Постанова № 28688427, 06.11.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

06.11.2012 р. справа № 2а-2623/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовомКП "Теплопостачання та водо- каналізаційне господарство", вул. Дружби Народів, 8, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000

доЮжноукраїнської ОДПІ Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000

проскасування податкових повідомлень-рішень від 29.11.11 р. № 0000622301, № 0000632301, № 0000672301 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось комунальне підприємство "Теплопостачання та водо- каналізаційне господарство" (далі - позивач, Підприємство) до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 листопада 2011 р. № 0000622301, № 0000632301, № 0000672301.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на те, що оскаржені ним рішення прийняті на підставі помилкового застосування ОДПІ норм податкового законодавства, яке регулювало спірні правовідносини. Зазначає, що Підприємство вірно визначило податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Відповідач позов не визнав, подав заперечення (а. с. 101-107), в яких вказав, що перевіркою позивача встановлено заниження податкових зобов'язань, що і стало підставою для прийняття оскаржених рішень.

В судове засідання призначене на 6 листопада 2012 р. сторони не прибули, одночасно подавши клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження (а. с. 215-216).

Відповідно до ст. 122 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи, що обидві сторони скористались своїм правом на розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження, а також враховуючи те, що їх доводи викладені в позові і запереченнях, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною статтею, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір між сторонами, суд встановив такі обставини, яким він надає наступну правову оцінку.

В вересні-жовтні 2011 р. ОДПІ провела планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2009 р. до 30 червня 2011 р., результати якої оформлені актом від 11 листопада 2011 р. № 89/23-01/31948866 (далі - акт перевірки) (а. с. 17-72).

Серед інших порушень, які позивачем не оскаржуються, в акті перевірки зазначено про порушення Підприємством таких норм податкового законодавства:

- ст. 4 п. 4.1., ст. 5 п. 5.3. пп. 5.3.9., ст. 12 п. 12.1. пп. 12.1.5. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 68675,0 грн.;

- ст. 139 п. 139.1. пп. 139.1.5., ст. 159 п. 159.1. пп. 159.1.5. Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування за півріччя 2011 р. на суму 319441,0 грн.;

- ст. 1 п. 1.11., ст. 11 п. 11.11. Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено ПДВ на загальну суму 462564,0 грн.

На підставі акту перевірки, 29 листопада 2011 р. відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0000622301, яким Підприємству збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємства на суму 68675,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 17169,0 грн. (а. с. 15-16);

№ 0000632301, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 462564,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 115641,0 грн. (а. с. 13-14);

№ 0000672301, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства за півріччя 2011 р. на суму 319441,0 грн. (а. с. 12-12а).

Підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємства і нарахування штрафу, стали наступні обставини.

На сторінках 24-28 акту перевірки (а. с. 29-33), ОДПІ зазначено, що позивач нарахував амортизацію на ремонт основних фондів 1 групи, які були введені в експлуатацію до 1 січня 2004 р. із розрахунку 2%, тоді як слід було застосовувати норму в 1,25%, що призвело до завищення сум амортизаційних відрахувань за період з 2009 р. до I кварталу 2011 р. в розмірі 89223,0 грн.

Спір між сторонами в цій частині стосується виключно правової оцінки правовідносин, тоді як фактичні обставини, а саме здійснення Підприємством витрат на ремонт основних фондів 1 групи, які введені в експлуатацію до 1 січня 2004 р. і подальша амортизація цих витрат за нормою 2%, сторонами не заперечується.

Відповідно до ст. 8 п. 8.6. пп. 8.6.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції до 1 січня 2004 р., норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на календарний квартал): група 1 - 1,25 відсотка.

Законом України Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24 грудня 2002 р. № 349-IV зазначену норму було викладено в такій редакції: "Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки".

Відповідно до п. 15 Перехідних положень цього Закону, норми амортизаційних відрахувань, встановлені цим Законом для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються починаючи з 1 січня 2004 року.

Проте, згідно ст. 80 п. 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", з метою покриття ризиків втрат бюджету, пов'язаних з проведенням податкової реформи, та досягнення реальності і збалансованості державного та місцевих бюджетів зупинено на 2004 рік дію підвищених норм амортизації, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для основних фондів групи 1, 2, 3, крім дії цих норм до амортизації витрат, здійснених платником податку після 1 січня 2004 року у зв'язку з придбанням (виготовленням) нових основних фондів групи 1, 2, 3, які використовуються у виробничій діяльності платника податку та які раніше не були в експлуатації, а також витрат на поліпшення зазначених новопридбаних (виготовлених) основних фондів, понесених платником податку після 1 січня 2004 року.

Отже, цією нормою було передбачено, що підвищені норми амортизації в 2004 році поширюються тільки на:

амортизацію витрат, здійснених платником податку після 1 січня 2004 р. у зв'язку із придбанням (виготовленням) нових основних фондів груп 1, 2, 3, які використовуються у виробничій діяльності платника податку й раніше не були в експлуатації та

витрати на поліпшення зазначених основних фондів, понесених платником податку після 1 січня 2004 р.

В подальшому, Законом України від 1 липня 2004 р. № 1957-IV Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", було визначено, що норми амортизаційних відрахувань, зазначені у статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 1 січня 2004 року у зв'язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів груп 1, 2 і 3, а також витрат на поліпшення таких нових основних фондів. Амортизація витрат, понесених (нарахованих) платником податку у зв'язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів груп 1, 2 і 3 до 1 січня 2004 року, здійснюється за нормами амортизації, що діяли до 1 січня 2004 року. При цьому для цілей податкового обліку платники податку зобов'язані вести окремий облік витрат, понесених у зв'язку з придбанням, спорудженням та/або поліпшенням основних фондів, що здійснюються після 1 січня 2004 року (п. 1 розділу II Перехідні положення Закону від 1 липня 2004 р. № 1957-IV).

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку про те, що Підприємство після 1 січня 2004 р. для нарахування амортизації веде окремий податковий облік основних фондів, витрати на придбання/поліпшення (ремонт) яких здійснено до 1 січня 2004 р. та після 1 січня 2004 р. Іншого поділу з метою нарахування амортизації після 1 січня 2004 р. податкове законодавство не передбачало.

Наказом ДПА України від 11 грудня 2006 р. № 766 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при адмініструванні податку на прибуток передбачено, що:

амортизація витрат, понесених (нарахованих) платником податку у зв'язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів груп 1, 2 і 3 до 01.01.2004, здійснюється за нормами амортизації, що діяли до 01.01.2004, а саме: група 1 - 1,25 %; група 2 - 6,25 %; група 3 - 3,75 %;

амортизація витрат, понесених (нарахованих) платником податку у зв'язку з придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів груп 1, 2 і 3 після 01.01.2004, здійснюється за нормами амортизації згідно з підпунктом 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України "Про прибуток", а саме: група 1 - 2 %; група 2 - 10 %; група 3 - 6 %.

Як зазначалось судом раніше, відповідач пов'язує невірне визначення позивачем норм амортизації з її нарахуванням на витрати, пов'язані із ремонтом основних фондів, які введені в експлуатацію до 1 січня 2004 р. Таким чином, в даному випадку, об'єктом амортизації є не самі основні фонди, як були введені в експлуатацію до 1 січня 2004 р., а витрати на їх поліпшення (ремонт). Як слідує із змісту позовної заяви та акту перевірки, витрати на ремонт були здійснені після 1 січня 2004 р., а їх амортизація відбувалась протягом 2009-2011 р.р., а тому суд приходить до висновку про те, що застосування Підприємством норми амортизації 2%, а не 1,25%, як помилково вважає відповідач, відповідає вимогам податкового законодавства.

Також суд не погоджується із доводами ОДПІ про порушення Підприємством ст. 12 п. 12.1. пп. 12.1.5. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і ст. 159 п. 159.1. пп. 159.1.5. ПК України.

Названі норми визначають наступне:

платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;

б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 12 п. 12.1. пп. 12.1.5. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Стаття 159 п. 159.1. пп. 159.1.5. ПК України передбачає: якщо в наступних податкових періодах покупець погашає суму визнаної заборгованості або її частину (самостійно або за процедурою примусового стягнення), такий покупець збільшує (відновлює) витрати на суму такої заборгованості (її частини) за наслідками податкового періоду, на який припадає таке погашення.

Відповідач вважає, що позивач безпідставно збільшив валові доходи, шляхом віднесення до них непогашеної заборгованості перед ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК "Енергоатом" (далі - ДП "Енергоатом"), так як господарськими судами розглядались справи за позовами ДП "Енергоатом" до Підприємства і рішення судів, у зв'язку із їх оскарженням останнім, не набрали законної сили, а тому до набрання цими рішеннями законної сили, позивач не мав права збільшувати валові доходи.

Як свідчать подані позивачем рішення господарського суду Миколаївської області від 8 червня 2011 р. у справі № 12/178/10 і від 27 квітня 2011 р. у справі № 12/179/10, цим судом розглядались позови ДП "Енергоатом" до Підприємства про стягнення заборгованості за договорами про відпуск теплової енергії в гарячій воді в частині розрахунків за надані послуги (а. с. 207-214). Рішеннями суду позови повністю задоволено.

Як зафіксовано актом перевірки (а. с. 24 зворот), оскільки позивач подав на вказані рішення суду апеляційні скарги, вони не набрали законної сили, тоді як ст. 12 п. 12.1. пп. 12.1.5. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і ст. 159 п. 159.1. пп. 159.1.5. ПК України пов'язують обов'язок позивача збільшити валові доходи саме із набравшим законної сили рішенням суду.

Разом з тим, поза увагою ОДПІ залишилась наступна обставина, яка призвела до невірного висновку про заниження податку на прибуток підприємства і зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування в 2011 р.

Так, в описових частинах обох рішень господарського суду Миколаївської області зазначено, що Підприємство частково визнало позовні вимоги, а саме в частині основної суми боргу і заперечило проти задоволення позову тільки в частині суми позову, яка складається з нарахованих відсотків і інфляцією. Про це ж Підприємство наголосило і в своєму позові, зазначивши, що воно визнало борг перед ДП "Енергоатом" і суд розглядав справи тільки в частині правомірності нарахування і стягнення річних відсотків та інфляції.

Таким чином, оскільки спори між ДП "Енергоатом" і Підприємством, які розглядались господарським судом Миколаївської області, стосувались тільки відсотків та сум інфляції і позивач визнав позов в частині боргу за послуги, суму якого і включив до складу валових доходів, суд не знаходить порушень з боку позивача, на які вказує ОДПІ.

Також помилковим є висновок ОДПІ про невірне відображення Підприємством об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства за 2010 р., внаслідок чого занижена сума податку на прибуток підприємства в розмірі 29178,0 грн.

На сторінках 30-31 акту перевірки (а. с. 35-36) податковий інспектор виклав наступне. Рішенням Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 1393 від 26 жовтня 2010 р. Підприємству було надано пільгу щодо сплати податку на прибуток підприємства шляхом його звільнення від сплати цього податку за підсумками діяльності за 2010 р. Відповідач вважає, що оскільки ст. 16 п. 16.4. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що податок на прибуток підприємства сплачується у строк визначений законом для квартального податкового періоду, позивач звільнявся від сплати податку тільки в останньому IV кварталі 2010 р., тоді як він застосував пільгу при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства за весь 2010 р.

В матеріалах справи мається вищезазначене рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області (а. с. 190), в п. 2 якого зазначено: "Надати Підприємству пільгу щодо оподаткування шляхом звільнення від сплати податку на прибуток підприємства за підсумками діяльності за 2010 р.". Суд вважає, що формулювання цього рішення дозволяє стверджувати, що така пільга надана позивачу на весь 2010 р. Крім того, в преамбулі рішення зазначено, що пільга надається у зв'язку із складним фінансовим станом позивача, обумовленим низькою вартістю послуг, які не відшкодовують їх собівартість, що ще раз доводить висновок суду про надання пільги на 2010 р. загалом. Навіть дата прийняття такого рішення - кінець 10 місяця 2010 р., дозволяє стверджувати, що надання пільги тільки на IV квартал 2010 р. втрачає сенс, оскільки до кінця 2010 р. залишалось 2 місяці, а тому позивач вірно наголошує на тому, що пільга надавалась на 2010 р. в цілому, а не на IV квартал 2010 р.

З приводу визначення позивачу податкових зобов'язань із ПДВ і штрафу, суд зазначає таке.

Відповідач вважає, що позивач порушив ст. 1 п. 1.11., ст. 11 п. 11.11. Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого завищив податковий кредит на суму 462564,0 грн., так як позивач при обрахунку бази оподаткування ПДВ повинен був застосовувати касовий метод, відповідно до якого право на податковий кредит визначається по даті списання коштів з банківського рахунку або надання інших видів компенсації вартості поставлених послуг, тоді як позивач, на думку ОДПІ, невірно визначав базу оподаткування ПДВ, виходячи із фактичної оплати його послуг їх споживачами. Суд знаходить ці заперечення відповідача безпідставними.

24 липня 2008 р. платіжним дорученням № 37 позивач перерахував ДП "Енергоатом" 20984626,81 грн. в рахунок погашення заборгованості за надання останнім послуг із водо- і теплопостачання (а. с. 95). В платіжному доручення мається посилання на ст. 54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Відповідно до цієї статті установлюється, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

25 квітня 2008 р. постановою Кабінету Міністрів України № 440 затверджено Порядок перерахування у 2008 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - Порядок).

Порядком, зокрема, було визначено, що в першу чергу проводяться розрахунки з кредиторської заборгованості за спожиті енергоносії.

Таким чином, кошти, які були сплачені ДП "Енергоатом" - це державна субвенція Підприємству, на погашення заборгованості перед постачальником енергоносіїв.

Державна субвенція за своєю юридичною природою не є компенсацією вартості послуг, а тому на неї ПДВ не нараховується, що підтверджується положеннями ст. 3 п. 3.2. пп. 3.2.7. Закону України "Про податок на додану вартість" - не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі субсидій, дотацій за рахунок бюджетів.

Таке розуміння субвенції підтверджується і листом Державної податкової адміністрації України від 14 травня 2007 р. № 5903/5/16-1516, в якому остання зазначає, що базою оподаткування ПДВ поставки житлово-комунальних послуг є саме встановлений тариф, а не бюджетні виплати, які отримує платник податку понад встановлений тариф, оскільки такі виплати за своєю природою є відшкодування державою збитків підприємствам у зв'язку з державним регулюванням цін, а не компенсацією вартості товарів (послуг), проданих (наданих) таким платником податку.

Статтею 11 п. 11.11. Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку, тобто наведена норма покладає на позивача обов'язок визначати базу оподаткування ПДВ за касовим методом, який ст. 1 п. 1.11. цього ж Закону визначає як метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов'язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на банківський рахунок (у касу) платника податку або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

В той же час, як вже зазначалось судом, кошти, на які ОДПІ розповсюджує касовий метод визначення бази оподаткування ПДВ, є державною субвенцією, яка не є платою позивачу за послуги, а тому позивач вірно вважає, що в даному випадку базою оподаткування є сплата коштів постачальниками товарів, робіт, послуг.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що визначення позивачу податкових зобов'язань та застосування до нього штрафів відбулось на підставі невірної правової оцінки спірних правовідносин з боку ОДПІ, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши платіжне доручення № 508 від 27 квітня 2012 р. (а. с. 2), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору в розмірі 2188,0 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкові повідомлення-рішення № 0000622301, № 0000632301, № 0000672301, прийняті 29 листопада 2011 р. Южноукраїнською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби, скасувати.

3. Відшкодувати комунальному підприємству "Теплопостачання та водо- каналізаційне господарство" судовий збір в сумі 2188,0 грн. з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз