Постанова № 28732907, 18.01.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 16» січня 2013 р. Справа № 5023/4123/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А.,

суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Ісаєвій А.Ю.,

за участю представників сторін:

кредитора - представник Солдатенко А.М. за довіреністю № 01-62юр/7131 від 17.09.2012 р.,

боржника - представник Смуригін О.О. за довіреністю від 07.11.2012 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Акціонерної компанії «Харківобленерго», м.Харків, (вх. № 3731Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2012 у справі № 5023/4123/12,

за позовом - Акціонерної компанії «Харківобленерго», м. Харків,

до Публічного акціонерного товариства «Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського», м. Харків,

про стягнення 128 515,34 грн.-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.11.2012 року (суддя Макаренко О.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського» на користь АК «Харківобленерго» 3% річних в сумі 1 276,47 грн., 3 178,41 грн. пені та 2 570, 31 грн. судового збору.

В частині стягнення заборгованості за електричну енергію в сумі 50000,00 грн. провадження у справі припинено. В решті позовних вимог відмовлено.

АК «Харківобленерго», не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду, звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд частково скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2012 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги компанії на суму 70 882,00 грн. задовольнити, з яких: електрична енергія (тарифна складова) - 59 068,37 грн. та ПДВ на електричну енергію у розмірі 20% - 11 813,63 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

Апелянт вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, а саме, статті 6,526,601,602 ЦК України, ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику», п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 755 від 05.05.2000 р., п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою КМУ від 19.07.2000 р. № 1136, та процесуального права, а саме, статті 4-2 ГПК України.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що він виконав зобов'язання по договору про постачання електричної енергії № 0243 від 14.03.2005 р. у повному обсязі, але відповідач по справі своєчасно не розрахувався з позивачем. Тому у відповідача утворився борг по товарній продукції (електричній енергії). Також у відповідача є заборгованість з податку на додану вартість на товарну продукцію. Ця заборгованість визнана відповідачем. Однак, на думку апелянта, суд неправомірно дійшов висновку, що вищезгадане зобов'язання по оплаті використаної електричної енергії можливо припинити зарахуванням зустрічних однорідних вимог, тобто в інший спосіб ніж перерахуванням коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку.

Окрім того, посилання суду на абз. 3 пункту 6 Постанови КМУ від 05.05.2000р. № 755, щодо випадків розрахунків за куповану на оптовому ринку електричну енергію шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог апелянт вважає безпідставним. На його думку, дана норма є виключенням та застосовується до постачальника електричної енергії, який був власником проданої ним оптовому ринку електроенергії для використання її на власні потреби. АК «Харківобленерго» є постачальником електричної енергії, а відповідач по справі є споживачем, а не власником електроенергії та не продає будь-яку електроенергію оптовому ринку. За таких обставин, сторони по справі не можуть бути суб'єктами відносин, що врегульовані абз. 3 п.6 постанови КМУ від 05.05.2000 р. № 755. Дані правовідносини щодо розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію врегульовані ч. 1 ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику». Натомість правовідносини щодо розрахунків за електроенергію, придбану споживачами в енергопостачальників, врегульовані ч. 2 ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику», яка прямо визначає спосіб розрахунку за таку електроенергію виключно внесенням плати на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника у повноваженому банку. Пункт 1 чинного Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію встановлює, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

У вересні 2012 року до господарського суду Харківської області звернулась Акціонерна компанія «Харківобленерго» з позовом до ПАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського», в якому просила стягнути з відповідача на свою користь 120 882,05 грн. - вартість електричної енергії (де 100 735,04 грн. - тарифна складова та 20 147,01 грн. -ПДВ 20%); заборгованість по пені в сумі 6 356,82 грн., 3% річних в сумі 1 276,47 грн.(а.с. 4-6 т.1).

18.10.2012 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що станом на 05.10.2012 року ним відповідно до приписів статті 601 ЦК України та статті 203 ГПК України направлено позивачеві заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних зустрічних вимог ( а.с. 95 т. 1).

24.10.2012 року відповідач звернувся до господарського суду з клопотанням, в якому зазначив, що між позивачем та ним, окрім договору про постачання електричної енергії № 0243 від 14.03.2005 року, також укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 4/30/05 від 30.05.2008 року, за яким АК «Харківобленерго» заборгувала ПАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського» 194 630,30 грн. На цій підставі відповідач направив на адресу позивача заяву про припинення зобов'язання відповідача щодо сплати заборгованості з електричної енергії в сумі 128 515,34 грн. за договором про постачання електричної енергії № 0243 від 14.03.2005 року зарахуванням зустрічних однорідних вимог, які виникли з договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 4/30/05 від 30.05.2008 року, в порядку статті 601 ЦК України (а.с. 106 т. 1).

25.10.2012 року позивач звернувся до суду з заявою, в якій просив в частині заборгованості за електричну енергію в сумі 50 000,00 грн. провадження у даній справі припинити. Також, просив стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за електричну енергію в розмірі 70 882,00 грн. та суму пені в розмірі 6 356,82 грн., трьох відсотків річних в розмірі 1 276,47 грн., посилаючись на те, що заборгованість за електричну енергію була частково погашена платіжним дорученням № 681 від 15.10.2012 року ( а.с. 124 т.1).

29.10.2012 року відповідач звернувся до суду з клопотанням, в якому просив зменшити загальну суму штрафних санкцій на 90% ( а.с. 131 т.1).

12.11.2012 року представник відповідача надав до господарського суду заяву про залучення до матеріалів справи заяви про припинення зобов'язання зарахуванням вих. № 31-10/12 від 31.10.2012 року, в якій відповідач просить припинити зобов'язання відповідача щодо сплати заборгованості з електричної енергії в сумі 70 882,00 грн. по договору про постачання електричної енергії № 0243 від 14.03.2005 року, зарахуванням частини боргу АК «Харківобленерго» по договору № 4/30/05 про спільне використання технологічних мереж від 30.05.2008 року в сумі 70 882,05 грн.(а.с. 140-141 т.1).

12.11.2012 року постановлено оскаржуване судове рішення. При цьому, частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, між сторонами існує наявність однорідних грошових вимог на суму 70 882,00 грн. та відсутня заборона для здійснення їх зарахування на підставі статті 601 ЦК України.

Повторно переглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи № 5023/4123/12, колегія суддів встановила наступне.

14.03.2015 року між АК «Харківобленерго» (постачальник) та ЗАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського», перейменованого на ПАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського» (споживач) укладено договір № 051466 про постачання електричної енергії, пролонгований відповідно до п.9.11 на 2012 рік (а.с. 47-59 т.1).

Відповідно до умов зазначеного договору позивач узяв на себе зобов'язання постачати електричну енергію відповідачу, а відповідач - оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до нього, що є його невід*ємними частинами.

Згідно до приписів Закону України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 року № 575/97-ВР та «Правил користування електричною енергією», затверджених Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 року, договір про постачання електричної енергії є основним документом та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Зокрема укладання договору № 0243 означає, що між АК «Харківобленерго» та відповідачем досягнуто згоди з усіх його умов.

Пунктом 7 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Пунктом 2.1.1 договору, сторони домовились, що позивач зобов'язується постачати електричну енергію в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 договору, з урахуванням розділів 6,7 договору, відповідно до додатку № 1 до договору та додатку № 2 до договору.

Пунктом 2.2.5 договору встановлено, що відповідач зобов'язаний своєчасно оплачувати позивачеві вартість спожитої електричної енергії та інші нарахування.

Згідно з пунктом 5 додатку № 2 до договору остаточний розрахунок відповідача за електроенергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі рахунку, який виставляється позивачем на основі даних про фактичне споживання електричної енергії. Відповідно до пункту 5 додатку № 2 до договору відповідач повинен отримати рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений протягом 5 операційних днів з дня його отримання.

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пунктом 10.2 «Правил користування електричною енергією» оплата обсягу спожитої електричної енергії є обов'язком відповідача як споживача електричної енергії.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано в апеляційному суді, позивач, поставивши відповідачу електричну енергію, виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі. Але відповідач свої договірні зобов'язання не виконав, внаслідок чого станом на 04.09.2012 року у нього утворилась заборгованість з електричної енергії за період з травня по серпень 2012 року в сумі 120 882,05 грн. ( де тарифна складова - 100 735,04 грн. та ПДВ 20% - 20 147,01 грн.). Ця заборгованість визнана відповідачем.

В ході розгляду даної справи відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача частину заборгованості з електричної енергії в сумі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 681 від 15.10.2012 року (а.с. 125 т.1).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про припинення провадження у справі в цій частині на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки відсутній предмет спору.

Таким чином, з урахуванням здійснених оплат борг відповідача складає 70 882,00 грн. - заборгованість за електричну енергію за період з червня по серпень 2012 року (де 59 068,37 грн. - тарифна складова та 11 813,63 грн. - ПДВ 20%); 6 356,82 грн. - пеня за період травень-серпень 2012 року; 1 276,47 грн. - три відсотка річних за період травень-серпень 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами, крім договору про постачання електричної енергії № 0243 від 14.03.2005 року, укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 4/30/05 від 30.05.2008 року, за яким станом на момент розгляду даної справи АК «Харківобленерго» заборгувала ПАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського» 194 630,30 грн. Рахунок - накладна № 963/963 від 25.09.2012 року щодо сплати заборгованості за використання технологічних електричних мереж в період січень-серпень 2012 року, пред*явлений боржнику до сплати 27.09.2012 року, не сплачений АК «Харківобленерго» до наступного часу. Строк виконання зобов'язань АК «Харківобленерго» за договором від № 4/30/05 настав 08.10.2012 року ( пункт 7.6 договору, а.с. 121-123 т.1).

Одночасно, ПАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського» на виконання зобов'язань за договором постачання електричної енергії від 14.03.2005 року №0243 заборгував АК «Харківобленерго» 70 882,05 грн. - заборгованість за поставлену електроенергію в травні - серпні 2012 року. Строк виконання зобов'язань ПАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського» за договором постачання електричної енергії № 0243 від 14.03.2005 року настав 04.09.2012 року.

Як зазначено вище, відповідач 05.10.2012 року надіслав на адресу позивача заяву про припинення його зобов'язання щодо сплати заборгованості з електричної енергії в сумі 128 515,34 грн. за договором про постачання електричної енергії № 0243 від 14.03.2005 року зарахуванням зустрічних однорідних вимог, які виникли з договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 4/30/05 від 30.05.2008 року.

16.10.2012 позивач листом № 02-36/7906 (а.с. 99 т.1) повідомив відповідача про неможливість припинення зобов'язань шляхом зарахування однорідних вимог, посилаючись на те, що інформація щодо заборгованості АК «Харківобленерго» перед ПАТ «Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського» в сумі 194 630,30 грн. за договором № 4/30/05 про спільне використання технологічних мереж від 30.05.2008 року не підтверджується через її відсутність в обліку, будь-які первинні документи, які підтверджують виконання робіт та їх вартість за зазначеним договором до АК «Харківобленерго» не надходили. Позивач також зазначив, що Законом України «Про електроенергетику» передбачений чіткий порядок здійснення розрахунків за електричну енергію і звернення стягнення за зобов'язанням на рахунки зі спеціальним режимом використання забороняється.

31.10.2012 року відповідач на адресу АК «Харківобленерго» надіслав заяву про припинення зобов'язання зарахування (вих. № 31-10/12), в якій просив з урахуванням сплати заборгованості у сумі 50 000,00 грн. позивачу платіжним дорученням № 681 від 15.10.2012 року припинити зобов'язання відповідача щодо сплати заборгованості з електричної енергії в сумі 70 882,00 грн. по договору про постачання електричної енергії № 0243 від 14.03.2005 року внаслідок зарахування частини боргу АК «Харківобленерго» по договору № 4/30/05 про спільне використання технологічних мереж від 30.05.2008 року в сумі 70 882,05 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вищезгадане зобов'язання по оплаті використаної електричної енергії можливо припинити зарахуванням зустрічних однорідних вимог, тобто в інший спосіб ніж перерахуванням коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку.

При цьому, суд вказав, що Законом України «Про електроенергетику» врегульовано порядок здійснення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію, проте, в Законі відсутні будь-які положення щодо заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Абзацом 3 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення державного підприємства «Енергоринок» № 755 від 05.05.2000 р., зокрема, передбачено випадки розрахунків за куповану на оптовому ринку електричну енергію шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з законодавством.

Однак, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд помилково дійшов такого висновку про те, що зобов'язання по оплаті використаної електричної енергії можливо припинити зарахуванням зустрічних однорідних вимог, тобто в інший спосіб ніж перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку.

Згідно статті 601 Цивільного кодексу України припинення господарських зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог здійснюється за заявою однієї із сторін.

Пунктом 5 частини 1 статті 602 ЦКУ визначено, що зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається, зокрема, у інших випадках, встановлених договором або законом.

У даному випадку таким законом є частина 2 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику».

Закон України від 22.06.2000 р. № 1821 «Про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» та постанова Кабінету Міністрів України від 19.07.2000 № 1136 «Про врегулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України», якою на виконання закону затверджено Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію» встановило механізм руху і розподілу коштів між учасниками оптового ринку електроенергії.

Так, відповідно до приписів частини 2 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» в чинній редакції, споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної діяльності на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку.

Статтею 1 вказаного Закону зазначено, що поточні рахунки призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів.

Як видно з матеріалів справи, в даному випадку, відповідач є споживачем електричної енергії, а АК «Харківобленерго» - енергопостачальником, який має поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Тобто відносини сторін щодо оплати спожитої електричної енергії врегульовані даною нормою закону, а саме статтею 15-1 Закону України «Про електроенергетику». Припис закону щодо внесення плати за спожиту електричну енергію виключено на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника виключає будь-які інші способи погашення такої заборгованості.

Пунктом 3.1 рішення Конституційного суду України № 3-рп/2002 від 12.02.2002 р. зазначено, що припис статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» щодо внесення споживачами плати за продану їм електроенергію виключно на розподільчий рахунок постачальника в уповноваженому банку не суперечить частині четвертій статті 13 та частині першій статті 41 Конституції України.

Положення частини 2 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» відображено в нормативних актах Кабінету Міністрів України, які прийняті на його підставі та обов'язкові для виконання відповідно до статті 117 Конституції України є обов'язковими до виконання.

Пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2000 року № 755 передбачає, що розрахунки за електричну енергію, придбану на оптовому ринку, та за спожиту електричну енергію проводяться виключно в грошовій формі.

Отже, колегія суддів вважає, що посилання місцевого господарського суду на абзац 3 пункту 6 вказаної постанови щодо випадків розрахунків за куповану на оптовому ринку електричну енергію шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, безпідставне.

Дана норма є виключенням та застосовується до постачальника електричної енергії, який був власником проданої ним оптовому ринку електроенергії для використання її на власні потреби. АК «Харківобленерго» є постачальником електричної енергії, а відповідач по справі є споживачем, а не власником електроенергії та не продає будь-яку електроенергію оптовому ринку. За таких обставин сторони по справі не можуть бути суб*єктами відносин, що врегульовані абз. 3 п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2000 року № 755.

Посилання господарського суду на те, що застосування до спірних правовідносин абзацу 3 пункту 6 постанови КМУ «Про утворення державного підприємства «Енергоринок» № 755 від 05.05.2000 року співпадає з правовою позицією Вищого господарського суду України у справі № 26/387 від 13.06.2012 року, яка полягає в тому, що Законом України «Про електроенергетику»врегульовано порядок здійснення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію, проте, в Законі відсутні будь-які положення щодо заборони припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки у вказаній справі сторонами були члени оптового ринку електричної енергії і ці правовідносини щодо розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію України та спожиту електричну енергію врегульовані частиною 1 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику».

Натомість правовідносини щодо розрахунків за електроенергію, придбану споживачами у енергопостачальників, врегульовані частиною 2 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», яка прямо визначає спосіб розрахунку за таку електроенергію виключно внесенням плати на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. Правовідносини щодо розрахунків за електроенергію, придбану споживачами в енергопостачальників, мають місце у даному випадку, де відповідач є споживачем, а позивач енергопостачальником.

Пункт 1 чинного Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2000 року № 1136 встановлює, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу) відкритий в уповноваженому банку.

Також, зарахування зустрічних однорідних вимог за спірним договором не відповідає умовам укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії.

Так, порядком розрахунків, а саме, п.п. 4.1 п.4 додатку № 2 до договору про постачання електричної енергії, зазначено що оплата вартості електроенергії та підвищена плата за споживання електричної енергії понад договірну величину здійснюється на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання постачальника.

Тобто, умовами діючого договору, які є обов'язковими для сторін, передбачена оплата спожитої електричної енергії на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, що не допускає проведення розрахунків у будь-яких інших формах ніж грошові, зокрема заліком зустрічних вимог.

Таким чином, законом - частиною 2 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» та договором - п. 4.1 п.4 додатку, в даному випадку зарахування однорідних зустрічних вимог не допускається.

З огляду на наведені обставини справи та норми права, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність між сторонами однорідних грошових вимог на суму 70 882,00 грн. та відсутність законодавчих обмежень для здійснення їх зарахування на підставі статті 601 Цивільного кодексу України є небґрунтованим, у зв'язку з чим рішення господарського суду в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача заборгованість за електричну енергію у сумі 70 882,00 грн. (з яких 59068,37 грн. - тарифна складова та 11 813,63 грн. - ПДВ 20%) підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким вказана сума боргу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь 3% річних в сумі 1 276,47 грн. та 6 356,82 грн . пені колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а також те, що відповідач належним чином не виконав свої грошові зобов'язання по договору № 051466 від 14.03.2012 року про постачання електричної енергії, колегія суддів, перевіривши розрахунок суми річних, погоджується з висновком попереднього суду про стягнення з відповідача 1 276,47 грн., нарахованих за період травень-серпень 2012 року.

Згідно з пунктом 4.2.1 договору та пункту 6 додатку № 2 до договору у разі несвоєчасної оплати відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочений день, яка згідно розрахунку позивача складає 6 356,82 грн. за період травень-серпень 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач просив зменшити розмір пені на 90%, посилаючись на падіння обсягів продажу виробленої продукції та великим податковим навантаженням, в тому числі з оплати податку на землю. На підтвердження важкого фінансового стану надав звіт про фінансові результати за 9 місяців 2012 року (а.с. 132 т.1).

В силу ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право господарського суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання передбачено і п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, при вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50%, місцевий господарський суд виходив з того, що основною причиною невиконання зобов'язань відповідача по договору є його важкий фінансовий стан, внаслідок чого він не мав змоги вчасно розрахуватися з позивачем, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь пені у розмірі 3 178,41 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржуване судове рішення в цій частині, погоджується з таким висновком місцевого суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2012 року по справі № 5023/4123/12 винесено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, відповідно до п. п.1 та 4 ч.1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.2 ч.1 ст. 103, п.1 та п.4 ч.1 ст.104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерної компанії «Харківобленерго» задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2012 року по справі №5023/4123/12 скасувати частково.

Частину другу резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського» ( адреса : м.Харків, пр. Московський, 118, код ЄДРПОУ 00232779, р/р 26006300573 в АТ Банк «Меркурій» у м. Харкові, МФО 351663) заборгованість за електричну енергію у сумі 70 882,00 грн. ( з яких 59068,37 грн. - тарифна складова та 11 813,63 грн. - ПДВ 20%) на користь Акціонерної компанії «Харківобленерго» на п/р 260323012307 в філії ХОУ ВАТ ДОБУ, МФО 351823, код 00131954; 3% річних в сумі 1 276,47 грн., пені у сумі 3 178,41 грн. та судовий збір у сумі 2506,74 грн. за подання позовної заяви на користь Акціонерної компанії «Харківобленерго» на п/р 26003010050912 АТ «Банк Золоті Ворота», МФО 351931, код 00131954.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2012 року у справі № 5023/4123/12 залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського» ( адреса : м.Харків, пр. Московський, 118, код ЄДРПОУ 00232779, р/р 26006300573 в АТ Банк «Меркурій» у м. Харкові, МФО 351663) на користь Акціонерної компанії «Харківобленерго» на п/р 26003010050912 АТ «Банк Золоті Ворота», МФО 351931, код 00131954 судовий збір у сумі 1285,20 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 18.01.2013 року.

Головуючий суддя Пуль О.А.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Хачатрян В.С.