Ухвала суду № 28677582, 08.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2012 р.Справа № 2а-4481/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2012р. по справі № 2а-4481/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська фабрика напівфабрикатів"

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська фабрика напівфабрикатів", 09.04.2012 р. звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 03.03.2012 р. № 0000522302.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2012 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська фабрика напівфабрикатів" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення було задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0000522302 від 03.03.2012 року.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2012 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що спірне податкове повідомлення-рішення № 0000522302 від 03.03.2012 р. про збільшення суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 80 924,00 грн., (у тому числі за основним платежем 80 923,00 грн. та штрафна санкція у розмірі 1,00 грн.) було винесено Державною податковою інспекцією у Фрунзенському районі м.Харкова з посиланням на акт перевірки від 31.01.2012 р. № 246/23-212/31432808.

Згідно з висновками згаданого акту перевірки в діяльності позивача податковим органом було виявлено порушення п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.199 Податкового кодексу України, а саме, встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 76 63,96 грн., у тому числі за січень 2011 р. у сумі 32 423,00 грн., за квітень 2011 р. у сумі 30 500,00 грн. та за червень 2011 р. у сумі 18 000,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачем не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих послуг та придбаного обладнання у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У перевіряємому періоді позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська фабрика напівфабрикатів", мав господарські взаємовідносини з підприємствами ТОВ «Промтехноопт»та ТОВ «Промспецконсалтинг».

Так, між Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська фабрика напівфабрикатів" та ТОВ "Промспец Консалтинг" було укладено договір:

- № 95 від 01.10.2010 р. про надання маркетингових послуг, за умовами якого виконавець - ТОВ "Промспец Консалтинг" зобов'язується по завданню замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська фабрика напівфабрикатів" надати послуги по маркетинговому дослідженню ринкової привабливістю продукції замовника. Вартість послуг, наданих по даному договору вказується у додатку № 3 (протокол узгодження вартості) до договору. Сплата проводиться замовником у продовж 30 календарних днів з дати підписання акту прийому-передачі наданих маркетингових послуг по даному договору. Докази виконання умов вказаного договору підтверджуються залученими до матеріалів справи: протоколом узгодження договірної ціни, актом виконаних послуг від 31.01.2011 р., актом прийому-передачі звіту к вказаному договору , актом прийому - передачі зразків до вказаного договору, податковою накладною № 563 від 31.12.2011 р. на загальну суму 194535,00 грн., в т.ч. ПДВ 32422,50 грн.

Між Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська фабрика напівфабрикатів" та ТОВ «Промтехноопт»було укладено договори:

- № 040411 від 04.04.2011 р. про надання послуг з ремонту обладнання, за умовами якого замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська фабрика напівфабрикатів" довіряє, а виконавець - ТОВ «Промтехноопт»бере на себе виконання робіт по діагностиці, ремонту (запчастини замовника) та наладці виварювального агрегату GUNTNER, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Хабарова, 1. Виконавець зобов'язувався виконати роботи відповідно до дефектної відомості в строк до 29.04.2011 р. Загальна вартість договору 183000,00 грн., в т.ч. ПДВ 30500,00 грн. Докази виконання умов вказаного договору підтверджуються залученими до матеріалів справи: протоколом узгодження договірної ціни, технічним завданням, дефектна відомість, акт прийому -передачі матеріалів по вказаному договору, акт цільового використання матеріалів, акт сдачі-прийому по вказаному договору,податковою накладною № 542 від 29.04.2011 р. на загальну суму 183000,00 грн., в т.ч. ПДВ 30500,00 грн.;

- № 100611 від 10.06.2011 р. купівлі-продажу, за умовами якого продавець - ТОВ «Промтехноопт»передає, а покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська фабрика напівфабрикатів" отримує та сплачує за компресор у кількості, асортименті та по ціні вказаних у накладних, рахунках або в інших документах. Докази виконання умов вказаного договору підтверджуються залученими до матеріалів справи: видатковою накладною № 1006/11 від 10.06.2011 р. на загальну суму 108000,00 грн., в т. ч. ПДВ 18000,00 грн., та податковою накладною № 377 від 10.06.2011 р. на загальну суму 108000,00 грн., в т. ч. ПДВ 18000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів, в тому числі податкових накладних, не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Суд апеляційної інстанції вважає, що надані позивачем первинні документи в повної мірі підтверджують факт реальності здійснення вищезазначених господарських операцій.

В акті перевірки податковий орган зазначив про ненадання до перевірки товарно-траспортних накладних, які б свідчили про транспортування товарно-матеріальних цінностей та документів, які б підтверджували якість товару, що в свою чергу, на думку податкового органу, свідчить про безтоварність даної господарської операції.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні" встановлено перелік документів, необхідних для водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб. Так, відповідно до положень п.2 даної Постанови такими документами є:

- накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж;

- посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

- реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом;

- талон про проходження державного технічного огляду;

- поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Тобто, діюче законодавство не передбачає, як підставу підтвердження перевезення вантажу для власних потреб наявності товарно-транспортної накладної.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду від 01.11.2011, № 1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку" документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у своїх контрагентів відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби стосовно порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.199 Податкового кодексу України Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Також колегія судів погоджується з тим, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акти податкових інспекцій на обліку в яких знаходяться контрагенти позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції те, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки позивачем належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2012р. по справі № 2а-4481/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.