Рішення № 28748333, 23.01.2013, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 401/6439/12

(2/199/423/13)

РІШЕННЯ

Іменем України

«16» січня 2013 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого -судді Спаї В.В.,

при секретареві - Пантелєєвій Я.В.,

за участі представника позивача -ОСОБА_1,

за участі представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, де третя особа Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»про визначення часток співвласників,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що йому на праві приватної власності належить 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12.06.1998 року, а 1/2 частина квартири належить співвласнику ОСОБА_4. Договір укладений на Товарній біржі "Біржа нерухомості "Арбат" в особі її члена ОСОБА_5. При цьому, спірна квартира згідно укладеного між сторонами договору купівлі-продажу належить співвласникам на праві спільної часткової власності у праві власності, оскільки укладеним між сторонами договором купівлі-продажу квартири від 12.06.1998 року не визначені частки в квартирі кожному із співвласників.

Згідно технічного паспорту на квартиру від 17.02.2012 р. квартира АДРЕСА_1 складається з: 1-коридору; 2-кладової; 3- санвузла, 4-кухні, 5-жила, І-балкону, житлова площа 18,5 кв.м., загальна 30,3 кв.м.

З 12.06.1998 року та по теперішній час позивач фактично мешкає та його місце проживання зареєстровано в цій квартирі, що підтверджується довідкою №1815 від 05 червня 2012 року, яка видана КЖЕІІ №31 м. Дніпропетровська, комунальні послуги не зважаючи на те, що є другий співвласник квартири - ОСОБА_4, позивач сплачую самостійно в цілому за квартиру в повному обсязі, особистий рахунок по сплаті комунальних послуг відкритий на позивача, квартиру він підтримує в належному стані згідно санітарних норм та правил, своєчасно проводить ремонтні роботи в квартирі за свій власний рахунок. З моменту укладання та підписання договору купівлі-продажу квартири жодного разу у спірній квартирі ОСОБА_4 не з'являлася, комунальні послуги не сплачує, не приймає участі, як співвласник в підтриманні квартири в належному стані, а саме в проведенні ремонтних робіт. Позивач є людиною похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1, та йому дуже важко сплачувати комунальні послуги за квартиру в цілому.

На сьогодні позивач, як співвласник квартири, не має можливості самостійно розпоряджатися своєю часткою, що належить йому на праві спільної часткової приватної власності. В квітні 2012 року він звернувся до МБТІ із заявою про реєстрацію права власності, але отримав відмову від МБТІ по причині відсутності другого співвласника.

На підставі ч.3 ст. 364 ЦК України позивач раніше звертався до відповідача з проханням в добровільному порядку виділити частки в натурі в квартирі, але відповідачка не погоджується укласти нотаріальний договір про порядок користування квартирою. З 1998 року відповідач без дозволу позивача вилучила у позивача всі правовстановлюючі документи на квартиру, технічну документацію та оригінал договору купівлі-продажу квартири. Позивач вбачає в цих діях відповідача порушення його права приватної власності на квартиру, зокрема право розпоряджатися та вільно користуватися квартирою, що також є підставою для звернення до суду. Позивач також посилається на те, що між ним та відповідачем не досягнуто жодної згоди про поділ квартири, що є у спільній частковій власності, про визначення часток співвласників квартири, враховуючи небажання відповідача приймати участь у сплаті комунальних послуг та поділ квартири у добровільному порядку, шляхом укладання у письмовій формі договору про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності.

Предмет позову становить вимога про визначення часток співвласників у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, а саме, що ОСОБА_3 належить Ѕ частка, та ОСОБА_4 належить Ѕ частка.

Відповідач в особі представника позов не визнав, просив суд відмовити в його задоволенні.

На переконання відповідача нерухоме майно не є таким, що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на прав спільної часткової власності, а є спільною сумісною власністю даних осіб, оскільки умовами договору частки не виділені. Разом з тим, заперечуючи проти позову, відповідач наголошував на тому, що позивач посилається на приписи ст. 364 ЦК України, яка регулює порядок виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності та ст. 370 ЦК, яка регулює відносини у праві спільної сумісної власності, що суперечить змісту позовних вимог. Право позивача не є таким, що було порушено, або є порушеним, та разом з тим, відповідач заперечував щодо повідомленого позивачем про вилучення відповідачем документів на квартиру.

Заслухав пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідив докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для ухвалення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільною частковою власністю є власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності (ст. 356 ЦК).

Заперечуючи проти позову, відповідач, на переконання суду, наголошував про те, що нерухоме майно -квартира АДРЕСА_1 - належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, а не на праві спільної часткової власності, та дані доводи є слушними. Ознакою права спільної власності є множинність суб'єкта та єдність об'єкта (ч. 1 ст. 355 ЦК України), та з положень ст. ст. 355, 356 ЦК України вбачається, що майно, яке знаходиться у власності двох або більше осіб - співвласників, належить їм на праві спільної власності і є їх спільним майном. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві спільної власності є спільною частковою власністю, а без визначення часток - спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 356, ч. 1 ст. 368 ЦК України).

Способи захисту цивільних прав визначені статтею 16 ЦК України; водночас відповідно до ст. 16 зазначеного вище кодексу суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Отже, законом не передбачений такий спосіб захисту права, як визначення часток у праві спільної сумісної власності.

Разом з тим, щодо підстав поданого позову, то за ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 364 зазначеного вище кодексу співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Визначення частки позивачу необхідно для того, щоб подарувати її внуку, та представник позивача не заявляв вимог про отримання грошової або іншої матеріальної компенсації вартості частки; відповідно до пояснень представника позивача, наданих ним за судового розгляду справи, та доказів (ст.ст. 57-59 ЦПК) нерухоме майно, зазначене вище, являє собою однокімнатну квартиру та виділ в натурі частки позивача не є можливим, клопотань про витребування доказів заявлено не було (ст.ст. 10, 60 ЦПК), тому, оскільки суд розглядає справу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 11 ЦПК), підстави для задоволення позову відсутні.

Судові витрати віднести на рахунок позивача (ст.ст. 88 та 215 ЦК).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя