Постанова № 286824, 13.11.2006, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.11.06 р. № 32/85

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коваленка В.М.

суддів: Вербицької О.В.

Дзюбка П.О.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Козлова Т.А. (дов. від 04.07.2005 року);

від відповідача - Юсько Б.Ю. (дов. № 7832\9\10-12 від 09.09.2005 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "Сигнал"

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.05.2005

у справі № 32/85 (Хрипун О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "Сигнал"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Суть рішення і скарги:

Рішенням господарського суду м. Києва від 12 травня 2005 року, яке прийнято у справі № 32\85 (суддя – О.О. Хрипун), у позові товариству з обмеженою відповідальністю “Інженерно-технічний центр “Сигнал” (надалі – Позивач, Товариство) до Державної податкових інспекції у Оболонському районі м. Києва (надалі – Відповідач, Інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення було відмовлено повністю (т. 1 л.с. 124-129).

Товариство з обмеженою відповідальністю “Інженерно-технічний центр “Сигнал”, не погоджуючись з прийнятим рішенням судом першої інстанції, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати означене рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю (т. 2 л.с. 132, 141-143, 156-157).

Представник Державної податкових інспекції у Оболонському районі м. Києва у судовому засіданні не погоджується з вимогами, що викладені Позивачем в апеляційній скарзі, а тому просить залишити рішення господарського суду м. Києва від 12 травня 2005 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення (т. 3 л.с. 48-50).

Заслухавши усні пояснення представників Позивача та Відповідача в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи апеляційний суд

Суть рішення і скарги:

Рішенням господарського суду м. Києва від 12 травня 2005 року, яке прийнято у справі № 32\85 (суддя – О.О. Хрипун), у позові товариству з обмеженою відповідальністю “Інженерно-технічний центр “Сигнал” (надалі – Позивач, Товариство) до Державної податкових інспекції у Оболонському районі м. Києва (надалі – Відповідач, Інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення було відмовлено повністю (т. 1 л.с. 124-129).

Товариство з обмеженою відповідальністю “Інженерно-технічний центр “Сигнал”, не погоджуючись з прийнятим рішенням судом першої інстанції, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати означене рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю (т. 2 л.с. 132, 141-143, 156-157).

Представник Державної податкових інспекції у Оболонському районі м. Києва у судовому засіданні не погоджується з вимогами, що викладені Позивачем в апеляційній скарзі, а тому просить залишити рішення господарського суду м. Києва від 12 травня 2005 року без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення (т. 3 л.с. 48-50).

Заслухавши усні пояснення представників Позивача та Відповідача в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи апеляційний суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Інженерно-технічний центр “Сигнал” звернулось до господарського суду м. Києва із позовом від 04.02.2005 року, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва № 0002052600\0 від 30.12.2004 року (надалі – Рішення) (т. 1 л.с. 2-5). Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що Інспекцією неправомірно був донарахований податок на додану вартість у розмірі 155 629 грн. 00 коп. (надалі – ПДВ), сума якого була заявлена Товариством до податкового кредиту, оскільки рішенням суду загальної юрисдикції за позовами Відповідача до приватного підприємства “Торгбудматеріали” та товариства з обмеженою відповідальністю “Символ і КО”, якими на користь Позивача були видані відповідні податкові накладні, були визнані недійсним з моменту реєстрації установчі документи вказаних осіб, але бухгалтерські документи та податкові накладні не були визнані недійсними. Також, Товариство зазначає, що на момент видачі йому податкових накладних означені особи були зареєстровані як платники податків в установленому законом порядку та відповідні свідоцтва не були анульовані. Товариство вважає, що податкове повідомлення - рішення Інспекції № 0002052600\0 від 30.12.2004 року повинно бути визнано недійсним згідно Наказу Державної податкової адміністрації України “Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення” № 165 від 30.05.1997 року, Положення “Про реєстрацію платників податку на додану вартість”, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01.03.2000 року ст.ст. 7, 9 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст. 224-226, 229 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 526, 530, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст. 19 Конституції України та ст.ст. 1, 2, 66, 67 Господарського процесуального (т. 1 л.с. 2-5).

Рішенням господарського суду м. Києва від 12 травня 2005 року у позові товариству з обмеженою відповідальністю “Інженерно-технічний центр “Сигнал” до Державної податкових інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення було відмовлено повністю.

В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції посилається на те, що рішеннями суду загальної юрисдикції були визнані недійсними з моменту внесення до реєстру платників ПДВ відповідні свідоцтва платників податку ПДВ приватного підприємства “Торгбудматеріали” та товариства з обмеженою відповідальністю “Символ і КО”, у зв’язку з чим вказані особи не мали права виписувати на користь Товариства податкові накладні, а останній не мав право включати до податкового кредиту витрати на підставі таких податкових накладних. При цьому, місцевий суд керувався Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової накладної, затвердженим Наказом Державної податкової Адміністрації України від 30.05.1997 року № 165, ст. 9 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні”, ст.ст. 1, 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ст.ст. 33, 35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) (т. 2 л.с. 124-129).

Між тим, вказаний висновок суду першої інстанції слід визнати як таким, що зроблений з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених в рішенні місцевого суду, обставинам справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи (п.п. 2, 3, 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга, відповідно, задоволенню. Поряд з цим, апеляційний суд вважає за необхідне, керуючись, зокрема, п. 3 ст. 198 та п. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, прийняти постанову, якою позов Товариства до Інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

До вказаних висновків апеляційна інстанція дійшла враховуючи наступне:

Статтею 5 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1 ст. 72 КАС України обставини справи, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно до п. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні .

Згідно п. 7.7.1 ст. 7 Закону України “Про податком на додану вартість” (в редакції, що діяла на момент проведення перевірки та складення відповідного акту, а також у період, за який Позивачу донарахований ПДВ згідно Рішення – надалі – Закон) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Частиною 1 п. 7.4.1 ст. 7 Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Пунктом 7.4.5 цієї ж статті передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 17.1.3. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997 року (надалі – Порядок), із змінами та доповненнями та момент проведення перевірки щодо Товариства та прийняття оспорюваного Рішення, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Пунктом 5 цього ж Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Якщо особа, яка зобов'язана зареєструватися як платник податку, не здійснила такої реєстрації протягом термінів, визначених законодавством, здійснює оподатковувані операції з продажу товарів (робіт, послуг) з нарахуванням податку на додану вартість і видачею податкової накладної без внесення суми податку до бюджету, то така податкова накладна вважається фіктивною.

В порушення норм діючого законодавства місцевий суд при прийнятті оскаржуваного рішення неправомірно дійшов висновку про правомірність донарахування Позивача ПДВ, встановлення штрафних санкцій та про відсутність у нього права на податковий кредит у звітних періодах у зв’язку з наступним.

Наявними у справі договорами, рахунками, актами здавання-прийняття робіт, видатковими накладними, підписаними Позивачем та його контрагентами, розрахунками вартості виконаних робіт, податковими накладними, а також платіжними дорученнями про перерахування Товариством сум виконаних робіт (т. 1 л.с. 57-71, 72-7, 83-188, т. 2 л.с. 1-106) підтверджуються витрати Позивача у звітних періодах у зв’язку з придбанням у контрагентів по вказаних договорах субпідряду виконаних робіт, про що Позивачу контрагентами виписані відповідні податкові накладні, та понесені витрати по сплаті ПДВ, що включені у вартість таких робіт, у зв’язку з чим Товариством заявлялось право на податковий кредит у звітних періодах. Надання Товариством під час перевірки діяльності останнього відповідних податкових накладних та наявність всіх належних реквізитів в таких накладних, перелічених у відповідному акті перевірки № 68\26-52\30867069 від 16.12.2004 року, Інспекцією не заперечується (т. 1 л.с. 10-29).

Між тим, Відповідачем заперечується правомірність дотримання порядку оформлення вказаних податкових накладних згідно із законодавством із посиланням на відсутність у контрагентів Позивача по субпідрядним договорам – приватного підприємства “Торгбудматеріали” та товариства з обмеженою відповідальністю “Символ і КО”, права виписувати такі податкові накладні, із посиланням на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14.06.2006 року у справі № 2-3390\5 2004 р. та від 23.06.2004 року у справі № 2-3389\5 2004 р., згідно яких визнані недійсними з моменту реєстрації установчі документи та свідоцтво платника ПДВ таких осіб, а також із посиланням на акти про анулювання вказаним особам свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, відповідно, від 29.09.2004 року та від 16.11.2004 року (т. 1 л.с. 31-35, 50-54). Визначена позиція Інспекції в порушення порядку застосування діючих норм податкового законодавства неправомірно підтримана місцевим судом при прийнятті оскаржуваного рішення, у зв’язку з чим слід зазначити наступне. Відповідно до п. 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01.03.2000 року (надалі – Положення) реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 9.8 статті 9 Закону. Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру. Отже, як зазначено вище та свідчать матеріали справи, оскільки свідоцтва платників ПДВ контрагентів Позивач були анульовані вже після здійснення відповідних господарських операції та відповідного виписування податкових накладних, слід зробити висновок про те, що Інспекція та місцевий суд неправомірно дійшли висновку про відсутність у згаданих контрагентів права виписувати на користь Товариства податкові накладні під час, коли вони були включені до реєстру платників ПДВ, як цього вимагають щодо порядку оформлення податкових накладних та підтвердження права на податковий кредит положення Порядку та п. 7.4.5 ст. 7 Закону. При цьому, апеляційна інстанція враховує, що ухвалами Голосіївського районного суду м. Києва від 02.08.2005 року та від 03.08.2005 року визначені вище рішення суду загальної юрисдикції про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника ПДВ скасовані за нововиявленими обставинами (т. 2 л.с. 158,159); згідно ж рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.06.2006 року Державній податковій адміністрації у м. Києві відмовлено у позові про визнання недійсними статуту та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ приватного підприємства “Торгбудматеріали”, а згідно заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23.06.2006 року Державній податковій адміністрації у м. Києві відмовлено у позові про визнання недійсними статуту та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ товариства з обмеженою відповідальністю “Символ і КО” (т. 3 л.с. 8-13).

Поряд з цим, слід вказати, що частиною 1 п. 7.4.5 ст. 7 Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Отже, із положень означених норм Закону вбачається, що формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Закон визначає податкові накладні чи митні декларації, що оформлені належним чином. Інші документи, що повинні підтверджувати витрати платника податку при здійсненні фінансово-господарської діяльності у даному випадку, та надаватись на вимогу Інспекції під час відповідної перевірки, або інші умови чи порядок визначення сум ПДВ норми Закону не визначають. Отже, за відсутності у платника податку відповідної податкової накладної, що підтверджує витрати по сплаті податку, віднесення таких сум до податкового кредиту не допускається, а, як вже вказано, Позивачем відповідні норми дотримані та наявні у справі відповідні податкові накладні під час перевірки Інспекції були надані та підтверджують відповідні суми ПДВ та податкового кредиту.

Також, слід вказати, що відповідно до норм податкового законодавства порядок формування податкового кредиту та сплати ПДВ одними господарюючими суб’єктами не впливає на правомірність формування податкового кредиту у іншого господарюючого суб’єкта за умови дотримання ним вказаних вище норм законодавства щодо підтвердженності належними документами виникнення права на такий податковий кредит.

Отже, порядок заявлення Позивачем права на податковий кредит у відповідних періодах (з 01.07.2002 року по 31.01.2004 року) та надання відповідних доказів на підтвердження такого права Товариством дотриманий.

Таким чином, вимоги Позивача до Відповідача про визнання недійсним оспорюваного повідомлення-рішення Інспекції підлягають задоволенню, вимоги Товариства, які викладені в апеляційній скарзі, обґрунтовані та підтверджуються документами у справі та діючим законодавством, а витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях відповідно до ст. 94 КАС України присуджуються з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись нормами ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст.ст. 5, 49, 51, 69, 70, 71, 72, 86, 89, 94, 159, 184, 185, 187, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209 та п.п. 3, 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Інженерно-технічний центр “Сигнал” задовольнити повністю.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 12 травня 2005 року у справі № 32\85 скасувати повністю.

3. Прийняти постанову, якою позов товариства з обмеженою відповідальністю “Інженерно-технічний центр “Сигнал” до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва № 0002052600\0 від 30 грудня 2004 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Інженерно-технічний центр “Сигнал” (03680, м. Київ, бул. Івана Лепсе, 8, р\р 26004600414101 в Подільській філії КБ “Експобанк” м. Києва, МФО 320597) 85 грн. (вісімдесят п’ять гривень) 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Інженерно-технічний центр “Сигнал” (03680, м. Київ, бул. Івана Лепсе, 8, р\р 26004600414101 в Подільській філії КБ “Експобанк” м. Києва, МФО 320597) 42 грн. (сорок дві гривні) 50 коп. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Справу № 32\85 повернути до господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя Коваленко В.М.

Судді

Вербицька О.В.

Дзюбко П.О.