Рішення № 28754159, 15.01.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" січня 2013 р. Справа № 5019/1792/12

Суддя Горплюк А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства-фірми "Мека"

до відповідача Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" філія "Костопільський райавтодор"

за участю Рівненської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері

про стягнення в сумі 41 277 грн. 65 коп.

Від позивача: Мічуда А.І. (довіреність б/н від 29.08.2012р.).

Від відповідача: Дворак Т.Б. (довіреність № 6/7-12 від 05.01.2012р.).

Від прокуратури: не з'явився.

В судовому засідання 08.01.2013р. оголошувалася перерва до 15.01.2013р..

Суть спору: позивач - Приватне підприємство-фірма "Мека" звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до відповідача - Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" філія "Костопільський райавтодор" про стягнення 40 874 грн. 90 коп. 1% за несвоєчасну оплату і користування коштами, 335 грн. 96 коп. 3% річних та 66 грн. 79 коп. інфляційних.

20.12.2012р. відповідач подав відзив на позов, в якому заперечує проти позовних вимог та просить в задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи це тим, що у видатковій накладній № РН-0000011 від 31.08.2011р. відсутнє посилання на договір поставки від 16.08.2011р., згідно якого, як вказує позивач, поставлявся товар. Відповідач також вказує, що в матеріалах справи відсутні замовлення покупця на поставку товару та докази надіслання даних замовлень постачальнику.

20.12.2012р. Рівненська прокуратура з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері подала заяву, в якій, в порядку статті 29 ГПК України, просить залучити її до участі у справі. В судовому засіданні 20.12.2012р. прокурор підтримав вказану заяву.

Статтею 29 ГПК України визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Ухвалою суду від 20.12.2012р. Рівненську прокуратуру з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері допущено до участі у справі.

14.01.2013р. представник позивача подав заяву, в якій вказує, що позовні вимоги в частині стягнення 40 874 грн. 90 коп. 1% за несвоєчасну оплату і користування коштами згідно статті 230 ГК України є неустойкою.

15.01.2013р. представник відповідача подав доповнення до відзиву, в якому заперечує проти позовних вимог вказуючи, що видаткова накладна № РН-0000011 від 31.08.2011р. та податкова накладна № 51 від 31.08.2011р. в сукупності не є належними доказами здійснення поставки товару по договору поставки від 16.08.2011р.. Представник відповідача вказує, що згідно видаткової накладної № РН-0000011 від 31.08.2011р. поставлено товар: щебінь 5*20, який не передбачений умовами договору поставки від 16.08.2011р.. Крім того, представник відповідача вказує про спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення штрафних санкцій передбачену статтею 258 ЦК України та просить суд застосувати її.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав вказаних у позовній заяві, а представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав вказаних у відзиві на позов та просив застосувати строк позовної давності.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви без участі прокурора.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

16.08.2011р. між Приватним підприємством-фірма "Мека" (постачальник) та ДП "Рівненським облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" філія "Костопільський райавтодор" (покупець) було укладено договір поставки (надалі - Договір, а.с. 7-9), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався на підставі замовлень покупця здійснювати поставку будівельних матеріалів: щебінь 40*70, щебінь 20*40, відсів, надалі товар, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати товар на умовах, визначених цим Договором (пункт 1.1. Договору).

Згідно специфікації № 1 до Договору, підписаною повноважними представниками сторін та скріпленою відтисками їх печаток (а.с. 14), сторонами погоджено поставку товару, а саме щебінь 5*20 та щебінь 20*40.

Пунктами 2.1., 2.10. та 2.11. Договору визначено, що поставка товару здійснюється партіями на підставі замовлень покупця. Поставка товару здійснюється постачальником протягом 2-х днів з дати отримання замовлення на поставку, якщо інший строк поставки не визначений прийнятим до виконання замовленням на поставку. Оплата товару здійснюється покупцем протягом 10-ти робочих днів з дати поставки товару.

На виконання умов Договору постачальник поставив, а покупець отримав товар: щебінь 20*40 та щебінь 5*20 на загальну суму 13 357 грн. 81 коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000011 від 31.08.2011р., податковою накладною № 51 від 31.08.2011р. та довіреністю № 125 на отримання товару від 26.08.2011р. (а.с. 10, 15 та 54).

Згідно виписки по особовому рахунку позивача (а.с. 23) відповідач розрахувався за поставлений товар 30.08.2012р. в сумі 10 000 грн. 00 коп. та 11.10.2012р. в сумі 3 357 грн. 81 коп., а відтак відповідач порушив умови пункту 2.11. Договору щодо термінів оплати за поставлений товар.

У відповідності до пункту 4.4. Договору поставки, у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару покупець сплачує постачальнику 1% за кожен день прострочення суми Договору за користування коштами постачальника та відповідає перед постачальником заставним майном згідно Додатку 1 до даного Договору, на стягнення якого постачальник має право звернутися до суду у разі несвоєчасної оплати за товар.

На підставі пункту 4.4. Договору позивач нарахував відповідачу пеню за період з 15.09.2011р. по 16.07.2012р. в розмірі 40 874 грн. 90 коп. (розрахунок а.с. 34).

Крім того, позивач, на підставі статті 625 ЦК України, за період з 15.09.2011р. по 16.07.2012р. нарахував відповідачу інфляційні в розмірі 66 грн. 79 коп. та 3% річних в розмірі 335 грн. 96 коп. (розрахунок а.с. 34).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд критично оцінює доводи відповідача стосовно того, що: видаткова накладна № РН-0000011 від 31.08.2011р. та податкова накладна № 51 від 31.08.2011р. в сукупності не є належними доказами здійснення поставки товару по договору поставки від 16.08.2011р.; згідно видаткової накладної № РН-0000011 від 31.08.2011р. поставлено товар: щебінь 5*20, який не передбачений умовами договору поставки від 16.08.2011р.; відсутні замовлення на поставку товару та докази надіслання даних замовлень відповідачу.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статтей 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Специфікацією № 1 до Договору, підписаною повноважними представниками сторін та скріпленою відтисками їх печаток (а.с. 14), сторонами погоджено поставку товару, а саме щебінь 5*20 та щебінь 20*40.

Позивач поставив, а відповідач отримав товар: щебінь 20*40 та щебінь 5*20 на загальну суму 13 357 грн. 81 коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000011 від 31.08.2011р., підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою відтисками їх печаток, податковою накладною № 51 від 31.08.2011р., в якій йде посилання на договір поставки б/н від 16.08.2011р., та довіреністю № 125 на отримання товару від 26.08.2011р. (а.с. 10, 15 та 54). Факт отримання товару відповідачем не заперечується.

На підставі вищевикладеного вбачається, що доводи відповідача про здійснення поставки товару не на підставі Договору та без замовлень безпідставні та необґрунтовані.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем визначено, що позовні вимоги в частині стягнення 40 874 грн. 90 коп. 1% за несвоєчасну оплату і користування коштами згідно статті 230 ГК України є неустойкою.

Суд наголошує на тому, що згідно статті 549 ЦК України з врахуванням положень пункту 4.4. Договору, позовні вимоги в частині стягнення 40 874 грн. 90 коп. 1% за несвоєчасну оплату і користування коштами є неустойкою у формі пені.

Як встановлено судом 31.08.2011р. позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 13 357 грн. 81 коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000011 від 31.08.2011р., підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою відтисками їх печаток, податковою накладною № 51 від 31.08.2011р. та довіреністю № 125 на отримання товару від 26.08.2011р. (а.с. 10, 15 та 54).

Пунктом 2.11. Договору визначено, що оплата товару здійснюється покупцем протягом 10-ти робочих днів з дати поставки товару.

Пунктом 4.5. Договору визначено, що відсоток за прострочення терміну оплати покупцем нараховується за весь період прострочення, без обмежень строком та сумою. Строк позовної давності для стягнення передбачених п. 4.4. коштів складає 3 роки.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яка кореспондується зі статтею 343 ГК України, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, нарахування пені має здійснюватися за період з 15.09.2011р. по 16.07.2012р. з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно з розрахунку зробленого судом пеня за період з 15.09.2011р. по 11.03.2012р. з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ становить 1 712 грн. 82 коп. (розрахунок а.с. 64).

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Так статтями 253 - 255 ЦК України визначено, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Позивач звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом 16.11.2012р., що підтверджується відміткою відділу канцелярії зробленою на позовній заяві.

Таким чином, з урахуванням положень статтей 253 - 255, 258 та 260 ЦК України вбачається, що спеціальний строк позовної давності в один рік щодо вимог про стягнення пені нарахованої за період з 15.09.2011р. по 16.07.2012р. включно закінчився стосовно пені нарахованої за період з 15.09.2011р. по 15.11.2012р..

У відповідності до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

15.01.2013р. представник відповідача подав відзив, в якому просить застосувати строк позовної давності в один рік до вимог про стягнення пені та відмовити в задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного в сукупності суд задовільняє заяву відповідача про застосування строку позовної давності, а відтак задоволенню відлягають вимоги про стягнення пені за період з 16.11.2011р. по 16.07.2012р. в розмірі 1 361 грн. 12 коп., а решта позовних вимог про стягнення пені не підлягає задоволенню.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, на підставі статті 625 ЦК України, за період з 15.09.2011р. по 16.07.2012р. нарахував відповідачу інфляційні в розмірі 66 грн. 79 коп. та 3% річних в розмірі 335 грн. 96 коп. (розрахунок а.с. 34).

Суд погоджується з вірністю проведеного позивачем розрахунку 3% річних (розрахунок а.с. 65) та не погоджується з вірністю проведеного позивачем розрахунку інфляційних.

Згідно розрахунку зробленого судом інфляційні за період з 15.09.2011р. по 16.07.2012р. з розрахунку 13 357 грн. 81 коп. становлять 40 грн. 07 коп. (розрахунок а.с. 66).

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення 335 грн. 96 коп. 3% річних та 40 грн. 07 коп. інфляційних, а решта позовних вимог про стягнення інфляційних задоволенню не підлягають.

В сукупності усього вищевикладеного вбачається, що задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 361 грн. 12 коп. пені, 335 грн. 96 коп. 3% річних та 40 грн. 07 коп. інфляційних, які є обґрунтованими та стверджується матеріалами справи, а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги визначені позивачем в сумі 41 277 грн. 65 коп. задоволені судом частково в сумі 1 737 грн. 15 коп., що в процентному співвідношенні становить 4,21% від суми позову.

Позивачем згідно платіжного доручення № 792 від 14.11.2012р. сплачено судовий збір в розмірі 1 609 грн. 50 коп..

Таким чином, на підставі частини 1 статті 49 ГПК України, на позивача покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 67 грн. 76 коп. (1 609 грн. 50 коп. х 4,21% = 67 грн. 76 коп.).

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" філія "Костопільський райавтодор" (33022, м. Рівне, вул. Остафова, буд. 7, код ЄДРПОУ 31994540) на користь Приватного підприємства-фірми "Мека" (33013, м. Рівне, вул. Кн. Володимира, буд. 108, код ЄДРПОУ 380009) - 1361 грн. 12 коп. пені, 335 грн. 96 коп. 3% річних, 40 грн. 07 коп. інфляційних та 67 грн. 76 коп. витрати по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Суддя Горплюк А.М.

Рішення підписане суддею "21" січня 2013р..