Ухвала суду № 28746117, 17.01.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2013 р.Справа № 2а-11044/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2012р. по справі № 2а-11044/12/2070

за позовом Приватного підприємства "Зеніт-2"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Зеніт-2" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 20.03.2012 року № 0002772305 та від 25.04.2012 року № 0004192305.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2012 р. адміністративний позов Приватного підприємства "Зеніт-2"до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 20.03.2012 року № 0002772305 та від 25.04.2012 року № 0004192305.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство "Зеніт-2" зареєстроване як юридична особа 30.11.2001 року та перебуває на обліку як платник податків в Державній податковій інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Приватне підприємство "Зеніт-2" зареєстроване як платник податку на додану вартість з індивідуальним номером 316443820307.

Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Приватного підприємства "Зеніт-2" щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» за листопад, грудень 2011 року, з ТОВ „Промтехноопт» за жовтень 2011 року, за результатами якої складено акт № 998/2305/31644384 від 27.02.2012 року.

Також, Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Приватного підприємства "Зеніт-2" щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» за жовтень 2011 року, за результатами якої складено акт № 663/2305/31644384 від 30.03.2012 року.

Вказаним актами встановлені порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200, п.201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, які полягають в тому, що податковим органом встановлено відсутність факту вчинення господарських операцій, здійснених ПП "Зеніт-2" з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» за жовтень 2011 року, листопад 2011 року, грудень 2011 року та ТОВ „Промтехноопт», за жовтень 2011 року.

На підставі акту № 998/2305/31644384 від 27.02.2012 року Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби було винесено податкове повідомлення - рішення від 20.03.2012 року № 0002772305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 40501,50 грн., у тому числі за основним платежем - у розмірі 27001,00 грн., штрафними санкціями - у розмірі - 13500,50 грн.

На підставі акту № 663/2305/31644384 від 30.03.2012 року Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби було винесено податкове повідомлення - рішення від 25.04.2012 року № 0004192305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 143352,00 грн., у тому числі за основним платежем - у розмірі 95568,00 грн., штрафними санкціями - у розмірі - 47784,00 грн.

Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями позивач звертався зі скаргами до Державної податкової служби у Харківській області та Державної податкової служби України, за результатами розгляду яких Державною податковою службою у Харківській області та Державною податковою службою України були прийняті рішення про результати розгляду скарг, якими відмовлено в задоволенні скарг позивача та залишено без змін податкові повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що укладені позивачем правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не ким не оскаржені та у судовому порядку не визнані не дійсними, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість за цими операціями до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме актів перевірок № 998/2305/31644384 від 27.02.2012 року та № 663/2305/31644384 від 30.03.2012 року, підставами для висновку про завищення податкового кредиту став висновок податкового органу про те, що правочини укладені ПП "Зеніт-2" з ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» та з ТОВ «Промтехноопт» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 21.01.11 року між позивачем, Приватним підприємством "Зеніт-2", та ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» було укладено договір постачання № 28.

Відповідно до умов зазначеного договору, Постачальник, ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс», приймає на себе зобов'язання з постачання наступної продукції: банківське, касове обладнання, запчастини та комплектуючи до нього, банківські витратні матеріали та матеріали для інкасації, канцелярські товари, папір та паперові вироби, поліграфічна продукція, оргтехніка, офісне обладнання, витратні матеріали, комплектуючі та запчастини до нього, поліграфічне обладнання, запчастини та комплектуючі до нього, витратні матеріали для поліграфії, інші товари та матеріальні цінності, а замовник, Приватне підприємство "Зеніт-2", зобов'язується прийняти та оплатити цю продукцію на умовах, які визначені даним Договором. Постачання товару здійснюється на умовах самовивозу.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору постачання № 28 від 21.01.11 р., ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс», були виписані видаткові накладні № 3 від 01.12.11 року, № 142 від 30.12.11 року, № 39 від 09.12.11 року, № 123 від 29.12.11 року, № 98 від 23.12.11 року, №40 від 09.11.11 року, № 82 від 20.12 11 року, № 106 від 20.10.11 року, № 25 від 04.11.11 року, № 155 від 28.11.11 року, № 57 від 07.10.11 року, № 84 від 18.11.11 року, № 58 від 14.11.11 року, № 91 від 17.10.11 року та податкові накладні № 3 від 01.12.11 року, № 142 від 30.12.11 року, № 39 від 09.12.11 року, № 123 від 29.12.11 року, № 98 від 23.12.11 року, 40 від 09.11.11 року, № 82 від 20.12 11 року, № 106 від 20.10.11 року, № 25 від 04.11.11 року, № 155 від 28.11.11 року, № 57 від 07.10.11 року, № 84 від 18.11.11 року, № 58 від 14.11.11 року, № 91 від 17.10.11 року.

Також, 01.03.11 року між позивачем, Приватним підприємством "Зеніт-2", та ТОВ „Промтехноопт» було укладено договір постачання №52.

Відповідно до умов зазначеного договору, Постачальник, ТОВ „Промтехноопт», приймає на себе зобов'язання з постачання наступної продукції: обладнання (промислове, електротехнічне, побутове, офісне, банківське, поліграфічне), запчастини, комплектуючі та додаткове устаткування, електротехнічна, електромонтажна продукція, господарчі товари та будматеріали, витратні матеріали, товари широкого вжитку, інші товари та матеріальні цінності, а замовник, Приватне підприємство "Зеніт-2", зобов'язується прийняти та оплатити цю продукцію на умовах, які визначені даним Договором. Постачання товару здійснюється на умовах самовивозу.

На підставі договору постачання № 52 від 01.03.11 р., ТОВ „Промтехноопт», були виписані видаткові накладні № 839 від 31.10.11 року, № 798 від 28.10.11 року, № 572 від 20.10.11 року та податкові накладні № 839 від 31.10.11 року, № 798 від 28.10.11 року, № 505 від 20.10.11 року.

Як було встановлено судом першої інстанції, придбаний товар мав невеликі габарити, а отже, перевезення відбувалося за допомогою легкових автомобілів, орендованих у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договорів оренди та було оформлено товарно-транспортними накладними, які є в наявності в матеріалах справи. Доставка здійснювалася на склад позивача, який отриманий у користування від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на підставі договору оренди №15/02 від 01.04.02 року та строком дії, з урахуванням укладених додаткових угод, до 16.04.12 року.

Придбані товарно-матеріальні цінності за договорами № 28 від 21.01.11 р. та № 52 від 01.03.11 р. були використані в процесі здійснення власної господарської діяльності при наданні послуг іншим контрагентам, а також реалізовані іншим контрагентам позивача, що підтверджуються первинною документацією, копії якої долучені до матеріалів справи, щодо здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами при наданні послуг та щодо реалізації ТМЦ.

Позивачем перераховано на користь ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» та ТОВ «Промтехноопт» суми коштів, що підтверджується копіями виписок банку та платіжних доручень, що підтверджують факт сплати грошових коштів в повному обсязі в порядку безготівкових розрахунків за поставлені товари за договорами № 28 від 21.01.11 р. та № 52 від 01.03.11 р.

Також, судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до Довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців по контрагентам позивача в перевіряємому періоді ТОВ «Бізнес-Консалтінг плюс» та ТОВ „Промтехноопт» постійно знаходились за місцем державної реєстрації.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у своїх контрагентів відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновків Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби стосовно порушення Приватним підприємством "Зеніт-2" вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200, п.201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Також, колегія судів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентами позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акти податкових інспекцій на обліку в яких знаходяться контрагенти позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2012р. по справі № 2а-11044/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.