Постанова № 28738044, 22.10.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

22 жовтня 2012 р. 15:19 Справа №2а-10729/12/0170/7

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Фурлетової Г.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

від позивача - представник за довіреністю ОСОБА_2

відповідач - не з'явився

Обставини справи: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 25 вересня 2012 року №0018111702.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за результатами виїзної планової перевірки дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства з 01.07.2010 року по 31.12.2010 року фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, відповідачем був складений акт від 30.07.2012 року №4194/17-1/НОМЕР_1, в якому зроблені необґрунтовані висновки про порушення позивачем податкового законодавства в ході здійснення господарської діяльності з придбання у Приватного підприємства «Елітград» товарних - матеріальних цінностей на загальну суму 114744,2грн. (без ПДВ). В результаті чого відповідачем встановлено завищення ПДВ на суму 19124,03грн. Позивач вказує на безпідставність доводів відповідача про вказане порушення внаслідок встановлення перевіркою нікчемності укладеного правочину, оскільки операції мали реальний характер. Позивач вважає, що прийняте на підставі такого акту податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином. Відповідач причини неявки не повідомив, письмові заперечення на позов не надіслав.

З урахуванням положень ч.4 ст. 128 КАС України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

30 липня 2012 року Державною Податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим ДПС за результатами планової виїзної перевірки на предмет дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, яка була проведена в період з 12.07.2012 року по 25.07.2012 року, був складений акт №4194/17-1/НОМЕР_1 «Про результати документальної виїзної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.07.2010 року по 31.12.2011 року» (а.с9-26).

У висновку акту перевірки відповідачем вказано, що встановлено порушення ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, здійснених СПД-ФО ОСОБА_1 із зазначеними в акті перевірки постачальниками, в результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. У зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Вищевикладене свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто такі угоди носять фіктивний характер і порушують: п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187, п.198.2 п.198.3 п.198.6 ст.198, п.201.4 п.201.5 п.201.6 п.201.7 ст.201 розділу V Податкового кодексу України та п.п. 7.4.1 п.7.4, п.п.7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на суму 19124,03 грн., у тому числі по періодах: вересень 2010 року 2174,80 грн., січень 2011 року 753,08 грн., лютий 2011 року 2168,20 грн., березень 2011 року 742,50 грн., квітень 2011 року 5385,80 грн., червень 2011 року 1813,50 грн., липень 2011 року 2771,40 грн., вересень 2011 року 740 грн., жовтень 2011 року 1203,25 грн., листопад 2011 року 1371,50 грн.».

На підставі акту перевірки 25 вересня 2012 року ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС було прийнято податкове-повідомлення рішення №0018111702 (а.с.27), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 19124,03грн. основного платежу та 2066,24грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

З акту перевірки вбачається, що висновку про вказані порушення відповідач дійшов внаслідок встановлення завищення податкового кредиту внаслідок проведення господарських операцій з придбання позивачем у ПП «Елітград» товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 114744,2 грн. (без ПДВ).

В акті перевірки відповідач посилається на дані акту перевірки від 25.06.2012 року №520/23-212/370/37077000, складеного ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Елітград», яким не було підтверджено реальних фінансових - господарських відносин з ФОП ОСОБА_1

В акті перевірки вказано, що у ФОП ОСОБА_1 встановлена відсутність трудових ресурсів, основних фондів, засобів для транспортування ТМЦ та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

На підставі таких фактів, відповідач вказав на виникнення між позивачем та його контрагентом податкових «ям», зазначив, що усі операцій з купівлі - продажу між позивачем та ПП «Елітград» не спричиняють реального настання правових наслідків. Позивач сформував податковий кредит з метою мінімізації податкових зобов'язань та ухилення від оподаткування. Відповідач в акті вказав на встановлення нікчемності правочину між позивачем та зазначеним контрагентом, посилаючись на норми Цивільного кодексу України, через те, що такий правочин порушує публічний порядок.

За таких обставин в акті перевірки відповідачем було вказано, що немає підстав, вважати, що товари задекларовані в податковій звітності є фактично отримані від контрагента - постачальника ПП «Елітград», тому податкові накладні виписані на адресу позивача вважаються недійсними.

У період, який перевірявся відповідачем, був чинний Закон України «Про податок на додану вартість».

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

З матеріалів справи вбачається, що між позивач мав господарські відносини з Приватним підприємством «Елітград» з придбання в останнього товару.

Приватне підприємство «Елітград» постачало позивачу електропобутові товари, в результаті постачання товарів Приватним підприємством «Елітград» виписувалися податкові накладні, рахунки - фактури та видаткові накладні.

Відповідно до залучених до матеріалів справи податкових накладних виписаних ПП «Елітград» (а.с.28-71), вбачається, що загальна сума ПДВ за ними відповідає сумі податкового кредиту, завищення якого встановлено відповідачем в акті перевірки, а саме 19124,03грн.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» № 996-XIV від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, встановлено такі вимоги до первинних документів:

Первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують і підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Згідно з наведеними законодавчими нормами, документальним підтвердженням понесених витрат є належно оформлені первинні документи: видаткові накладні постачальників (у разі придбання ТМЦ), акти прийому-передачі виконаних робіт або наданих послуг (у разі придбання робіт, послуг), або податкові накладні, виписані постачальником (підрядником, виконавцем), зареєстрованим як платник ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача підтверджується товарність операцій з ПП «Елітград», за період, що зазначений в акті з придбання товарів.

Актом перевірки не встановлено факту неотримання позивачем від контрагента податкових накладних на вказану суму ПДВ.

Слід відзначити, що матеріалами справи, у тому числі актом перевірки, не підтверджується, а з боку відповідача, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів порушень при оформленні податкових накладних та видаткових накладних виписаних контрагентом, у тому числі відсутності реєстрації контрагента позивача платником ПДВ на час їх виписки.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПК України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 1.4. ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

У пункті 4.1. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування.

Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст.7 вказаного Закону.

Так, відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.7.2.1 . п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Під час судового розгляду встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Відповідно, первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача оформлені з дотриманням законодавчих вимог до їх заповнення, і є належним підтвердженням права на податковий кредит в загальній сумі 19124,03грн.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Податковий кодекс України не ставлять право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Щодо викладених в акті перевірки обставин, на підставі яких відповідач зробив висновок про порушення позивачем норм податкового законодавства суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що контрагент позивача ПП «Елітград» на час здійснення господарських операцій був зареєстровані в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та зареєстрований як платники ПДВ. Відповідачем, в силу ч. 2 ст. 71 КАС України не надано належних доказів, які б спростували таки факти.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відносини між позивачем та контрагентом, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товару покупцю і отримання коштів за товар продавцем.

Посилання відповідача на відсутність належних умов для здійснення господарської діяльності, зокрема через відсутність достатніх трудових ресурсів, технічного персоналу, складських приміщень та іншого майна, транспортних засобів, не дають підстав робити висновки про те, що позивачу не поставлялися товари за укладеним договором, оскільки юридична особа не обмежена діючим законодавством щодо залучення додаткових працівників, підрядників, вибору засобу транспортування вантажу та інше, а перелічені факти не мають причинного зв'язку з укладенням та виконанням господарських договорів.

Необхідно також врахувати, що чинним законодавством позивач не зобов'язаний і не має права перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по операціях, правильність сплати ним податків, а також наміри контрагентів щодо здійснення діяльності.

Суд зазначає, що діючим законодавством на платника податку не покладений обов'язок здійснювати при отриманні податкових накладних, та включенні на їх підставі сум ПДВ до податкового кредиту, контроль за наданням контрагентами до органів ДПІ податкової звітності або таких фактів, як визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, наявність або відсутність включення контрагентами сум до своєї податкової звітності, а також контролю за фактичним перерахуванням сум податку до бюджету. Невиконання продавцем - платником своїх зобов'язань в частині не подачі податкової звітності або невірного відображення в ній показників, не є підставою для позбавлення покупця права на включення до складу податкового кредиту ПДВ, нарахованого (сплаченого) у зв'язку з придбанням послуг у платника податку на підставі належним чином оформленої податкової накладної, якщо покупець виконав всі передбачені законом умови і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Щодо доводів акту перевірки про безтоварність операції та відсутність її реального проведення, суд зазначає наступне.

Висновки акту відповідача, його мотивувальна частина щодо необґрунтованого включення до складу податкового кредиту сум ПДВ від вартості товарів, заснована на даних проведення перевірки стосовно діяльності контрагента позивача.

В акті перевірки відсутність фактичного постачання ТМЦ контрагентом позивача документально не доведена. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентом з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням або спростуванням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів.

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операцій, наявності підстав для формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання товарів в господарський діяльності позивача. Тобто таки фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань, визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Згідно з реєстраційними даними, видами господарської діяльності позивача визначено - оптова торгівля електропобутовими товарами.

Позивач за договором оренди №33/2010 від 31.12.2009р. та додатковими угодами, укладеним з ТзОВ «Югекокомсервіс» (а.с.153-156) орендує нежитлові приміщення, розташовані по вул. Кримська, 4, у м. Сімферополі, з яких приміщення площею 25,4 кв.м. - офісні приміщення та 73,6кв.м. складські приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що придбані позивачем товари у ПП «Елітград» реалізовувалися позивачем покупцям позивача. Такого висновку суд дійшов з вибіркового дослідження первинних документів позивача складених в результаті його господарської діяльності з покупцями.

Так, з номенклатури податкової накладної, виписаної ПП «Елітград» 17.01.2011р. (а.с.30) вбачається, що позивач придбав ряд товарів, серед яких: «кільце амортизаційне К3» у кількості 200 од. З податкової накладної виписаної позивачем КРП «ВП ВКГ м. Алушти» від 01.02.2011р. (а.с.75) вбачається, що позивач реалізував останньому товар: «кільце амортизаційне К3» у кількості 200 од.

З номенклатури податкової накладної, виписаної ПП «Елітград» 14.09.2010р. (а.с.28) вбачається, що позивач придбав ряд товарів, серед яких: «дріт ПВ - 3 2,5» у кількості 2000м. З податкової накладної виписаної позивачем ВАТ «Кримгазбуд» 14.09.2010р. (а.с.72) вбачається, що позивач реалізував останньому товар: «дріт ПВ - 3 2,5» у кількості 2000м.

З номенклатури податкової накладної, виписаної ПП «Елітград» 25.01.2011р. (а.с.32) вбачається, що позивач придбав ряд товарів, серед яких: «трансформатор току ТШ - 0,66 (0,5s) 600/5» у кількості 3 од. З податкової накладної виписаної позивачем ПП «Фырма Електрокомплект» 31.01.2011р. (а.с.78) вбачається, що позивач реалізував останньому товар: «трансформатор току ТШ - 0,66 (0,5s) 600/5» у кількості 3 од.

З номенклатури податкової накладної, виписаної ПП «Елітград» 25.01.2011р. (а.с.32) вбачається, що позивач придбав ряд товарів, серед яких: «трансформатор току ТШ - 0,66 (0,5s) 600/5» у кількості 3 од. З податкової накладної виписаної позивачем ПП «Фірма Електрокомплект» 31.01.2011р. (а.с.78) вбачається, що позивач реалізував останньому товар: «трансформатор току ТШ - 0,66 (0,5s) 600/5» у кількості 3 од.

З номенклатури податкової накладної, виписаної ПП «Елітград» 15.02.2011р. (а.с.38) вбачається, що позивач придбав ряд товарів, серед яких: «покажчик напруги Контакт - 55 Э» 2 од., «кліщі ізолюючі» 1 од., «рукавички д/е б/шовні» 4 пари, «боти д/е» 2 пари, «килимок д/е 50х50» 6 пар, «окуляри захисні» 3 од. З податкової накладної виписаної позивачем ТОВ «Кримавіамонтаж» 16.02.2011р. (а.с.93) вбачається, що позивач реалізував останньому товар: «покажчик напруги Контакт - 55 Э» 2 од., «кліщі ізолюючі» 1 од., «рукавички д/е б/шовні» 2 пари, «боти д/е» 1 пару, «килимок д/е 50х50» 5 пар, «окуляри захисні» 2 од. З податкової накладної виписаної позивачем ТОВ «Южний город» 21.02.2011р. (а.с.96) вбачається, що позивач реалізував останньому товар: «рукавички д/е б/шовні» 2 пари, «боти д/е» 1 пару, «килимок д/е 50х50» 1 пару, «окуляри захисні» 1 од.

З номенклатури податкової накладної, виписаної ПП «Елітград» 14.06.2011р. (а.с.54) вбачається, що позивач придбав: «щит обліку однофазний з OSP» 4 од. З податкової накладної виписаної позивачем ТОВ «Альфагазінвест» 14.06.2011р. (а.с.119) вбачається, що позивач реалізував останньому товар: «щит обліку 1 -ф, з автоматичним вимикачем OSP» у кількості 4 од.

Відповідачем не надано належних доказів на спростування вказаних обставин.

Встановлені фактичні дані свідчать, що товари, які були придбані позивачем у ПП «Елітград» в подальшому реалізовувалися позивачем покупцям, тобто використовувалися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, пов'язаної із торгівлею електроприладами. Вказане свідчить про реальність господарських операцій з придбання позивачем товарів у ПП «Елітград» та про їх фактичне отримання.

При проведенні перевірки відповідачем не оцінений та не взятий до уваги факт подальшого використання у власній господарській діяльності товарів, придбаних позивачем у контрагента, як це вбачається з матеріалів справи.

За таких обставин первинні документи створені в ході реальних операцій позивача та ПП «Елітград», підтверджують фактичне отримання та використання у господарській діяльності товарів та, в силу вказаних норм закону, є достатньою підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.

Викладені факти свідчать про необґрунтованість висновків акту перевірки та протиправність прийнятого на їх підставі податкового повідомлення - рішення, в зв'язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.

В судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанова складена в повному обсязі 26.10.2012р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 25 вересня 2012 року №0018111702.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 211,93грн. судового збору, шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.