Постанова № 28722076, 15.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 січня 2013 року № 2а-11178/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Патратій О.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ред Булл Україна»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової службипро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.10.2008 року №0006892304/0, №0006902304/0, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Ред Булл Україна» (далі - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.10.2008 року №0006892304/0 та №0006902304/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2009 року у задоволенні позову відмовлено повністю (том І а.с.190-198).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду від 23 березня 2009 року скасовано, прийняте нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі (том ІІ а.с. 180-182).

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 12 липня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том ІІ а.с. 214-218).

Як вбачається з ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2012 року, підставою для скасування вищевказаних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд є необхідність дослідження та надання належної правової оцінки рекламним та маркетинговим послугам, які надавалися позивачу та використання таких послуг у його господарській діяльності. Крім того, судом касаційної інстанції було наголошено на необхідності дослідження права власності на товар, стосовно якого надавалися зазначені послуги та видані у зв'язку з цим акти виконаних робіт. У вказаній ухвалі Вищого адміністративного суду України вказується про потребу дати оцінку доводам відповідача стосовно того, що результатами наданих послуг фактично користуються покупці товару - ТОВ «Ян Дженерал Продактс Україна» та ВАТ «САН Інбев Україна», які є контрагентами ТОВ «Ред Булл Україна».

Також суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що основні засоби для цілей амортизації в податковому обліку платника податків повинні використовуватися у господарській діяльності такого платника податків, направленій на отримання доходу від використання зазначених основних засобів.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи. Тому вказані вище висновки суду касаційної інстанції враховуються судом під час вирішення даної справи.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи перереєстровано, присвоєно їм новий номер - №2а-11178/12/2670. В порядку, визначеному статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали адміністративної справи передано на розгляд судді Патратій О.В.

Ухвалою від 20 серпня 2012 року дана справа була прийнята до провадження суддею Патратій О.В. та призначена до судового розгляду.

Враховуючи вибуття первинного відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва - зі спірних правовідносин, судом на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 02.10.2008 р. №0006892304/0 та №0006902304/0 є протиправними, оскільки їх винесено всупереч вимог чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, на підставі невірних висновків податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 09.07.2006 р. по 31.03.2008 р., а, отже, без достатніх правових підстав.

Позивач вказував на те, що він правомірно, відповідно до вимог Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» сформував податковий кредит з ПДВ та відніс до складу валових, витрати, понесені у зв'язку із придбанням рекламних та маркетингових послуг, отриманих від ТОВ «Таргет Груп» згідно договору від 31.10.2006 р. №8500. Як вказував позивач, податковий кредит було сформовано ним на підставі належно оформлених податкових накладних, отриманих від наведеного контрагента, а витрати, пов'язані із виконанням укладеного договору, підтверджуються відповідними документами та понесені у зв'язку зі здійсненням позивачем своєї господарської діяльності.

Також, позивач зазначив, що ним було нараховано амортизаційні відрахування на основні фонди (холодильні камери), передані в оренду ВАТ «Сан Інтербрю Україна» за договором від 03.01.2007 р. №1 у відповідності до приписів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому вказані амортизаційні відрахування правомірно віднесено на зменшення скоригованого валового прибутку. Як вказує позивач факт використання зазначених основних фондів у його господарській діяльності з метою отримання доходу підтверджується умовами договору оренди 03.01.2007 р. №1, яким передбачено обов'язок сплати орендарем орендної плати. На переконання позивача, невиконання орендарем своїх майнових зобов'язань, на момент проведення перевірки, не дає права відповідачу стверджувати, що ТОВ «Ред Булл Україна» у правовідносинах з ВАТ «Сан Інтербрю Україна» діяло без мети отримання доходу. Крім того, позивач, звертав увагу на те, що призначенням холодильних камер, переданих в оренду, є зберігання, продаж та просування в торгівельних точках на ринку України напоїв Red Bull Energy Drink та Red Bull Sugarfree Drink, дистриб'ютором яких він є.

В судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було виявлено факт віднесення позивачем до складу валових витрат вартість отриманих від ТОВ «Таргет Груп» рекламних та маркетингових послуг, які не пов'язані, на його думку, з веденням господарської діяльності позивача, оскільки право власності на товари, щодо яких надавалися дані послуги вже перейшло до його контрагентів й тому саме вони використовують корисний ефект від таких послуг у власній господарській діяльності.

Крім того, відповідач посилався на неправомірне віднесення позивачем на зменшення скоригованого валового прибутку амортизаційних відрахувань основних фондів за IV квартал 2007 року на суму 3 074 104 грн., що були передані в оренду ВАТ «САН Інтербрю» за договором 03.01.2007 р. №1, оскільки позивачем було здійснено амортизацію основних фондів, які не використовувалися у його господарській діяльності - дохід від здачі їх в оренду не відображався та не нараховувався в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ «Ред Булл Україна».

З огляду на вищевикладене відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

В судове засідання 28 листопада 2012 року представник відповідача не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений завчасно й належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неявку в судове засідання представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС, відсутність потреби заслухати свідків чи експертів, суд вирішив розглянути адміністративну справу №2а-11178/12/2670 в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ред Булл Україна» зареєстроване в якості юридичної особи на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А 01 № 453062, державна реєстрація проведена 06.07.2006 р. Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією (том І, а.с. 170), включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 34487631 (том І, а.с. 169), перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС, є платником податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва провела виїзну планову документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Ред Булл Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09.07.2006 р. по 31.03.2008 р., за результатами якої було складено акт перевірки від 19.09.2008 р. №2428/2304/34487631.

Перевіркою встановлене порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 №283/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 1 874 775 грн., в т.ч. по періодах: за IV квартал 2006 року. на суму 493 749,00 грн., за І квартал 2007 року на суму 175 000,00 грн., за ІІ квартал 2007 року на суму 175 000,00 грн., за ІІІ квартал 2007 року на суму 262 500,00 грн., за IV квартал 2007 року на суму 768 526,00 грн.; та порушення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, в результаті чого занижено податок на додану вартість в січні 2007 року на суму 3 640,00 грн., в липні 2007 року на суму 70 000,00 грн.

02 жовтня 2008 року, на підставі вказаного акту перевірки, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва, було прийнято податкові повідомлення - рішення:

- № 0006892304/0, яким позивачу було нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 3 569 596,00 грн., з яких 1 874 775,00 грн. - основного платежу та 1 694 821,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0006902304/0, яким позивачу було нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 110 460,00 грн., з яких 73 640,00 грн. - основного платежу та 36 820,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (том І, а.с. 49, 50).

Зміст порушень пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 №283/97-ВР, за висновками Акту перевірки, полягає в тому, що позивачем було неправомірно, на думку відповідача, віднесено до складу валових витрат вартість рекламних та маркетингових послуг, наданих на підставі договору від 31 жовтня 2006 року №8500, укладеного ТОВ «Ред Булл Україна» з ТОВ «Таргет Груп», так як дані послуги не використовувалися у господарській діяльності позивача.

Такий висновок відповідача ґрунтується на тому, що право власності на товар, стосовно якого ці послуги надавалися, перейшло до покупців товару - ТОВ «Ян Дженерал Продактс Україна» та ВАТ «Сан Інбев Україна».

Як зазначено в Акті перевірки, до перевірки не надано документів, які б свідчили про здійснення позивачем роздрібного продажу продукції, отже послуги по здійсненню просування і організації роздрібного та гуртового продажу продукції не пов'язані із веденням господарської діяльності ТОВ «Ред Булл Україна».

З огляду на відсутність факту подальшого використання таких послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку на додану вартість, відповідач дійшов висновку про безпідставне формування ТОВ «Ред Булл Україна» податкового кредиту у розмірі 420 000,00 грн. за наслідками таких операцій.

В свою чергу позивач вказував на помилковість висновків податкового органу, зазначаючи, що договір про надання рекламних та маркетингових послуг від 31 жовтня 2006 року №8500, був укладений з метою просування товарів під торговою маркою «Red Bull Energy Drink», оскільки їх оптова реалізація на постійній основі є основним видом діяльності позивача, а ліцензійними угодами з компанією «Red Bull GmbH» (Австрія) - виробником відповідних товарів й одночасно засновником ТОВ «Ред Булл Україна» позивачу надано право на використання торгових знаків при наданні товарів і послуг, пов'язаних з дистрибуцією та рекламою торговою марки «Red Bull Energy Drink». Тому позивач стверджував, що витрати, пов'язані з отриманням рекламних та маркетингових послуг по договору від 31.10.2006 р. №8500, є наслідком користування ТОВ «Ред Булл Україна» торговою маркою «Red Bull Energy Drink» в межах України при оптовій торгівлі, наданні послуг, пов'язаних з дистрибуцією та рекламою енергетичних напоїв «Red Bull Energy Drink», а не поставки продукції ТОВ «Ян Дженерал Продактс Україна» та ВАТ «Сан Інбев Україна» на виконання договорів купівлі-продажу.

Крім того, відповідач вказує на порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Ред Булл Україна» вимог пункту 1.32 статті 1, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки позивачем було здійснено амортизацію основних фондів - холодильників, холодильних вітрин, холодильних шаф, тощо - які не використовувалися в його господарській діяльності, про що свідчить факт неотримання доходу від здачі їх в оренду.

Дане порушення, за висновками податкового органу, не вплинуло на формування податкового кредиту по податку на додану вартість.

Не погоджуючись з позицією податкового органу в даній частині позивач зазначив, що передання основних фондів в оренду було здійснено з метою отримання ТОВ «Ред Булл Україна» доходу у вигляді орендної плати та продажу продукції під торговою маркою «Red Bull Energy Drink». Позивач вважає, що реальний факт одержання доходу від передачі основних фондів в оренду не є визначальним для наявності права на здійснення амортизації, в даному випадку визначальним є призначення таких матеріальних цінностей для використання у його господарській діяльності.

Вивчивши матеріали справи та проаналізувавши спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

Щодо віднесення позивачем до складу валових витрат вартості рекламних та маркетингових послуг, отриманих від ТОВ "Таргет Груп", суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Ред Булл Україна» було засновано компанією «Red Bull GmbH» (Австрія). Відповідно до статуту позивача предметом його діяльності є використання торгової марки «Red Bull» та оптова й роздрібна реалізація товарів із зазначеною маркою (том І, а.с. 116-130).

Перевіркою встановлено, що фактично основним видом діяльності ТОВ «Ред Булл» у періоді, що перевірявся, є здійснення операцій з оптової торгівлі енергетичними напоями торгової марки «Red Bull».

Право використання торгової марки «Red Bull» було передано позивачу його засновником на підставі Ліцензійних угод від 20.10.2006 р. та 02.01.2007 р. Зокрема, пунктом 2.1 Ліцензійних угод від 20.10.2006 р. та від 02.01.2007 р. передбачено, що ліцензіат (ТОВ «Ред Булл Україна») має право на використання торгових знаків при наданні товарів та послуг, пов'язаних з дистрибуцією та рекламою торгової марки «Red Bull Energy Drink» на території України. Пунктом 4.2. вказаних Ліцензійних угод встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Ред Булл Україна» зобов'язано на підтвердження користування торговою маркою «Red Bull Energy Drink» надавати ліцензіару («Red Bull GmbH») рахунки-фактури продажу контрактних продуктів, рекламної продукції на торгових точках та наданих контрактних послуг.

Також, як вбачається з матеріалів справи, між Компанією «Red Bull GmbH» (Австрія) - виробником товару під торговою маркою «Red Bull Energy Drink»- та ТОВ «Ред Булл Україна» було укладено Договір поставки №1 від 26.10.2006 р. (том IX, а.с. 23-28). Згідно умов даного договору Постачальник («Red Bull GmbH») зобов'язаний поставляти Покупцю (ТОВ «Ред Булл Україна») напої під торговою маркою «Red Bull Energy Drink», а також інші енергетичні напої відповідно до потреб Покупця протягом строку дії даного Договору (пункт 1.1.). Даний договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2011 року (пункт 9.1.).

Ввезення на митну територію України обумовленої Договором продукції - енергетичних напоїв «Red Bull Energy Drink» підтверджується наявними в матеріалах справи вантажними митними деклараціями (том ІІ, а.с. 53-60).

Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що ТОВ «Ред Булл Україна» протягом періоду з 01.10.2006 р. по 31.03.2008 р., який перевірявся, здійснювало реалізацію продукції під торговою маркою «Red Bull Energy Drink» ТОВ «Ян Дженерал Продактс Україна» та ВАТ «САН Інбер Україна».

Так, між позивачем (як дистриб'ютором продукції Red Bull Energy Drink в межах України) і ТОВ «Ян Дженерал Продактс Україна» було укладено Договір від 10.11.2006 р. №1П та Додаткову угоду від 20.12.2006 р. (том І, а.с.62-70). Відповідно до умов даного договору ТОВ «Ян Дженерал Продактс Україна» зобов'язано купити продукти у ТОВ «Ред Булл Україна» та перепродати всі продукти ТОВ «Сан Інтербрю Україна» або іншій компанії, визначеній ТОВ «Ред Булл Україна» (пункт 1). ТОВ «Ян Дженерал Продактс Україна» може змінити ціну перепродажу на іншу ціну лише після отримання від Ред Булла попередньої письмової згоди на нову ціну (пункт 4.1.)

Також між ТОВ «Ред Булл Україна» (Продавець) та ТОВ «Ян Дженерал Продактс Україна» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу від 16.11.2007 р. та Додаткову угоду від 18.11.2007 р. (том І, а.с. 76-79). Згідно умов цього договору Продавець зобов'язується передавати Покупцю у власність, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплачувати вартість енергетичного напою під торговою маркою «Red Bull», виробленого компанією «Red Bull GmbH» (Австрія), розфасований в жерстяні банки, в кількості, в строки та на умовах даного Договору та Додатках до нього.

Датою купівлі-продажу товару є дата приймання товару Покупцем на складі, вказана у накладній. Моментом переходу до Покупця права, власності на товар, проданий за даним Договором є підписання представником Покупця накладної на складі Продавця п. 2.7 Договору).

Крім того, 01 березня 2008 року між ТОВ «Ред Булл Україна» та ТОВ «СанІнбев Україна» було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивач (Продавець) зобов'язується передати ТОВ «СанІнбев Україна» (Покупець) у власність енергетичний напій під торговою маркою «Red Bull», виробленого компанією «Red Bull GmbH» (Австрія), розфасований в жерстяні банки ємністю 250 ml та 355 ml, а Покупець зобов'язується приймати та сплачувати вартість товару, в кількості, в строки та на умовах цього Договору (пункт 1.1.).

Згідно п. 2.9 цього Договору датою купівлі-продажу Товару є дата приймання товару Покупцем на Складі, вказана у товарно-транспортній накладній. Моментом переходу до Покупця права власності на товар є підписання представником Покупця товарно-транспортної накладної на Складі Продавця за умови поставки ЕХW - Калинівка, або Покупця за умов поставки DDU - Чернігів.

Факт передачі позивачем товарів (енергетичних напоїв «Red Bull») ТОВ «СанІнбев Україна» підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (том ІІ, а.с. 148- 157).

Перевіркою встановлено та не заперечується відповідачем (стор. 16-18 акту перевірки), що при здійсненні оптових поставок своєї продукції, підприємство здійснювало маркетингові заходи, які відносить до господарської діяльності, пов'язаної з продажем енергетичних напоїв «Red Bull».

Так, між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Таргет Груп» було укладено Договір про надання послуг від 31.10.2006 р. №8500 (том І, а.с. 51-61).

Згідно умов даного договору Виконавець (товариство з обмеженою відповідальністю «Таргет Груп») зобов'язувалось надати Замовнику (товариству з обмеженою відповідальністю «Ред Булл Україна») послуги по здійсненню просування і організації роздрібного та гуртового продажу продукції Замовника в категорії товарів: енергетичних напоїв, а також з надання консультацій з вищенаведених питань (пункт 1.1.).

Виконавець надає послуги щодо просування і організації продажу продукції, зазначеної в п.1.1. даного Договору на території України (пункт 1.2.).

Як передбачено пунктом 1.3. Договору, послуги по здійсненню просування і організації роздрібного та оптового продажу продукції Замовника здійснюється шляхом:

- розміщення продукції на полицях в роздрібних торгівельних точках;

- складання та надання Замовнику звітів в узгодженій формі;

- розміщення рекламно-інформаційних матеріалів в місцях продажу продукції;

- проведення щотижневого моніторингу роздрібних цін на продукцію Замовника і конкурентів;

- зосередження зусиль на досягненні попередньо узгодженого рівня дистрибуції продукції в торгівельних точках, що обслуговуються, який може змінюватись в залежності від ринкової ситуації.

Відповідно до пункту 3.2. вказаного договору факт надання Виконавцем послуг та прийняття їх Замовником оформляється актом прийому-передачі наданих послуг. Згідно з пунктом 4.1. зазначеного договору загальна вартість послуг, що надаються Виконавцем за цим договором, становить 6 000 000 грн., у тому числі ПДВ - 1 200 000 грн.

На підставі вказаного Договору ТОВ «Таргет Груп» було надано позивачу послуги по здійсненню просування і організації роздрібного та гуртового продажу продукції (енергетичних напоїв), що підтверджується актами прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2006 р., 29.12.2006 р., 31.01.2007 р., 28.02.2007 р., 31.03.2007 р., 28.04.2007 р., 31.05.2007 р., 26.06.2007 р., 23.07.2007 р., 31.08.2007 р., 28.09.2007 р., 31.10.2007 р. (том V, а.с.162-172), №97 від 30.11.2007 р., №105 від 29.12.2007 р. Зі змісту вказаних актів вбачається, що виконавцем були надані наступні послуги: розміщення продукції на полицях в роздрібних торгівельних точках; складання та надання Замовнику звітів в узгодженій формі; розміщення рекламно-інформаційних матеріалів в місцях продажу продукції; проведення щотижневого моніторингу роздрібних цін на продукцію Замовника і конкурентів. У вказаних актах прийому-передачі наданих послуг зазначається, що результати оброблені і оформлені у вигляді звіту.

На підтвердження виконання зазначених договорів та використання отриманих послуг в господарській діяльності товариством було надано суду звіти, складені ТОВ «Таргет Груп»:

- звіт про проведення рекламної акції 16+8 за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2007 р. (том ІІІ, а.с.206-250; том IV, а.с.1-154);

- звіт про проведення рекламної акції 16+8 за період з 01.04.2007 р. по 30.06.2007 р. (том IV а.с.155-250; том V, а.с.1-147);

- звіт про виконані роботи з кон'юнктурного аналізу ринку енергетичних напоїв згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500 в січні 2007 року (том V, а.с. 173-211);

- звіт про виконані роботи з кон'юнктурного аналізу ринку енергетичних напоїв згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500 в лютому 2007 року (том V, а.с. 212-250);

- звіт про виконані роботи з кон'юнктурного аналізу ринку енергетичних напоїв згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500 в березні 2007 року (том VI, а.с. 1-35);

- звіт про виконані роботи з кон'юнктурного аналізу ринку енергетичних напоїв згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500 в квітні 2007 року (том VI, а.с. 36-73);

- звіт про виконані роботи з кон'юнктурного аналізу ринку енергетичних напоїв згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500 в травні 2007 року (том VI, а.с. 74-111);

- звіт про виконані роботи з кон'юнктурного аналізу ринку енергетичних напоїв згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500 в червні 2007 року (том VI, а.с. 112-156);

- звіт про виконані роботи з кон'юнктурного аналізу ринку енергетичних напоїв згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500 в липні 2007 року (том VI, а.с. 158-195);

- звіт про виконані роботи з кон'юнктурного аналізу ринку енергетичних напоїв згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500 в серпні 2007 року (том VI, а.с. 196-236);

- звіт про виконані роботи з кон'юнктурного аналізу ринку енергетичних напоїв згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500 в вересні 2007 року (том VI, а.с. 237-250, том VII, а.с. 1-28);

- звіт про виконані роботи з кон'юнктурного аналізу ринку енергетичних напоїв згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500 в жовтні 2007 року (том VII, а.с. 29-68);

- звіт про виконані роботи з кон'юнктурного аналізу ринку енергетичних напоїв згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500 в листопаді 2007 року (том VII, а.с. 69-110);

- звіт про виконані роботи з кон'юнктурного аналізу ринку енергетичних напоїв згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500 в грудні 2007 року (том VII, а.с. 111-150);

- звіт про розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів за січень 2007 року згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500, який був складений 23.01.2007 р. (том VII, а.с. 152-171);

- звіт про розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів за лютий 2007 року згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500, який був складений 23.02.2007 р. (том VII, а.с. 172-189);

- звіт про розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів за березень 2007 року згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500, який був складений 23.03.2007 р. (том VII, а.с. 190-204);

- звіт про розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів за квітень 2007 року згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500, який був складений 23.03.2007 р. (том VII, а.с. 205-219);

- звіт про розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів за травень 2007 року згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500, який був складений 23.03.2007 р. (том VII, а.с. 220-237);

- звіт про розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів за червень 2007 року згідно з договором від 31.10.2006 р. №8500, який був складений 23.03.2007 р. (том VII, а.с. 238-250);

За результатами надання вказаних вище послуг ТОВ «Таргет Груп» було виписано на користь позивача податкові накладні на загальну суму 2 520 000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 420 000,00 грн., а саме:

№35 від 02.11.2006 р. на суму 200 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 33 333,33 грн.;

№36 від 10.11.2006 р. на суму 390 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 65 000,00 грн.;

№38 від 27.11.2006 р. на суму 900 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 150 000,00 грн.;

№39 від 15.12.2006 р. на суму 880 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 146 666,67 грн.;

№17 від 23.01.2007 р. на суму 420 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 70 000,00 грн.;

від 26.02.2007 р. на суму 420 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 70 000,00 грн.;

№9 від 26.03.2007 р. на суму 420 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 70 000,00 грн.;

від 25.04.2007 р. на суму 420 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 70 000,00 грн.;

№26 від 25.05.2007 р. на суму 420 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 70 000,00 грн.;

від 26.06.2007 р. на суму 420 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 70 000,00 грн.;

№32 від 23.07.2007 р. на суму 420 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 70 000,00 грн.;

від 23.08.2007 р. на суму 420 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 70 000,00 грн.;

№37 від 20.09.2007 р. на суму 420 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 70 000,00 грн.;

від 19.10.2007 р. на суму 420 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 70 000,00 грн.; (том І, а.с.110-115)

№57 від 22.11.2007 р. на суму 420 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 70 000,00 грн.;

№64 від 13.12.2007 р. на суму 410 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 68 333,33 грн.

Всього за період, що перевірявся, на виконання умов Договору від 31.10.2006 р. №8500 позивач отримав послуги від товариства з обмеженою відповідальністю «Таргет Груп» по здійсненню просування і організації роздрібного та гуртового продажу продукції на загальну суму 4 424 999,00 грн., що були віднесені ним до складу валових витрат за IV квартал 2006 року - 2007 рік, в тому числі по періодах: за IV квартал 2006 року - 1 974 999,00 грн.; за І квартал 2007 року - 700 000,00 грн.; за ІІ квартал 2007 року - 700 000,00 грн.; за ІІІ квартал 2007 року - 1 050 000,00 грн.

Оплата позивачем отриманих від ТОВ «Таргет Груп» рекламних та маркетингових послуг підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Сума ПДВ у розмірі 420 000,00 грн. була включена позивачем до складу податкового кредиту за січень, травень, липень, серпень, жовтень 2007 року.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, який визначав правила оподаткування підприємствами свого прибутку та, зокрема, включення витрат до валових, був Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334/94-ВР) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону № 334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначене положення пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР повинно тлумачитися у системному зв'язку із пунктом 1.32 статті 1 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, зі змісту викладених положень законодавства випливає, що до складу валових витрат відносяться ті витрати, які здійснені платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, що повинна бути направлена на отримання доходу.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Пунктом 5.3 ст. 5 Закону зазначені випадки, коли витрати не відносяться до складу валових витрат. У вказаному пункті відсутні випадки про заборону включення до складу валових витрат вартості придбаних послуг позивачем.

Як встановлено у підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

При цьому, пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Однак, суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює вимоги та не дає роз'яснення, що для віднесення до валових витрат передпродажні послуги мають надаватися стосовно товарів, що є власністю платника податку.

Так, пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року N 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за N 27/4248, передбачено, що витрати на збут включають і, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг). Метою маркетингової діяльності є формування, створення попиту на продукцію або ж створення умов для появи такого попиту. Щодо мерчендайзингу, то основною його функцією є сприяння поширення товарів, що може відбуватися за допомогою оптимального планування розміщення й позиціювання товарів на основі психологічних особливостей покупців і використання факторів регулювання уваги людини на продукцію, що реалізовується в торговельних закладах.

Таким чином, результат таких послуг не має матеріального виразу та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг. У цьому полягає відмінність договірних зобов'язань з надання таких послуг від зобов'язань за договором підряду, де об'єктом договору є результат діяльності виконавця, тобто матеріальний об'єкт.

Відповідно до пп. 4.4.1 Закону № 334/94-ВР, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків платників податку або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податку, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податку. З огляду на зазначене вище, застосування положень зазначеного Закону щодо віднесення витрат платників податку з просування продукції, що реалізується в роздрібних мережах, може бути визнано таким, що відповідає визначенню конфлікту інтересів.

Крім того, згідно п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР додаткових обмежень, щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі не дозволяється.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, фактичні обставини даної справи, та висновки Ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 липня 2012 року, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Як встановлено судом, ТОВ «Ред Булл Україна» було засновано компанією «Red Bull GmbH» (Австрія) - виробником товару під торговою маркою «Red Bull Energy Drink», спеціально для здійснення дистриб'юції та реклами торгового напою під торговою маркою «Red Bull» на території всієї України, що підтверджується статутом позивача.

Особливістю реалізації позивачем товарів є те, що він не має власної торгівельної мережі, тому продаж товарів під торговою маркою «Red Bull» на території України здійснюється через мережу більш дрібних дистриб'юторів, таких як ТОВ «Ян Дженерал Продактс Україна» та ТОВ «СанІнбев Україна». Реалізація товару безпосередньо споживачам продукції здійснюється на підставі угод, укладених дрібнішими дистриб'юторами з третіми особами.

Як було встановлено відповідачем та не оспорюється сторонами, ТОВ «Ред Булл Україна» в період, що перевірявся здійснював тільки оптовий продаж товарів.

Крім того, як зазначалось вище, позивачу згідно Ліцензійних угод від 20.10.2006 р. та 02.01.2007 р. було передано виробником право на використання торгової марки «Red Bull». Зокрема, пунктом 2.1 Ліцензійних угод від 20.10.2006 р. та від 02.01.2007 р. ліцензіат (ТОВ «Ред Булл Україна») має право на використання торгових знаків при наданні товарів та послуг, пов'язаних з дистрибуцією та рекламою торгової марки «Red Bull Energy Drink» на території України.

Право на використання об'єкта права інтелектуальної власності, до яких віднесені згідно з статті 420 ЦК України торговельні марки (знаки для товарів і послуг), є майновим правом інтелектуальної власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Відповідно до частини 8 цієї ж норми Закону, власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

В силу положень ст. 419 ЦК України, право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

За наведених правових норм вбачається, що продаж позивачем продукції з використанням торговельної марки «Red Bull» не припиняє права користування вказаною торговою маркою, право на використання надано позивачу згідно вищевказаних ліцензійних договорів.

Отже, після укладання договорів поставки з покупцями продукції - ТОВ «Ян Дженерал Продактс Україна» та ТОВ «СанІнбев Україна» - позивач продовжує володіти правами на торговельну марку ««Red Bull» та має право вживати заходи, спрямовані на популяризацію такої торгової марки.

Оскільки реалізація товарів під торговою маркою «Red Bull Energy Drink» є основним видом діяльності позивача і він на законних підставах володіє правами на використання торгової марки «Red Bull Energy Drink», позивач зацікавлений в замовленні послуг щодо просування цієї торгової марки на ринку та стимулюванні збуту продукції (рекламні послуги), вивчення, дослідження та аналізу споживного попиту (маркетингові послуги), оскільки надання таких послуг в кінцевому підсумку збільшує дохід і позивача від дистрибуції відповідного товару, позначеного торговою маркою «Red Bull Energy Drink», в межах території України.

З даних статистичної фінансової звітності позивача випливає, що на протязі строку дії договору про надання рекламних та маркетингових послуг, рівень продажів енергетичних напоїв за 2007 рік, у порівнянні з 2006 роком зріс майже в 4 рази. Так, дохід (виручка) позивача за весь 2006 рік становила 13 868 900,00 грн. (том VIII, а.с.130), а лише за 9 місяців 2007 року - 54 860 000,00 грн. (том VIII, а.с.133).

Таким чином, аналіз наведених документів позивача свідчить про зростання обсягів продажу продукції ТОВ «Ред Булл Україна», що було зумовлено, серед іншого, успішними результатами рекламних та маркетингових послуг, наданих ТОВ «Таргет Груп» на замовлення позивача відповідно до договору від 31.10.2006 р. №8500.

Матеріалами справи підтверджується, що маркетингові заходи здійснювались при здійсненні оптових поставок продукції позивача з використанням торговельного знаку, а послуги, які придбавались позивачем, стосувались продукції, продаж/поставка якої є основним видом господарської діяльністю позивача.

За таких обставин, доводи податкового органу про те, що такі послуги не пов'язані з господарською діяльністю позивача - не заслуговують на увагу. Перехід права власності на продукцію від продавця до покупця не виключає доцільності придбання таких послуг продавцем товару для їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою популяризації реалізованої ним продукції та просування товару на ринку.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02 жовтня 2012 року (справа №К-33682/10).

В силу п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» від 16.07.1999р № 996-XIY передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження виконання зазначених договорів та використання отриманих послуг в господарській діяльності товариством було надано фотозвіти, акти здачі-прийняття робіт, звіти про надані маркетингові послуги до актів приймання-передачі, копії яких долучені до матеріалів справи.

Акти, якими оформлялись надання послуг, копії яких долучені до матеріалів справи, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені законом, із акта перевірки випливає, що порушень при їх оформленні відповідачем у ході проведення перевірки не виявлено. Крім того, складені до актів надання послуг звіти про надані послуги, долучені позивачем до матеріалів справи, розкривають зміст та обсяг господарської операції з придбання таких послуг.

Аналізуючи наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання вищевказаних угод між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Таргет Груп», що стали підставою для формування валових витрат позивача та врахування при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, оформлені належним чином.

За наведених обставин суд приходить до висновку про те, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону № 334/94-ВР необхідні для віднесення певних сум до складу валових витрат, та наявність господарської мети при придбанні таких послуг - підтримання та збільшення попиту на товари з метою отримання максимального доходу, - є підставою для формування валових витрат за результатами відповідних господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 02.10.2008р. № 0006892304/0 в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1 106 249,00 грн. (493 749,00 грн. за 4 кв. 2006 р. + 175 000,00 грн. за 1 кв. 2007 р. + 175 000,00 грн. за 2 кв. 2007 р. + 262 500,00 грн. за 3 кв. 2007 р.) є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до п.п. 17.1.3. та 17.1.6. п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф, у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

У разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Оскільки судом встановлено відсутність порушення позивачем норм податкового законодавства, застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 079 999,00 грн. (з яких 526 874,50 грн. на підставі пп. 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України №2181-ІІІ та 553 124,50 грн. на підставі пп. 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 вказаного Закону) є протиправним.

Щодо висновків відповідача про неправомірне включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за період січень-жовтень 2007 року суми податку на додану вартість у розмірі 420 000,00 грн., сплаченої у складі вартості послуг на користь ТОВ «Таргет Груп», то суд зазначає наступне.

Правила формування податкового кредиту визначені п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п.7.4.1.п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. N 398-V), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз.1 п. 7.4.5. цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як було встановлено судом, позивачем в ході перевірки були надані всі необхідні документи для підтвердження податкового кредиту по отриманих послугах від ТОВ «Таргет Груп», зокрема, це податкові накладні, які були оформлені в повній відповідності до вимог п. п. 7.2. 3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 і Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року N165, підписані особою, що її оформила, і засвідчені печаткою.

Наявність зв'язку отриманих послуг з господарською діяльністю позивача було встановлено судом на підставі наявних у справі доказів.

За встановлених судом обставин щодо правомірності формування валових витрат з вартості придбаних послуг, суд вважає правомірним включення позивачем до податкового кредиту фактично сплаченого податку на додану вартість на підставі отриманих від постачальника послуг податкових накладних, щодо яких у податкового органу не було зауважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про неправомірність визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 73 640, 00 грн. та, відповідно, неправомірність застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 36 820,00 грн., в зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 02.10.2008 р. №0006902304/0 підлягає скасуванню, а позов у відповідній частині - задоволенню.

З приводу висновків податкового органу про порушення позивачем підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при нарахуванні амортизаційних відрахувань судом встановлено наступне.

Перевіркою правильності визначення суми амортизаційних відрахувань встановлено завищення суми амортизаційних відрахувань за 2007 рік на суму 3 074 104 гривень.

У підприємства ТОВ «Ред Булл Україна» згідно даних бухгалтерського обліку, обліковуються основні засоби 2 групи - холодильники, холодильні вітрини, холодильні шафи тощо. Зазначене обладнання було придбано ТОВ «Ред Булл Україна» у ТОВ «Ян Дженерал Продактс Україна» згідно договору від 30.11.2006 року №ДГ-0000289 та відображено в бухгалтерському обліку на рахунку Дт 104 «Машини та обладнання».

Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що між ТОВ «Ред Булл Україна» (Орендодавець) та ВАТ «САН Інтербрю» (Орендар) укладено договір оренди обладнання від 03.01.2007 року. Згідно умов договору Орендодавець надає Орендарю в оренду холодильні камери для подальшої передачі в суборенду особам для здійснення зберігання, продажу та просування в торгівельних точках на ринку України напоїв Red Bull Energy Drink та Red Bull Sugafree Drink.

Як передбачено пунктом 5 Договору, орендар повинен щомісячно сплачувати Орендодавцю орендний платіж за кожну холодильну камеру у розмірі, встановленому у Додатку А.

До перевірки також було надано акти прийому-передачі обладнання (холодильні камери) за договорами суборенди операційного торгівельного обладнання, в яких зокрема, визначено розмір орендної плати за рік в розмірі 1,2 грн. з ПДВ.

В той же час, Додатку А до Договору від 03.01.2007 року №1, в якому була б визначена орендна плата за оренду обладнання, до перевірки надано не було, так само вказаний документ не надано для ознайомлення суду.

Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що на виконання умов Договору від 03.01.2007 року №1 ТОВ «Ред Булл Україна» доходи від надання в оренду холодильного обладнання в бухгалтерському та податковому обліку не відображалися та не нараховувались. Станом на момент проведення перевірки акти виконаних робіт не складались.

Тому, доходи ТОВ «Ред Булл Україна» від надання в оренду холодильного обладнання фактично не отримувало та не нараховувало.

Відповідач відзначив, що послуги по оренді холодильного обладнання не пов'язані з отриманням позивачем доходу, оскільки у період, за який проводилася перевірка позивач не отримував прибутку від передачі в оренду вказаного обладнання.

При визначенні в податковому обліку суми амортизаційних відрахувань, норм і методів нарахування амортизації та порядку її віднесення до складу валових витрат слід керуватися нормами Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Згідно п.п.8.1.2 вищевказаного Закону амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, непов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Пунктом 8.2. Закону надано визначення основних фондів та їх груп. Так, відповідно до п.п.8.2.1. під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування пункту 5.9 статті 5 цього Закону.

Згідно п.п. 8.2.2. п. 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4.

Норми амортизації передбачені пп. 8.6.1 п.8.6 № 334/94-ВР та встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в розмірі (в розрахунку на податковий квартал). Так, для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються по витратах, понесеним (нарахованим) платником податку після 1 січня 2004 року у зв'язку з придбанням або спорудою нових основних фондів груп 1, 2 і 3, а також витратам на поліпшення таких нових основних фондів. При цьому для цілей податкового обліку платники податку зобов'язані вести окремий облік витрат, понесених у зв'язку з придбанням, спорудою і/або поліпшенням основних фондів, які здійснюються після 1січня 2004 року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2,3,4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 (далі - Положення (стандарт).

Згідно п. 4 Положення (стандарту) визначено, що основні засоби матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавши в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Отже, зазначені норми свідчать про те, що не всі матеріальні цінності (матеріальні активи), які перебувають у власності підприємства та підпадають під визначення «основних засобів» в бухгалтерському обліку є «основними засобами» в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для цілей амортизації в податковому обліку суб'єкта господарювання.

Таким чином, амортизація повинна нараховуватись на основні фонди і нематеріальні активи, що включені до складу основних фондів платника податків, і які постійно використовуються у його господарській діяльності, направленій на отримання доходу від використання зазначених основних засобів.

Згідно статтей 762, 763 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Суд зазначає, що Договором від 03.01.2007 року №1 не було встановлено розміру орендної плати, яку орендар повинен сплачувати на користь позивача.

Згідно п. 5 Договору розмір орендного платежу за кожну холодильну камеру повинен встановлюватись Додатком А.

В той же час, до перевірки ТОВ «Ред Булл Україна» не було надано додатку до Договору від 03.01.2007 року №1, в якому була б визначена орендна плата за оренду обладнання. Не було надано також акти прийому-передачі наданих послуг, якими б визначався фактичний розмір плати за користування майном, банківські виписки, які б підтверджували оплату вищезазначених послуг, та рахунки, що виставлялись орендодавцем для оплати зазначених послуг (помісячно чи поквартально).

Так само вказані документи не було надано під час судового розгляду справи.

Надані позивачем в ході перевірки акти прийому-передачі обладнання (холодильних камер) за договорами суборенди операційного торгівельного обладнання, в яких, зокрема, визначено розмір орендної плати в розмірі 1,2 грн. з ПДВ., можуть підтверджувати отримання доходу від використання майна саме суборендодавцями, а не ТОВ «Ред Булл Україна».

Суд звертає увагу на те, що метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку.

В даному випадку основні засоби (холодильні камери) не використовувались позивачем у власній господарській діяльності, зокрема, у процесі виробництва або постачання товарів та наданні послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання позивачем протягом періоду, що перевірявся, доходу від передачі майна в оренду.

При цьому, позивачем не надано суду доказів здійснення заходів досудового чи судового стягнення заборгованості з ВАТ «САН Інтербрю» за договором оренди від 03.01.2007 року №1, які могли б свідчити про намір позивача отримувати дохід від надання в оренду належних йому основних засобів.

Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що на виконання умов Договору від 03.01.2007 року №1 ТОВ «Ред Булл Україна» доходи від надання в оренду холодильного обладнання в бухгалтерському та податковому обліку не відображалися та не нараховувались. Станом на момент проведення перевірки акти виконаних робіт не складались.

Вивчивши зазначені документи суд дійшов висновку, що не знайшов свого підтвердження факт використання саме позивачем холодильних камер для здійснення діяльності, спрямованої на отримання прибутку.

Долучені позивачем під час розгляду справи договір відступлення права вимоги від 30.11.2009 р. та додаток № 1 до нього від 30.11.2009 р. (том VIII, а.с. 118, 119), за яким позивачем відступлено право вимоги за договором оренди від 03.01.2007р. на користь ОСОБА_5, а також платіжні доручення № від 30.12.2009 р., № 2 від 29.01.2010р., згідно яких ОСОБА_5 перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 22 695,60 грн., не можуть вважатись доказами отримання позивачем доходу від передачі майна в оренду.

По-перше, умовами договору цесії (відступлення права вимоги) від 30.11.2009 р. передбачалось виплата на корись позивача винагороди у розмірі 15% від загального обсягу виконаних зобов'язань згідно договору оренди від 03.01.2007р.

Відступлення права вимоги (цесія) - це один зі способів заміни кредитора в зобов'язані. Суть відступлення полягає в тому, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

В той же час, як вже зазначалось вище, жодних документів, якими б підтверджувалось встановлення розміру орендної плати та, відповідно, визначався б розмір заборгованості ВАТ «САН Інтербрю» (як орендаря) перед позивачем (як орендодавцем) за користування майном протягом періоду, що перевірявся, позивачем надано не було.

За таких умов суд приходить до висновку про недоведеність зв'язку отримання позивачем коштів від ОСОБА_5 за договором цесії у грудні 2009, січні 2010 року з наданням послуг по оренді холодильного обладнання протягом IV кварталу 2007 року.

По-друге, надані позивачем документи не можуть вважатись належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 69, 70 КАС України, виходячи з наступного.

Як зазначено вище та встановлено в судовому засіданні з пояснень як представника позивача, так і представника відповідача, зазначені документи не були надані податковому органу під час перевірки, що унеможливило податковому органу перевірити обсяг, зміст та правильність документального оформлення господарських операцій, а також перевірити правомірність формування позивачем валових витрат звітного періоду.

Встановлення таких обставин з метою перевірки достовірності та повноти нарахування і сплати податків та правильності документального оформлення господарських операцій, відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) віднесено до компетенції податкових органів, а не суду.

Між тим, не скористався позивач і правом у процедурі адміністративного узгодження податкових повідомлень-рішень підтвердити правомірність формування спірних амортизаційних відрахувань за перевіряємий період.

Так, відповідно до п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року N 2181-III (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, платник податків вправі звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати.

Аналогічні положення щодо права платника податків подати разом із скаргою належним чином засвідчені копії документів, розрахунки та докази, які платник податків вважає за потрібне надати, передбачені п. 56.3 ст. 56 Податкового кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2011 року.

Отже, платнику податків надано законом можливість узгодити нараховане податкове зобов'язання або спростувати його шляхом подання податковому органу відповідних документальних доказів для можливості проведення перевірки правомірності формування податкової вигоди (валових витрат, амортизаційних відрахувань, тощо).

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язок з документального підтвердження валових витрат та доведення їх зв'язку з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку, при чому відповідні документи мають надаватись податковому органу під час проведення перевірки.

Відтак, суд не наділений повноваженнями контролюючого органу для перевірки достовірності та повноти відомостей, наведених у документах податкового та бухгалтерського обліку як платника, так і його контрагента; така перевірка, відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) віднесена до компетенції податкового органу.

Оскільки позивач передав належне йому холодильне обладнання в оренду, при цьому із вказаних відносин відповідного доходу він не отримував, тому податковий орган прийшов до вірного висновку про те, що ТОВ «Ред Булл Україна» безпідставно віднесло суму амортизаційних відрахувань на об'єкти оренди до складу валових витрат.

Таким чином підстави для формування амортизаційних відрахувань в податковому обліку не використаних в господарській діяльності основних засобів відсутні, тому відповідно до п.п.8.2.1 п.8.2, п.п.8.3.1, п.п.8.3.5, п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підлягають виключенню зі складу валових витрат витрати по нарахуванню амортизаційних відрахувань за 4 квартал 2007 року в сумі 768 526,00 грн.

Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в редакції Закону, що діяла станом на момент прийняття спірних рішень, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

За таких умов, ДПІ у Шевченківському районі міста Києва правомірно нарахувала позивачу штрафні санкції у розмірі 30% від суми заниження податкового зобов'язання, що становить 230 557,80 грн.

Відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

Стаття 212 Кримінального кодексу України (у редакції станом на момент прийняття спірних рішень) встановлює, що під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Порядок застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначений підпунктом 6.1.6 пункту 6.1 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001р. № 110, згідно якого цей штраф застосовується у разі, якщо загальна сума у такий спосіб донарахованого податкового зобов'язання (з конкретного податку, збору, обов'язкового платежу) за актом перевірки (сукупно із врахуванням недоплат в одних періодах та завищення сум податкових зобов'язань в інших періодах) дорівнює або перевищує законодавчо визначені великі розміри.

Згідно пункту 22.5 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону для відповідного року (з урахуванням положень пункту 22.4 цієї статті).

Розмір податкової соціальної пільги установлений пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» і у 2007 році складав 100 процентів суми податкової соціальної пільги, визначеної у підпункті 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону.

Згідно підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 зазначеного Закону (в редакції Закону України від 07.07.2005) у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

При цьому стаття 76 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлює, що з 1 січня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати становить 400 гривень на місяць.

Враховуючи викладене, для цілей визначення великого розміру коштів згідно статті 212 КК України розмір податкової соціальної пільги розмір податкової соціальної пільги обчислюється наступним чином: 400,00 грн. х 50% = 200 грн.

Таким чином, під великим розміром коштів слід розуміти 600 000,00 грн. (200 грн. х 3000/.

При визначенні порядку застосування штрафних санкцій на підставі п.п.17.1.6 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» судом враховується відповідна правова позиція Вищого адміністративного суду України, викладена, зокрема, в ухвалі віл 23 травня 2012 р. у справі К-58092/09.

Оскільки сума заниження позивачем податкових зобов'язань внаслідок порушення п.п.8.2.1 п.8.2, п.п.8.3.1, п.п.8.3.5, п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у 4 кварталі 2007 року (768 526,00 грн.) перевищує законодавчо визначені великі розміри (600 000,00 грн.), застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати на підставі п.п.17.1.6 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що становить 384 263,00 грн., суд вважає правомірним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині неправомірності визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2 186 248,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 02.10.2008р. № 0006892304/0, а також неправомірності визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у загальному розмірі 110 460,00 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 02.10.2008 р. №0006902304/0, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім визначеного, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 94 КАС України на користь позивача підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України сплачений ним при подачі позову судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог - у розмірі 2,12 грн.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 02 жовтня 2008 року №0006902304/0.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 02 жовтня 2008 року № №0006892304/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2 186 248,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1 106 249,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 079 999,00 грн.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Судові витрати в сумі 2,12 грн. стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ред Булл Україна» з Державного бюджету України

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили після закінчення в порядку визначеному відповідно статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Патратій О.В.