Постанова № 28759480, 21.01.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2013 р. Справа№ 5011-7/11744-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Зеленіна В.О.

Мальченко А.О.

При секретарі судового засідання Шевченко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу №19/10-01 від 19.10.2012 року Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 16.10.12

у справі № 5011-7/11744-2012 (суддя Якименко М.М.),

за позовом Фірми «Т.М.М.»- товариства з обмеженою відповідальністю

до товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

про визнання частково недійсним договору № 710/03/2007 від 20.03.2007 року

за участю представників сторін:

від позивача - Ніколаєв О.С.- довіреність від 09 січня 2012 року;

від відповідача -Чайковський Я.В.- довіреність від 10 січня 2013 року;

ВСТАНОВИВ:

28.08.2012 року Фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» про визнання недійсними п.п. 7.1-7.5 договору фінансового лізингу № 710/03/2007 від 20.03.2007 року (а.с. 2-9).

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2012 року по справі № 5011-7/11744-2012 в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач, фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2012 року у справі № 5011-7/11744-2012 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду не відповідають дійсним обставинам справи. Мотивуючи апеляційну скаргу позивач посилається на те, що підставою визнання недійсним п.п. 7.1-7.5 договору фінансового лізингу 710/03/2007 від 20.03.2007 року є невідповідність останнього частині 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Автоматизованою системою документообігу суду апеляційну скаргу № 19/10-01 від 19.10.12 фірми «Т.М.М.»- ТОВ по справі № 5011 7/11744-2012 передано на розгляд судді Жук Г.А.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 09 листопада 2012 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-7/11744-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Жук Г.А.,судді: Зеленін В.О., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2012 року апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.»- ТОВ прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 26.11.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2012 року розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 року розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

У судовому засіданні 21.01.2013 року апелянт (позивач у справі) підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2012 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач у судовому засіданні 21.01.2013 року та у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів апелянта, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

20.03.2007 між сторонами у справі укладено договір фінансового лізингу № 710/03/2007 (далі - договір фінансового лізингу), за умовами якого (п. 1 договору) лізингодавець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (відповідач у справі) зобов'язався придбати у свою власність транспортний засіб у відповідності до встановленої лізингоодержувачем специфікації та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу - фірмі «Т.М.М.» - товариству з обмеженою відповідальністю (позивач у справі) у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти його на умовах даного договору.

Договором сторони визначили предмет договору - Краново-манипуляторна установка Palfinger PK 18500C (дві одиниці) № шасі буде встановлено в Акті приймання-передачі майна, рік випуску 2007 рік (п.1.1.договору), порядок його придбання (п. 2 договору), передачі (п. 3 договору), строк лізингу, строк дії договору (п. 5 договору), суму лізингових платежів та порядок розрахунків (п.7 договору), а також забезпечення виконання договору (п.9 договору), страхування майна, що є предметом лізингу (п.10 договору), умови використання, технічного обслуговування та ремонту техніки (п.11 договору), права лізингодавця на проведення контролю використання майна, а також умови припинення права володіння та користування майном, підстави розірвання договору та вилучення майна (п.п.12-13 договору).

Договором передбачено момент переходу права власності на майно лізингоодержувачу (п. 14 договору), а також графік внесення платежів та умови корегування такого графіку (додаток № 1, № 7 до договору) (а.с.20-21).

Договір було підписано та скріплено печатками юридичних осіб позивача та відповідача без жодних застережень, що свідчить про розуміння ними на момент укладення договору наслідків порушення виконання договірних зобов'язань.

Позивач, посилаючись на норми ст. ст. 203, 215, 217, 235, 533, 806, 807 ЦК України, ст. ст. 179, 180, 189 ГК України, ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», стверджує, що п.п. 7.1.-7.5. договору фінансового лізингу не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є недійсними. Апелянт зазначає, що у спірному договорі відсутня така істотна умова, як чітко визначена ціна.

На думку позивача, умови цього договору в частині визначення розміру та порядку оплати послуг лізингодавця викладено таким чином, що лізинговий платіж фактично встановлений у іноземній валюті, а розмір лізингового платежу щомісяця підлягає перерахунку у відповідності із зміною курсу гривні до Євро згідно даних НБУ, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Так, п 7.1 розділу 7 спірного договору передбачено, що валютою договору є умовна одиниця (далі по тексту «у.о.»). Під умовною одиницею в договорі визначено «сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному Долару США по курсу згідно до п. 7.1.1 Договору».

Пунктом 7.1.1 договору визначено поняття: «Курс 1» - курс, встановлений НБУ для одного Долара США станом на 20.03.07 року; «Курс 2» -курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток №1) до даного договору.

Згідно п.п. 7.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу відображеної в «у.о.» згідно «Графи 3» Додатку №1 до договору на відповідну дату проведення платежу та «Курсу-2». При цьому, в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як добуток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в «Графі 4» додатка № 1 та «Курсу 1».

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, виражена в гривні, і суми платежу, яка відноситься на погашення вартості майна, вираженого в гривні, вважається комісією лізингодавця.

У випадку, якщо сума поточного лізингового платежу розрахована у відповідності з абз. 1 цього пункту менше або дорівнює добутку відповідної суми в «у.о.», вказаної в «Графі 4» додатку № 1 на відповідну дату і «Курсу 1», то поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривні розраховується як добуток відповідної суми в «у.о.», вказаної в «Графі 4» додатку № 1 на відповідну дату і «Курсу 1» і 20.00 грн. При цьому, в погашення вартості майна відноситься сума, виражена в гривні та розрахована як добуток відповідної суми в «у.о.», вказана в «Графі 4» додатку №1 і «Курсу 1», а різниця - в комісію лізингодавця.

Сторони домовились, що комісія лізингодавця розрахована у відповідності з правилами вказаними вище протягом 4-х періодів, починаючи з першого періоду, збільшується на 1/4 грошової суми, яка у відповідності з умовами цього договору повинна бути внесена лізингоотримувачем, аванс комісії.

Комісія лізингодавця за кожен період лізингу, розрахована у відповідності з даним пунктом договору, нараховується на відповідну дату, вказану в «Графі 2» додатку № 1 цього договору.

Згідно п.п.7.1.3 договору штрафи і пені, додаткові грошові суми, що підлягають оплаті згідно умов цього договору, оплачуються на основі виставлених рахунків лізингодавця і розраховуються на основі курсу НБУ на день виставлення рахунку.

Якщо курс НБУ на день зарахування платежу по відношенню до «Курсу 2» збільшується, більше ніж на 1% (один процент), лізингодавець вправі потребувати доплату, але у строк не пізніше 5 (п'яти) банківських днів з моменту зарахування цього платежу. Доплачена сума зараховується в якості додаткової комісії лізингодавця. (п.п. 7.1.4 договору).

Договором передбачено, що при здійсненні платежів згідно умов договору, лізингоотримувач зобов'язується застосовувати порядок розрахунків платежів, вказаний в пункті 7.1 (підпунктах 7.1.1 -7.1.4) цього договору, якщо інший порядок розрахунку прямо не передбачений цим договором.(п. 7.2 договору).

Загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізиногоодержувачем лізингодавцю, складає: 120804,54 «у.о.», враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 15200,00 «у.о.» (п. 7.3 договору).

Згідно п. 7.4 договору лізингоодержувач зобов'язується вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, вказані в Додатку №1 до договору.

Сума авансового платежу, що підлягає сплаті в гривні, розраховується як добуток суми авансового платежу, вказаного в Додатку №1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного долара США на дату, встановлену для здійснення такого авансового платежу.

Для авансових платежів застосовується курс НБУ, встановлений для одного Долара США на дату, встановлену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору.

Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів, починаючи з відповідної дати, встановленої для проведення платежу відповідно до Додатку №1 до договору.

Згідно п. 7.5 договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в графі внесення платежів (додаток № 1 до Договору).

Крім того, сторонами підписано Додаток № 7 «Умови коректування внесення платежів» з урахуванням змін ставки USD LIBOR (а.с. 21).

Термін дії договору на день розгляду справи не закінчився, що підтверджується графіком внесення платежів прийнятим додатковою угодою від 30.07.09 р. (а.с. 23-24).

Позивач просить визнати пункт 7.1-7.5 розділу 7 договору фінансового лізингу № 710/03/2007 від 20 березня 2007 року недійсним, з огляду на те, що зазначені пункти суперечить ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» (надалі - Закон) встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно ч. 2 ст. 16 Закону лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Умовами Договору позивача зобов'язано сплачувати на користь відповідача суму лізингового платежу, в яку входить погашення вартості майна та винагорода лізингодавця (Додаток № 1 до договору фінансового лізингу № 710/03/2007).

Чинним законодавством передбачено можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу, як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно.

Виходячи з умов п. 7.1-7.5 розділу 7 договору № 710/03/2007 фінансового лізингу сторонами фактично визначено такий платіж, як комісія лізингодавця, яка підлягає сплаті виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, однак такий платіж не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Так, згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, оплата яких здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Одним з принципів приватного права, зокрема господарського та цивільного, в межах якого між сторонами виникли правовідносини з договору є принцип свободи договору, яким керуються учасники господарських відносин відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору, зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За частиною 1 статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражено у грошовій одиниці України -гривні. У разі, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті (ч.2 ст.192), сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У постановах Верховного Суду України від 04 липня 2011 року по справі № 12/149 та від 26 грудня 2011 року по справі № 3-141гс11 зазначено, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. №1998 формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Допускається під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Матеріалами справи, зокрема пунктом 2.2 договору 710/03/2007 фінансового лізингу від 20 березня 2007 року, та видатковою накладною № РН-0000444 від 14.11.2007р. (а.с. 10,25) встановлено, що придбання лізингодавцем предмету лізингу (Краново-манипуляторна установка Palfinger PK 18500C (дві одиниці)) було здійснено у Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехсервіс», юридична та фактична адреса якого на території України (м. Сколе, Львівської обл.), і відповідно за національну валюту України (гривні). Отже, відсутні підстави для формування цін у доларовому еквіваленті, оскільки відсутня імпортна складова у структурі предмету лізингу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, враховує те, що чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, але не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті.

Проте, пункти 7.1-7.5 розділу 7 договору № 710/03/2007 фінансового лізингу від 20 березня 2007 року суперечать постанові Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998 та порушують загальні принципи права.

При застосуванні сторонами у договорі принципу свободи договору сторони повинні враховувати в комплексі з іншими принципами, як певної системи. Зокрема принципу справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України, та ст. 6 ГК України).

Принцип справедливості, який є одним з загальних принципів права, дає можливість коректувати певні норми права, якщо їх застосування в конкретному випадку веде до явно несправедливого результату. Основне призначення цього принципу, вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину.

Принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору.

Один із проявів цього принципу містить класичне правило добросовісності в договірних зобов'язаннях, згідно з яким боржник несе обов'язок виконати зобов'язання добросовісно, з урахуванням звичаїв цивільного обороту.

Загалом зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

Курсова різниця між гривнею України та доларом США за певних умов і домовленостей сторін може впливати на вартість предмета лізингу і, як наслідок, на винагороду. Однак, зарахування курсової різниці між національною та іноземними валютами до складу винагороди, суперечить правовій природі договору фінансового лізингу.

Під час формування цін застосування доларового еквіваленту на продукцію (послуги), в структурі собівартості якої відсутній імпорт, призводить до необґрунтованого дискримінаційного підвищення цін, збільшує запаси неліквідної продукції і, відповідно, зменшує оборотні кошти підприємств, провокує розкручування цін у суміжних галузях і, як наслідок, до інфляції.

Крім цього, враховуючи, що лізингові платежі включаються у вартість продукції та послуг, які надає лізингоодержувач, в результаті чого ці витрати покладаються на кінцевого споживача (юридичних та фізичних осіб України), що приводить до здороження послуг та продукції національного виробника та відповідно не конкурентоздатності їх продукції на міжнародному ринку.

Пункти 7.1-7.5 розділу 7 договору № 710/03/2007 фінансового лізингу від 20 березня 2007 року є дискримінаційними та дають можливість Лізингодавцю не виконуючи ніяких додаткових послуг, отримувати за рахунок Лізингоодержувача економічну вигоду від інфляційних процесів в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановлено вище, пункти 7.1-7.5 розділу 7 договору № 710/03/2007 фінансового лізингу від 20 березня 2007 року суперечать ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», чинному законодавству та принципам права.

Оскільки ці пункти визначають інший платіж, що не передбачений чинним законодавством - комісію (винагороду), яка виникає у відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, визначивши природу спірних правовідносин, як відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, дійшла висновку, що спірні пункти суперечать чинному законодавству, а саме статтям 99, 117 Конституції України, частині 2 статті 198 ГК України, пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 року «Про удосконалення порядку формування цін», частині 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Оскільки, пункти 7.1-7.5 розділу 7 договору № 710/03/2007 фінансового лізингу від 20 березня 2007 року порушують права та інтереси лізингоодержувача та суперечать інтересам держави і суспільства, суд застосовує статтю 207 Господарського кодексу України. Крім того, спірні пункти виходять за межі вичерпного переліку лізингових платежів, визначеного частиною 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», а тому, мають бути визнаними недійсними.

Колегією суддів апеляційного господарського суду враховано практику розгляду аналогічних спорів Верховним Судом України викладених у Постановах від 12 вересня 2011 року у справі N 66/311-10, від 04 липня 2011 року по справі № 12/149 та від 26 грудня 2011 року по справі № 3-141гс11, а також Вищим господарським судом України, викладену зокрема, у постановах від 20 вересня 2011 р. у справі № 17/109, від 22 травня 2012 року у справі 40/177-178, від 07 липня 2010 року у справі № 53/604-53/605, від 22 вересня 2010 року по справі № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618, від 10 березня 2011 року у справі № 38/356, від 15 березня 2011 року у справі № 59/329-10, від 26 травня 2011 року у справах № 59/363-10, №59/361-10.

Враховуючи викладене, позов фірми «Т.М.М.» ТОВ про визнання недійсним п. п 7.1-7.5 розділу 7 договору фінансового лізингу № 710/03/2007 від 20 березня 2007 року підлягає задоволенню в повному обсязі.

За загальним правилом, відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ч.2 ст. 236 ЦК України якщо за недійсним правочином права та обов'язки сторін передбачаються на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, у випадках коли із змісту угоди витікає, що сторони виконували зобов'язання за угодою (договором) певний час, одна сторона робила інший стороні послуги тощо і відновити сторони в первинне положення неможливо (послуга «річ» безповоротна), вона (угода або частина угоди) може бути припинена на майбутній час.

Враховуючи, що предметом договору фінансового лізингу є придбання транспортного засобу (Краново-манипуляторна установка Palfinger PK 18500C (дві одиниці) та передача його, в якості предмету лізингу, у тимчасове володіння та користування за плату, а також, що сторони з моменту укладення договору (20.03.2007 року) виконали умови договору щодо придбання та передачі предмету лізингу, з боку лізингодавця, та прийняття і користування предметом лізингу, з боку лізингоодержувача, протягом декілька років - відновити сторони в первинне положення неможливо, отже визнання недійсними певних пунктів договору можливо лише на майбутнє.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю підлягає задоволенню, рішення господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2012 року скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ч.1, 5 ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок іншої сторони.

Керуючись ст.ст. 49,99, 101-102, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду м. Києва від 16.10. 2012 року у справі № 5011-7/11744-2012 задовольнити.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 16.10. 2012 року по справі № 5011-7/11744-2012 скасувати.

3. Прийняти нове рішення:

4. Позов задовольнити.

5. Визнати недійсними пункти 7.1-7.5 розділу 7 договору фінансового лізингу № 710/03/2007 від 20 .03. 2007 року, укладеного між фірмою «Т.М.М.» товариством з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код 14073675) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5 корп. 2, код 33104543).

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5 корп. 2, код 33104543) на користь фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код 14073675) 1 073,00 грн. в повернення судового збору за розгляд справи в суді І інстанції.

7. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5 корп. 2, код 33104543) на користь фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул.Чаадаєва, 2-Б, код 14073675) 536 грн. 50 коп. в повернення судового збору за розгляд справи у апеляційному господарському суді.

8. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

9. Справу № 5011-7/11744-2012 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ГПК України.

Головуючий суддя Жук Г.А.

Судді Зеленін В.О.

Мальченко А.О.