Постанова № 28738502, 21.01.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/6419/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2013 року

21 січня 2013 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Єфіменка К.С., при секретарі Павлюк К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Спільного підприємства «ВІТМАРК-УКРАЇНА» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.08.2011 року №0001121620, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулось Спільне підприємство «ВІТМАРК-УКРАЇНА» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.08.2011 року №0001121620.

В судовому засіданні 21.01.2013 року представник позивача просив задовольнити позов з огляду на те, що позивач правомірно сформувало податковий кредит з ПДВ відповідних податкових періодів за товарними операціями з контрагентами, які є платниками ПДВ, які фактично поставили товари, роботи (послуги), а позивач оплатив суму ПДВ у складі їх вартості та отримав відповідні податкові накладні. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог пославшись на те, що позивач неправомірно сформував витрати підприємства, оскільки господарські відносини з контрагентом ТОВ «АГРОДАР-ЮГ» не підтверджені належними доказами – первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та сплачені за ними кошти не можуть бути віднесені до складу валових витрат підприємства та податкового кредиту з ПДВ відповідних податкових періодів.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:

Відповідач на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу» є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування податкових зобов’язань та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому позовні вимоги щодо оскарження його актів, дій чи бездіяльності з цього приводу, на підставі положень ст.55 Конституції України, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

На підставі направлення від 08.07.2011 року №98 посадовими особами відповідача, згідно п.1 ст.11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», в період з 11.07.2011 року по 22.07.2011 року була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «АГРОДАР-ЮГ» за період з 01.10.2010 року по 31.02.2010 року.

За результатами зазначеної перевірки був складений акт №331/16-2/22480087/53 від 28.07.2011 року (а.с.13-30 т.1), яким були встановлені порушення позивачем п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

На підставі цього акту перевірки відповідачем 04.08.2011 року було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001121620 (а.с.32 т.1) щодо нарахування податку на додану вартість в розмірі 441073,00 грн., штрафних санкцій 330805,00 грн.

Представник позивача вважає вказане рішення протиправними оскільки, позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту з ПДВ при придбанні товарів, робіт (послуг) за операціями з контрагентом ТОВ «АГРОДАР-ЮГ», вказані операції підтверджені належними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку та не допускало заниження податкового зобов’язання з ПДВ за той саме податковий період.

Представник відповідача письмових заперечень проти позову від 17.10.2011 року №34775/9/10-029 (а.с.1-6 т.2) зазначив, що позивач порушив порядок формування податкового кредиту з ПДВ, оскільки сума податкового кредиту з ПДВ сформовані по взаємовідносинах з контрагентом, який на час проведення перевірки не міг виконувати укладені ними договори поставки товарів, робіт (послуг), в зв’язку із чим, вказані угоди є нікчемними, а тому позивач не мав права відносити сплачені ним суми вартості цих товарів, робіт (послуг) та ПДВ у їх складі до валових витрат підприємства та формувати з цих сум податковий кредит у зазначених податкових періодах.

Однак, суд вважає, що оскаржене позивачем податкове повідомлення-рішення прийняте не у відповідності до вимог законодавства, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлючами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до приписів ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв’язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов’язків сторін за такими угодами.

Отже, висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи. Більше того, в висновках акта відповідач обмежився твердженнями про порушення позивачем тільки вимог ЦК України.

Неприпустимість таких підходів до проведення перевірок платників податків вже визнано ДПА України та доведено до відома нижче стоячих підрозділів листом №20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними».

Таким чином, враховуючи викладене, суд зазначає, що наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Відповідно до положень п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Відповідно до положень п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом приймаються до уваги надані представником позивача під час перевірки первинні документи бухгалтерського обліку, які підтверджують фактичне виконання умов договору постачання з ТОВ «АГРОДАР-ЮГ»: договір постачання сільськогосподарської сировини від 16.08.2010 року №74 (а.с.33-35 т.1), видаткові накладні на постачання яблука (а.с.36-114 т.1), товарно-транспортні накладні щодо переміщення сільськогосподарської сировина на адресу позивача (а.с.199-276 т.1), які підтверджують фактичне виконання умов договору постачання з ТОВ «АГРОДАР-ЮГ», податкові накладні (а.с.115-151 т.1), виписки банківської установи про проведення позивачем оплати вартості придбаних товарів, в тому числі ПДВ (а.с.152-176 т.1), протоколи досліджень якості придбаної сільськогосподарської сировини від постачальника (а.с.177-180 т.1).

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням цих фактів.

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових оскільки:

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі – Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов’язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.

При проведенні перевірки позивача податковим органом був зроблений висновок про нікчемність укладених позивачем угод з ТОВ «АГРОДАР-ЮГ», виходячи із взаємовідносин цього постачальника сільськогосподарської сировина з його контрагентом ПП «АГРОПРАЙД» за жовтень-грудень 2010 року на підставі акту перевірки ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва від 20.05.2011 року №670/23-420/35066877.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.11.2011 року по справі №2а-6926/11/1470 (а.с.8-11 т.2) визнані протиправними дії ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва щодо встановлення в акті перевірки від 20.05.2011 року №670/23-420/35066877 ознак нікчемності укладеної угоди ТОВ «АГРОДАР-ЮГ» з його контрагентом ПП «АГРОПРАЙД».

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2012 року (а.с.28-32 т.2) постанова суду першої інстанції залишена без змін, а тому, відповідно до положень ст.254 КАС України, вказане судове рішення набрало законної сили.

Відповідно до положень ч.1 ст.72 КАС України, суд застосовує вказані судові рішення до спірних правовідносин, якими встановлена протиправність дій ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва щодо включення до акту перевірки від 20.05.2011 року №670/23-420/35066877 даних про нікчемність укладеної угоди ТОВ «АГРОДАР-ЮГ» з його контрагентом ПП «АГРОПРАЙД».

Відповідно до положень ч.3 ст.70 КАС України суд не приймає до уваги письмові докази, отримані з порушенням закону.

Оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили встановлена протиправність дій податкового органу щодо включення до акту перевірки від 20.05.2011 року №670/23-420/35066877 певних даних, суд не може прийняти його до уваги, в якості обґрунтування висновку посадових осіб СДПІ, викладених в акті перевірки позивача №331/16-2/22480087/53 від 28.07.2011 року (а.с.13-30 т.1), дані про фіктивність правочину укладеного позивачем з ТОВ «АГРОДАР-ЮГ».

Інших доказів фіктивності договору постачання сільськогосподарської сировини від 16.08.2010 року №74 (а.с.33-35 т.1) представником відповідача надано не було.

Відтак, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що оскаржений акт суб’єкту владних повноважень з податку на додану вартість прийнятий на підставі помилкового висновку посадових осіб органу ДПС, що не відповідає положенням ч.2 ст.19 Конституції України та ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а тому, на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України, суд повинен позовні вимоги задовольнити повністю визнати протиправним та скасувати оскаржене податкове повідомлення-рішення.

Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі від 04.08.2011 року №0001121620.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови.

Суддя Єфіменко К.С.

.