Постанова № 28729217, 17.01.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2013 р.Справа № 5017/1680/2012 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів Савицького Я.Ф., Лавренюк О.Т.

(склад колегії визначено згідно розпорядження № 986 від 10.12.2012 року „Про заміну судді у складі колегії")

при секретарі судового засідання Будному О.В.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 17.01.2013 року:

від позивача: Буяклу Н.Я., за довіреністю;

від відповідача: Семененко В.Г., за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „ДІАМАНТ"

на рішення господарського суду Одеської області від 17.10.2012 року

по справі № 5017/1680/2012

за позовом: Приватного підприємства „ДІАМАНТ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Ізмаїлпассервіс"

про спонукання до укладення договору

В судовому засіданні 17 січня 2013 року згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2012 року Приватне підприємство „ДІАМАНТ" (далі - позивач, ПП „ДІАМАНТ") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ізмаїлпассервіс" (далі - відповідач, ТОВ „Ізмаїлпассервіс") про спонукання до укладання договору.

Позов обґрунтований положеннями ст. ст. 179, 181 ГК України, ст. 32 Закону України „Про автомобільний транспорт" та мотивований наявністю заперечень ТОВ „Ізмаїлпассервіс" щодо окремих умов договору про надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням та прибуттям пасажирів на автобусних маршрутах загального користування з автостанцій та автостанції ТОВ „Ізмаїлпассервіс" № 8/12 від 24.04.2012 року, проект якого було надіслано на адресу відповідача.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.10.2012 року по справі № 5017/1680/2012 (суддя Власова С.Г.) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано положеннями ст. ст. 20, 179, 181, 184, 187 ГК України, ст. ст. 16, 638, 642, 646 ЦК України, ст. ст. 32, 36 Закону України „Про автомобільний транспорт" та мотивовано тим, що спірні умови, викладені в проекті договору № 8/12 в редакції позивача, суперечать вимогам спеціальних норм права, що регулюють сферу надання послуг перевезення пасажирів автомобільним транспортом. Суд також вказав про не врегулювання сторонами істотних умов договору та невірно обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав та інтересів.

Не погодившись з рішенням суду, ПП „ДІАМАНТ" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вказує, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому рішення суду від 17.10.2012 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

В апеляційній скарзі скаржник наполягає на тому, що суд дійшов до хибного висновку про суперечність умов проекту договору № 8/12 в редакції позивача вимогам чинного законодавства України, оскільки виходячи з положень ст. 179 ГК України сторони мають право відступати від умов, визначених примірною формою договору про надання послуг автостанцією перевізникові, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 30.11.2010 року № 860.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ „Ізмаїлпассервіс" вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги з залишенням оскаржуваного рішення без змін, оскільки воно прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків суду, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 18.04.2012 року між Одеською обласною державною адміністрацією та ПП „ДІАМАНТ" укладено договір № 40/12 про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті (маршрутах) загального користування.

24.04.2012 року позивач надіслав на адресу відповідача проект договору № 8/12 про надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням та прибуттям пасажирів на автобусних маршрутах загального користування з автостанцій та автостанції ТОВ „Ізмаїлпассервіс", на що отримав відповідь ТОВ „Ізмаїлпассервіс" від 15.05.2012 року зі складеним протоколом розбіжностей.

Як зазначає позивач, отримавши протокол розбіжностей до договору № 8/12 від 24.04.2012 року та розглянувши його, ПП „ДІАМАНТ" включило до договору прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, позивач передав до суду шляхом пред'явлення відповідного позову.

Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України „Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Відповідно до части 1, 2, 4, 5, 7 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Дослідивши зміст протоколу розбіжностей до договору № 8/12 від 24.04.2012 року про надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням та прибуттям пасажирів на автобусних маршрутах загального користування з автостанцій та автостанції ТОВ „Ізмаїлпассервіс", колегія суддів відмічає, що відповідач виклав свої заперечення щодо окремих умов договору. Так, ТОВ „Ізмаїлпассервіс" не погодилось в цілому з редакцією пунктів 1.1, 2.3, 2.13, 5.2, 5.3, 5.4, 5.5; просило доповнити пункти 3.12, 3.13, 3.14, 3.15, 4.1, 5.7, 5.8, 5.9, 5.10 змістом, викладеним у протоколі розбіжностей; вказало про виключення з договору № 8/12 від 24.04.2012 року п. 2.16, 4.3, 6.5 та про доповнення договору розділом 9 „Додатки до договору" , в зв'язку з чим розділ 9 „Юридичні адреси сторін" слід вважати розділом 10.

Зі змісту позовної заяви ПП „ДІАМАНТ" та доданого до неї проекту договору № 8/12 від 24.04.2012 року вбачається, що позивач вважає врегульованими розбіжності щодо пунктів 2.16, 4.3, які ПП „ДІАМАНТ" виключило з договору, а також щодо включення до договору розділу 9 в редакції відповідача. Щодо інших розбіжностей, як вказує позивач, існує переддоговірний спір, який підлягає вирішенню судом відповідно до ст. 181 ГК України.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши зміст позовної заяви ПП „ДІАМАНТ", колегія суддів відмічає, що вона містить в собі посилання на незгоду позивача з відповідним обґрунтуванням щодо запропонованої відповідачем редакції пункту 2.3 договору, пунктів 5.2, 5.3, 5.4, 5.5 договору; доповнення пунктів 5.7, 5.8, 5.9, 5.10 договору змістом, викладеним відповідачем в протоколі розбіжностей та доповнення договору пунктами 3.12, 3.13, 3.14, 3.15, 4.4.

З проекту договору № 8/12 від 24.04.2012 року, про укладання якого в редакції позивача заявлено позов, вбачається, що відповідно до п. 2.3 договору „Перевізник" (позивач) самостійно здійснює продаж квитків. У протоколі розбіжностей п. 2.3 відповідачем запропоновано викласти в редакції: „здійснювати продаж квитків через водія Перевізника після закриття квитково - касової відомості".

Стаття 32 Закону України „Про автомобільний транспорт" встановлює, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором. Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів. Власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

Згідно ч. 2 ст. 36 Закону України „Про автомобільний транспорт" до обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, належать, зокрема, продаж квитків.

Згідно пункту 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. N 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. N 1184), перевізник укладає з автостанцією договір про надання послуг автостанцією, яким визначаються перелік та обсяги послуг, їх вартість і порядок проведення розрахунків. Примірну форму договору затверджує Мінінфраструктури.

Згідно пункту 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. N 176 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. N 1184), перевізники відповідно до укладених договорів здійснюють продаж квитків через автостанції, агентства з продажу квитків та/або самостійно. Примірну форму договору про продаж квитків затверджує Мінінфраструктури. Продаж квитків може здійснюватися водієм автобусу в разі відсутності у населеному пункті автостанції або агентства з продажу квитків, а також після закриття квитково-касової відомості на автостанції.

Відповідно до пункту 4.4. Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 27.09.2010 N 700, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2010 р. N 1068/18363 Власник зобов'язаний перераховувати перевізникові сумарну вартість проїзду за реалізовані через каси автостанцій квитки та вартість перевезення багажу (за вирахуванням плати за обов'язкові послуги) у строк, передбачений договором між ними, але не пізніше п'яти банківських днів з дня відправлення відповідного рейсу.

Враховуючи вищевикладене, позивач не довів відповідними доказами правомірність викладення умов пункту 2.3 договору в редакції, запропонованій позивачем та не спростував нормами законодавства свої заперечення щодо доповнення розділу № 3 „Права та обов'язки „Автостанції" пунктами 3.12, 3.13, що стосуються реалізації квитків безпосередньо відповідачем.

Як вже вказувалось, позивач також не погоджується з запропонованою відповідачем у протоколі розбіжностей редакцією пунктів 5.2, 5.3, 5.4, 5.5 договору.

Згідно проекту договору № 8/12 від 24.04.2012 року в редакції позивача умови пунктів 5.2, 5.3, 5.4, 5.5 наступні: „5.2. За кожен випадок зриву рейсу, крім тих, що передбачені в розділі „Додаткові умови", перевізник сплачує автостанції штраф у розмірі одного неоподаткованого мінімуму на міжміських маршрутах.

5.3. За забруднення території автостанції (автовокзалу) при прибиранні та митті автобусу перевізник сплачує в касу автостанції штраф у розмірі одного неоподаткованого мінімуму за кожен випадок окремо.

5.4. За невиконання чи неналежне виконання умов п. 2.5 договору перевізник сплачує штраф у розмірі одного неоподаткованого мінімуму.

5.5. За прослідування автобусу по маршруту без заїзду на автостанцію, передбачену розкладом руху, перевізник сплачує штраф у розмірі одного неоподаткованого мінімуму."

Згідно з протоколом розбіжностей до договору № 8/12 від 24.04.2012 року ТОВ „Ізмаїлпассервіс" запропонувало наступні редакції пунктів 5.2, 5.3, 5.4, 5.5: „п. 5.2. За кожен випадок зриву рейсу, крім тих, що передбачені в розділі „Додаткові умови", перевізник сплачує автостанції штраф у розмірі: у приміському сполученні - 50 грн.; у міжміському сполученні - 70 грн.

5.3. За забруднення території автостанції (автовокзалу) паливо-мастильними матеріалами та при прибиранні чи митті автобусу, перевізник сплачує автостанції штраф у розмірі 100 гривень, за кожен випадок окремо.

5.4. За невиконання чи неналежне виконання умов п. 2.5 договору, перевізник сплачує штраф у розмірі 50 грн. за кожний випадок окремо. У разі постійного порушення водієм перевізника встановлених правил та безпеки руху на автостанціях (автовокзалі), автостанція має право звернутися до перевізника з вимогою про відстрочення водія від пасажирських перевезень.

5.5. За прослідування автобусу без заїзду на автостанцію, передбачену розкладом руху, перевізник сплачує штраф у розмірі 50 грн."

Згідно пункту 4.1 Порядку регулювання діяльності автостанцій, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 27.09.2010 N 700, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2010 р. N 1068/18363 встановлено, що вартість обов'язкових послуг, що надаються автостанцією перевізникові (далі - вартість послуг), визначається у відсотках від загальної суми вартості за тарифом від реалізованих через каси автостанцій власника квитків та вартості перевезення багажу на автобуси відповідного перевізника (С).

Колегія суддів відмічає, що позивач наполягаючи на укладенні пунктів 5.2, 5.3, 5.4, 5.5 договору № 8/12 від 24.04.2012 року в редакції, вказаній в проекті договору, не врахував вимоги п. 4.1 Порядку регулювання діяльності автостанцій та не надав суду економічного обґрунтування.

Щодо інших неврегульованих між сторонами умов договору № 8/12 від 24.04.2012 року, то колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів правового обґрунтування позивачем своєї незгоди з редакцією відповідача (пункт 1.1, доповнення договору пунктами 3.12-3.15, 4.4, 5.7-5.10; виключення пункту 6.5 договору).

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги є недоведеними, і місцевий господарський суд правомірно відмовив позивачу в позові.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 17.10.2012 року по справі № 5017/1680/2012 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст складено та підписано 22.01.2013 року

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: Я.Ф. Савицький

Суддя: О.Т. Лавренюк