 том 2) встановлено той факт, що ОСОБА_5 одержала майно фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 незаконним шляхом і повинна його повернути.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова та рішення від 25.09.2012 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

17.10.2009 року працівники ТОВ АКБ "Стелс" незаконно увійшли до будинку за адресою: АДРЕСА_1, самостійно змінили замки на дверях, чим обмежили доступ до домоволодіння як позивачу та його дружині, так і орендарям, з якими позивачем були укладені договори оренди приміщень.

Викладені обставини стали підставою для розірвання договорів оренди, що підтверджується відповідними заявами орендарів та угодами від 01.12.2009 та від 01.01.2010 про розірвання договорів оренди (т.1, а.с.27-28,37-38,45-46). Відповідно до пунктів 2 вказаних угод позивачем були орендарям відшкодовані збитки згідно з пунктами 9.1.1 договорів оренди. Отже, загальний розмір реальних збитків за договорами оренди, укладеними з ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, складає 7950 грн.

Крім того, позивач зазначає, що він не отримав прибутку (втрачена вигода) за вказаними договорами оренди в сумі 192300 грн., на який він розраховував, оскільки договори були укладені.

Зокрема, договір оренди від 01.06.2009 було укладено до 31.10.2011р., а розірвано 01.01.2010р. Тобто ФОП ОСОБА_4 за даним договором оренди міг отримувати прибуток ще на протязі 22 місяців, у зв'язку з чим втрачена вигода за даним договором становить 47300 грн.

Договір оренди від 30.04.2009 було розірвано 01.12.2009р. замість 31.12.2011р. Тобто ФОП ОСОБА_4 за даним договором оренди міг отримувати прибуток ще на протязі 25 місяців, тобто втрачена вигода за даним договором становить 72500 грн.

Договір оренди від 01.03.2009 було розірвано 01.12.2009р. замість 31.12.2011р. Тобто ФОП ОСОБА_4 за даним договором оренди міг отримувати прибуток ще на протязі 25 місяців, у зв'язку з чим втрачена вигода за даним договором становить 72500 грн.

Отже, загальна сума втраченої вигоди позивача складає 192300 грн.

Крім того, про чинення перешкод працівниками відповідача, які знаходилися на домоволодінні АДРЕСА_1 свідчать заяви орендарів, які укладали договори з ФОП ОСОБА_4, та саме через незаконні дії працівників ТОВ АКБ "Стелс" розірвали укладені договори оренди (т.1, а.с.28,38,46). Таким чином, в даному випадку наявний причинний зв'язок між діями відповідача, які призвели до розірвання договорів оренди, та завданням збитків позивачу.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - підприємець) є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, яке з 2008р. використовував для отримання прибутку шляхом надання його в оренду.

Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.06.2009 у цивільній справі №2-67 9/09 було накладено арешт на майно підприємця, у тому числі на житловий будинок літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1.

16.07.2009р. державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції на виконання ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.06.2009 було описано та арештовано майно позивача, зокрема, житловий будинок літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1, про що складено акт опису й арешту майна АА №789467. Вказаний житловий будинок було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_5

13.10.2009р. державним виконавцем на виконання ухвали Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.06.2009 було описано та арештовано рухоме майно - товар, що належав підприємцю, про що складено відповідні акти опису й арешту майна, який у подальшому було перевезено до приміщень житлового будинку літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1, відповідальним зберігачем товару було призначено ОСОБА_5

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01.09.2009 було скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.06.2009 в частині накладення арешту на земельну ділянку та житловий будинок літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1, та заборонено підприємцю вчиняти дії, направлені на відчуження цього нерухомого майна;

17.10.2009р. між ОСОБА_5 та ТОВ "Агентство комплексної безпеки "Стелс" було укладено договір охорони об'єкту №9-10/09, за умовами якого товариство прийняло на себе обов'язки щодо надання послуг з охорони майна, арештованого та описаного державними виконавцями згідно актів опису та арешту майна від 16.07.2009 та від 13.10.2009 (далі - арештоване майно). Цього ж дня між ОСОБА_5 та товариством підписано акт прийняття арештованого майна під охорону.

Протягом грудня 2009 року та січня 2010 року за згодою сторін розірвано договори оренди окремих приміщень житлового будинку АДРЕСА_1, що були укладені між позивачем та фізичними особами ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в березні, квітні та червні 2009 року відповідно (25,27,28,35,37,38,43,45,46 том 1).

Підприємець неодноразово звертався до товариства з проханням звільнити житловий будинок літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1, проте товариство зазначений будинок не звільняло, мотивуючи таку відмову законністю своїх дій.

Житловий будинок літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1, товариство звільнило 26.03.2010р., тобто після завершення виконавчого провадження по цивільній справі та розірвання договору про охорону об'єкта №9-10/09 від 17.10.2009 за згодою його сторін. Вказаний факт, який встановлено рішенням господарського суду Харківської області від 13.07.2011 у справі №5023/4364/11 між тими ж сторонами (а.с.92 том 1), в силу імперативних приписів ч.2 ст.35 ГПК України не підлягає доведенню при вирішенні даного спору, чим спростовуються твердження позивача та апеляційного суду про звільнення відповідачем приміщень в цьому будинку лише 16.08.2010р.

Разом з тим, колегія не приймає до уваги недоречні твердження заявника щодо встановлення рішенням господарського суду Харківської області від 13.07.2011 та постановою ВГСУ від 21.12.2011 у справі №5023/4364/11 фактів, що мають преюдиціальне значення, а саме щодо правомірного знаходження ТОВ "Агентство комплексної безпеки "Стелс" на території домоволодіння по АДРЕСА_1 та недоведеності порушення чи обмеження прав позивача та чинення останньому перешкод в проведенні підприємницької діяльності, оскільки скаржник безпідставно ототожнює факти в розумінні ст.35 ГПК України та вміщені у вказаних судових рішеннях оціночні судження (висновки) судів першої та касаційної інстанцій про ненадання приватним підприємцем доказів визнання у встановленому законодавством України порядку протиправними та незаконними дій товариства щодо зайняття належних позивачу приміщень та подальшого знаходження у них. Адже, як зазначено в абзацах 4 та 6 п.2.6 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Не надається преюдиціального значення також фактам (обставинам), зазначеним: у скасованих судових рішеннях (а в разі часткового скасування таких рішень - у скасованих їх частинах); у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням (частина друга статті 1117 ГПК України), за винятком випадків, коли касаційна інстанція, скасувавши рішення попередніх судових інстанцій, прийняла нове рішення на підставі встановлених ними обставин.

У відповідності до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч.ч.1,2 ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

2)збитків та їх розміру;

3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Апеляційний суд в обґрунтування підстав для відшкодування збитків послався на їх понесення підприємцем внаслідок протиправної поведінки відповідача у вигляді незаконних дій по самовільному зайняттю належних позивачу приміщень, самостійній зміні замків на дверях, чим було обмежено доступ до домоволодіння позивачу, його дружині та орендарям, що, в свою чергу, призвело до розірвання раніше укладених договорів оренди та завдання позивачу реальних збитків у розмірі виплаченого орендарям відшкодування (7950 грн.) та збитків у вигляді упущеної вигоди від неодержаної орендної плати в розмірі 192300 грн.

Проте, апеляційна інстанція помилково не врахувала, що згідно зі ст.ст.204,629 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом першої інстанції встановлено, а апеляційним судом не спростовано той факт, що з 17.10.2009р. по 26.03.2010р. відповідач знаходився в належних позивачу приміщеннях, виконуючи умови договору про охорону об'єкта №9-10/09 від 17.10.2009, укладеного з відповідальним зберігачем ОСОБА_5 в межах відкритого виконавчого провадження по цивільній справі №2-67 9/09 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, а тому самостійно своїми діями товариство не обмежувало та не порушувало прав позивача.

Адже, матеріали справи не містять та позивач не надав доказів визнання договору про охорону об'єкта №9-10/09 від 17.10.2009 недійсним в судовому порядку.

Відтак, в силу вимог ст.629 ЦК України в період дії вказаного договору останній підлягав виконанню його сторонами, в тому числі відповідачем.

Відповідно до ч.ч.4-6 ст.55 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції від 11.06.2009р., чинній на момент укладення договору від 17.10.2009) про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом. Арешт застосовується, зокрема, при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Вчиняючи на підставі договору №9-10/09 від 17.10.2009 дії по охороні арештованого нерухомого майна позивача, відповідач таким чином виконував ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.06.2009 у цивільній справі №2-67 9/09, а також акти опису й арешту майна від 16.07.2009 і від 13.10.2009, складені державним виконавцем в ході виконавчого провадження, що відповідає приписам ч.ч.4,6 ст.55 Закону України "Про виконавче провадження".

Підприємець не надав як доказів визнання у встановленому законодавством порядку протиправними та незаконними дій товариства щодо зайняття житлового будинку літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1, так і доказів щодо незаконного знаходження в ньому відповідача в період з 17.10.2009р. по 26.03.2010р. з метою виконання охоронних функцій за договором №9-10/09 від 17.10.2009.

Позивач також не довів чинення відповідачем перешкод власнику чи орендарям у доступі до приміщень (самовільна заміна замків тощо), оскільки в такому разі позивач та орендарі не були позбавлені можливості звернутися із заявами та скаргами до правоохоронних органів або ж позовами про усунення перешкод у користуванні майном на підставі ст.391 ЦК України та ст.28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено вжиття ним та орендарями наведених вище заходів з метою захисту своїх прав щодо розпорядження та користування нерухомим майном.

Колегія враховує, що незаконність дій відповідального зберігача по укладенню договору №9-10/09 від 17.10.2009 в межах виконавчого провадження також не встановлено в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, передчасний висновок апеляційного суду про незаконне знаходження відповідача з 17.10.2009р. по 16.08.2010р. у належних позивачу приміщеннях, який покладено в основу оскаржуваної постанови, не відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про доведеність завдання позивачу збитків у заявленому розмірі з вини відповідача.

Також заслуговують на увагу вердження скаржника про недоведеність понесення позивачем реальних збитків у зв'язку з розірванням договорів оренди, укладених з фізичними особами ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, так як в матеріалах справи відсутні платіжні документи щодо відшкодування позивачем на користь орендарів збитків у розмірі місячної орендної плати згідно з п.9.1.1 договорів оренди, а також відсутні докази повернення орендарями майна орендодавцю за актом приймання-передачі, як того вимагає ч.2 ст.795 ЦК України, оскільки саме з моменту підписання цього акту договір оренди припиняється.

Разом з тим, первісне рішення про відмову в позові також не може бути залишено без змін з огляду на наступне.

Відповідно до п.3 ч.6 ст.55 та ч.5 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 11.06.2009р., чинній на момент укладення договору від 17.10.2009) арешт застосовується, зокрема, при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб. У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Як встановлено місцевим господарським судом, з 17.10.2009р. по 26.03.2010р. відповідач знаходився в належних позивачу приміщеннях, виконуючи умови договору про охорону об'єкта №9-10/09 від 17.10.2009, укладеного з відповідальним зберігачем ОСОБА_5 в межах відкритого виконавчого провадження по цивільній справі №2-67 9/09 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу. Згідно преамбули договору №9-10/09 від 17.10.2009 його предметом є охорона арештованих та описаних державною виконавчою службою земельної ділянки та житлового будинку (літ. А-2) з білої цегли, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

В свою чергу, акт опису та арешту вказаного нерухомого майна було складено державним виконавцем на виконання ухвали Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.06.2009 у цивільній справі №2-67 9/09.

Однак, судами помилково залишено поза увагою той факт, що на момент укладення з відповідачем договору про охорону об'єкта №9-10/09 від 17.10.2009 вже набрала чинності ухвала апеляційного суду Харківської області від 01.09.2009 у згаданій справі (а.с.16 том 1), якою було скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.06.2009 в частині накладення арешту на земельну ділянку та житловий будинок літ. А-2 за адресою: АДРЕСА_1 та замінено арешт на заборону вчинення дій, направлених на відчуження цього майна.

Цілком очевидно, що такий захід забезпечення позову як заборона на відчуження нерухомого майна, на відміну від арешту, не вимагає вчинення таких дій як зміна замків на дверях та обмеження доступу власника або орендарів до приміщень, за винятком приміщень №11, №111 та №ІV, до яких, як встановлено судом першої інстанції, було перевезено на відповідальне зберігання рухоме майно (товар) позивача, арешт на яке не було знято ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01.09.2009.

Отже, вчиняючи на підставі договору №9-10/09 від 17.10.2009 дії по охороні арештованого нерухомого майна позивача, відповідач фактично виконував ухвалу Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.06.2009 у цивільній справі №2-67 9/09, яка (ухвала) в період дії вказаного договору вже була нечинною в частині накладення арешту на нерухомість позивача.

Наведене не виключає наявність підстав вважати, що договір про охорону об'єкта №9-10/09 від 17.10.2009 суперечить приписам п.9 ч.3 ст.129 Конституції України щодо обов'язковості рішень суду, оскільки спрямований на невиконання чинної ухвали апеляційного суду Харківської області від 01.09.2009.

До того ж, в обґрунтування правомірного надання відповідачем охоронних послуг за умовами договору №9-10/09 від 17.10.2009 суд першої інстанції безпідставно послався на п.п.2.2.1,4.5.2 наказу МВС України №505 від 01.12.2009 (зареєстровано в Мінюсті України 25.12.2009р. за №1248/17264), що набрав чинності значно пізніше (з 11.01.2010р.) та в силу приписів ч.2 ст.5 ЦК України не має зворотної дії до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з укладенням вказаного договору.

Водночас слід зазначити, що згідно імперативних вимог ч.4 ст.35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 31.10.2012 по цивільній справі №2-1177/2011 (а.с.27-29 том 2) встановлено той факт, що постановою державного виконавця Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ від 26.03.2010 закінчено виконавче провадження та скасовано арешти, накладені на майно ОСОБА_4, в тому числі і на нерухоме майно по АДРЕСА_1, за постановами державного виконавця про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження та за актами опису й арешту майна від 16.07.2009 і від 13.10.2009 (а.с.132 том 1).

З огляду на те, що чинним законодавством не передбачено негайне виконання ухвал суду про скасування заходів забезпечення позову, судами попередніх інстанцій помилково не досліджено, чи звертався позивач до Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ з вимогою про виконання ухвали апеляційного суду Харківської області від 01.09.2009 у цивільній справі №2-67 9/09 та зняття арешту з нерухомого майна боржника шляхом скасування акта опису та арешту цього майна від 16.07.2009, оскільки відповідач у листі від 20.11.2009 №74 (а.с.24 том 1), адресованому позивачу, обґрунтовує законність зайняття приміщень саме чинністю вказаного акта та наголошує на готовності їх звільнення в разі його скасування державним виконавцем. Слід також перевірити викладені у листі від 31.03.2011 №19 посилання відповідача на поновлення виконавчих дій внаслідок призупинення ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 23.06.2009 постанови державного виконавця Дзержинського ВДВС Харківського МУЮ від 26.03.2010 про зняття майна з-під арешту (а.с.129-130 том 1).

Судами також не з'ясовано, чи оскаржувалися позивачем у встановленому порядку дії (бездіяльність) державного виконавця щодо невиконання ухвали апеляційного суду Харківської області від 01.09.2009 у цивільній справі №2-67 9/09, яка набрала законної сили з моменту проголошення.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності протиправної поведінки відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та завданням збитків, вини, обсягу та меж відповідальності товариства, дійсного розміру збитків позивача, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказані вище процесуальні порушення, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій, неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу касаційної інстанції за межі перегляду справи в порядку касації, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.ч.1,2 ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає підстави для часткового задоволення скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Агентство комплексної безпеки "Стелс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.09.2012 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2012 у справі №5023/3343/12 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун