Рішення № 28774440, 22.01.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.01.13 р. Справа № 5006/47/134/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі господарського суду справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Український Страховий Дім» (01023, місто Київ, вулиця Спортивна, будинок № 3; код ЄДРПОУ - 32556540)

до Приватного акціонерн?ого товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрьска, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124)

за участю третьої о?соби, яка не заявляє самостійн?их вимог на предмет спору, н?а стороні відповідача - Матвієнка Антона Олеговича (09600, Київська область, смт Рокитне, вулиця Садова, будинок № 7, квартира № 23)

про стягнення сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 12 423,51 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Буряк А.Б., який діє на підставі довіреності № 1218 від 22.10.2012

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Український Страховий Дім» звернулося до господарського суд?у Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 12 423,51 гривень.

В об?ґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду наступні копії документів: договір добровільного страхування наземних транспортних засобів НТ-10 № 395 Кв від 02.03.2010; довідку ВДАІ РУ ГУМВС України в місті Києві; заяву про настання збитку по застрахованому транспортному засобу від 23.11.2010; постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 01.12.2010 відносно Матвієнка А.О.; звіт про оцінку автомобіля № 250 від 03.12.2010; рахунок-фактуру № АС-00004418 від 15.12.2010; заяву на виплату страхового відшкодування від 21.12.2010; страховий акт № НТ-10/395/Кв/1 від 13.01.2011; платіжне доручення № 5984 від 17.01.2011; платіжне доручення № 5991 від 18.01.2011; платіжне доручення № 5999 від 19.01.2011; платіжне доручення № 6007 від 20.01.2011; платіжне доручення № 6030 від 21.01.2011.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статями 22, 993, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, статями 22, 35, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06 грудня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 18 грудня 2012 року, та з метою забезпечення правильного, своєчасного і повного розгляду справи господарським судом:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Матвієнка Антона Олеговича;

- витребувано з Солом'янського районного суду міста Києва справу про адміністративне правопорушення відносно Матвієнка Антона Олеговича.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 грудня 2012 року розгляд справи відкладено до 16 січня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням учасниками судового процесу вимог ухвали суду від 06 грудня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16 січня 2013 року розгляд справи відкладено до 22 січня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням відповідачем та третьою особою вимог ухвали суду від 06 грудня 2012 року.

Представник позивача Буряк А.Д. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, однак явку уповноваженого представника не забезпечив.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Матвієнко А.О. на виконання вимог ухвали суду від 06 грудня 2012 року письмових пояснень щодо обставин справи, суду не надав.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неодноразова неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання із вирішення спору.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

02 березня 2010 року між АТ «Український Страховий Дім» (далі - позивач) та ЗАТ «Укрінпро» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів НТ-10 № 395 Кв (далі - Договір страхування), на умовах відповідно до Закону України «Страхування» (далі - страхувальник), згідно з яким позивач прийняв на себе обов'язок відшкодувати збитки, що може зазнати страхувальник у результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу марки «TOYOTA CAMRY», державний номерний знак АА 5545 АО, 2008 року випуску, № кузову (шасі) JTNBE40K303150424 (далі - «Тойота» або застрахований автомобіль) (а.с. 5-10).

23 листопада 2010 року на бульварі Чоколівському в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля марки «МАН», державний номерний знак АІ 7708 СВ, під керуванням Матвієнка Антона Олеговича та автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак АА 5545 АО, під керуванням Литвина Костянтина Борисовича, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічних пошкоджень.

Відповідно до пункту 2.8 Договору страхування строк дії договору визначено з 00 год. 00 хв. 04 березня 2010 року по 24 год. 00 хв. 03 березня 2011 року.

Наведене свідчить про те, що на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди, автомобіль марки «Тойота», державний номерний знак АА 5545 АО, який належить ЗАТ «Укрінпро» був застрахований позивачем.

Відповідно до наказу № 11-к від 14 березня 2007 року, Литвина Костянтина Борисовича прийнято на посаду водія ЗАТ «Укрінпро» (а.с. 24).

Транспортний засіб марки «Тойота», державний номерний знак АА 5545 АО, на час скоєнні спірної дорожньої-транспортної пригоди був закріплений за Литвином К.Б., про що свідчить наказ № 01/Т від 04 січня 2010 року (а.с. 25-26).

Судом встановлено, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди Литвин К.Б. виконував свої трудові обов'язки, що підтверджується подорожнім листом легкового автомобіля від 23.11.2010 (а.с. 23).

23 листопада 2010 року на адресу позивача від генерального директора ЗАТ «Укрінпро» надійшло повідомлення про настання збитку по застрахованому транспортному засобу (а.с. 15-16).

З довідки ВДАІ з ОАТ Солом'янського району та автомобільно-технічної інспекції підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в місті Києві б/н від 29 листопада 2010 року вбачається, що внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди застрахований автомобіль отримав механічні пошкодження: заднього лівого крила, заднього бамперу зліва (а.с. 18).

Крім того, з розгорнутої відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди б/д вбачається, що ДТП, яка мала місце 23 листопада 2010 року, за участю автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак АА 5545 АО, під керуванням власниці Литвина Костянтина Борисовича, що належить ЗАТ «Укрінпро» та автомобіля марки «МАН», державний номерний знак АІ 7708 СВ, під керуванням Матвієнка Антона Олеговича, що належить Буханенку Володимиру Григоровичу сталася внаслідок порушення водієм Матвієнко А.О. пункту 13.1 Правил дорожнього руху України. (а.с. 19).

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2010 року, Матвієнка А.О. було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та відносно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень (а.с. 20).

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля позивачем замовлено проведення відповідно звіту.

Відповідно до висновку звіту про оцінку автомобіля № 250 від 03 грудня 2010 року, проведеного суб'єктом оціночної діяльності СПД-фізична особа Яременко Ігорем Григоровичем (сертифікат № 9219/09, виданий Фондом державного майна України 25.12.2009, строк дії до 25.12.2012), матеріальний збиток, завданий власникові Toyota Camry держномер АА 5545 АО, в результаті його пошкодження при ДТП складає: 8343,07 гривень (а.с. 27-47).

З рахунку-фактури № АС-00004418 від 15 грудня 2010 року, оформленого товариством з обмеженою відповідальністю «Автосиметрія» (яке є платником податку на прибуток на загальних підставах) вбачається, що вартість запчастин (матеріалів) для відновлювального ремонту автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак АА 5545 АО, складає 12 423,51 гривень з ПДВ. Платником та отримувачем за наведеним рахунком є ЗАТ «Укрінпро» (а.с. 51-52).

21 грудня 2010 року до позивача звернулась застрахована особа - ЗАТ «Укрінпро» із заявою на виплату страхового відшкодування (а.с. 17).

Відповідно до сформованого страхового акту № НТ-10/395/Кв/1 від 13 січня 2011 року, розмір страхового відшкодування (з урахуванням вартості ремонтно-відновлювальних робіт, вартості складових, вартості деталей, що підлягають заміні, розміру безумовної франшизи), що підлягає виплаті, на виконання умов Договору страхування становить 12 423,51 гривень (а.с. 13-14).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 23 листопада 2010 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі страхового акту № НТ-10/395/Кв/1 від 13 січня 2011 року, платіжними дорученням № 5984 від 17.01.2011, № 5991 від 18.01.2011, № 5999 від 19.01.2011, № 6007 від 20.01.2011, № 6030 від 21.01.2011, перерахував 12 423,51 гривень страхового відшкодування (а.с. 53-57).

Особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (стаття 22 ЦК України).

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Аналіз положень статей 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дозволяє зробити висновок, що страхову виплату було здійснено позивачем правомірно.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Слід зазначити, що відповідно до пункту першого частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, в тому числі з постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2010 року вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 23 листопада 2010 року сталася саме з вини Матвієнка Антона Олеговича, який керуючи автомобілем марки автомобіля марки «МАН», державний номерний знак АІ 7708 СВ, на бульварі Чоколівському в місті Києві, не дотримався бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Тойота», державний номерний знак АА 5545 АО, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - Матвієнка А.О., залученого за ініціативою суду для всебічного та повного розгляду справи, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність Буханенка Володимира Григоровича - власника автомобіля марки «МАН», державний номерний знак АІ 7708 СВ, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (23.11.2010) була застрахована в ПрАТ «Міська страхова компанія», на підставі полісу серії ВЕ № 4488444, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 25 500,00 гривень, франшиза складає 510,00 гривень (а.с. 71).

Наведене свідчить про те, що на момент скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди відносно автомобіля марки «МАН», державний номерний знак АІ 7708 СВ, існував діючий поліс.

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 12 423,51 гривень.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

З аналізу вищевказаного вбачається, що відшкодування шкоди у розмірі еквівалентної суми франшизи покладається на страхувальника за Договором страхування.

Згідно преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при розрахунку ціни позову, не врахував розмір франшизи, передбачений полісом відповідача, який складає 510,00 гривень.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки водія автомобіля марки «МАН», державний номерний знак АІ 7708 СВ, визнано винним у скоєнні спірної дорожньо-транспортної пригоди, а відповідач є відповідальною особою за завдані забезпеченим автомобілем збитки, в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, позивач набув право вимоги сплати відповідачем здійсненого страхового відшкодування в порядку регресу.

Отже, з огляду на вищенаведене, та з урахуванням норм діючого законодавства, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Сума, що підлягає стягненню з відповідача становить 12 423,51 - 510,00 = 11 913,51 гривень, де:

- 12 423,51 гривень - сума сплаченого позивачем страхового відшкодування;

- 510,00 гривень - безумнова франшиза (передбачена Полісом відповідача), яка покладається на позивача.

На час прийняття рішення у справи, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу сплаченого страхового відшкодування з боку відповідача та/або інших осіб.

Позивач у позовній заяви вказує, що в травні 2011 року він звертався до відповідача із заявою (претензією) на виплату страхового відшкодування в порядку зворотної вимоги (регресу) та надав усі необхідні документи, передбачені статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», проте належних доказів у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на підтвердження цієї обставини, суду не надав.

З огляду на вищевикладене, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Конституційний суд України в абзаці 3 пункту третьому Рішення № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року зазначив, що зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути, зокрема, юридичні особи. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами).

В абзаці 3, 4 пункту 6.2 Рішення Конституційного суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року зазначено, що у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. Особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

З наведеного випливає, що спір у даній справі підлягає розгляду господарським судом по суті на загальних підставах.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. 228 ГК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 8, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрьска, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Приватного акціонерного товариства «Український Страховий Дім» (01023, місто Київ, вулиця Спортивна, будинок № 3; код ЄДРПОУ - 32556540, відомості про рахунки в установах банків відсутні) сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 11 913,51 гривень, судовий збір у розмірі 1 543,35 гривень, а всього 13 456 (тринадцять тисяч чотириста п'ятдесят шість) гривень 86 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 22.01.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.01.2013.

Суддя Фурсова С.М.