Постанова № 28737892, 17.12.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

17 грудня 2012 р. 16:08 Справа №2а-13323/12/0170/7

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді -Маргарітова М.В., при секретарі Ходус Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експидиційне підприємство "Тариф"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

за участю:

від позивача - представник Куциков М.Б.

від відповідача - представник Мирошниченко К.С.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно - експедиційне підприємство «Тариф» звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 16.11.2012р. №0010002204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 314728грн. та штрафних санкцій на суму 76938грн. та від 16.11.2012р. №0009992204, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 204710грн. та застосовані штрафні санкції на суму 51177,5грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення є неправомірними, оскільки прийняті на підставі необґрунтованих висновків відповідача зроблених в акті перевірки про порушення норм податкового законодавства, яким, в результаті встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій позивачем з контрагентами та було встановлено порушення позивачем норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість.

Позивач вважає, що таки висновки були включені відповідачем до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагентів послуг, дані висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими. Позивач зазначає, що операції з контрагентами, в результаті яких ним було сформовано податковий кредит з ПДВ та матеріальні витрати мали реальний характер.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач заперечує щодо позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні, вважає, що висновки проведеної перевірки є обґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення - рішення є законними і не підлягають скасуванню, правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях (т.3 а.с. 226-228), яка ґрунтується на даних акту перевірки ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 05.10.2012р. №6991/22-1/32319196, на підставі якого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби було проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно - експедиційне підприємство «Тариф», за результатом якої був складений акт від 05.10.2012 року №6991/22-1/32319196 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТЕП «Тариф» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ БВП «Строитель - Плюс», ПП «Комманд», ПП «Ротонда - Торг» за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р. (липень - грудень 2009р., січень - жовтень 2010р., липень, вересень 2011р., лютий 2012р.) (далі - акт перевірки) (т.1 а.с.16-45).

За результатами перевірки, на підставі акту перевірки, відповідачем були прийняти податкові - повідомлення рішення: від 16.11.2012р. №0010002204, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 314728грн. основного платежу та штрафних санкцій на суму 76938грн. (т.1 а.с.14) та від 16.11.2012р. №0009992204, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 204710грн. основного платежу та застосовані штрафні санкції на суму 51177,5грн.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У висновках акту перевірки вказано на встановлення перевіркою порушення п.5.1 ст.5, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.185, 14.1.191 ст.14, п.п. 138.1.1 п.138.1 ст. 138, п.138.2 ст.138, п.п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 314728грн., а також встановлено порушення п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, 7.4.2, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.п. 187.1 а п.187.1 ст. 187, п.201.1 ст. 201, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 253132грн.

Висновки акту перевірки ґрунтуються на встановленні у її ході фактів відсутності реального здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ БВП «Строитель - Плюс», ПП «Комманд», ПП «Ротонда - Торг» з придбання товарів та послуг, на підставі чого відповідачем вказано на відсутність підстав для формування матеріальних витрат та податкового кредиту з ПДВ.

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України (далі ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

У період, що перевірявся були також чинними Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР та Закон України "Про податок на додану вартість"3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", (в редакції, яка діяла на час проведення перевірки позивача), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Статтею 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно до п.п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового Кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений у ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" .

Так, відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. "а", "б", п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був сформований податковий кредит з ПДВ та матеріальні витрати за результатом отримання ним транспортно - експедиційних послуг від зазначених вище контрагентів.

Між позивачем та контрагентами були укладені договори транспортного експедирування.

На підтвердження виконання договорів позивачем були надані акти приймання - здачі робіт (послуг), виписані контрагентами податкові накладні, накладні та квитанції про приймання вантажу.

Виходячи з вказаних вище положень ПК України, Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», фактично ці документи та отримані податкові накладні свідчать про виникнення у платника податку можливості для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та матеріальних витрат.

Поряд з цим суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Виходячи з аналізу норм вказаних законів суд зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податкового кредиту, а також оподаткування доходів, отриманих юридичною особою та матеріальних витрат мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та матеріальних витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суд, внаслідок дослідження обставин реальності виконання умов укладених між позивачем та контрагентами договорів та складених на їх виконання документів, дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарської операції, виходячи з наступного.

З положень договорів про транспортно - експедиційне обслуговування вбачається, що ТОВ «Тариф» є замовником транспортно - експедиційних послуг, надання яких здійснюється виконавцями (вказаними вище контрагентами).

З предмету договорів вбачається, що виконавці беруть на себе обов'язок надати замовнику транспортно - експедиційні послуги, що пов'язані з завантаженням (відвантаженням), сертифікацією, митним оформленням та відправкою (отриманням) зернових, масляничних та інших вантажів, з усіх станцій (на всі станції) Укрзализниці, вказаних замовником.

Між сторонами до договорів транспортного експедирування укладалися додаткові угоди, які встановлювали обсяг замовлених послуг та їх вартість.

Статтею 929 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Надані позивачем акти виконаних робіт містять посилання на те, що виконавцем були надані транспортно - експедиційні послуги з перевезення відповідного вантажу, з зазначенням договору, назву залізничних станцій та вказано вартість послуг.

В наданих податкових накладних у номенклатурі постачання послуг вказано - транспортно - експедиційні послуги.

Враховуючи зміст транспортно - експедиційних послуг, суд, в результаті дослідження та оцінки зазначених документів дійшов висновку, що з цих документів неможливо достовірно встановити наявність фактичного надання позивачу послуг контрагентами з транспортного експедирування.

Як вбачається з положень ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Поряд з цим суду не надано відповідних транспортних документів, які б свідчили про надання контрагентами послуги експедитора.

Надані позивачем документи - квитанції про приймання вантажу та транспортні накладні не містять інформації про те, що вказані вище контрагенти надавали транспортно-експедиторські послуги з перевезення вантажів на замовлення позивача.

Крім того слід відзначити, що відправником у цих документах зазначений позивач - ТОВ «ТЭП «Тариф».

Позивачем, згідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, в обґрунтування позовних вимог та доведення обставин реальності виконання господарської операції не надані суду належні докази реальності виконання господарських операцій.

У ході розгляду справи, судом, з метою повного та всебічного з'ясування обставин було вказано позивачу на необхідність надання належних доказів реального надання послуг транспортного експедирування.

Позивач пояснив, що всі необхідні документи суду вже надані і додаткових документів немає.

Як було вказано вище, відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений у документах. Господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні наслідки для платника податку шляхом формування ним податкового кредиту (зобов'язання). Тому господарська операція, яка фактично не відбулась спрямована лише на формування платником податкового кредиту та матеріальних витрат у зв'язку із відображенням її змісту у документах.

За таких підстав, матеріали справи свідчать про те, що позивач не отримував послуги від вказаних контрагентів, що вказує на відсутність реальності здійснення господарської операції та, з урахуванням викладеного вище, про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту та матеріальних витрат.

Приймаючи рішення суд зазначає, що обставини, досліджені при розгляді справи, не вивчалися відповідачем у такому обсязі при проведенні перевірки та складанні акту, але повинні бути враховані судом, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, навіть при відсутності дослідження ДПІ відповідних документів та обставин, суд не позбавлений за власною ініціативою, на підставі ч. 2 ст. 69 КАС України, збирати та досліджувати докази, необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач, через відсутність фактичного здійснення господарської операції, не мав права на формування податкового кредиту з ПДВ та матеріальних витрат.

Посилання позивача на факти порушення при призначенні відповідачем перевірки, не можуть бути єдиною підставою для скасування податкових повідомлень - рішень прийнятих на підставі обґрунтовано встановленого порушення податкового законодавства.

В даному випадку суд виходить з того, що на час розгляду справи не надано належних доказів скасування або визнання протиправним наказу відповідача, на підставі якого була призначена перевірка і який, згідно до норм ПК України, є підставою для проведення такої перевірки відповідачем.

За таких підстав висновки відповідача про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» є обґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення - рішення не є протиправними та не підлягають скасуванню.

Таким чином позов не підлягає задоволенню.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 24.12.2012р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.