Постанова № 28772479, 23.01.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

23 січня 2013 р. № 2-а- 14390/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Євроцемент-Україна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

ПАТ "Євроцемент-Україна" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Харківської області Державної податкової служби від 12.12.2012 року № 0000660044, прийняте відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Бондаренко І.В. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представники відповідача за довіреністю Майорова Л.П. та Озацька О.В. проти позову заперечували, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняте за результатами перевірки рішення є законним, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу було визначене відповідне податкове зобов'язання на підставі оскаржуваного рішення.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Харківської області Державної податкової служби була проведена документальна планова перевірка ПАТ "Євроцемент-Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2012 року, за результатами якої 28.11.2012 року було складено акт перевірки № 540/44-1/00293060, де були зафіксовані порушення вимог законодавства, в тому числі: абз. 2 ч. 4. ст. 21 Закону України від 06.10.1998 р. "Про оренду землі" (із змінами та доповненнями), пп. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 Податкового Кодексу України, а саме: заниження податкового зобов'язання з орендної плати на суму 140 250,38 грн., у тому числі за липень - грудень 2010 року - 48 942,88 грн., за січень - грудень 2011 року - 91 307,50 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення 12.12.2012 року № 0000660044, яким позивачу було збільшено суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 164477,52 грн.

Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачем з Балаклійською районною державною адміністрацією були укладені договори оренди земельних ділянок:

- договір від 28 грудня 2006 року про оренду земельної ділянки площею 20,65 га.;

- договір від 01 лютого 2007 року про оренду земельної ділянки площею 9,72 га.

Згідно умов зазначених договорів орендну плату було встановлено у розмірі 2 % від грошової нормативної оцінки землі.

Суд зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату належать до істотних умов договору оренди землі.

Стаття 19 Закону України "Про плату за землю" передбачає, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

Ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності па земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Також, у відповідності до ст. 20 Закону "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Тобто зміни, які вносяться шляхом укладання додаткової угоди до договору оренди землі, набувають чинності після їх державної реєстрації.

Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. З урахуванням викладеного, з приводу роз'яснень щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, змін до них та їх розірвання необхідно звертатись до відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Так позивач, листом № 110/ЕЦУ-794/11 від 11 квітня 2011 року, звернувся до відповідного органу з питань земельних ресурсів з проханням підготувати відповідні проекти додаткових угод до договору оренди земельної ділянки від 28 грудня 2006 року та договору оренди земельної ділянки від 01 лютого 2007 року.

Проте, додаткову угоду до договорів оренди земельних ділянок було підписано сторонами лише 07 червня 2011 року.

Постановою Кабінету Міністрів від 09 вересня 2009 року № 1021 затверджено порядок ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі. Зазначеною Постановою Кабінету Міністрів визначено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється територіальним органом Держземагентства за її місцезнаходженням на протязі 14 днів, але безпосередньо запис у Державному реєстрі земель вчинено лише 12 грудня 2012 року.

Таким чином, договір оренди землі, за умови, що він укладений з дотриманням усіх істотних умов, визначених чинним законодавством України, підлягає обов'язковій державній реєстрації. При здійсненні реєстрації договору оренди землі датою реєстрації у книзі державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок робиться запис, якому присвоюється відповідний номер реєстраційного запису, що скріплюється печаткою Держкомзему (відповідним його місцевим відділом).

Відповідно до пп. 14.1.136 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

П. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Отже, положеннями Податкового кодексу України передбачено, що питання щодо встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням розміру орендної плати в такому договорі оренди. Саме умови договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами і орендодавець має право вимагати сплати, а орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом такого договору, у визначеному договором розмірі.

Слід зауважити, що вимоги пп. 288.5.1 п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України щодо мінімального розміру орендної плати стосуються узгодження розміру орендної плати при укладенні договору або ж при внесенні змін до нього. Але ніяк не можуть вважатися зобов'язанням орендаря, встановленим Податкового кодексу України оскільки у самому Податкового кодексу України, зокрема у п. 288.1, зазначено, що підставою для нарахування орендної плати є договір.

Згідно чинного законодавства України органи державної податкової служби України, як контролюючі органи з питань правильності визначення та сплати податків, не наділені правом визначати розмір орендної плати за земельні ділянки у діючих договорах.

Суд зазначає, що п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України закріплює мінімальне та максимальне значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, що свідчить про те, що орендна плата за такі земельні ділянки є регульованою законодавством ціною. Однак ні Податковий кодекс України, ні будь-який інший нормативно-правовий акт України не містить норм, які б зобов'язували орендаря сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає розміру, визначеному в договорі оренди, і сплачувати її в більшому розмірі в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати до внесення змін до самого договору оренди.

Таким чином, суд зазначає наступне:

- підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір (п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України);

- розмір орендної плати у договорі мають право визначати лише сторони цього договору, а органи ДПС не наділені правом встановлювати розмір орендної плати в договорі;

- жодний нормативно-правовий акт України не зобов'язує орендаря перераховувати орендну плату (сплачувати її в більшому розмірі) в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати до того, як будуть внесені відповідні зміни до договору оренди.

Отже, позиція відповідача, викладена в акті перевірки, щодо донарахування та сплати позивачем орендної плати не у передбаченому договором оренди розмірі, а у трикратному розмірі земельного податку, не може вважатися правомірною.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не дотримав вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому оскаржуване рішення є неправомірним, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Харківської області Державної податкової служби від 12.12.2012 року № 0000660044, прийняте відносно публічного акціонерного товариства "Євроцемент-Україна".

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 23.01.2013 року.

Суддя Самойлова В.В.