Постанова № 28771013, 17.02.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2012 р. Справа № 2а/0270/5633/11

м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,

при секретарі судового засідання: Захаріяш Ользі Олександрівні

за участю представників сторін:

позивача : Катрич П.С.,

відповідача : Кухарука О.О., Коломієць В.С.,

свідка: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: приватного акціонерного товариства "Калинівський Агрохім"

до: Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

про: визнання протиправними рішень про застосування штрафних санкцій,-

ВСТАНОВИВ :

в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом відкритого акціонерного товариства "Калинівський Агрохім" (далі ВАТ "Калинівський Агрохім) до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі Козятинської ОДПІ) про визнання рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій протиправними.

Постановою суду від 26.10.2007 р. в задоволенні позову ВАТ "Калинівський Агрохім" до Козятинської ОДПІ відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2009 р. апеляційну скаргу ВАТ "Калинівський Агрохім" залишено без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2007 р. - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу ВАТ "Калинівський Агрохім" задоволено частково. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2009 р. скасовано.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.12.2011 р. адміністративну справу за позовом ВАТ "Калинівський Агрохім" до Козятинської ОДПІ про визнання рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій протиправним прийнято до провадження.

У зв'язку із зміною назви позивача, суд, за погодженням сторін, замінив первинного позивача - відкрите акціонерне товариство "Калинівський Агрохім" на приватне акціонерне товариство "Калинівський Агрохім".

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. При цьому представник позивача частково змінив свою позицію та вказав, що взагалі інформація викладена в акті перевірки не відповідає дійсності і не може бути підтверджена, оскільки, всі бухгалтерські документи за період, що перевірявся підприємством знищені, а тому він взагалі заперечує проти їх існування.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучені до матеріалів справи (а.с.91-92). Додатково пояснили, що встановлені перевіркою порушення діючого законодавства в дійсності мали місце. Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому, на їх думку, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні в якості свідка допитаний представник Козятинської ОДПІ ОСОБА_1, який пояснив, що при проведенні перевірки в наявності були всі первинні документи, включаючи ті, що зазначені в акті перевірки. Акт про результати планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ВАТ "Калинівський Агрохім" № 93/23-114/05487478 від 18.07.2007 р. складений відповідно до вимог чинного законодавства. Всі вказані в акті перевірки порушення мали місце, а тому до позивача правомірно застосовані штрафні санкції. Також свідок обґрунтував (додатково надавши у письмовому вигляді (а.с. 107)) розрахунок податку з доходів фізичних осіб та підтвердив порушення допущені позивачем.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши надані у справу докази на підтвердження та спростування позовних вимог та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

За результатами планової виїзної документальної перевірки щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ВАТ "КалинівськийАгрохім" складено акт № 93/23-114/05487478 від 17.07.2007 р., згідно якого в ході перевірки встановлено порушення п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено податок на додану вартість по повній декларації; п.2.11 Положення про проведення касових операцій в національній валюті в Україні, а саме підзвітними особами підприємства перевищувались встановлені строки використання виданої під звіт готівки, а також видавались готівкові кошти під звіт відповідним особам без повного звітування щодо раніше виданих їм під звіт коштів; не переведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, чим порушено п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

На підставі даного акту перевірки прийняті рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000262301/0 від 26.07.2007 р. в розмірі 35319,10 грн. та № 0000252301/0 від 26.07.2007 р. в розмірі 4997,56 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.11.2011 р. зазначено, що судами попередніх інстанцій не встановлено факт наявності у позивача обов'язку сплатити суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 420,60 грн., а також не досліджено підстави для внесення готівкових коштів у сумі 7063,83 грн. до каси підприємства.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, з урахуванням висновків Вищого адміністративного суду, судом з'ясовано наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

Пунктом 1 статті 3 вищезазначеного Закону передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі

(із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

В порушення вищезазначених норм встановлено не проведення розрахункових операцій, а саме розрахункові операції на суму 7063,82 грн. не були проведені через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій. Розрахункові операції в готівковій формі при продажу товарів (металобрухту) проводились у касі підприємства з оформленням прибутку касових ордерів. Зокрема, в касу підприємства саме за придбаний металобрухт вносились кошти ОСОБА_2 (63,82 грн.), ОСОБА_3 (2000 грн.), ОСОБА_4 (5000 грн.). Вказані операції під час перевірки були підтверджені як прибутковими касовими ордерами, так і видатковими накладними. Крім того, відповідні господарські операції були відображені в бухгалтерському обліку підприємства і підтверджені бухгалтерськими документами, в яких зазначалось: Дт 943 "Собівартість реалізованих виробничих запасів"-Кт 209 "Інші матеріали" - списання по собівартості; Дт 301 "Каса"-Кт 719 "Реалізація інші матеріали" - отримані кошти по касі, Дт 719 "Реалізація інші матеріали"-Кт 641/3 "ПДВ"-нарахування ПДВ.

З метою виконання вказівки Вищого адміністративного суду України, суд зобов'язав представника позивача надати необхідні докази для спростування або підтвердження інформації, викладеної в акті перевірки. Проте, представником позивача надано суду акти про знищення бухгалтерських документів за період, що перевірявся та вказано, що ні касових книг, ні будь-яких інших документів не залишилось. Додатково представник позивача вказав на те, що він заперечує взагалі існування будь-яких документів зазначених в акті перевірки.

Вказану позицію представника позивача суд оцінює, як несумлінне виконання обов'язків та намагання перешкодити повному та всебічному з'ясуванню обставин справи. Так, позивачем ні в письмових запереченнях, ні в позовній заяві, ні в апеляційній та касаційній скаргах не заперечувався факт існування первинних документів, що підтверджували реалізацію металобрухту, відображену в акті перевірки. Раніше позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що він не здійснює систематичний продаж металобрухту, одночасно не заперечуючи, що продаж відбувався.

Суд відхиляє також твердження позивача про не систематичний продаж металобрухту, адже в акті перевірки зафіксовано три таких випадки.

Враховуючи вказане, суд вважає, що позивачем допущено порушення ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та полуг" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки.

Враховуючи вказану норму законодавства, суд вважає, що розрахунок штрафної санкції проведено вірно (7063,82 грн. Х 5 = 35319,1 грн.).

Визначаючись щодо правомірність прийнятого рішення про застосування штрафних санкцій № 0000252301/0 від 26.07.2007 р. суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного Банку України № 637 від 15.12.2004 року, видача готівкових коштів під звіт або на відрядження здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, включаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

З досліджених судом доказів встановлено, що під час перевірки використані касові книги, прибуткові касові ордери, авансові звіти, журнал ордерів-7 тощо. Сума виданих під звіт коштів по яких виявлені порушення склала 19990,23 грн. Порушення при використанні підзвітних коштів допущено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Видача готівки під звіт, її використання та допущені порушення відображені на сторінках 27, 28 акту перевірки, в тому числі у вигляді таблиць.

Посилання представника позивача на те, що акт перевірки позивачем не підписано судом не береться до уваги з наступних підстав. У судовому засіданні представник позивача вказав, що акт перевірки позивачем не підписано, про що вказано на самому акті. На останні йсторінці акту вказано, що позивач з висновками акту не згоден, доводи зазначені в запереченнях на акт.

На вимогу суду представниками відповідача надано акт про відмову від підписання акту документальної перевірки № 7-23 від 18.07.2007 р. та заперечення позивача на акт перевірки. Доводи позивача, що викладені в запереченнях на акт перевірки, а також надані в судовому засіданні не спростовують факт порушення використання готівки виданої під звіт, що встановлений відповідачем.

Пунктом 1 Указу Президента України №436/95 від 12.06.1995 р. "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу:

- за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів - у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум.

Враховуючи, що сума виданих під звіт коштів по яких виявлені порушення склала 19990,23 грн. сума штрафу розрахована відповідачем вірно (25%) і склала 4997,56 грн.

Суд вважає надані представниками відповідача докази та пояснення свідка переконливими, а тому вважає, що підстав для скасування рішень про застосування штрафних санкцій немає.

Що стосується посилання позивача у адміністративному позові на ст. 250 Господарського кодексу України, то необхідно вказати наступне.

Виходячи зі змісту статті 1 Господарського кодексу України - цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Частиною 1 ст. 4 ГК України визначено, що не є регулюванням цього Кодексу фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Згідно ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

З аналізу наведених вище норм випливає, що в даних правовідносинах органи ДПС не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, а також безпосередньо не здійснює організаційно - господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.12.2007 року у справі №23/395/06-АП за позовом приватного підприємства "ВДВ-Біснес" до ДПІ в Ордженікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання не чинним акта індивідуальної дії.

Також, необхідно вказати, що Вищий адміністративний суд України розглядаючи дану справу не підтримав позицію позивача про необхідність застосування ст. 250 ГК України до спірних правовідносин, що розглядаються у адміністративній справі.

Крім того, ч. 2 ст. 250 Господарського кодексу України (у редакції, що діє на даний час) визначено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

На виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України, яка прийнята за результатами касаційного перегляду рішень судів по цій справі, встановлено, що відповідно до п.п.6.3.2 п.6.3 ст. 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" 889-IV від 22.05.2003 р. платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту. Платник податку, який змінює за самостійним рішенням місце отримання податкової соціальної пільги, зобов'язаний надати працедавцю за попереднім місцем її застосування заяву про відмову від такої пільги (далі - заява про відмову від пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Така заява не подається, якщо платник податку припиняє трудові відносини з таким працедавцем з будь-яких підстав, а також у випадках, визначених у підпункті 6.3.3 цього пункту.

Згідно п.4 Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 р. за № 2035 пільга починає застосовуватися працедавцем з податкового місяця, в якому платник податку подав працедавцю заяву про її застосування з відповідними документами, і зупиняється з податкового місяця, в якому платник податку подав заяву про відмову від пільги або припинив трудові відносини з таким працедавцем.

Так, станом на 31.03.2007 р. у ТОВ "Калинівський Агрохім" працювало 234 особи, всім штатним працівникам внесені записи в трудові книжки відповідно до вимог законодавства. Заробітна плата працівникам виплачувалась повністю та своєчасно.

Однак, в порушення вищезазначених вимог, встановлено застосування соціальної пільги до доходу працівників у місяці, в якому вони припинили трудові відносини з підприємством.

Враховуючи вищенаведене, підприємством занижено податок з доходів фізичних осіб в сумі 420,60 грн., а саме: 8 місяців 2004 року - 24,59 грн.; за 2005 рік - 382,59 грн.; за 2006 рік - 13,42 грн.

На підставі вищевикладеного та з урахуванням всіх встановлених обставин у адміністративній справі, суд вважає, що позов є безпідставним, та таким, що не підлягає задоволенню.

У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Загороднюк Андрій Григорович