Рішення № 28754156, 15.01.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2013 року справа № 5020-1056/2012

Господарський суд міста Севастополя у складі головуючого судді Плієвої Н.Г., суддів - Архипенка О.М., Щербакова С.О., розглянувши матеріали справи

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

(99003, АДРЕСА_1),

фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

(99003, АДРЕСА_1)

до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Севастопольська міська Рада (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)

про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна

за участю :

представника відповідача - Сушкової Д.М., довіреність б/н від 02.01.2013

представники позивачів та третьої особи - не з'явились

Суть спору:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулись до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради про визнання права власності на адміністративно - побутову будівлю (1 поверх) площею 69,5 кв.м, мансарду площею 69,5 кв.м та сходи площею 5,7 кв. м, що знаходяться на ділянці АДРЕСА_2; офісно-ремонтну будівлю загальною площею 372,6 кв.м, оглядову яму площею 4,3 кв.м., оглядову яму площею 5,9 кв.м, оглядову яму площею 4,5 кв.м, що знаходяться на ділянках АДРЕСА_3.

Ухвалою суду від 21.09.2012 позовна заява прийнята до провадження суддею Плієвою Н.Г., порушено провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 01.11.2012 прийнято відмову представника позивача від позову в частині вимог до комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради. Провадження у справі в цій частині припинено.

Ухвалою суду від 19.11.2012 продовжено строк розгляду справи на 15 днів до 05.12.2012.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

Ухвалою суду від 03.12.2012 вирішено здійснювати розгляд справи № 5020-1056/2012 колегіально, у складі трьох суддів.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Севастополя № 304 від 03.12.2012 призначений повторний авторозподіл справи, за результатами якого у справі № 5020-1056/2012 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Плієва Н.Г., інші судді, які входять до складу колегії - Архипенко О.М., Щербаков С.О.

Ухвалою суду від 03.12.2012 у визначеному складі справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 27.12.2012.

Враховуючи нез'явлення представників позивачів та третьої особи в судове засідання, та у зв'язку з невиконанням ними вимоги ухвали суду від 03.12.2012 розгляд справи було відкладено на 15.01.2013 о 16-00 год.

15.01.2013 представники позивачів в судове засідання не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись за юридичною адресою: 99003, АДРЕСА_1. Однак, направлені позивачам ухвали повернулись до суду з позначкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання". Крім того, судом було надіслано на адресу представників позивачів ухвалу від 27.12.2012, яку було отримано представником за довіреністю ОСОБА_7, що підтверджується повідомленням про отримання поштового відправлення.

За таких обставин суд вважає, що позивачі про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 83-84).

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників позивачів та третьої особи на підставі наявних в ній матеріалів.

Заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі державних актів на право власності, земельні ділянки площами по 0,0601 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 перебувають у власності фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (а.с. 34, 36).

Також на підставі державного акту у власності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 0, 0600 га, що розташована у АДРЕСА_4 (а.с. 37).

Цільовим призначенням земельних ділянок являється будівництво та обслуговування авто комплексу.

Позивачі зазначають, що ними на вказаних земельних ділянках самостійно побудовані будівлі автокомплексу. На земельній ділянці по АДРЕСА_2 побудовані адміністративно-побутова будівля, площею 69,5 кв.м, мансарда площею 69,5 кв.м та сходи площею 5,7 кв.м. На земельних ділянках по АДРЕСА_3 побудовані офісно - ремонтна будівля площею 372,60 кв.м.та оглядові ями площами 4,3 кв. м, 5,9 кв.м. та 4,5 кв.м.

З метою отримання права власності на закінчені будівництвом об'єкти фізична особам підприємець ОСОБА_1 та фізична особа - підприємець ОСОБА_2 з посиланням на статті 376, 392 Цивільного кодексу України звернулися до суду з даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина 1 статті 376 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною п'ятою статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно побудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до вимог частини 2, 3 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, якщо прийняття цього майна до експлуатації передбачено договором або законом. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до статті 30-1 Закону України „Про планування і забудову територій" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифікату відповідності, який видається державними інспекціями архітектурно-будівельного контролю. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, будівництво споруд та будівель повинно здійснюватись на підставі затвердженої проектно-кошторисної документації, а завершений об'єкт будівництва повинен відповідати встановленим державним будівельним та санітарним нормам. На підтвердження такої відповідності видаються передбачені законом документи (акт введення в експлуатацію).

Забороняється експлуатація об'єктів, не прийнятих у встановленому законодавством порядку (частина 3 статті 18 Закону України „Про основи містобудування").

Частиною 3 статті 375 Цивільного Кодексу України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи, виготовленої комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна» Севастопольської міської Ради, об'єкт самочинного будівництва по АДРЕСА_2 складається з адміністративно-побутової будівлі площею 69,5 кв.м, мансарди площею 69,5 кв.м та сходів площею 5,7 кв.м. Об'єкт самочинного будівництва по Городському шосе, 21, 23 складається з нежитлової будівлі літери «А»: офісно-ремонтної будівлі загальною площею 372,6 кв.м, оглядової ями площею 5,9 кв.м, оглядової ями площею 4,5 кв.м, та оглядової ями 4,3 кв.м.; а також з нежитлової будівлі літери «Б»: магазин площею 256,3 кв.м, підвал площею 256,3 кв.м.

Відповідно висновку № с-386/11 від 29.09.2011 Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації погодило проект авто комплексу по АДРЕСА_3 при умові введення авторського нагляду.

Проте позивачами не надано належних доказів, підтверджуючих що збудовані об'єкти самочинного будівництва по АДРЕСА_3 завершені будівництвом та прийняті в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Крім того, статтею 326 Цивільного кодексу України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною першою статті 182 Цивільного України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина четверта статті 182 Цивільного кодексу України).

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Згідно п. 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 7 лютого 2002 року (яке діяло на момент виникнення спірних відносин) (далі- Тимчасове положення), встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Севастопольська міська Рада, відповідно до статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування", входить до системи органів місцевого самоврядування України.

У відповідності до Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі - Фонд), затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради № 9128 від 26.01.2010, Фонд є виконавчим органом Севастопольської міської Ради з управління майном, яке відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Севастополя.

Фонд є правоприємником Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації за договорами оренди комунального майна та відносин, пов'язаних з їх виконанням, а також відносинам, що стосуються виконання Севастопольською міською державною адміністрацією, делегованих їй Радою функцій, які передані Фонду комунального майна Севастопольського міської Ради (пункт 4 Положення про Фонд) .

Згідно з пунктом 10.43 Положення про Фонд, Фонд у відповідності з покладеними на нього завданнями та в межах своїх повноважень оформлює документи, необхідні для реєстрації права власності на об'єкти нерухомості у відповідності до діючого законодавства.

Згідно п. 8.1 Тимчасового положення, оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам

Отже, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради здійснюючи оформлення та видачу свідоцтв про право власності на нерухоме майно, і у даній справі, не перебуваючи з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право.

Крім того, позивачі не зверталися до відповідача із заявою про видачу свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна, та не отримували відмови у видачі свідоцтва у встановленому законом порядку, отже підстави для задоволення позову відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у прецедентній постанові Верховного суду України від 12.09.2011 по справі № 16/55.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на обставини, які зазначають позивачі в обґрунтування своїх вимог, та наявні в матеріалах справи докази, у суду відсутні правові підстави для визнання за позивачами права власності на самовільно побудовані будівлі, а тому суд відмовляє в задоволенні позову.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови в позові судові покладаються на позивача.

Відповідно до положень статті 4 Закону України "Про судовий збір"від 08.07.2011 № 3674-VI, ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становлять 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1609,50 грн - станом на 2012 рік) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат; за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати (1073,00 грн).

Як вбачається із матеріалів справи, при звернені до суду з позовом позивачами за квитанцією № 10599216 від 10.09.2012 був сплачений судовий збір у розмірі 1609,50 грн, що складає 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до пункту 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" та постанови Верховного Суду України від 25.12.2007 N 8/219-07, державне мито з позовної заяви про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна та з огляду на приписи пунктів 29 і 30 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15.

Згідно з висновком про вартість об'єкту, станом на 12.11.2012 вартість об'єкту - комплексу будівель та споруд автосервісу, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 складає 2 134 480,00 грн, а тому при подачі позовної заяви судовий збір повинен бути сплачений у розмірі 42689,60 грн (2 відсотки вартості спірного майна).

З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне стягнути з позивачів судовий збір у розмірі 41 080,10 грн (42 689,60 грн - 1609,50 грн), тобто з кожного з позивачів підлягає стягненню в доход державного бюджету судовий збір у розмірі 20 540,05 грн.

Керуючись статтями 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (99003, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) у доход державного бюджету (одержувач - державний бюджет м. Севастополя, ЄДРПОУ 38022717, Банк одержувача: ГУ ДКСУ у місті Севастополі, МФО 824509, р/р 31215206783001, код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 20 540,05 грн (двадцять тисяч п'ятсот сорок грн 05 коп).

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (99003, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) у доход державного бюджету (одержувач - державний бюджет м. Севастополя, ЄДРПОУ 38022717, Банк одержувача: ГУ ДКСУ у місті Севастополі, МФО 824509, р/р 31215206783001, код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 20 540,05 грн (двадцять тисяч п'ятсот сорок грн 05 коп).

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 21.01.2013.

Головуючий суддя підпис Н.Г. Плієва

Судді підпис О.М. Архипенко

підпис С.О. Щербаков