Постанова № 28721819, 11.01.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 січня 2013 року 11:54 № 2а-15119/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Гудкова А.В.,

від відповідача: Денисенко О.Е., Павліченко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Приватного підприємства «Транссервіс-3»до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 01 червня 2012 року №00001892250, - ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося приватне підприємство «Транссервіс-3» (далі - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 01 червня 2012 року №00001892250.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2012 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2009 року у сумі 9500,00 грн. за наслідками господарських операцій з ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС», оскільки податковий кредит за вказаний період було сформовано позивачем на підставі належним чином оформленої податкової накладної. На момент укладення та виконання умов договору контрагент позивача був зареєстрований в якості суб'єкта підприємницької діяльності та платника ПДВ, всі первинні документи складено у відповідності до вимог законодавства.

Крім того, позивач зазначав, що замовлення у контрагента послуг з оренди спецтехніки здійснювалося з метою здійснення позивачем своєї господарської діяльності.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач, у поданих суду запереченнях на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у безпідставному віднесенні до складу податкового кредиту з ПДВ суми податку у розмірі 9500,00 грн., сформованого за наслідками операцій з ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС».

В основу вказаного висновку відповідачем було покладено встановлений в ході досудового слідства по кримінальній справі №50-5944, порушеній 28.01.2011 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, факт створення невстановленими особами в 2004 році ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 32977945) з метою прикриття незаконної діяльності і використання невстановленими особами відкритого рахунку ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» у ПАТ КБ «Інтербанк» для надання змоги реально існуючим підприємствам формувати податковий кредит в результаті чого занижувати податкові зобов'язання.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що правочин, укладений між приватним підприємством «Транссервіс-3» та ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС», не спричинив реального настання правових наслідків, а тому не може бути підставою для формування податкового кредиту.

З огляду на це, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11 січня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, судом встановлено наступне.

Позивач - приватне підприємство «Транссервіс-3» (код ЄДРПОУ 32744366) зареєстроване Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією 03.12.2003 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том І, а.с.58) та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Подільському районі м. Києва з 08.12.2003 року за №6484/17462.

Приватне підприємство «Транссервіс-3» є платником податку на додану вартість з 26.01.2007 року, що підтверджується свідоцтвом №100015377 (том І, а.с.86).

У період з 04.05.2012 р. по 11.05.2012 р. ДПІ у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Транссервіс-3» (код ЄДРПОУ 32744366) по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 32977945) за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт №165/22-511/32744366 від 18.05.2012 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт).

01 червня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення №00001892250, яким позивачу за порушення пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 11 875,00 грн., в тому числі з основного платежу у розмірі 9 500,00 грн. та 2 375,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із винесеним за результатами перевірок податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 01 червня 2012 року №00001892250 рішенням Державної податкової служби у місті Києві від 22.08.2012 р. №5188/10/12-114 (том І, а.с.32-36) та рішенням Державної податкової служби України від 24.09.2012 р. №2411/10/61-12/10-215 (том І, а.с.37-38) скарги позивача були залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його у судовому порядку. Отже, правомірність податкового повідомлення-рішення від 01 червня 2012 року №00001892250 є предметом даного судового розгляду.

Під час перевірки було встановлено, що позивачем задекларовано податковий кредит у розмірі 9500,00 грн. за наслідками операцій з контрагентом - ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС».

Правомірність формування податкового кредиту не визнається відповідачем на тій підставі, що в провадженні СВ ДПА у м. Києві знаходиться кримінальна справа №50-5944, порушена 28.01.2011 року прокуратурою м. Києва за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України. В ході проведення досудового слідства у справі було встановлено, що невстановлені особи, в період 2004 року створили ряд суб'єктів підприємницької діяльності, серед яких ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 32977945), з метою прикриття незаконної діяльності. Так, відкритий невстановленими особами рахунок ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» у ПАТ КБ «Інтербанк» використовується для надання змоги реально існуючим підприємствам формувати податковий кредит в результаті чого занижувати податкові зобов'язання

Також в ході досудового слідства по кримінальній справі встановити фактичне місцезнаходження ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» не видалось можливим, а за місцем реєстрації керівний орган підприємства відсутній.

Вказані фактичні обставини, на думку відповідача, свідчать про відсутність у ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» реальної можливості надавати в оренду спецтехніку позивачу, що, в свою чергу, вказує на укладення між ними угоди, на підставі якої був сформований вказаний податковий кредит, без мети настання реальних наслідків.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення приватним підприємством «Транссервіс-3» пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ним занижено податок на додану вартість у жовтні 2009 року на суму 9 500,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає доводи позивача доведеними, а податкове повідомлення-рішення - протиправним, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи 01 жовтня 2009 року між ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» (Орендодавець) та приватним підприємством «Транссервіс-3» (Орендар) було укладено Договір оренди спецтехніки №РП-77, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове користування за плату, спецтехніку, що є власністю Орендодавця, для здійснення статутної діяльності (пункт 1.1.). Спецтехніка передається з метою виконання будівельно-ремонтних робіт (пункт 2.1.) Орендована спецтехніка вважається переданою Орендарю з моменту підписання Сторонами акту приймання-передачі орендованої спецтехніки та є повернутою після повернення спецтехніки на склад Орендодавця та підписання відповідного акту приймання-передачі. (пункт 4.1.) Строк оренди відображається в акті приймання-передачі спецтехніки. (пункт 4.2.). Сума орендного платежу, що належить до сплати Орендарем, зазначається в рахунок-фактурі Орендодавця, який є невід'ємною частиною даного договору (пункт 5.1.)

На виконання умов договору від 01.10.2009 року №РП-77 ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» передало в оренду позивачу спецтехніку на 20 діб, загальна вартість оренди - 57 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 9500,00 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.10.2009 року (том І, а.с.45).

За наслідками надання спецтехніки в оренду ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» виписало на користь позивача податкову накладну №3144 від 30.10.2009 року на загальну суму 57 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 9500,00 грн., яка була складена у момент виникнення податкових зобов'язань ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС», тобто в момент підписання сторонами актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Позивачем, на підставі рахунку-фактури, виставленого ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» (том І, а.с.47) здійснено оплату оренди спецтехніки, отриманої від ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС», що підтверджується платіжним дорученням №253 від 12.11.2009 року (том І, а.с.85).

Сума ПДВ за вищевказаною операцією віднесена позивачем до складу податкового кредиту в загальному розмірі 9 500,00 грн. за жовтень 2009 року - за датою отримання податкової накладної.

Правомірність включення вказаної суми до складу податкового кредиту не визнається відповідачем.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин (в період до 01 січня 2011 року) був Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли в жовтні 2009 року, оскільки він визначав правила формування спірного податкового кредиту в той період.

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7. Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу наведених норм права та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення приватним підприємством «Транссервіс-3» до складу податкового кредиту відповідної суми податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг; використання зазначених товарів, робіт (послуг) у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2009 року, в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС (код ЄДРПОУ 32977945), в зв'язку з оплатою оренди спецтехніки.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Оскільки податкова накладна на користь позивача була виписана у жовтні 2009 року, надання спецтехніки в оренду відбувалося в цей же період, що підтверджується вищезазначеним актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), то в силу приписів ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право позивача на віднесення сплаченої суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло, відповідно, у той же - жовтень 2009 рік.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. До них відносяться: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента платника податку на додану вартість в стані, власне, платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Як встановлено судом (за інформацією, розміщеною на офіційному сайті ДПА України), на момент складання податкової накладної контрагент позивача - ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 32977945) був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні у зв'язку з передачею в оренду спецтехніки (а.с. 116).

Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» було анульовано 22.04.2011 року, в той час як податкова накладна на користь позивача була видана у жовтні 2009 року.

На переконання суду, подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

В свою чергу податкова накладна, на підставі якої позивач сформував податковий кредит, та копія якої знаходиться в матеріалах справи, відповідає вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинного на момент оформлення податкової накладної) стосовно порядку оформлення та підстав її видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано і вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарської операції, за якою податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, контрагент позивача - ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 08.01.2013 року серія АБ №608957 підтверджується, що ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС», станом на момент здійснення господарської операції було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том I, а.с. 112-115).

Як вбачається з вказаної довідки, станом на момент проведення господарської операції з позивачем вказане підприємство не було ліквідовано, його діяльність в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключене.

Відтак, контрагент позивача не мав дефектів у своєму правовому статусі та мав право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність господарської операції з надання спецтехніки в оренду та отримання позивачем цієї спецтехніки з метою її використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як вбачається з матеріалів справи, надана ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 32977945) позивачу в оренду спецтехніка використовувалася ним у господарській діяльності.

Так, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АЖ №538958 до основних видів діяльності приватного підприємства «Транссервіс-3» (код ЄДРПОУ 32744366) належать: будівництво будівель (код КВЕД 45.21.1); інші види оптової торгівлі (код КВЕД 51.70.0); діяльність автомобільного вантажного транспорту (код КВЕД 60.24.1); діяльність нерегулярного пасажирського транспорту (код КВЕД 60.23.0); неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами (код КВЕД 51.39.0); виробництво інших будівельних виробів з бетону (код КВЕД 26.61.9).

Як зазначалось вище, предметом договору оренди спецтехніки №РП-77 від 01 жовтня 2009 року було передача Орендодавцем (ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС») Орендарю (приватному підприємству «Транссервіс-3») в тимчасове користування за плату, спецтехніки, що є власністю Орендодавця, для здійснення статутної діяльності (пункт 1.1.). Спецтехніка передається з метою будівельно-ремонтних робіт (пункт 2.1.)

Судом встановлено, що отримана в оренду від ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» спецтехніка була використана позивачем для здійснення своєї господарської діяльності з продажу бетону на замовлення приватного підприємства «Транстехбуд-5». Орендована спецтехніка (бетононасос) була використана з метою подачі бетону на будівельну ділянку, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000040 від 30.10.2009 року (том І, а.с. 81)

За наслідками здійснення зазначеної операції ПП «Транссервіс-3» виписало на користь приватного підприємства «Транстехбуд-5» податкову накладну №112 від 14.10.2009 року (том І, а.с.83).

Враховуючи вказані вище договори та види діяльності позивача, з огляду на характер правовідносин між приватним підприємством «Транссервіс-3» і ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» та надані позивачем документи, у суду є підстави вважати, що господарська операція позивача з його контрагентом - ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» є реальною та підтверджується необхідними документами, а отримана позивачем в оренду спецтехніка була використана у його власній господарській діяльності.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчиненої операції, а також того, що вчинення зазначеної операції не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства ґрунтуються виключно на обставинах діяльності ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС», встановлених у постанові про порушення кримінальної справи №50-5944, відповідно до якої зазначене підприємство має ознаки фіктивності.

Судом було встановлено, що СВ ДПІ у Солом'янському районі міста Києва порушив кримінальну справу щодо ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 по факту фіктивного підприємництва, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, яка була об'єднана з кримінальної справою №50-5944.

На момент розгляду даної справи, у зв'язку з не встановленням місцезнаходження ОСОБА_5, оголошено його розшук, а провадження досудового слідства у справі №50-5944 зупинено на підставі п.1 ст.206 КПК України (том І, а.с.73).

На переконання суду, сам факт порушення кримінальної підстави не є підставою для висновків податкового органу про нікчемність укладеного договору між приватним підприємством «Транссервіс-3» і ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС», оскільки факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Згідно статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Як вказано у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч.4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

В той же час, відповідачем не було надано суду вироку суду, яким би було встановлено, що ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» було зареєстроване в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що між позивачем і вказаною юридичною особою укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, підроблялись первинні документи або що послуги від вказаного контрагента позивачу фактично не надавались.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочину, укладеного між приватним підприємством «Транссервіс-3» і ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС», суд дійшов висновку, що зміст зазначеного правочину не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини суд вважає, що податковий орган безпідставно прийшов до висновку про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС», оскільки відсутні належні підстави вважати, що правочини між вказаними особами є такими, що порушують публічний порядок, та були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявної у позивача податкової накладної.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «РЕСПЕКТ ПЛЮС» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги, що придбавалися позивачем у зазначеного підприємства, отримувались з метою використання та були використані у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 9500,00 грн. за наслідками операції із вказаним контрагентом, а тому висновок Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є помилковим.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у розмірі 2 375,00 грн. є також протиправним.

Крім того, суд звертає увагу на передчасність винесення спірного податкового повідомлення-рішення з огляду на приписи п. 86.9 Податкового кодексу України.

Так, п. 86.9 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Із зазначеною нормою кореспондується норма закріплена у п.58.4 ст.58 ПК України відповідно до якої, у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Так як перевірка позивача проведена на підставі постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПА у місті Києві від 18.01.2012 р. (том І, а.с.103) у відповідності з п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, тобто призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, відповідач відповідно до п. 86.9 ст. 89 ПК України не мав права приймати податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Станом на 11.01.2013 року в матеріалах справи відсутні докази набрання законної сили відповідним рішенням суду по вказаній кримінальній справі, та з боку відповідача таких доказів надано не було.

Таким чином, аналізуючи фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, оскільки відповідачем при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення не враховано вимоги п.86.9 ст. 89 ПК України, суд вважає, що ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС передчасно прийняла податкове повідомлення-рішення від 01 червня 2012 року №00001892250, яким визначила позивачу суму податку на додану вартість, а тому його слід визнати протиправним та скасувати також з вищенаведених підстав.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання нечинним податкового повідомлення-рішень від 01 червня 2012 року №00001892250, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частині вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі. Судом враховано, що вихід за межі позовних вимог в такий спосіб застосовується виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати (судовий збір) з Державного бюджету України.

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби від 01 червня 2012 року №00001892250.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Транссервіс-3» судові витрати у розмірі 118,75 грн. (сто вісімнадцять гривень сімдесят п'ять копійок).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 16 січня 2013 року.