Ухвала суду № 28682184, 16.01.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" січня 2013 р. м. Київ К-34803/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Острович С.Е., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі -Кременчуцька ОДПІ)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.12.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010

у справі № 2а-46322/09/1670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Альков" (далі -Товариство)

до Кременчуцької ОДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 11.06.2009 № 0003162301/0/1872, за яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 626 064 грн. із застосуванням 313 032 грн. штрафних санкцій.

Постановою названого суду від 08.12.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010, позов задоволено повністю. Судові акти мотивовано тим, що податковий кредит в оспорюваній сумі було сформовано Товариством за наслідками реального виконання операції з поставки підрядних робіт з дотриманням вимог, передбачених підпунктом 7.2.6 пункту 7.2, підпунктами 7.4.1, 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Кременчуцька ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції та відмовити у позові. Заявник касаційної скарги зазначає, що судами було проігноровано доводи податкової інспекції про відсутність у субпідрядної організації -товариства з обмеженою відповідальністю «Тікко»(далі -ТОВ «Тікко») -об'єктивної можливості виконати підрядні роботи у зв'язку з відсутністю необхідного штату працівників, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень. Скаржник також посилається на те, що названий контрагент відсутній за місцезнаходженням; Товариством не доведено реальності господарських операцій з ТОВ «Тікко», а укладені з цим постачальником договори є нікчемними.

У запереченні на касаційну скаргу Товариством зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Як встановили суди, Кременчуцькою ОДПІ було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Тікко»за період з 01.09.2008 по 31.11.2008. За результатами цієї перевірки складено акт від 27.05.2009 № 2165/23-209/33733533 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 939 096 грн. (у тому числі 626 064 грн. за основним платежем та 313 032 грн. за штрафними санкціями).

Судові інстанції встановили усі фактичні обставини справи, повно та всебічно їх дослідили, у сукупності оцінили подані учасниками процесу докази, правильно застосували норми права та прийняли законні та обґрунтовані судові акти.

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього ж Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника.

У розгляді цієї справи суди встановили, що на підставі договорів підряду від 08.09.2008 № Т/08/09-15, від 09.09.2008 № Т/09/09-17 та від 07.10.2008 № Т/07/10-15 ТОВ «Тікко»виконало для Товариства роботи з виготовлення металоконструкцій на об'єкті позивача -відділенні ферментації заводу по виробництву біоетанола у м. Золотоноша.

На підтвердження виконання цих робіт Товариством подано акти прийому виконаних підрядних робіт за типовою формою № КБ-2в, довідки про вартість виконаних робіт та витрат за формою № КБ-3, локальні кошториси за встановленою формою, платіжні документи, виписки з банківського рахунку Товариства. Зазначені первинні документи містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо переліку робіт, виконаних ТОВ «Тікко», та їх вартість. Вказані документи підписані сторонами без застережень.

Суди правомірно відхилили доводи податкового органу про відсутність названого контрагента за місцезнаходженням та про несплату ним відповідної суми податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій, адже такі факти самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Чинне податкове законодавства не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету, з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Суди правильно зазначили, що посилання Кременчуцької ОДПІ на невиконання ТОВ «Тікко» підрядних робіт на об'єктах Товариства документально не підтверджені, позаяк у матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані, які б підтверджували виконання спірних робіт іншою особою, ніж ТОВ «Тікко».

Доводи податкового органу про недобросовісність Товариства у зв'язку з тим, що його контрагент не має основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень, необхідної чисельності штату працівників були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано їх відхилили, пославшись на те, що податковим органом не доведено неможливість залучення ТОВ «Тікко»до виконання спірних робіт сторонніх осіб, тоді як ці роботи виконувалися з використанням матеріалів замовника (позивача у справі).

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Доводи касаційної скарги досліджувалися у судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано належну правову оцінку, а їх повторне заявлення у суді касаційної інстанції спрямоване на переоцінку висновків судів про належне документальне підтвердження господарських операцій. В силу ж частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати обставини, установлені судами в результаті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів по справі.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.12.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2010 у справі № 2а-46322/09/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:С.Е. Острович І.В. Приходько