Ухвала суду № 28731185, 12.12.2012, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 712/22592/12

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2012 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ «Родовід Банк»в особі Закарпатського регіонального управління ПАТ «Родовід Банк», третя особа -Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним,-

встановив:

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ПАТ «Родовід Банк»в особі Закарпатського регіонального управління ПАТ «Родовід Банк», третя особа -Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним.

Зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху оскільки подана з порушенням вимог ст. 119 ЦПК України, а саме: заява повинна містити найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.

У відповідності до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Керуючись ч.1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 року за №1023-Х11 регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У відповідності до вищезазначеного закону термін договір вживається в такому значенні, а саме договір -це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.

Крім того, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»за №5 від 12 квітня 1996 року в п.2 вказав, що роз'яснити судам, що Закон поширюється на зазначені в ньому відносини, які виникли після введення його в дію. До правовідносин, які виникли до введення Закону в дію, він застосовується лише щодо тих прав і обов'язків, які виникли вже після введення його в дію.

Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Як зазначено позивачами спір між сторонами виник із договору кредиту згідно з яким позичальнику надано кредит в іноземній валюті в сумі 145000 долларів США.

Таким чином вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 року за №1023-Х11 встановлюють загальні підстави відповідальності за порушення прав споживачів. Але враховуючи всі ці обставини, які виникли між сторонами і також те, що між ними укладено кредитний договір № 220306/8 від 22 березня 2006 року то дані відносини відносяться насамперед до договірних відносин, при вирішенні яких повинна застосовуватися глава 16 ЦК України, а не Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 року за №1023-Х11.

Згідно п.23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів»споживчий кредит -кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції, згідно п.2 ст.11 перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений. Із змісту договору № 11121896000 220306/8 від 22 березня 2006 року та наданих суду матеріалів між сторонами не було вказана мета, а також що кошти отримуються для побутових потреб відповідно до вимог п.23 ст.1 та п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», отже даний кредитний договір не може бути визнаний споживчим кредитом і тому дія Закону «Про захист прав споживачів»не поширюється на вище вказані відносини. Крім того Закон України «Про захист прав споживачів»передбачає реалізацію захисту прав споживача шляхом розірвання договору та стягнення шкоди. Вимоги які заявлені позивачами стосуються визнання договорів кредитного та іпотеки недійсними на суму понад 145000 доларів США.

Згідно п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»№ 5 від 12.04.96р заява по захист прав споживача має повністю відповідати вимогам ЦПК України щодо форми й змісту позовної заяви, зокрема, містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилось; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги з відповідними розрахунками і обґрунтуваннями, по докази, що підтверджують позов.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов»язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов»язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форма його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. А у разі ненадання зазначеної інформації суб»єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього закону.

Із позову також вбачається, що позивачем ставиться питання про визнання вказаних договорів недійсними на підставі норм Цивільного кодексу України, посилаючись на неправомірність, несправедливість умов кредитного договору в частині права банка підвищувати в односторонньому порядку процентну ставку та умов повернення кредиту, невідповідність його нормам законодавства України, що підлягає уточненню, оскільки вбачаються правовідносини договірного характеру.

Так, позивачу необхідно було вказати які саме права споживача порушені ПАТ «Родовід Банк», яку інформацію, яку б мали надати не надали позивачу при укладанні кредитного договору, вимоги позову привести у відповідність до норм ЗУ «Про захист прав споживачів», уточнити обґрунтування та вимоги, які випливають із договірних правовідносин.

Крім того, слід звернути увагу, що до матеріалів справи не було надано документ, що посвідчує особу, яка подає процесуальний документ (копію паспорту позивача, представника).

Враховуючи вищевикладене слід звернути увагу позивача на те, що відповідно до ст.1 Закону України «Про судовий збір»від 08.07.2011 року, який набрав чинності з 1 листопада 2011 року (далі - Закон), судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Згідно ч.1 ст. 4 Закону, судовий збір справляється у розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ч.3 ст. 6 Закон України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до п. 3.7 ст. 4 зазначеного закону розмір судового збору за подання до суду позовної заяви немайного характеру складає 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, за подання до суду позовної заяви майнового характеру складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати. Також слід зазначити, що кожна позовна вимога має бути оплачена судовим збором окремо.

Реквізитами для сплати судового збору за подачу позовної заяви є отримувач коштів ГУДКСУ у м.Ужгород , МФО 812016 , код ЄДРПОУ 38015610 , банк отримувача ГУДКСУ в Закарпатській області, р/р №31216206700002 , код бюджетної класифікації 22030001, призначення платежу: судовий збір, код ЄДРПОУ 26529130 (суду, де розглядається справа).

Дослідивши матеріали справи приходжу до переконання, що без зазначення наведених вище обставин, вирішити питання про відкриття провадження у справі неможливо, вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви з подачею її до суду в новій редакції з врахуванням вимог ст. 119 ЦПК України.

Відповідно до ст.121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Роз'яснити, що в разі усунення недоліків у зазначений строк заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачу.

Керуючись ст. 119, ст. 121 ЦПК України, суддя,-

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ПАТ «Родовід Банк»в особі Закарпатського регіонального управління ПАТ «Родовід Банк», третя особа -Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору та договору іпотеки недійсним - залишити без руху.

Повідомити заявника про необхідність виправити зазначені недоліки заяви до 26 грудня 2012 року, але не більше п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Роз'яснити, що інакше заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош