Рішення № 28754202, 16.01.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-71/15788-2012 16.01.13

За позовом Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії»

до Приватного підприємства «Данілов і Ко»

про стягнення заборгованості в розмірі 355 446,26 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Корнієнко Л.В., довіреність № 312 від 01.06.2012 р.

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії»до Приватного підприємства «Данілов і Ко»про стягнення заборгованості в розмірі 355 446,26 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем були порушені умови Договору про відкриття кредитної лінії № 14-Н/12/31/КЛ від 02.03.2012 р. в частині повернення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-71/15788-2012, розгляд справи призначено на 05.12.2012 р.

27.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано документи на виконання вимог ухвали від 08.11.2012 р. про порушення провадження у справі № 5011-71/15788-2012.

У судове засідання 05.12.2012 р. представник позивача з'явився. Вимоги ухвали від 08.11.2012 р. про порушення провадження у справі № 5011-71/15788-2012 позивач виконав.

Представник відповідача у судове засідання 05.12.2012 р. не з'явився. Вимоги ухвали від 08.11.2012 р. про порушення провадження у справі № 5011-71/15788-2012 відповідач не виконав.

У судовому засіданні 05.12.2012 р. представник позивача заявив клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів згідно зі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши у судовому засіданні 05.12.2012 р. клопотання представника позивача про продовження строку розгляду спору, враховуючи особливості розгляду спору, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання про продовження строку розгляду спору.

Враховуючи те, що представник відповідача у судове засідання 05.12.2012 р. не з'явився, а також у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог ухвали господарського суду міста Києва від 08.11.2012 р. про порушення провадження у справі № 5011-71/15788-2012 розгляд справи відкладено на 16.01.2013 р.

07.12.2012 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва були подані письмові пояснення по суті спору.

У судове засідання 16.01.2013 р. представник позивача з'явився, надав суду свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 16.01.2013 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії»(далі -позивач, банк) та Приватним підприємством «Данілов і Ко»(далі -відповідач, позичальник) було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 14-Н/12/13/КЛ (далі -Кредитний договір), відповідно до якого банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в національній валюті України, надає позичальнику на умовах цього Договору кредитні кошти в межах ліміту кредитної лінії, а позичальник зобов'язується використовувати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути наданий йому кредит у розмірах та у терміни, зазначені в ст. 8 цього Договору і виконувати інші умови цього Договору (абз. 1 п. 1.1 розділу 1 Кредитного договору).

Пунктом 1.2 Кредитного договору передбачено, що ліміт кредитної лінії складає 700 000,00 грн.

Вищезазначеним пунктом Кредитного договору передбачено, що починаючи з 01.04.2012 р. ліміт кредитної лінії зменшується щомісячно, а саме кожного 01 числа календарного місяця на 58 333,33 грн. В свою чергу останній платіж здійснюється не пізніше 01.03.2013 р. в сумі 58 333,37 грн.

Умови п. 1.3. Кредитного договору, які стосуються розміру процентів за користування кредитом відсилає до Додатку № 1 (далі - Додаток), пунктом 2 якого передбачено, що сторони домовились, що за період з дати укладення Кредитного договору і до підписання акту звірки, зазначеного в п. 5 цього Додатку, відносно визначення кредитового обороту та/або кредитного портфелю позичальника в банку та його/їх частки в банку за початковий період, позичальнику будуть нараховуватись проценти за користування кредитом з розрахунку 20 % річних -за користування кредитом, наданим в національній валюті.

Пунктом 3 Додатку передбачено, що в разі, якщо протягом звітного періоду кредитовий оборот позичальника в банку склав:

- 90% від загального кредитового обороту позичальника, відкритими станом на дату складання акту звірки, зазначеного в п. 5 цього Додатку, банк буде нараховувати позичальнику, а останній зобов'язаний сплачувати банку протягом розрахункового періоду проценти за користування кредитом в розмірі 20 % річних;

- менше ніж 90 % від загального кредитового обороту позичальника, відкритими станом на дату складання акту звірки, зазначеного п. 5 цього Додатку, банк буде нараховувати позичальнику, а останній зобов'язаний сплачувати банку протягом розрахункового періоду проценти за користування кредитом в розмірі 22 % річних.

Відповідно до п. 6.1. Кредитного договору позичальник зобов'язується сплачувати банку за користування кредитом проценти, які нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості.

Згідно з умовами п. 6.2. Кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього Договору із розрахунку 360 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно).

Як вбачається з п. 6.3. Кредитного договору проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1. -6.2. цього Договору, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 робочих днів, наступних за днем закінчення періоду.

Судом встановлено, що сторони при укладенні зазначеного правочину погодились, що під «періодом»останні розуміють кожний з періодів, який починається з того числа місяця, в якому був укладений цей Договір (реквізит Договору «дата», вказаний в верхньому правому куті на першій сторінці Договору), і закінчуються в день, що передує такому числу наступного (відповідного) місяця (в т.ч. проценти за кредитом за такий день нараховуються).

Пунктом 8.1. Кредитного договору встановлено, що позичальник зобов'язується здійснювати повернення кредиту, наданого в межах встановленого ліміту кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту кредитної лінії, визначеного в п. 1.2. цього Договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт кредитної лінії зменшується.

Позивач у свої позовній заяві стверджує, що свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, в свою чергу відповідач порушив вищезазначені положення Кредитного договору в частині повернення кредиту та сплати процентів за його користування у встановлені Кредитним договором та Додатком строки.

З наявних у матеріалах справи меморіальних ордерів (№ 6598325 від 05.03.2012 р. на суму 150 000,00 грн., № 6439010 від 03.03.2012 р. на суму 250 000,00 грн., № 6921014 від 07.03.2012 р. на суму 50 000,00 грн., № 6750015 від 06.03.2012 р. на суму 100 000,00 грн., № 8415379 від 22.03.2012 р. на суму 50 000,00 грн., № 7124656 від 12.03.2012 р. на суму 100 000,00 грн.) та банківських виписок по особовому рахунку відповідача вбачається, що позивач (банк) свої зобов'язання за Кредитним договором виконав належним чином, а саме надав відповідачу кредит в загальному розмірі 700 000,00 грн.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої Наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Відповідно до п. 1.19-1 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Як вбачається з п. 4.6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 р. N 254, меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. До меморіальних документів (паперових або електронних), що використовуються для безготівкових розрахунків, належать такі розрахункові документи, як меморіальні ордери.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що перераховані вище меморіальні ордери та виписки по особовому рахунку відповідача є первинними документами, а відповідно і належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України, а тому приймаються до уваги судом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було частково повернуто кредитні кошти та сплачено проценти за користування вищезазначеними коштами, відповідно до умов Кредитного договору, що також підтверджується виписками по особовому рахунку відповідача та меморіальними ордерами, долученими позивачем до матеріалів справи.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по поверненню кредиту в розмірі 343 447,30 грн. підлягають задоволенню.

Відповідачем також були порушені умови Кредитного договору в частині сплати процентів за користування кредитними коштами, розмір яких регламентовано п. 1.3 Кредитного договору та Додатком до Кредитного договору.

Пунктом 3 Додатку передбачено, що в разі, якщо протягом звітного періоду кредитовий оборот позичальника в банку склав менше ніж 90 % від загального кредитового обороту позичальника, відкритими станом на дату складання акту звірки, зазначеного п. 5 цього Додатку, банк буде нараховувати позичальнику, а останній зобов'язаний сплачувати банку протягом розрахункового періоду проценти за користування кредитом в розмірі 22 % річних.

Розмір заборгованості відповідача по сплаті процентів за користування кредитом, який підтверджується первинним документом, а саме випискою з особового рахунку відповідача, яка була долучена до матеріалів справи, складає 11 422,52 грн. (сума, зазначена в позовних вимогах) та підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що на виконання п.п. а п. 2.1. Кредитного договору, з метою забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника за вищезазначеним правочином, сторони уклали Договір застави № 14-Н/12-31/КЛ-3 від 02.03.2012 р. (далі -Договір застави), відповідно до якого в забезпечення виконання зобов'язань заставодавця (відповідача), які випливають з Кредитного договору, заставодавець (відповідач) передає заставодержателю (позивачу) в заставу майно, зазначене в п. 3.1. цього договору.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Як вбачається з ст. 3 Закону України «Про заставу»заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про заставу»предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Застава майна охоплює його приналежності та невіддільні плоди, якщо інше не передбачено законом чи договором. Застава майна може включати віддільні плоди тільки у випадках, межах та порядку, передбачених законом чи договором (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про заставу»).

Згідно з ч. 2 ст. 575 Цивільного кодексу України закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

З умов Договору застави, а саме з п. 3.1. зазначеного правочину, вбачається, що предметом застави є рухоме майно (основні засоби) в кількості 347 одиниць, яке належить заставодавцю на праві власності, що підтверджується балансовою довідкою № 7 від 02.03.2012 р.

Позивач у своїй позовній заяві мотивує дострокову вимогу повернення кредиту та сплати відсотків також тим, що ним була виявлена відсутність заставленого майна, що є однією з умов, що регламентує право сторони, а саме банку, вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами (п. 2.3. Кредитного договору).

Вищезазначена позиція позивача підтверджується документами, доданими останнім до матеріалів справи.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що заборгованість відповідача перед позивачем за кредитом та процентами за користування кредитом становить 343 447,30 грн. та 11 422,52 грн. відповідно.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по поверненню кредиту в розмірі 343 447,30 грн. та сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 11 422,52 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що у відповідача перед позивачем відсутні боргові зобов'язання по поверненню кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, а тому суд розглядає справу за наявними у ній документами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення повернення кредиту в розмірі 517,92 грн. та прострочення сплати процентів за користування кредитом в розмірі 58,52 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 10.1. Кредитного договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань позичальником за цим Договором банк має право вимагати сплати позичальником пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення:

- за прострочення строку/ів повернення кредиту;

- за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього Договору;

- за прострочення строку/ів сплати комісій, які визначені ст. 5 цього Договору.

Судом здійснено перерахунок заявленого позивачем розміру пені за прострочення повернення кредиту та прострочення сплати процентів за користування кредитом та встановлено, що позивачем було вірно розраховано вищезазначені показники.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення повернення кредиту в розмірі 517,92 грн. та прострочення сплати процентів за користування кредитом в розмірі 58,52 грн. підлягають задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості по поверненню кредиту в розмірі 343 447,30 грн., по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 11 422,52 грн., пені за прострочення повернення кредиту в розмірі 517,92 грн. та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом в розмірі 58,52 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Данілов і Ко»(03113, м. Київ, пр-т. Перемоги, будинок 68/1, офіс 62; ідентифікаційний код: 34532920) на користь Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії»(01601, м. Київ, вул. Володимирська, будинок 46; ідентифікаційний код: 25959784) заборгованість за кредитним договором в розмірі 355 446 (триста п'ятдесят п'ять тисяч чотириста сорок шість) грн. 26 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 108 (сім тисяч сто вісім) грн. 93 коп.

Повне рішення складено 21.01.2013 р.

Суддя О.В. Нечай