Ухвала суду № 28767691, 17.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 УХВАЛА

Справа № 5011-49/270-2012 17.01.2013за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгарант», товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційні системи»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Грандінвестбуд-2006» (код 34796086)

про визнання банкрутом

Суддя Копитова О.С.

Секретар с/з Атарщікова А.М.

За участю представників сторін:

від заявника 1: не з'явився;

від заявника 2: не з'явився;

від боржника: Лемешко М. Ф. довіреність від 14.01.2013;

розпорядник майна: Бойко А. І.

В судовому засіданні присутній представник ПАТ "АКБ "Київ" - Пінчук Ю. А. за дов. № 25/157 від 06.12.2012

Обставини справи:

Заявники звернулися до Господарського суду міста Києва з заявою про визнання товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвестбуд-2006" (код ЄДРПОУ 34796086) банкрутом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2012 порушено провадження у справі №5011-49/270-2012 та призначено підготовче засідання на 01.02.2012.

Ухвалою підготовчого засідання Господарського суду міста Києва від 08.02.2012 визнано розмір вимог кредитора-1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант", яке подало заяву про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвестбуд-2006" на суму 371 241,57 грн., визнано розмір вимог кредитора-2 - товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційні системи", яке подало заяву про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвестбуд-2006" на суму 75 831,36 грн., розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Бойко Андрія Ілліча (ліцензія Державного департаменту з питань банкрутства серії АВ №547725, від 113.08.2010, дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії 05.08.2010 №216-50-17/3007) та призначено попереднє засідання на 07.05.2012.

Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвестбуд-2006" опубліковано у газеті "Голос України" від 16.02.2012 №30 (5280).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2012 року затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Грандінвестбуд-2006" на загальну суму 31 906 178,95 грн.; серед інших визнано вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" (далі за текстом - ПАТ "АКБ "Київ") на загальну суму 24 983 532,02 грн., з яких на суму 18 454 036 грн. - 1 черга, 6 528 423,02 грн. - четверта черга, 1 113 грн. - 1 черга; відмовлено ПАТ "АКБ "Київ" на загальну суму 21 201 597, 93 грн.

Не погодившись з прийнятою ухвалою в частині відмови в визнанні частини вимог ПАТ «АКБ «Київ» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 року апеляційну скаргу ПАТ "АКБ "Київ" задоволено; ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.05.2012 року у справі № 5011-49/270-2012 скасовано частково; визнано та зобов'язано розпорядника майна боржника включити до реєстру вимог кредиторів вимоги ПАТ "АКБ "Київ" до ТОВ "Грандінвестбуд- 2006" на суму 46 185 169, 95 грн. з віднесенням їх до першої черги задоволення.

Не погоджуючись з прийнятою апеляційним господарським судом постановою у справі № 5011-49/270-2012, ТОВ "Грандінвестбуд-2006" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2012 року касаційну скаргу боржника задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 року скасовано повністю, ухвалу господарського суду м. Києва від 21.05.2012 року скасовано в частині вимог ПАТ «АБ «Київ» до ТОВ «Градбудінвест-2006» та справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва в частині вимог ПАТ «АКБ «Київ» до ТОВ «Градбудінвест-2006».

03.10.2012 згідно повторного автоматичного розподілу автоматизованої системи документообігу матеріали справи № 5011-49/270-2012 були передані на новий розгляд судді Копитовій О.С. в частині вимог ПАТ "АКБ "Київ".

Ухвалою суду від 05.10.2012 справу було прийнято до провадження та призначено судове засідання на 30.10.2012.

Розгляд справи відкладався.

Відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно п. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

У відповідності до ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею: у першу чергу, зокрема задовольняються вимоги забезпечені заставою; витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі: витрати на оплату державного мита; у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника; у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Направляючи справу № 5011-49/270-2012 в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ «АКБ «Київ» на новий розгляд Вищий господарський суд України в своїй постанові від 20.09.2012 року зазначив про необхідність встановлення обґрунтованості заявлених вимог, належності їх до конкурсних вимог та достеменно з'ясувати чи забезпечені ці вимоги заставою майна боржника.

При новому розгляді судом встановлено, що 16.03.2012 року з вимогами до боржника звернувся ПАТ «АКБ «Київ» на загальну суму 46 185 129,95 грн. При цьому банк вважає, що вимоги в розмірі 20 133 998,6 грн. підлягають задоволенню в першу чергу, в т.ч. витрати за подання заяви про визнання кредиторських вимог в розмірі 1 073 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги банк посилається на укладені між ним та боржником кредитні договори № 18/07 від 03.03.2007 року, №17/07 від 26.02.2007 року, №20/07 від 13.03.2007 року. Банк зазначає, що боржником отримані в кредит кошти своєчасно не повернуті, відсотки не сплачені, в зв'язку з чим, банком нараховано пеню згідно умов договорів. Загалом, за зазначеними договорами, банк просить визнати його кредитором боржника на суму 46 184 056,95 грн., що складається:

- вимоги по кредитному договору № 18/07 від 03.03.2007 року:

неповернутий кредит - 15 796 258,75 грн.

непогашені відсотки за користування кредитом - 14 594 707,25 грн.

пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 2 482 425,94 грн.

пеня за несвоєчасне погашення відсотків за кредитом - 1 971 435,84 грн.

- вимоги по кредитному договору № 17/07 від 26.02.2007 року:

неповернутий кредит - 761 580 грн.

непогашені відсотки за користування кредитом - 703 649,98 грн.

пеня за несвоєчасне повергнення кредиту - 119 684,41 грн.

пеня за несвоєчасне погашення відсотків за кредитом - 95 048,21 грн.

- вимоги за кредитним договором № 20/07 від 13.03.2007 року:

неповернутий кредит - 4 378 850 грн.

непогашені відсотки за користування кредитом -4 045 770,27 грн.

пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 668 148.44 грн.

пеня за несвоєчасне погашення відсотків за кредитом - 546 497,86 грн.

Боржником вимоги банку визнані частково на суму 24 983 532,02 грн., а саме на суму неповернутого кредиту в розмірі 15 796 258,75 грн. по договору № 18/07 від 03.03.2007 року, на суму неповернутого кредиту в розмірі 761 580 грн. по договору № 17/07 від 26.02.2007 року, на суму неповернутого кредиту в розмірі 4 378 850 грн. та непогашені відсотки в розмірі 4 045 770,27 грн. по договору № 20/07 від 13.03.2007 року. Також боржником визнані судові витрати банку на суму 1 073 грн.

Визнані боржником суми включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів - 18 455 109 грн. до першої черги, 6 528 423,02 грн. - четвертої черги.

Невизнаючи вимоги банку в частині відсотків за користування кредитом за договорами № 18/07 від 03.03.2007 року та № 17/07 від 26.02.2007 року боржник посилається на той факт, що зазначені вимоги є поточними і не можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів, оскільки, додатковими угодами до кредитних договорів (Додаткова угода № 4/1 від 05.07.2007 року до договору № 18/07 від 03.03.2007 року та додаткова угода № 2 від 13.08.2008 року до договору № 17/07 від 26.02.2007 року) сторонами було змінено терміни сплати відсотків та визначено, що вони погашаються в кінці терміну дії договору. Боржник, з посиланням на п. 10.1 договорів, наголошує, що станом на дату порушення провадження договори є діючими і відповідно строк сплати відсотків не настав.

Вимоги банку в частині нарахованої пені боржник не визнає посилаючись на пропуск банком строків позовної давності визначених п.1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Розглянувши вимоги банку, заслухавши пояснення представників сторін, думку розпорядника майна, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, враховуючи Постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2012 року, господарський суд приходить до висновку щодо наявності підстав для часткового визнання вимог банку в силу наступного.

1. Як убачається з матеріалів справи відповідно до умов кредитного договору №18/07 від 03.03.2007 року (в редакції додаткової угоди №9 від 06.02.2009 року) боржнику було надано кредит на інвестування будівництва житла, вбудованих приміщень та машино-місць в будинку по проспекту Науки, 66-70 в м. Києві та на затрати пов'язані з інвестуванням в сумі 16 566 321,25 грн., строком користування з 03.03.2007 року по 04.02.2010 року та платою за користування кредитом - 24% річних.

Факт здійснення перерахування коштів на виконання умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи та не заперечується боржником.

Згідно матеріалів справи станом на 05.01.2012 року заборгованість боржника за кредитом становить 15 796 258,75 грн. Боржником зазначена сума боргу визнана в повному обсязі.

Як встановлено вище провадження по справі про банкрутство було порушено 06.01.2012 року, в зв'язку з чим, зазначені вимоги банку є конкурсними і визнаються судом в повному обсязі.

1.1. Щодо вимог банку по відсоткам за користування кредитом слід зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів справи, банком за кредитним договором № 18/07 від 03.03.2007 року заявлені кредиторські вимоги в частині відсотків за користування кредитом на загальну суму 14 594 707,25 грн., що розраховані за період 01.01.2008 року по 05.01.2012 року.

Судом встановлено, що 05.07.2007 року сторонами було підписано додаткову угоду № 4/1 до кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007 року, якою сторони внесли зміни до пп. 4.4.9 договору та встановили, що нараховані за користування кредитом відсотки перераховуються на рахунок банку починаючи з 01.01.2008 року по дату фактичного погашення кредиту в кінці терміну дії кредитного договору.

Відповідно до додаткової угоди № 9 від 06.02.2009 року строк користування кредитом визначений з 03.03.2007 року по 04.02.2010 року.

Згідно п. 10.1 договору № 18/07 від 03.03.2007 року договір є укладеним з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником зобов'язань за ним.

Відповідно до системного аналізу норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до складу грошових вимог кредитора зараховується заборгованість за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів та позики з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, а також індекс інфляції від суми основного боргу та три проценти річних від простроченої суми, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України встановлено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі.

До виконання господарських договорів, у відповідності до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Нормою ст. 1050 Цивільного кодексу України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Виходячи з норм чинного законодавства та положень кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007 року до зобов'язань позичальника за кредитним договором, зокрема, входить і сплата відсотків за користування кредитними коштами. Закінчення строку дії кредитного договору, в розумінні п. 10.1 договору, збігається з моментом остаточного розрахунку боржника за кредитним договором, в тому числі і по сплаті процентів.

В даному випадку слід зазначити, що такий строк мав би настати 05.02.2010 року, тобто на наступний день після спливу остаточного строку користування кредитними коштами і погашення боржником суми кредиту, однак, боржник кредитних коштів не повернув, процентів не сплатив, тобто, своїх зобов'язань за договором не виконав і відповідно договір продовжує діяти та банк нараховує проценти згідно визначених в ньому умов.

Однак, в даному випадку, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що виходячи з вимог ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України проценти за користування кредитом відносяться до категорії основного боргу та є невідємною частиною зобов'язань, що випливають з кредитного договору.

Судом встановлено, що банк розраховує проценти за період з 01.08.2008 року по 05.01.2012 року, тобто за період до порушення по справі про банкрутство, 06.01.2012 року.

Відповідно до приписів ч. 15 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» після офіційного оприлюднення ухвали про порушення справи про банкрутство на офіційному веб-сайті судової влади України всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно із статтею 14 цього Закону.

В даному випадку суд вважає, що при визнанні кредиторських вимог слід відмежовувати поточну заборгованість та конкурсні вимоги зі строком виконання зобов'язання, що не настав. Якщо за поточною заборгованістю саме зобов'язання виникає після порушення справи про банкрутство, то за конкурсної - до її порушення. (Зазначеної позиції притримується Вищий господарський суд України в постанові від 12.06.2012 року по справі № Б3/256-10).

Враховуючи викладені обставини, господарський суд приходить до висновку щодо наявності підстав для визнання вимог банку в частині нарахованих відсотків на суму 14 594 707,25 грн.

1.2. Щодо вимог банку в частині нарахування пені слід зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище, банком за кредитним договором № 18/07 від 03.03.2007 року заявлено вимоги в сумі 2 482 425,94 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту та пеня за несвоєчасно сплачені відсотки в розмірі 1 971 435,84 грн. При цьому розрахунок пені здійснений банком за період 06.01.2011 року - 05.01.2012 року.

Перевіривши розрахунки банку та дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи встановлений розмір заборгованості, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для часткового визнання вимог банку в частині заявленої суми пені.

При цьому суд не погоджується з доводами боржника та розпорядника майна про сплив строків позовної давності в частині стягнення пені визначених ст. 258 Цивільного кодексу України в силу наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте, законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Пунктом 8.1 кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007 року сторони визначили, що при порушенні строку повернення кредиту та сплати процентів за його користування за цим договором позичальник сплачує кредитодавцеві пеню в розмірі 0,1 % процентів від суми простроченого платежу за кожний день за весь час прострочки.

Таким чином, сторонами в договорі визначено інший період нарахування пені - «за кожний день за весь час прострочення» і він не повинен обмежуватись шестимісячним терміном.

Частина 1 ст. 223 Господарського кодексу України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в ст. 256 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В даному випадку слід зазначити, що сторони в договорі змінюючи терміни нарахування пені та пов'язавши таке нарахування з моментом здійснення розрахунку за основною заборгованістю, фактично погодили можливість зміни суми пені за результатами таких нарахувань кожного дня за період в якому буде тривати просторочення, тобто, встановили більш тривалий строк забезпечення пенею виконання зобов'язання боржника перед банком. За таких обставин, на думку суду, кожного дня протягом всього періоду прострочення банк має право на відшкодування такої неустойки і не позбавлений права звертатись з вимогами до боржника щодо стягнення пені, як окремо за кожен день прострочення так і за весь останній рік, що передує такому зверненню.

Тобто, згідно умов договору та враховуючи положення додаткової угоди № 9 від 06.02.2009 року, банк з 05.02.2010 року набув права на нарахування пені на суму заборгованості за кредитом і відповідно, з порушенням провадження по справі про банкрутство боржника, в зв'язку з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, втратив таке право на час його дії. Однак, з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України використати своє право щодо стягнення з боржника пені в судовому порядку (звернення з кредиторськими вимогами в справі про банкрутство) банк має лише в частині нарахувань здійснених в межах річного строку.

За таких обставин кредиторські вимоги банку в частині пені нарахованої на суму неповернутого кредиту суд вважає обґрунтованими та такими що підлягають визнанню в повному обсязі.

1.2.2. Вимоги банку в частині пені нарахованої на суму несплачених відсотків судом не визнаються в силу наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище 05.07.2007 року сторонами було підписано додаткову угоду № 4/1 до кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007 року, якою сторони внесли зміни до пп. 4.4.9 договору та встановили, що нараховані за користування кредитом відсотки перераховуються на рахунок банку починаючи з 01.01.2008 року по дату фактичного погашення кредиту в кінці терміну дії кредитного договору.

Відповідно до Додаткової угоди № 9 від 06.02.2009 року строк користування кредитом визначений з 03.03.2007 року по 04.02.2010 року.

Згідно п. 10.1 договору № 18/07 від 03.03.2007 року договір є укладеним з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником зобов'язань за ним.

Як вже визначено судом вище, виходячи з норм чинного законодавства та положень кредитного договору № 18/07 від 03.03.2007 року до зобов'язань позичальника за кредитним договором, зокрема, входить і сплата відсотків за користування кредитними коштами. Закінчення строку дії кредитного договору, в розумінні п. 10.1 договору, збігається з моментом остаточного розрахунку боржника за кредитним договором, в тому числі і по сплаті процентів.

В даному випадку слід зазначити, що такий строк мав би настати 05.02.2010 року, тобто на наступний день після спливу остаточного строку користування кредитними коштами і погашення боржником суми кредиту, однак, боржник кредитних коштів не повернув, процентів не сплатив, тобто своїх зобов'язань за договором не виконав і відповідно договір продовжує діяти та банк нараховує проценти згідно визначених в ньому умов.

За таких обставин суд вважає, що фактичного прострочення погашення відсотків за період 01.08.2008 року по 05.01.2012 року не відбулось, умова визначена додатковою угодою № 9 не настала, банк договору з боржником не розривав і відповідно підстав для застосування штрафних санкцій не вбачається. В даному випадку слід зазначити, що вимоги банку в частині відсотків визнані судом в справі про банкрутство з урахуванням особливостей Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та положень Цивільного кодексу України, як конкурсні вимоги зі строком сплати після порушення провадження по справі.

Таким чином вимоги банку в частині пені нарахованої на відсотки за користування кредитом в розмірі 1 971 435,84 грн. відхиляються судом в повному обсязі.

За таких обставин кредиторські вимоги банку за кредитним договором № 18/07 від 03.03.2007 року підлягають частковому визнанню на суму 32 873 391,94 грн., з яких 15 796 258,75 грн. - сума неповернутого кредиту, 14 594 707,25 грн. - відсотки за користування кредитом, 2 482 425,94 грн. - пеня нарахована на суму неповернутого кредиту.

1.3. Як убачається з матеріалів справи в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 18/07 від 03.03.2007 року між боржником та банком було укладено іпотечний договір від 28.03.2007 року за реєстровим №703 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І.В., відповідно до якого боржник передав банку в заставу належні йому майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, а саме: майнові права на 23 квартири, загальною площею 2 834,58 кв. м. в житловому будинку, що будується за адресою: м. Київ, проспект Науки, 66-70.

Відомості про заборону відчуження зазначеного майна містяться в Єдиному реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (копія витягу в матеріалах справи).

Відповідно до п.1.1 іпотечного договору від 28.03.2007 року за цим договором забезпечується виконання зобов'язань іпотекодавця за кредитним договором № 18/07 від 03.03.2007 року та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому між іпотекодавцем та іпотекодержателем стосовно розміру кредиту і процентної ставки, терміну повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування, за якими іпотекодавець отримав кредит.

Судом визнано вимоги банку на суму 32 873 391,97 грн., з яких 15 796 258,75 грн. - неповернутий кредит, 14 594 707,25 грн. відсотки за користування кредитом, 2 482 425,94 грн. пеня нарахована за несвоєчасне повернення кредиту.

Згідно п.1.1 іпотечного договору зобов'язання щодо сплати пені зазначеним договором не забезпечені, в зв'язку з чим пеню в розмірі 2 482 425,94 грн. суд відносить до вимог шостої черги.

При цьому суд враховує, що вартість предмета іпотеки згідно п. 1.2 Договору за домовленістю сторін становить 11 070 186 грн., а визнані судом вимоги без врахування пені складають 30 390 966 грн., однак, банком не додано жодних доказів на підтвердження реальної вартості заставного майна на дату звернення з кредиторськими вимогами, доказів проведення оцінки чи вчинення дій направлених на реалізацію заставного майна, що дало б суду можливість визначити розмір забезпечених і незабезпечених вимог кредитора. В даному випадку суд приймає до уваги, що іпотечний договір між сторонами було укладено в 2007 році і відповідно вартість майна була визначена станом на 2007 рік, тоді як з кредиторськими вимогами банк звернувся в 2012 році. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 18/07 від 03.03.2007 року було забезпечено ще й будь-яким іншим чином ніж укладанням іпотечного договору від 28.03.2007 року і, що майно передане в іпотеку згідно вказаного договору лише частково забезпечує повернення боржником кредитних коштів.

З урахуванням викладеного, суд зважаючи на положення п. 1.1 іпотечного договору відносно меж забезпечених вимог вважає, що вимоги банку в сумі 30 390 966 підлягають включенню в першу чергу вимог кредиторів.

2. Відповідно до умов кредитного договору №17/07 від 26.02.2007 (в редакції додаткової угоди №5 від 06.02.2009 року) боржнику було надано кредит на поповнення обігових коштів для здійснення статутної діяльності в сумі 2 988 850,00 грн., строком користування кредитом з 26 лютого 2007 року по 01 лютого 2010 року та платою за користування кредитом - 24% річних.

Факт здійснення перерахування коштів на виконання умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи та не заперечується боржником.

Згідно матеріалів справи станом на 05.01.2012 року заборгованість боржника за кредитом становить 761 580 грн. Боржником зазначена сума боргу визнана в повному обсязі.

Як встановлено вище провадження по справі про банкрутство було порушено 06.01.2012 року, в зв'язку з чим зазначені вимоги банку є конкурсними і визнаються судом в повному обсязі.

2.1. Щодо вимог банку в частині нарахованих відсотків за користування кредитом слід зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів справи банком за кредитним договором № 17/07 від 26.02.2007 року заявлені кредиторські вимоги в частині нарахованих відсотків за користування кредитом на загальну суму 703 649,98 грн., що розраховані за період 01.03.2008 року по 05.01.2012 року.

Судом встановлено, що 13.02.2008 року сторонами було підписано додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 17/07 від 25.02.2007 року, якою сторони внесли зміни до пп. 4.4.9 договору та встановили, що нараховані за користування кредитом відсотки перераховуються на рахунок банку починаючи з лютого 2008 року в кінці терміну дії кредитного договору.

Відповідно до Додаткової угоди № 5 від 06.02.2009 року строк користування кредитом визначений з 26.02.2007 року по 01.02.2010 року.

Згідно п. 10.1 договору № 17/07 від 26.02.2007 року договір є укладеним з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником зобов'язань за ним.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи подані докази, приймаючи аналогічність взаємовідносин сторін за договором № 17/07 від 26.02.2007 року з договором № 18/07 від 03.03.2007 року господарський суд приходить до висновку щодо наявності підстав для визнання вимог банку в частині нарахованих відсотків на суму 703 649,98 грн. з підстав викладених вище, зокрема в п. 1.1.

2.2. Вимоги банку в частині пені також підлягають визнанню частково з мотивувань викладених при дослідженні обставин за договором № 18/07 від 03.03.2007 року (п.1.2 ухвали) на суму 119 684,41 грн. - пеня нарахована на суму неповернутого кредиту. Вимоги в частині пені нарахованої на відсотки в розмірі 95 048,21 грн. не визнаються судом з підстав викладених в п.1.2.2 ухвали.

За таких обставин кредиторські вимоги банку за кредитним договором № 17/07 від 26.02.2007 року підлягають частковому визнанню на суму 1 679 962,60 грн., з яких 761 580 грн. - сума неповернутого кредиту, 703 649,98 грн. - відсотки за користування кредитом, 119 684,41 грн. - пеня нарахована на суму неповернутого кредиту.

2.3.На виконання зобов'язань за кредитним договором № 17/07 від 26.02.2007 року між кредитором та боржником було укладено іпотечний договір від 27.02.2007 року на загальну суму 3 852 382,00 грн., зареєстрований в реєстрі за №393 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень - Силкою І.В. Відповідно до умов зазначеного договору ПАТ АКБ "КИЇВ" було передано майнові права на нерухомість, що становить 2 квартири загальною площею 229,50 кв. м., будівництво яких не завершено, в житловому будинку, який будується за адресою: м. Київ, на перетині вулиць Димитрова та Анрі Барбюса, а саме: Чотирьохкімнатна квартира №172 на 16 поверсі загальною площею 161,70кв.м., що належить боржнику на підставі Договору №172 купівлі-продажу майнових прав на квартири, укладеного 22.02.2007 року між ТОВ "Регіон - Інвест" та Боржником; однокімнатна квартира №136 на 5 поверсі загальною площею 67,80 кв. м., що належить боржникові на підставі Договору №136 купівлі-продажу майнових прав на квартири укладеного між ТОВ "Регіон-Інвест" та Боржником.

Боржник проти наявності у його власності іпотечного майна заперечив та зазначив, що 01.06.2007 року між боржником та Спірним О.Т. було укладено договір відступлення права вимоги №3/136 (цесії), відповідно до умов якого ТОВ "Грандінвестбуд-2006" відступає, а Спірін О.Т. за плату набуває всі права та обов'язки та стає кредитором за договором №136 купівлі-продажу майнових прав на квартири від 22.02.2007 року. Договір №172 купівлі-продажу майнових прав від 22.07.2007 року було розірвано на підставі додаткової угоди №1 від 25.09.2007 року, а відтак боржник не є власником майнових прав.

Банк на пояснення боржника заперечив з посиланням на дійсність, укладеного іпотечного договору від 27.02.2007 року та стверджував про ненадання боржнику згоди на відчуження іпотечного майна.

Як убачається з матеріалів справи, 22.02.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон-Інвест» ( надалі по тексту ТОВ «Регіон-Інвест», продавець) та боржником (покупець) було укладено договір № 172 купівлі-продажу майнових прав на квартири, відповідно до п. 1.1 якого продавець продає, а покупець купує майнові права на 1 (одну) квартиру загальною площею 161,7 кв.м будинку, що будується на перетині вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у м. Києві.

В подальшому майнові права, придбані згідно договору № 172 від 22.02.2007 року були передані в іпотеку ПАТ «АКБ «Київ» на підставі договору від 27.02.2007 року.

25.09.2007 року між ТОВ «Регіон-Інвест» та боржником було підписано додаткову угоду № 1 про розірвання договору № 172 купівлі - продажу майнових прав від 22.02.2007 року, згідно якої сторони домовились розірвати договір № 172 від 22.02.2007 року, повернути все отримане сторонами в зв'язку з виконанням зазначеного договору, тобто покупець за актом прийому-передачі передає продавцю отримані ним майнові права на об'єкт, а продавець повертає покупцю загальну вартість об'єкту, що становить 2 102 100 грн.

Згідно витягу № 39096016 запис про заборону відчуження нерухомого майна по об'єкту - квартира, майнові права, м. Київ, вул. Димитрова/вул. Анрі Барбюса, квартира 172 відсутній.

22.02.2007 року між ТОВ «Регіон-Інвест» (продавець) та боржником (покупець) укладено договір № 136 купівлі - продажу майнових прав на квартири, відповідно до п. 1.1 якого продавець продає, а покупець купує майнові права на 1 (одну) квартиру загальною площею 67,80 кв.м будинку, що будується на перетині вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у м. Києві.

В подальшому майнові права, придбані згідно договору № 136 від 22.02.2007 року були передані в іпотеку ПАТ «АКБ «Київ» на підставі договору від 27.02.2007 року.

01.06.2007 року між боржником (цедент) та Спіріним Олександром Григоровичем (цесіонарій) було укладено Договір відступлення права вимоги № 3/136 (цесії), відповідно до п.1 якого цедент відступає цесіонарієві, а цесіонарій за плату набуває всі права і обов'язки і стає кредитором за договором № 136 купівлі-продажу майнових прав на квартири від 22.02.2007 року, укладеним між цедентом і ТОВ «Регіон-Інвест». Ціна договору на момент його укладання становить 1 190 693,43 грн. (п.3), Цесіонарій сплачує ціну Договору цеденту в розмірі 1 190 693,43 грн. в строк до 06.06.2007 року включно. Права та обов'язки за договором купівлі-продажу переходять від цедента до цесіонарія після проведення останнім 100% оплати відповідно до п.3-5 договору (п.18).

Згідно меморіального ордеру № 003 від 05.06.2007 року Спірін О.Г. перерахував боржнику кошти на виконання умов договору 3/136 від 01.06.2007 року на суму 1 190 693,43 грн.

За таких обставин, станом на день прийняття ухвали боржник не є власником майнових прав на квартири 136 та 172 загальною площею 229,5 кв.м., в будинку, що будується на перетині вулиць Димитрова та А. Барбюса у м. Києві та передані в іпотеку банку згідно іпотечного договору від 27.02.2007 року і відповідно вимоги банку по договору № 17/07 від 26.02.2007 року підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів в четверту чергу в розмірі 1 465 229,98 грн., 119 684,41 грн. - шоста черга.

3. Відповідно до умов кредитного договору №20/07 від 03.03.2007 (в редакції додаткової угоди №2 від 12.03.2008 року) боржнику було надано кредит для поповнення обігових коштів в сумі 4 383 850,00 грн., строком користування з 13.03.2007 року по 10.03.2009 року (в редакції додаткової угоди № 2 від 12 березня 2008 року до договору про надання кредиту №20/07 від 13.03.2007 року) та платою за користування кредитом - 24% річних.

Факт здійснення перерахування коштів на виконання умов кредитного договору підтверджується матеріалами справи та не заперечується боржником.

Згідно матеріалів справи станом на 05.01.2012 року заборгованість боржника за кредитом становить 4 378 850 грн. Боржником зазначена сума боргу визнана в повному обсязі.

Як встановлено вище провадження по справі про банкрутство було порушено 06.01.2012 року, в зв'язку з чим зазначені вимоги банку є конкурсними і визнаються судом в повному обсязі.

3.1. Щодо вимог банку по нарахуванню відсотків за користування кредитом слід зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів справи банком за кредитним договором № 20/07 від 13.03.2007 року заявлені кредиторські вимоги в частині відсотків за користування кредитом на загальну суму 4 045 770,27 грн., що розраховані за період 01.04.2008 року по 05.01.2012 року.

Судом встановлено, що 17.08.2007 року сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 20/07 від 13.03.2007 року, якою сторони внесли зміни до пп. 4.4.9 договору та встановили, що нараховані за користування кредитом відсотки перераховуються на рахунок банку до кінця дії кредитного договору вказаного в п. 2.1.

Як убачається з кредитного договору № 20/07 від 13.03.2007 року, в п. 2.1 сторони визначили розмір кредиту, розмір відсотків, що підлягають сплаті за користування ним та строк користування кредитом.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 12.03.2008 року сторони змінили п. 2.1 договору № 20/07 від 13.03.2007 року, встановивши строк погашення кредиту до 10.03.2009 року.

Оскільки інших строків п. 2.1 кредитного договору не містить строк сплати відсотків за користування кредитом суд вважає визначеним 10.03.2009 року.

Згідно п. 10.1 договору № 17/07 від 26.02.2007 року договір є укладеним з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником зобов'язань за ним.

Враховуючи викладені обставини, приймаючи до уваги положення діючого законодавства, що викладені вище, господарський суд приходить до висновку щодо наявності підстав для визнання заявленої суми відсотків за користування кредитом в розмірі 4 045 770,27 грн.

3.2. Вимоги банку в частині пені на суму нарахованого кредиту підлягають визнанню в повному обсязі з мотивувань викладених при дослідженні обставин за договором № 18/07 від 03.03.2007 року (п.1.2 ухвали). Враховуючи той факт, що додатковою угодою № 2 до договору термін сплати відсотків був визначений 10.03.2009 року, а пеня нарахована за період 06.01.2011 року по 05.01.2012 року, суд вважає обґрунтованими вимоги банку і щодо пені нарахованої на відсотки в розмірі 546 497,86 грн.

За таких обставин вимоги банку за кредитним договором № 20/07 від 13.03.2007 року визнаються судом в повному обсязі.

3.3.На виконання зобов'язань за договором № 20/07 від 20.10.2008 року між банком та боржником було укладено Договір №5-06/30 застави корпоративних прав відповідно до якого боржник передав банку в заставу належні йому корпоративні права на приватне підприємство «Домоград» (код ЄДРПОУ 33118619, місцезнаходження: 61002, м. Харків Мельникова, 17) в розмірі частки, що становить 100% статутного капіталу(фонду).

Предмет застави було оцінено в сумі 7 383 850,00 грн.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців боржник є засновником (учасником) ПП «Домоград» та володіє часткою статутного капіталу в розмірі 100%.

Відповідно до п. п. 1.1 - 1.2, 1.4 Договору застави корпоративних прав № 5-06/30 від 20.10.2008 року цим договором забезпечуються зобов'язання заставодавця за кредитним договором № 20/07 від 13.03.2007 року та додатковими угодами до нього; також зобов'язання заставодавця, що виникнуть у майбутньому за кредитним договором стосовно строків повернення кредиту, зміни суми кредиту та процентної ставки, а також щодо сплати можливої неустойки, збитків та інших платежів в розмірі, порядку та строки передбачені кредитним договором.

Таким чином вимоги банку за кредитним договором № 20/07 від 13.03.2007 року в повному обсязі забезпечені заставою майна боржника, в тому числі і вимоги щодо сплати пені.

При цьому суд враховує, що вартість предмета застави згідно п. 1.5 Договору за домовленістю сторін становить 7 383 850 грн., а визнані судом вимоги, з врахуванням пені, 9 659 266,57 грн., однак, банком не додано жодних доказів на підтвердження реальної вартості заставного майна на дату звернення з кредиторськими вимогами, доказів проведення оцінки чи вчинення дій направлених на реалізацію заставного майна, що дало б суду можливість визначити розмір забезпечених і незабезпечених вимог кредитора. В даному випадку суд приймає до уваги, що договір застави між сторонами було укладено в 2008 році і відповідно вартість корпоративних прав була визначена станом на 2007 рік, тоді як з кредиторськими вимогами банк звернувся в 2012 році. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 20/07 від 13.03.2007 року було забезпечено ще й будь-яким іншим чином ніж укладанням Договору застави корпоративних прав № 5-06/30 від 20.10.2008 року і, що майно передане в заставу згідно вказаного договору лише частково забезпечує повернення боржником кредитних коштів. З урахуванням викладеного, суд зважаючи на положення п. 1.1 - 1.2, 1.4 договору застави відносно меж забезпечених вимог вважає, що вимоги банку в сумі 9 659 266,57 грн. підлягають включенню до реєстру в першу чергу вимог кредиторів.

Як убачається з матеріалів справи, банк, окрім вимог за кредитними договорами просить визнати його кредитором боржника на суму 1 073 грн. судового збору сплаченого за подання заяви з кредиторськими вимогами до боржника.

В даному випадку суд вважає, що зазначені вимоги не є конкурсними в розумінні Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки виникли після порушення провадження по справі і не можуть бути визнані судом. Стаття 31 зазначеного закону лише визначає можливість задоволення такого виду вимог в першу чергу при здійсненні ліквідації підприємства та не відносить їх до вимог четвертої черги, як інші поточні вимоги. Таким чином, суд вважає, що зазначені вимоги не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів в якості конкурсних вимог, однак, підлягають відображенню в ньому з визначенням черговості їх задоволення і не впливають на кількість голосів кредитора на зборах кредиторів.

Керуючись Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським процесуальним кодексом України, суд -

УХВАЛИВ:

Визнати кредитором товариства з обмеженою відповідальністю «Градінвестбуд - 2006» Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Київ» на суму 44 117 572, 9 грн., з яких 40 050 232,57 грн. - 1 черга, 1 465 229,98 грн. - 4 черга, 2 602 110,35 грн. - 6 черга. Вимоги в розмірі 2 066 484,05 грн. відхилити.

Зобов'язати розпорядника майна включити до реєстру вимог кредиторів вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Київ» на суму 44 117 572,9 грн.

Затвердити реєстр вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю «Градінвестбуд - 2006» з урахуванням ухвали попереднього засідання господарського суду міста Києва від 21.05.2012 року на загальну суму 51 040 219,83 грн.

Зобов'язати розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю «Градінвестбуд - 2006» арбітражного керуючого Бойко А.І. протягом 10 днів повідомити кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та провести відповідні збори.

Зобов'язати розпорядника майна товариства з обмеженою відповідальністю «Градінвестбуд - 2006» арбітражного керуючого Бойко А.І. надати суду протокол зборів кредиторів боржника, на яких обрано комітет кредиторів боржника, а також протокол засідання комітету кредиторів (зборів кредиторів), на якому вирішено питання щодо введення наступної судової процедури відносно боржника.

Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Суддя О.С. Копитова