Постанова № 28677593, 06.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2012 р. Справа № 2а-5175/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2012р. по справі № 2а-5175/12/2070

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби України

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби України, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001211701 від 05.04.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 р. у задоволенні позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 було відмовлено у повному обсязі.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2012 р. та прийняти нову про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивачем було вказано, що постанова суду першої інстанції є незаконною та не обґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представником відповідача надана заява про розгляд справи у письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби України 29.03.2012 року, на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 та ст.79 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI, проведена невиїзна документальна перевірка ФОП ОСОБА_1 в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 29.03.12 № 55/17-2521618821.

Перевіркою встановлено не додержання ОСОБА_1 вимог ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з його контрагентами ТОВ «Промтехноопт»(код ЄДРПОУ 37092055), а також неправомірне віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, виписаним ТОВ «Промтехноопт», чим порушено вимоги п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-УІ (далі ПКУ, Кодекс).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001211701 від 05.04.2012 року, якими позивачу донараховано податків разом із штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 6270 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 29.03.12 № 55/17-2521618821, фактичною підставою для висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту за жовтень 2011 року став висновок податкового органу про те, що відповідачем було отримані акти перевірок контрагента позивача ТОВ "Промтехноопт", в яких було встановлено факт того, що операції ТОВ "Промтехноопт" та контрагентів -покупців не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів, в зв'язку з чим ТОВ "Промтехноопт" безпідставно виписано податкові накладні на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів -покупців, які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, виходив з того, що позивачем не було надано належних доказів реального вчинення операцій з поставки товару з огляду на відсутність доказів щодо привезення цього товару, його зберігання, сертифікації та прийняття та доказів того, що до обов'язків водія ОСОБА_2 входить ремонт транспортного засобу, де і яким чином водій проводив ремонт, доказів щодо доцільності проведення ремонту.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до матеріалів справи у перевіряємому періоді позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1, мала господарські взаємовідносини з підприємством ТОВ "Промтехноопт".

Так, 10.12.2010 р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 - покупцем та ТОВ "Промтехноопт" - постачальником було укладено договір поставки товару № 10/12-10 та додаткову угоду № 4 від 24.12.2010 р., відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар- автозапчастини, а покупець зобов'язується у продовж 30 календарних днів після прийняття товару сплатити 100% вартість.

Вартість товару вказується у счет-фактурах. Форма оплати - безготівковий розрахунок. Умови поставки - на умовах самовивоза зі складу за адресою: Харківська область, м. Мерефа, Залізничний тупик, 32.

Виконання умов договору підтверджується наданими до матеріалів справи счет-фактурою № 38 від 31.10.2011 р. на загальну суму 25080,00 грн., в т.ч. ПДВ 4180,00 грн., видатковою накладною від 31.10.2011 р. на загальну суму 25080,00 грн., в т.ч. ПДВ 4180,00 грн., податковою накладною від 31.10.2011 р. № 673 відповідно до якої загальна сума складає 25080,00 грн., в т.ч. ПДВ 4180,00 грн. та товарно-транспортною накладною від 31.10.2011 р.

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в справі докази відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченим вище правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Відповідно до п.п. 14.1. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит, це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у своїх контрагентів відповідач не подав.

Додатково суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акти податкових інспекцій на обліку в яких знаходяться контрагенти позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Колегія судів зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Так, відповідачем не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угода між позивачем та вказаним контрагентом за період перевірки була укладена у відповідності до норм чинного законодавства та є такою, що відповідає всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів позивачем , оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

В акті перевірки крім як про невідповідність змісту правочинів (договорів підряду), укладених позивачем з ТОВ "Промтехноопт" також стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Однак суд апеляційної інстанції, зазначає, що у вищезазначеному акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Суд апеляційної інстанції, зазначає, що позивачем належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірного правочину.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового закріпленні в ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, дав неналежну оцінку доказам, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, колегія судів вважає за необхідне, відповідно до ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 159, 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2012р. по справі № 2а-5175/12/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби України про скасування податкового-повідомлення-рішення задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби України№ 0001211701 від 05.04.2012 р.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.