Ухвала суду № 28756690, 06.12.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2012 р. справа № 0870/4269/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Пасічника Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2012 року у справі №2а-0870/4269/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Насос-Енерго Техніка»до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Насос-Енерго Техніка»звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.09.2010 року №0001612305/0/25158, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 111 942 грн., з них за основним платежем - 74628 грн., штрафні санкції у розмірі 37314 грн.. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту. В акті перевірки ДПІ не зазначено правових підстав для визначення підприємству спірних податкових зобов'язань.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду, ДПІ в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована неправильним застосуванням судом першої інстанції вимог Закону України «Про податок на додану вартість», яким заборонено відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ, які не підтверджені первинними документами.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 10.08.2010 по 09.09.2010 року посадовими особами ДПІ в Орджонікідзевському м.Запоріжжя проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Насос-Енерго Техніка»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 14.09.2010 року № 166/23-508/34155866, в якому, зокрема, зроблено висновок про порушення: п. 1.7 ст.1, пп. 7.2.3, п.7.2.6 п.7.2, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 82242,0 грн.

Такі висновки ДПІ зроблено з огляду на наступне.

Проведеною перевіркою встановлено, що ТОВ «Насос-Енерго Техніка»відображено у складі податкового кредиту суми ПДВ по контрагенту ТОВ «Алтай»у загальній сумі 82377,0грн. Під час проведення перевірки встановлена відсутність оригіналів документів по операціям з ТОВ «Алтай», у зв'язку з їх вилученням працівниками податкової міліції. В п.3.2.2 Акту ДПІ наводить норми права, якими визначено поняття «первинних документів», їх призначення та порядок складення, посилається на порушення кримінальної справи у відношенні посадових осіб ТОВ «Алтай», і з цих підстав робить висновок про порушення ТОВ «Насос-Енерго Техніка»вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 24.09.2010 року №0001612305/0/25158, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 111942 грн., з них за основним платежем -74628 грн. та штрафні санкції у розмірі 37314 грн..

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість». Позивачем до перевірки надано належним чином завірені копії первинних документів по взаємовідносинам з ТОВ «Алтай»та повідомлено податкову службу про неможливість надання оригіналів документів, у зв'язку з їх вилученням працівниками податкової інспекції. Суд першої інстанції вказав на фактичну поставку товару позивачу від ТОВ «Алтай», про те, що договір з ТОВ «Алтай»не визнано недійсним у встановленому законом порядку, що не заперечувалось представником у судовому засіданні. З цих підстав, суд першої інстанції зазначив про те, що висновки ДПІ про заниження позивачем податкових зобов'язань є лише припущеннями, які не підтверджено встановленими обставинами справи.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

За наслідками перегляду судового рішення колегією суддів встановлено, що фактично спірні правовідносини між сторонами полягають у застосуванні норм Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначено підстави формування податкового кредиту підприємства.

Так, пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп..7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбаванням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати (нарахування) податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі Акту перевірки №166/23-508/34155866 від 14.09.2010 року.

Відповідно до п.1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005р. №327, який був чинним на час складення Акту перевірки, Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Відповідно до п.2.3.2 Порядку за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового, валютного чи іншого законодавства податковий орган зобов'язаний:

- висвітлити показники, які відображаються підприємством у податковій звітності та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку підприємства у розрізі періодів;

- у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи в податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій) та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;

Як вбачається з Акту перевірки, ДПІ не заперечувалась реальність господарських операцій, наслідком яких є поставка товару від ТОВ «Алтай», не заперечувався факт сплати (нарахування) сум ПДВ у вартості поставлених товарів. В акті перевірки ДПІ вказує на порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»з огляду на те, що на думку перевіряючих осіб, до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ, які не підтверджені первинними документами.

Суд першої інстанції таким підставам для визначення спірних податкових зобов'язань надав належну оцінку та обгрунтовано зазначив про те, що позивачем до перевірки надано належним чином завірені первинні документи, які підтверджують господарські операції з ТОВ «Алтай», у тому числі податкові накладні, на підставі яких підприємством відносилися суми ПДВ до складу податкового кредиту. Суд першої інстанції правильно вказав на те, що позивач письмово повідомив перевіряючих осіб про неможливість надання оригіналів цих документів, у зв'язку з їх вилученням працівниками податкової міліції, що підтверджено протоколом виїмки від 21.01.2010р. (т.1 а.с.140) та свідчить про об'єктивну неможливість надання підприємством до перевірки оригіналів документів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість підстав для визначення податкових зобов'язань з огляду на не надання позивачем до перевірки оригіналів первинних документів.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання заявника апеляційної скарги на вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21.12.2010р., яким засуджено ОСОБА_1 -посадову особу ТОВ «Алтай»та яким, зокрема, встановлено, що ОСОБА_2, яка обіймала посаду виконуючого директора не підписувала документів первинного бухгалтерського обліку ТОВ «Алтай». Так, по -перше: вирок суду не був підставою для визначення спірних податкових зобов'язань, його не існувало на час проведення перевірки та прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення. По-друге: відповідно до ч.8 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»відповідальність за недостовірність відображених у первинних документах даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Отже, відповідальність за достовірність особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської діяльності від імені ТОВ «Алтай», покладається виключно на посадових осіб ТОВ «Алтай», якими складено та підписано первинні документи. Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення, які можливо допускалися його контрагентом (ТОВ «Алтай»).

За таких обставин, враховуючи підстави для визначення податкових зобов'язань, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2012 року у справі №2а-0870/4269/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк