Постанова № 28688548, 18.01.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/5899/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2013 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СВТК» до державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001022200 від 04 липня 2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВТК» звернулось до суду з позовом до державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001022200 від 04 липня 2012 року

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки, викладені в акті перевірки, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-ряшення є необґрунтованими та тамими, що не відповіжають дійсним обставинам справи, акт не містить жодного порушення вимог діючого податкового законодавства, яке б позбавляло товариство з обмеженою відповідальністю «СВТК» права на формування податкового кредиту. Позивач вважає, що формування податкового кредиту з ПДВ на підставі виписаних ТОВ «Солара» та ТОВ «Інтерсервіч-постач» податкових накладних є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного податкового законодавства, оскільки позивачем надано всі належним чином оформлені відповідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на виконання зазначених договорів первинні документи (податкові та видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, банківські виписки). Окрім того, представник позивача зазначив, що контрагенти позивача (ТОВ «Солара» та ТОВ «Інтерсервіч-постач») на час здійснення господарських операцій були зареєстровані в ЄДР та платниками ПДВ. Виходячи з зазначеного, позивач вважає, що платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливе порушення такої діяльності вказаним суб'єктом господарювання. Порушення контрагентами певних правил здійснення господарської діяльності (зокрема, відсутності контрагента за юридичною адресою) не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Представник позивача у судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити в його задоволенні, зазначивши, що податкове повідомлення-рішення №0001022200 від 04 липня 2012 року прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України та відповідно підстави для його скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступні обставини та факти.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВТК» зареєстровано 17.04.2002р. виконавчим комітетом Одеської міської ради, номер запису до ЄДР № 1 554 120 0000 000116 (а.с.130).

Позивач знаходиться на обліку в ДПІ у м. Іллічівську з 08.05.2002 року за № 202145 (а.с.132).

Відповідно до довідки Відділу статистики у м. Іллічівську одним із основних видів діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «СВТК» є: неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (46.39); неспеціалізована оптова торгівля (46.90)

На підставі наказу №190 від 07.06.2012р. та відповідно п.п. 78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України посадовими особами ДПІ у м. Іллічівську проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «СВТК» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Солара» та ТОВ «Інтерсервіс-Постач» за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р.

За наслідками перевірки складено акт «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СВТК» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Солара» та ТОВ «Інтерсервіс-Постач» за період з 01.01.2011р. по 31.01.2011р.» №980/22-0302/01/31886276 від 18.06.2012 року, відповідно до висновків якого встановлено: перевіркою ТОВ «СВТК» документально не підтверджено реальність господарських відносин із ТОВ «Солара» у січні 2011р. на суму 218 572,00 грн, у т.ч. ПДВ - 36 428, 67 грн. та ТОВ «Інтерсервіс-Постач» у січні 2011 року на суму 180 000, 00 грн., у т.ч. ПДВ - 30 000,00 грн., внаслідок порушення пп.а п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 Податкового кодексу України (а.с.10-41).

На підставі зазначеного Акту перевірки, 04.07.2012р. ДПІ у м. Іллічівську Одеської області ДПС прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001022200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 66 430 грн.(а.с.9).

18 липня 2012 року позивачем подано скаргу на податкове повідомленняч-рішення до ДПІ у м. Іллічівську. 7 серпня 2012 року рішенням ДПІ у м. Іллічівськ Одеській області відмовлено в задоволенні скарги TOB «СВТК» та залишено без змін податкове повідомлення-рішення.

17 серпня 2012 року TOB «СВТК» надіслано скаргу на повідомлення-рішення до Державної податкової служби України. 7 вересня 2012 року Державна податкова служба України відмовила в задоволення скарги TOB «СВТК» та залишила без змін податкове повідомлення-рішення від № 0001022200 від 04.07.2012р.

Позивач, не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, звернувся з позовом до суду, в якому просить визнати його протиправним та скасувати.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).

Згідно п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78. Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, серед іншого, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Судом встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001022200 від 04.07.2012р. є порушення позивачем пп.а п. 198.1, п.198.2,п.198.3,п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням

послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п 14.1.36. п. 14. 1 ст. 14 ПКУ).

Відповідно до пп. а п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198. 6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Перевіркою встановлено, що податковий кредит за перевіряемий період складають суми ПДВ, зазначені в податкових накладних, виписаних ТОВ Солара» на суму 36 428, 67 грн. та ТОВ «Інтерсервіс-Посатач» на суму 30 000,00 грн.

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Солара» та ТОВ «Інтерсервіс-Посатач», суд виходить з наступного.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.7 вказаної статті податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Щодо господарських операцій ТОВ «СВТК» (Замовник) із ТОВ «Солара» (Виконавець), судом встановлено, що 18.11.2010р. укладено договір на експедирування вантажів №248, відповідно до умов якого Виконавець за дорученням Замовника зобов'язується експедувати вантажі Замовника на території України (а.с.47-48).

На виконання зазначеного договору ТОВ «СВТК» отримало податкові накладні №184 від 10.01.2011 року, №185 від 21.01.2011 року, №186 від 28.01.2011року, № 187 від 31.01.2011 року (а.с.49-52) та включило суми ПДВ за зазначеними податковими накладними до податкового кредиту, що відображено у декларації з ПДВ за січень 2011 року.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В якості підтверджуючих документів про виконання зобов'язань позивачем надано акти прийому-здачі виконаних робіт та податкові накладні на послуги по експедируванню на загальну суму 218 572,00,у.т.ч. ПДВ - 36 428, 66 грн.

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладеного позивачем договору єекспедирування вантажу.

Суд погоджується з зазначеними твердженнями представника відповідача, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20.01.2011р., 21.01.2011р., 28.01.2011р., від 31.01.2011р. не приймаються судом в якості належного доказу виконання зазначених господарських операцій, оскільки в акті зафіксовано перевезення товару за певні періоди , наприклад, акт від 31.03.2011р. - за період з 24 січня по 31 січня 2011р., документів, підтверджуючих дані операції в момент проведення кожної або безпосередньо після завершення кожної, позивачем не надано.

Відповідно п. п.11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранс, № 363 від 14.10.1997р. основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Позивачем ані під час проведення перевірки ані під час судового розгляду справи не надано ані товарно-транспортних накладних ані дорожніх листів та будь-якої іншої траспорнтої документації, тобто позивачем не підтверджено фактичність виконання договірних зобовязань з ТОВ «Солара».

Представник позивача зазначив, що факт реальності перевезення щебеню та відповідно господарських відносин між TOB «СОЛАРА» і TOB «СВТК», підтверджуються договором поставки № 400002233 від 21.12.2010р. з ВАТ «Кримський содовий завод» і договором № 49/09 від 09.02.2009р.з TOB «Побузький феронікелевій комбінат». Згідно з вказаними договорами, перевезення щебеню автомобільним транспортом зі складу ВАТ «Кримський содовий завод» до залізничної станції, а також від залізничної станції до складу TOB «Побузький феронікелевій комбінат» проводиться за рахунок ТОВ «СВТК» не має і не може самостійно здійснювати вантажні перевезення, у зв'язку з чим і уклало з TOB «СОЛАРА» договір № 248 про експедирування вантажів. Зазначені твердження представника позивача не приймаються до уваги, з огляду на наступне.

Розділом 5 Договору № 400002233 від 21.12.2010р передбачено умови відвантаження. Згідно п.5.3 зазначеного Договору кожна партія відвантаженого товару супроводжується пакетом документів: залізничною накладною, паспортом якості.

Відповідно п.3.2 Договору № 49/09 від 09.02.2009р. кожне відвантаження товару повинно супроводжуватись комплектом відвантажених документів, який складається з накладної на відпуск товару, сертифікату та паспорту якості, податкової накладної та гарантійного зобов'язання.

Зазначені в договорах документи на виконання договорів позивачем на надано та представник позивача у судовому засіданні зазначив, що останні відсутні у ТОВ «СВТК».

Щодо правомірностоі формування податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ТОВ «Інтерсервіс-Постач» судом встановлено, що 03.11.2011 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «Інтерсервіс-Постач» (Постачальник), укладено договір №03/11, за умовами якого Постачальник зобов'язується продати, а Покупець прийняти та оплатити товар.

Розділом 3 Договору передбачено умви поставки, відповідно п.3.1 Постачальник здійснює відвантаження товару відповідно письмової заявки Покупця та згідно п.3.3 датою поставки товару вважається дата оформлення товаротранспортних документів в пунті поставки.

На виконання зазначеного договору позивачем надано податкові та видаткові накладні №170 від 12.01.1011 року, №269 від 17.01.2011 року, №397 від 21.01.2011 року; Специфікація № 3 до договору та рахунки.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні документи на підтвердження руху товару від постачальника до покупця, акти приймання-передачі товару, документи, що засвідчують факт отримання та зберігання товару. Відсутнє підтвердження фізичного переміщення товару від контрагента - постачальника ТОВ «ТОВ «Інтерсервіс-Постач» до підприємства - покупця ТОВ «СВТК» Відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних є свідченням відсутності факту перевезення товару.

За відсутності в матеріалах справи належним чином оформлених товарно-транспортних накладних неможливо визначити місце здійснення поставки, проміжок часу, момент оприбуткування даного товару позивачем, вид товару, його кількість тощо.

Стосовно відсутності фактичного виконання робіт за договором, укладеним з ТОВ «Солара», судом встановлено, що відповідач посилався на висновки акту ДПІ у Голосіївському районі міста Києва № 845/3/23-40-36644195 від 28.07.2011р. «Про результати документальної невиїзної перевірки TOB „Солара" (3664495) з дотримання вимог податкового та іншого законодавства за січень, лютий, квітень 2011 року», яким у TOB „Солара" встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, в зв'язку з чим посадові особи ТОВ «Солара» не могли здійснювати з урахуванням реального часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «Солара» підприємства покупцям, що свідчить про те, що правоични між ТОВ «Солара» та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків.

Окрім того, судом встановлено, що відсутність фактичного виконання робіт за договором, укладеним з ТОВ «Інтерсервіс-Постач», встановлено з урахуванням висновків, викладених в акті ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська № 785/23-307/37276482 від 18.03.2011р. «Про результати документальної невиїзної перевірки «Інтерсервіс-Постач» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, що мала правові відносини з ПП «Агропрайд» за листопад, грудень 2010 року», відповідно до якого, угоди поставки по ланцюгу ПП «Агропрайд» - ТОВ «Інтерсервіс-Постач» підприємства-покупці не спричиняють реального настання правових наслідків. ТОВ «Інтерсервіс-Постач» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб. Перевіркою встановлено, що податковий кредит ТОВ «Інтерсервіс-Постач», заявлений у податкових делкраціях за січень-березень 2011 року не підтверджується податковими зобов'язаннями постачальників.

Згідно акту ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська № 1009/23-307/37276482 від 05.04.2011р. «Про результати документальної невиїзної перевірки «Інтерсервіс-Постач» з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень 2011р.» встановлено, що операції з придбання та реалізації по ланцюгу ТОВ «Інтерсервіс-Постач» за січень 2011 року не містять у своїй сутті розумних економічних або інших (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів, не спричиняють реального настання правових наслідків». В ході перевірки встановлено відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині, купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у TOB «Інтерсервіс-Постач» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих па виконання взятих на себе зобов'язань. Таким чином, всі договори між ТОВ «Інтерсервіс-Постач» та контрагентами відповідно п.п.1,2 ст. 215,п.п.1,5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними та в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків.

Суд не погоджується з висновком відповідача щодо фіктивності угод, з огляду на наступне.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено у ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

В розумінні п.п.14.1.202 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Згідно ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За приписами ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Недійсність договору, а також податкової накладної, підписаної від імені однієї із сторін, прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначених договорів.

Та, водночас положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними.

Окрім того, судом встановлено, що постановою Дніпропетровського коружного адміністративного суду від 20 вересня 2011 року, яка набрала законної сили 31.10.2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРСЕРВІС-ПОСТАЧ» до державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю: визнанно дії державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська щодо проведення 18.03.2011 року документальної невиїзної перевірки по ТОВ «ІНТЕРСЕРВІС-ПОСТАЧ» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, що мала правові відносини з ПП «Агропрайд» за листопад, грудень 2010 року та проведення документальної невиїзної перевірки по Товариству з обмеженою «ІНТЕРСЕРВІС-ПОСТАЧ» з питання правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень 2011 року - протиправними.

Однак, на думку суду дійсність договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції на виконання цього договору. Тобто відсутність встановленої судом недійсності цивільного правочину чи господарського зобов'язання не є перешкодою для донарахування податкових зобов'язань платника у разі порушення ним вимог податкового законодавства (що має місце, зокрема, за відсутності реального виконання господарської операції, відображеної в податковому обліку).

В судовому засіданні не було підтверджено належного виконання сторонами договорів, реальності укладених правочинів.

Відтак, позивачем не було надано суду усіх первинних документів, які б свідчили про реальність операцій між позивачем ТОВ «Солара», ТОВ «Інтресервіс-Постач», в тому числі належних та допустимих доказів у підтвердження факту транспортування товару, позивач не спростував висновків податкового органу, наведених в акті перевірки.

Суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на зазначене суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0001022200 від 04 липня 2012 року є такими, що відповідає нормам чинного законодавства, тому не підлягає скасуванню.

Частиною другою ст.71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «СВТК» не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «СВТК» до державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001022200 від 04 липня 2012 року,- відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18 січня 2013 року

Суддя/підпис/:

З оригіналом згідно:

Суддя:

.