Постанова № 28773025, 17.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2013 року справа № 2а-12175/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудкомплекс» доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової службипро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ «Спецбудкомплекс» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення ст.203, ст.215, ст.216, ст.228, ст.236 Цивільного кодексу України, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України та винесено податкове повідомлення-рішення №0001342230 від 14.05.2012, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 97101,25грн. Встановлене порушення, як вважає позивач, не відповідає дійсним обставинам справи. У зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, надано суду усні та письмові пояснення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлено порушення ст.203, ст.215, ст.216, ст.228, ст.236 Цивільного кодексу України, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, що підтверджується актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача до суду не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи зазначену особу повідомлено належним чином, відповідно до вимог ст.ст.35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Спецбудкомплекс» зареєстроване Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 05.05.2009 за №10721020000023779 за адресою: 03148, м.Київ, вул. Тимофія Строкача, 7, кім.139 та взято на податковий облік у ДПІ у Святошинському районі м. Києва 08.05.2009 за №10762.

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва на підставі наказу від 30.03.2012 №281, направлення №435/22-3ОП від 30.03.2012 та пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.81.1 ст.81, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Спецбудкомплекс» з питань дотримання законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Українська будівельна компанія №2» за період з 01.08.2011 по 31.08.2011.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено Акт №119/22-30/36476375 від 19.04.2012 яким встановлено ст.203, ст.215, ст.216, ст.228, ст.236 Цивільного кодексу України, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України та винесено податкове повідомлення-рішення №0001342230 від 14.05.2012, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 97101,25грн.

Податковим органом в ході проведення перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок (робіт, послуг) вказаним підприємством для ТОВ «Спецбудкомплекс», а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, що призвело до заниження податку на додану вартість у періоді, що перевірявся.

Суд не може погодитись з доводами представника позивача щодо протиправності винесених податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Між ТОВ «Спецбудкомплекс» (Замовник) та ТОВ «Українська будівельна компанія №2» (Підрядник) укладено Договір підряду №290611 від 29.06.2011 на виконання ремонту будівель і споруд УМГ «Київтрансгаз», предметом договору є те, що Підрядник зобов'язується на свій ризик виконати поточний ремонт будівель і споруд УМГ «Київтрнсгаз», а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

ТОВ «Українська будівельна компанія №2» виконано умови Договору підряду №290611 від 29.06.2011, що підтверджується актами №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011 року та актом за серпень 2011 року здачі - прийняття проектної продукції за договором №290611 від 29.06.2011.

В зв'язку з чим, ТОВ «Українська будівельна компанія №2» виписано податкові накладні №260 від 31.08.2011, №261 від 31.08.2011, №262 від 31.08.2011, №263 від 31.08.2011, №264 від 31.08.2011, №265 від 31.08.2011, №266 від 31.08.2011, №267 від 31.08.2011, №268 від 31.08.2011, №269 від 31.08.2011.

В судовому засіданні представником відповідача зазначено, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Українська будівельна компанія №2» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за травень, червень та вересень 2011року, яким встановлено, що в провадженні слідчого відділення податкової міліції ДПІ у Голосіївському районі м.Києва перебуває кримінальна справа №71-00217 порушена щодо директора ПП «Гранд-Сервіс» ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ст.212 ч.3 та ст.366 ч.2, ст.205 ч.2 КК України. Також, в ході досудового слідства від оперативних працівників ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м.Києва надійшли матеріали відповідно до яких встановлено, що причетні до незаконної діяльності ОСОБА_1 невстановлені слідством особи в 2008-2011 роках без наміру здійснення господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності повторно вчинили дії по створенню суб'єктів господарської діяльності, а саме: ТОВ «Олтенія білд», ТОВ Берніс Продукт», ТОВ «Деал Трейд», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Ковенант», ТОВ «ТПК «Технлмашпостач», ТОВ «Українська будівельна компанія №2» та ТОВ «Укртрансенерго».

З вищевикладеного податковим органом зроблено висновок, що укладені між ТОВ «Спецбудкомплекс» та ТОВ «Українська будівельна компанія №2» правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину: ч.3 ст.203 Цивільного кодексу України та відповідно до ч.1,2 ст.215 вказаного Кодексу є недійсними (нікчемними), оскільки їх недійсність встановлена законом.

Також представником відповідача зазначено про недійсність укладеного між позивачем та ТОВ «Українська будівельна компанія №2» правочину. Обґрунтовуючи свій висновок, відповідач посилається одночасно на норми Цивільного кодексу України, якими врегульовано поняття «недійсного» та «нікчемного» правочинів.

Окрім цього, представником відповідача зазначено, що ТОВ «Українська будівельна компанія №2» з метою ухилення від сплати податків та особистого збагачення за рахунок незаконного конвертування безготівкових коштів у готівку. При цьому ніякі роботи не виконувались, послуги не надавались, а товари не поставлялись, а лише створювались видимість проведення господарських операцій шляхом використання документів фіктивного підприємництва.

Зазначене не спростовано представником позивача у судових засіданням, а тому за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарської операції, на підставі якої сформований податковий кредит за спірною господарською операцією, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на його формування.

Відповідно до ст.55-1 Господарського кодексу України, ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; незареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

З наданих позивачем документів, судом не вбачається доказів фактичного здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Спецбудкомплекс» та ТОВ «Українська будівельна компанія №2».

У відповідності до ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В статті 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст.215 даного Кодексу визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Крім того, ч.2 даної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог п.9.1, 9.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) та п.2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88, первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити у тому числі: посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 21.12.2010 №969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 №1401/18696 (із змінами та доповненнями), визначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою платника податку - продавця.

Пунктом 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст.3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано суду договір укладений з ТОВ «Українська будівельна компанія №2», податкові накладні та акти приймання виконаних робіт.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операцій з ТОВ «Пальміра-С».

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснена ним господарська операція з ТОВ «Українська будівельна компанія №2» носить реальний характер.

Враховуючи викладене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, та заниження податку на додану вартість є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи, а тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість відповідно до спірного податкового повідомлення-рішення є правомірним.

Крім того, відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, ТОВ «Спецбудкомплекс» та ТОВ «Українська будівельна компанія №2» не здійснювали господарської діяльності підприємств, в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Суд також звертає увагу на наступне. Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 зазначено, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; «тимчасова» поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися ст.204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги правову позицію викладену у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, а також керуючись внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

у задоволенні позовних вимог ТОВ «Спецбудкомплекс» відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. ги.

Суддя Н.М. Клименчук