Постанова № 28776065, 15.01.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2013 р. Справа № 5004/2011/11 Доповідач: суддя Плюшко І. А.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 січня 2012 року

у справі № 5004/2011/11

господарського суду Волинської області

за позовом Прокурора міста Луцька в інтересах держави

в особі Фонду державного майна України

до 1.Волинське обласне закрите акціонерне товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист"

2.Виковавчий комітет Луцької міської ради

про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради, визнання права власності на майно, витребування майна з чужого незаконного володіння, повернення безпідставно набутого майна

за участю представників

позивача - Мосюра А.Ю.

відповідачів 1. Кудько В.В.

2. не з'явились

прокуратури - Томчук М.О.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року прокурор міста Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму і екскурсіях "Волиньтурист" та виконавчого комітету Луцької міської ради з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог про поновлення строку позовної давності, визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №95 від 23.02.2001 р. в частині оформлення Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" свідоцтв про право колективної власності на об'єкти нерухомого майна: - адмінбудинок на вул. Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м. згідно з додатком 2, - ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м., визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на будівлю адмінбудинку загальною площею 728, 7 кв.м. згідно з додатком 2 та ремонтні бокси з операторною АЗС на вул. Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м., а також зобов'язати Волинське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте зазначене вище майно.

Рішенням господарського суду Волинської області від 13 грудня 2011 року (суддя Черняк Л.О.) у справі №5004/2011/11, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 січня 2012 року (судді: Демидюк О.О., Щепанська Г.А., Бригинець Л.М.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, приватне акціонерне товариство "Волиньтурист" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 13.12.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2012р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити прокурору міста Луцька у задоволенні позову.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу прокурор міста Луцька зазначає про безпідставність та необґрунтованість вимог ПАТ "Волиньтурист", оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанції прийняті на підставі повного та об'єктивного з'ясування усіх фактичних обставин справи з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні. В зв'язку з цим просить відмовити ПАТ "Волиньтурист" у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2012р. та рішення господарського суду Волинської області від 13.12.2011р.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №95 від 23.02.2001 р. "Про оформлення права власності на нерухоме майно" Волинському обласному ЗАТ по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" оформлено свідоцтво про право колективної власності на наступні об'єкти нерухомого майна:

- адмінбудинок на вул.Лідавській, 30 загальною площею 728, 7 кв.м..

- ремонтні бокси з операторною АЗС на вул.Лідавській, 30 загальною площею 409,9 кв.м.

На підставі зазначеного рішення 15.03.2001 р. відповідачу видані свідоцтва серії ВЛ №00270 про право власності на зазначене вище нерухоме майно.

Зазначені обставини і стали підставою для виникнення спору у даній справі, оскільки позивач, з яким погодились суди під час вирішення спору, вважає, що виконавчий комітет Луцької міської ради, приймаючи рішення №95 вийшов за межі наданих йому повноважень, чим змінив форму власності та порушив право держави на володіння, користування та розпорядження своїм майном, а відтак, відповідач-1 набув права власності на спірне майно без достатніх правових підстав, тому зобов'язаний повернути його законному власникові - державі.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки передчасними та такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

З аналізу положень чинного в Україні законодавства вбачається, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами було детально досліджено обставини створення ЗАТ "Укрпрофтур" та ЗАТ "Волиньтурист", а також формування їх статутних капіталів.

При цьому, у рішенні та постанові господарських судів містяться численні посилання на установчий договір про створення на базі туристсько-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях акціонерного товариства "Укрпрофтур" та його статут, на рішення правління АТ "Укрпрофтур", оформлені відповідними протоколами про реорганізацію виробничого об'єднання "Волиньтурист" та інші документи.

Проте зазначені документи у матеріалах справи відсутні, що свідчить про те, що суди, приймаючи оскаржувані рішення, порушили приписи статей 33-36, 43, 82 та 84 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, при цьому у мотивувальній частині повинно бути вказано обставини справи, встановлені господарським судом та докази, на підставі яких прийнято рішення. Письмовими доказами у розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Водночас, господарські суди прийняли оскаржувані рішення на підставі та з посиланням на документи, які відсутні у матеріалах справи, тобто позивачем в обґрунтування вимог не надавались та не були витребувані судом з власної ініціативи у порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, що є порушенням вищезазначених норм чинного в Україні законодавства.

При цьому, не врахували, що у матеріалах справи наявне рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі №138/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та Акціонерного товариства "Укрпрофтур" про визнання недійсними установчих документів АТ "Укрпрофтур", про що неодноразово заявлялось ПАТ "Волиньтурист", що є порушенням ст.43 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

З матеріалів справи також вбачається, що спірне майно ПАТ "Волиньтурист" отримав як внесок до статутного капіталу ЗАТ "Укрпрофтур" у повне господарське відання. При цьому, відповідно до статуту відповідача-1, забезпечуючи повне господарське відання, ЗАТ "Волиньтурист" володіє, користується і розпоряджається майном у відповідності із цілями і задачами, встановленими статутом ЗАТ "Укрпрофтур" та статутом ЗАТ "Волиньтурист". Відповідно до ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Стаття 136 Господарського кодексу України визначає право господарського відання речовим правом з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Тобто право господарського відання є похідним правом від права власності, обсяг правомочностей суб'єктів права повного господарського відання є вужчим порівняно з правом власності, але ширшим порівняно з правом оперативного управління. Водночас, суди не з'ясували наявність речового права відповідачів на спірне майно, не встановили його правовий режим.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне майно є майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташований на території України, віднесений постановою Верховної Ради України від 04.02.1994р. № 3943-ХІІ до загальнодержавної власності. Але колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки вони не ґрунтується на матеріалах справи та досліджених судами доказах, а здійснені виключно на підставі аналізу суб'єкта права власності без дослідження самого об'єкта, без встановлення часу та обставин створення спірного майна, його існування та приналежності за часів СРСР. Натомість, з'ясування зазначених питань має істотне значення для вирішення спору та впливає на правильність застосування норм матеріального права.

Передчасними та необґрунтованими є також висновки судів стосовно поважності причин пропуску прокуратурою строків позовної давності, оскільки, як зазначено судами в оскаржуваних рішенні та постанові, про зазначені порушення представникам прокуратури стало відомо лише у 2011 році під час проведення перевірки.

При цьому, матеріали справи не містять документів, які б свідчили про здійснення прокуратурою міста Луцька відповідної перевірки у 2011 році, як і не містять інформації про особливості її здійснення - питання, які ставились під час її проведення та висновки, оформлені у встановленому законом порядку.

Крім того, відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та відповідно до ч. 4 ст. 267 сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що стаття 261 Цивільного кодексу України пов'язує початок перебігу строку позовної давності з виникненням права на позов саме у особи, право якої порушено, тобто в даному разі - у Фонду державного майна України, а не у прокурора, який є самостійним учасником судового процесу. Натомість, суди попередніх інстанцій не встановили коли саме було порушено право позивача та коли він дізнався чи міг дізнатись про його порушення.

Крім того, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд у постанові від 25 січня 2012 року зазначив, що відповідно до п.4 ч.1 ст.268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, а відтак, строк позовної давності на вимогу про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №95 від 23.02.2001 р. не поширюється. Водночас, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому факту, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.11.2011р. № 4176-VI внесено зміни до Цивільного кодексу України, яким пункт 4 частини першої статті 268 виключено.

Таким чином, суди не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та стали наслідком порушення норм матеріального права.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист" задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 січня 2012 року та рішення господарського суду Волинської області від 13 грудня 2011 року скасувати.

3. Справу №5004/2011/11 передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя І. А Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко