Постанова № 28690016, 16.01.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

16 січня 2013 року Справа № 5019/819/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Філіпова Т.Л.

при секретарі Бугай Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення та товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Акватон» на рішення господарського суду Рівненської області від 11.12.12 р. у справі № 5019/819/11

за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення, м. Рівне

до товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Акватон», м.Рівне

про стягнення 157 624 грн. 52 коп.

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Акватон», м.Рівне

до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення, м. Рівне

про стягнення 195 816,87 грн.

За участю представників:

Позивача за первісним позовом - Фесовець І.Є. ( довіреність № 395 від 04.04.2012 р. )

Чумак В.О. ( довіреність № 486 від 19.12.2012 р. )

Відповідача за первісним позовом- Бляшин М.С. (довіреність № 81-07/10 від 09.04.2012 р.)

ВСТАНОВИВ:

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа в особі Рівненського регіонального відділення звернулася до господарського суду із позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Акватон» 157624,52 грн., в т.ч. 86768,21 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу №1ФЛ/98 від 01.04.1998, збитків від інфляції в розмірі 57527,29 грн. та 3 % річних - 13329,02 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 22.07.2011р. (суддя О.Крейбух), яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.2011р. (колегія суддів: Л. Сініцина, А. Гудак, Г. Олексюк), в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2011р. рішення господарського суду Рівненської області від 22.07.2011р., постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.2011р. у справі №5019/819/11 скасовані; справа передана до господарського суду Рівненської області на новий розгляд.

До початку нового розгляду спору, ТзОВ "Акватон" звернулося до суду з зустрічною позовною заявою про стягнення з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення 195 816,87 грн., що є вартістю частини комплектуючих предмету лізингу, які не були передані лізингоодержувачу, а, отже, є зайво сплаченими коштами.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 20.03.2012р. (суддя Качур А.М.), яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.06.2012р. (колегія суддів: Грязнов В.В., Мельник О.М., Петухов М.Г.), відмовлено у задоволені як первісного позову Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення до товариства з обмеженою відповідальністю "Акватон" про стягнення 157 624 грн. 52 коп., так зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Акватон" до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення про стягнення 195 816 грн. 87 коп.

Не погодившись з рішенням господарського суду Рівненської області від 20.03.2012р. та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.06.2012р., позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в обґрунтування якої посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм права, просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задоволити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Вищий господарський суд України постановою від 20.09.2012р. касаційну скаргу Держаної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення задоволив частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 20.03.2012р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.06.2012р. у справі №5019/819/11 скасовано в частині ухвалених рішень за первісним позовом.

У частині вимоги про присудження до стягнення 86 768,21 грн. прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ТзОВ "Акватон" на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення 86 768,21 грн. заборгованості та в рахунок відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з поданням: позовної заяви - 866,94 грн. державного мита та 129,80 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; апеляційної та касаційної скарг під час первісного розгляду справи - 866,94 грн. державного мита; апеляційної та касаційної скарг після нового розгляду справи - 3 692,04 грн. судового збору.

У решті вимог за первісним позовом справу передано на новий розгляд.

В частині розглянутого спору за зустрічним позовом рішення та постанову залишено без зміни.

За результатами нового розгляду, 11.12.2012р. господарським судом Рівненської області прийнято рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних - задоволено частково.

Стягнуто з ТзОВ "Акватон" на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення 23080,34 грн. інфляційних втрат за період з 18.12.2008р. по 13.04.2011р., 6 040,49 грн. 3% річних за період з 18.12.2008р. по 13.04.2011р. та в рахунок відшкодування судових витрат 291,21 грн. державного мита та 43,60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач за первісним позовом подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати в частині стягнення з ТзОВ ВП «Акватон» 23 080,34 грн. інфляційних втрат та 6 040,49 грн. 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін.

В апеляційній скарзі зазначає, що присуджуючи інфляційні та 3% річних суд першої інстанції встановив, що ТзОВ ВП «Акватон» порушило зобов'язання щодо оплати заборгованості і нараховує санкції за ці порушення починаючи з 18.12.2011 року. Позивач в свою чергу підтвердив, що на його думку порушення зобов'язання мало місце з 01.03.2006 року.

Позовна заява датована 13.04.2011 роком, тобто після спливу п»яти років з моменту порушення прав позивача. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Стягнення будь-яких сум за межами строку позовної давності, тобто, тих, що нараховані до квітня 2008 року є таким, що перебуває за межами позовної давності.

Тому відповідач вважає, що звернувшись до суду з вказаним позовом позивач пропустив строк позовної давності щодо своїх вимог. Про наявність поважних причин, що зумовили сплив строку позивач не вказує.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, для чого ТзОВ ВП «Акватон» було подано заяву про застосування строків позовної давності. Однак, судом це враховано не було та не застосовано ст.256 ЦК України, ст. 233 ГК України, що визначають строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу та ст.257 ЦК України, в якій загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Також зазначає, що Вищий господарський суд України в постанові від 20.09.2012 року приходить до висновку, що Державна інноваційна фінансово-кредитна установа в особі Рівненського регіонального відділення (лізингодавець) звернулася до суду з позовом про присудження до стягнення з ТзОВ ВП "Акватон" (лізингоодержувач) 86 768,21 грн., які є частиною недоплачених лізингодавцем коштів вартості викупленого майна, що одночасно складаються з 20% податку на додану варіть, відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" та нарахованих інфляційних втрат і відсотків річних.

Згідно з п. 1.3 цього Закону платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Обов'язок особи сплачувати податки і збори, що відносяться до системи оподаткування, встановлюються законом. Господарськими судами попередніх інстанцій не спростований у відповідності до законодавства обов'язок лізингодавця сплачувати такий податок. Тому відповідач вважає, що обов'язок по сплаті ПДВ лежить на лізінгодавці, а не на лізінгоодержувачі.

Також зазначає, що нарахування індексу інфляції на ПДВ та процентів не передбачено.

Стверджує, що судом першої інстанції не було застосовано норми щодо застосування строку позовної давності, а також щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму ПДВ.

Тому відповідач не погоджується з задоволенням частини позову про стягнення з ТзОВ ВП "Акватон" відповідної суми, оскільки вважає, що судом в цій частині було неправильно застосовано норми матеріального права (т.3, арк.справи 153-156 ).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.12.2012р. у справі №5019/819/11 апеляційну скаргу ТзОВ ВП «Акватон» прийнято до провадження, справу призначено до слухання (т.3, арк.справи 148 ).

28.12.2012р. до Рівненського апеляційного господарського суду від Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення надійшла апеляційна скарга (Вх.№3310/12), в якій позивач просить рішення господарського суду Рівненської області від 11.12.2012р. у справі №5019/819/11 скасувати в частині відмови у стягненні з ТзОВ ВП «Акватон» інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.03.2006р. по 17.12.2008р. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТзОВ ВП "Акватон" на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення 37 178.77 гри. інфляційних втрат за період з 02.03.2006р. по 17.12.2008р. та 7 288.53 грн. 3% річних за період з 02.03.2006р. по 17.12.2008р. (т.3, арк.справи 156-158)

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що зобов'язання відповідача по сплаті заборгованості по договору фінансового лізингу № 1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р. виникло лише 18.12.2008р., тобто з моменту винесення судом ухвали про виправлення описки.

Ст. 89 ГПК України визначено: "Суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення". Відтак, ухвала про виправлення описки не може змінювати суті рішення.

Тобто, арбітражний суд м.Києва при винесенні рішення від 16.09.1999р. по справі №21395, допустив описку (арифметичну помилку), яка була виправлена ухвалою господарського суду м. Києва від 17.12.2008р. по даній справі.

Також зазначає, що договором №1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р. з врахуванням рішення арбітражного суду м.Києва від 16.09.1999р. у справі № 21/395, передбачений строквиконання зобов'язання відповідача щодо сплати викупу за обладнання - 01.03.2006р. Натомість ухвала господарського суду м. Києва від 17.12.2008р. про виправлення описки у вищевказаному рішенні не встановлювала і не могла встановлювати ні розміри, ні строки виконання зобов'язання. При цьому, відповідач в період з 02.03.2006р. по 18.12.2008р. користувався коштами позивача.

Позивач за первісним позовом вважає, що інфляційні та 3% річних нараховані відповідачу згідно ч.2 ст. 625 ЦК України являються не мірою відповідальності, а платою за користування чужими грошовими коштами, вони повинні стягуватись незалежно від вини боржника.

Стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність заборгованості відповідача по договору фін.лізингу № 1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р. в період до 17.12.2008р., посилаючись на судові рішення по справі №14/85.

Вважає, що даний висновок спростовується постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2012р. по справі № 5019/819/11, якою скасовано рішення попередніх судових інстанцій та задоволені вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості по вищевказаному договору фін.лізингу.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.12.2012р. у справі №5019/819/11 апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення прийнято до провадження, прийняти до спільного розгляду з апеляційною скаргою ТзОВ ВП "Акватон" (т.3, арк.справи 155).

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа в особі Рівненського регіонального відділення подала відзив на апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Акватон».

У відзиві зазначає, що твердження відповідача про пропущений строк позовної давності спростовувались касаційною інстанцією при попередньому розгляді справи. Так як заява про застосування строку позовної давності вже подавалась ТзОВ ВП "Акватон" при першому розгляді справи по суті. Щодо даного питання винесено судове рішення, яке лише частково скасовано.

Зокрема, Вищий господарський суд України, переглядаючи рішення суду першої інстанції в касаційному порядку, не виявив порушень в частині застосування строку позовної давності. Так, в рішенні господарського суду Рівненської області від 20.03.2012р. по даній справі зазначається: "Суд також відхиляє заяву відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки позивач свої вимоги обґрунтовує ухвалою господарського суду м. Києва від 17.12.2008р. у справі №21/395 про виправлення описки в п.5 резолютивної частини рішення арбітражного суду м. Києва від 16.09.1999р. у справі №21/395".

Крім того, постановою ВГСУ від 20.09.2012р. у даній справі вирішено стягнути з ТзОВ ВП "Акватон" на користь позивача заборгованість по договору фін.лізингу №1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р.

Таким чином, касаційна інстанція, при винесенні зазначеної постанови, встановила, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по вищевказаному договору фінансового лізингу пред'явлені відповідачу в межах законодавчо визначеного строку позовної давності.

Тому позивач стверджує, що зважаючи на положення ст. 266 ЦК України, та враховуючи, що строк позовної давності на головну вимогу не пропущений, він не вважається пропущеним і на додаткові вимоги, тобто на вимоги про стягнення збитків від інфляції та 3% річних від суми заборгованості.

Твердження відповідача, що постановою ВГСУ від 20.09.2012р. у даній справі, суд присудив стягнути з ТзОВ ВП "Акватон" податок на додану вартість, а нарахування індексу інфляції та відсотків на ПДВ не передбачено, вважає безпідставними, так як сума, що присуджена до сплати відповідачем позивачу є заборгованістю по договору фін.лізингу №1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р. а не податком на додану вартість.

Також зазначає, що згідно Податкового кодексу України, державна інноваційна фінансово-кредитна установа в особі Рівненського регіонального відділення не може отримувати податки на свою користь, а тому твердження відповідача, що він сплачує податок, не відповідають чинному законодавству.

Посилання в постанові ВГСУ від 20.09.2012р. на Закон України «Про податок на додану вартість», стосувалось виключно визначення розміру вимог при стягненні зобов'язання по договору. Сума стягнення визнана ВГСУ, як сума грошового зобов'язання, що виникла по договору фін.лізингу №1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р., з врахуванням рішення арбітражного суду м. Києва від 16.09.1999р. у справі № 21/395 та ухвали господарського суду м. Києва від 17.12.2008р. про виправлення описки у даній справі.

Стверджує, що відповідачу, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, були нараховані крім суми основного боргу також збитки від інфляції та 3% річних від суми заборгованості за весь час прострочення.

При сплаті вартості викупу обладнання 01.03.2006р., ТзОВ ВП "Акватон" було сплачено суму 433 841.02 грн. в т.ч. ПДВ - 72 306,84 грн., що підтверджується витягом з реєстру з податкових накладних та копією банківської виписки. На суму ПДВ - 72 306.84 грн., підприємству було видано податкову накладну. Решта заборгованості по договору викупу в сумі 86 768,21 грн. в т.ч. ПДВ - 14 461,37 грн. було сплачено відповідачем 23.10.12р. На суму ПДВ - 14 461,37 грн. підприємству була надана податкова накладна № 2 від 23.10.12р.

З вищевказаного слідує, що ТзОВ ВП "Акватон" сплачувало Державній інноваційній фінансово-кредитній установі в особі Рівненського регіонального відділення заборгованість по договору фін.лізингу №1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р. яка складалася з вартості викупу обладнання, на яке нараховувалось ПДВ згідно чинного законодавства.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 16.01.2013р. представники позивача підтримали апеляційну скаргу подану Державною інноваційною фінансово-кредитною установою в особі Рівненського регіонального відділення. Вважають, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права. Просять рішення господарського суду Рівненської області від 11.12.2012 р. у справі № 5019/819/11 скасувати в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.03.2006 р. по 17.12.2008 р. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТзОВ ВП "Акватон" на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення 37 178,77 грн. інфляційних втрат за період з 02.03.2006 р. по 17.12.2008 р. та 7 288,53 грн. 3% річних за період з 02.03.2006 р. по 17.12.2008 р. Заперечила проти апеляційної скарги, поданої ТзОВ ВП "Акватон", вважає її безпідставною та необгрунтованою.

Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу подану ТзОВ ВП "Акватон" та заперечив проти доводів апеляційної скарги, поданої позивачем. Просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 11.12.12 р. у справі № 5019/819/11 скасувати в частині стягнення з ТзОВ ВП "Акватон" 23 080,34 грн. інфляційних втрат та 6040,49 грн. 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові, в решті рішення залишити без змін. Заперечив проти доводів апеляційної скарги, поданої Державною інноваційною фінансово-кредитною установою в особі Рівненського регіонального відділення.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Як встановлено частиною 2 статті 35 ГПК України, - факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зокрема, постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2012р. у справі №5019/819/11 встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем по договору фінансового лізингу №1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р. в сумі 86 768,21 грн.

Частиною 1 статті 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, ст.202 ГК України та ст. 599 ЦК України передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Матеріалами справи встановлено, що станом на 01.03.2006 року зобов'язання між сторонами існувало з договору лізингу в редакції, яка була затверджена рішенням арбітражного суду м.Києва від 16.09.1999р. у справі №21/395.

Відповідно до цієї редакції зобов'язання ТзОВ ВП "Акватон" мали такий зміст:

- сума 653 480 грн. 60 коп. виплачується лізингоодержувачем лізингодавцю згідно "Графіка сплати лізингових платежів", а сума 433 841 грн. 02 коп. - при викупі обладнання згідно умов договору викупу обладнання №ЗВО-04/98 від 01.04.1998р. (Додаток №3 до Договору);

- ціна викупу обладнання становить 433 841 грн. 02 коп., в тому числі податок на додану вартість 20 % (п.3.1 Додатка №3), у випадку зміни розміру податку на додану вартість ціна викупу перераховується за новою ставкою (п.3.2 Додатка №3),

- строк викупу обладнання - 01.03. 2006р.(п.4.1 Додатку МЗ).

У відповідності з вказаною редакцією договору платіжним дорученням № 497 від 01.03.2006 року ТзОВ ВП "Акватон" повністю сплатив всі суми, які були передбачені змістом письмового зобов'язання на дату його виконання. Вказана оплата прийнята позивачем і ним не заперечується.

17.12.2008 року господарським судом м.Києва винесено ухвалу про виправлення описки в судовому рішенні у справі № 21/395, а саме п.5 резолютивної частини рішення викладений у наступній редакції: "Ціна викупу обладнання становить 433 841,02 грн., без ПДВ -20 %".

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Рівненської області, що саме з моменту прийняття господарським судом м. Києва ухвали про виправлення описки в судовому рішенні у справі №21/395, яка набрала чинності з моменту проголошення - 17.12.2008 року - у відповідача виникло зобов'язання оплатити позивачу заборгованість перед позивачем по договору фінансового лізингу №1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р. в сумі 86768,21 грн. При цьому є очевидним, що неможливо сплатити вказану суму заборгованості в строк до 01.03.2006 року, оскільки обов'язок її сплати випливає лише з ухвали суду від 17.12.2008 року. Крім того, факт відсутності заборгованості у період до 17.12.2008 року встановлено рішенням суду від 12.09.2007р. у справі № 14/85 (залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2008р. та постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2008р., (т.1, арк.справи 44-67), з якого вбачається, що ТзОВ ВП "Акватон" належно виконало свої зобов'язання за договором фінансового лізингу №1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р.

Суд першої інстанції також правомірно дійшов висновку, що оскільки фактично прострочення виконання грошового зобов'язання відповідача по договору фінансового лізингу №1ФЛ-04/98 від 01.04.1998р. в сумі 86 768,21 грн. почалося з моменту прийняття господарським судом м. Києва ухвали про виправлення описки в судовому рішенні у справі № 21/395, а саме 17.12.2008р., позовні вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають до задоволення частково, а саме в розмірі 23080,34 грн. інфляційних втрат за період з 18.12.2008р. по 13.04.2011р. та 6 040,49 грн. 3% річних за період з 18.12.2008р. по 13.04.2011р. З врахуванням зазначеного, в задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних належить відмовити.

Місцевим господарським судом правомірно не взято до уваги посилання відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки враховуючи приписи ст.266 ЦК України, відповідно до якої зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, та враховуючи, що строк позовної давності на основну вимогу не пропущений, він не вважається пропущеним і на додаткові вимоги, тобто на вимоги про стягнення втрат від інфляції та 3% річних від суми заборгованості.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Рівненської області, що вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають до задоволення частково, а саме в розмірі 23080,34 грн. інфляційних втрат за період з 18.12.2008р. по 13.04.2011р. та 6 040,49 грн. 3% річних за період з 18.12.2008р. по 13.04.2011р. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних належить відмовити.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржників зазначені в апеляційних скаргах, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення та товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Акватон» на рішення господарського суду Рівненської області від 11.12.12 р. у справі № 5019/819/11 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Філіпова Т.Л.