Постанова № 28675022, 18.01.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/6477/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Чебан О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -ФОП ОСОБА_1) до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі -ДПІ у Приморському районі м. Одеси), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 11.10.2012 року № 0003961701 та № 0003971701.

У своєму позові позивач зазначив, що ДПІ у Приморському районі м. Одеси на підставі акта перевірки від 28.09.2012 року № 5766/17-1/2647411739 винесено податкові повідомлення-рішення від 11.10.2012 року №0003961701, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи громадян, отримані від здійснення підприємницької діяльності на 2100,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 525,00 грн., та №0003971701 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 43357,30 грн. за основним платежем, та у сумі 10141,34 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач зазначив, що відповідачем за результатами перевірки було зроблено висновок про порушення ним п. 177.1, 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету, у сумі 2100,00 грн.; п. 7.4.1 п. 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 6.3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, внаслідок чого занижено ПДВ, що належить сплаті до бюджету, у сумі 43357,30 грн.. Зазначений висновок відповідача був зроблений на підставі інформації, викладеній в акті перевірки, складеному за результатами проведення перевірки його контрагента ПП «Віайпі Груп», внаслідок чого, було зроблено висновок про недійсність (нікчемність) правочину, укладеного позивачем із вказаним підприємством. Позивач заперечує проти такого висновку. З цього приводу позивач зазначив, що укладений ним договір із ПП «Віайпі Груп»оформлений належним чином та не визнаний судом недійсним, а реальність здійснення вказаних господарських операцій підтверджується всіма необхідними документами, належним чином оформленою первинною документацією, а саме, актами приймання-передачі робіт, податковими накладними та платіжними дорученнями. На думку позивача, за вказаний в акті перевірки період ним було сплачено податки у повному обсязі. На момент проведення господарських операцій, як зазначає позивач, ПП «Віайпі Груп»не викликало сумнівів і не значилось в базі даних на сайті ДПА України як сумнівне підприємство. Позивач зазначив, що в акті перевірки не зазначено про будь-які докази порушення ним визначених норм законодавства, тоді як кожен платник податку несе відповідальність самостійно. Крім того, у своєму позові позивач посилається на відповідну судову практику.

Відповідач надав до суду заперечення (а.с. 167-170), в яких зазначив, що ним було проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Віайпі Груп»за період березень-грудень 2010 року, січень 201 1року, березень 2011 року, в ході проведення якої було встановлено, що позивачем було укладено договір від 01.03.2010 року № 01/03 із вказаним підприємством, предметом якого є встановлення несучої конструкції для розміщення рекламно-інформаційних матеріалів. Відповідно до облікових даних та актів ДПІ у Приморському районі м. Одеси про неможливість проведення перевірки ПП «Віайпі Груп»виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях вказаного підприємства та встановлено, що на момент складання актів підприємство має 8 стан, тобто, до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей. Відповідач зазначив, що в провадженні СУ БПС в Одеській області знаходиться кримінальна справа № 201201100058, порушена за фактом фіктивного підприємництва ПП «Софітек Плюс»за ознаками складу злочинів, передбачених ст. 205, ст. 212 Кримінального кодексу України, а також за фактом організації створення фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності, а саме, ПП «Віайпі Груп». В ході проведення перевірки було встановлено відсутність у зазначеного контрагента позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим, на думку відповідача, у його діяльності вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно контрагентам, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись при цьому на доводи, викладені у наданих до суду запереченнях та поясненнях.

Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти позову, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

З 17.09.2012 року по 21.09.2012 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, щодо документального підтвердження господарських відносин з ПП «Віайпі Груп», код 36851232, за період березень-грудень 2010 року, січень 2011 року, березень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 28.09.2012 року № 5766/17-1/2647411739/98 (т. 1 а.с. 12-19).

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем п. 177.1, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України за період січень, березень 2011 року, в результаті чого позивачем занижено податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 2100,00 грн.; пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 1 п. 6.3. порядку заповнення податкової накладної,затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, внаслідок чого занижено ПДВ, що належить сплаті до бюджету, на загальну суму 43357,3 грн.

На підставі згаданого акта перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси було прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.10.2012 року № 0003961701, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів громадян, отриманих від здійснення підприємницької діяльності, у сумі 2625,00 грн., в тому числі за основним платежем -у сумі 2100,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями -у сумі 525,00 грн. (т. 1 а.с. 10), та від 11.10.2012 року № 0003971701, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 53498,64 грн., в тому числі за основним платежем -у сумі 43357,3 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -у сумі 10141,34 грн. (т. 1 а.с. 11).

Судом встановлено, що протягом 10 року позивач був платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку серії З № 865976 від 01.01.2010 року (т. 1 а.с. 96). Водночас у 2011 році позивач перебував на загальній системі оподаткування. Протягом всього періоду, що досліджувався під час проведення перевірки, позивач був платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість серії НБ № 422865 № 100261766 від 29.12.2009 року (т. 1 а..с 95).

Виходячи з положень ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», яким були визначені загальні засади оподаткування доходу фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Виходячи з положень ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Фізичні особи-підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

, відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.1. п. 7.2. вказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Положеннями пп. 7.2.3. п.7.2. ст. 7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп.7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6. цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 згаданого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Виходячи з положень п. 187.1 ст. 187 зазначеного нормативно-правового акта датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ»з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, що були чинними протягом періоду, що перевірявся, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже, наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, а також інших первинних документів з приводу відповідної господарської операції, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Досліджуючи спірні правовідносини у справі, суд встановив, що висновок відповідача, наведений ним в акті перевірки, ґрунтується на встановлених відповідачем фактах, які, на його думку, свідчать про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, на підставі яких був сформований податковий кредит з податку на додану вартість, а також витрати, які мали вплив на визначення суми податку з доходів фізичних осіб, яка підлягає сплаті до бюджету. З огляду на вищезазначене з метою всебічного розгляду судового спору суд вважає за необхідне дослідити питання товарності господарських операцій, що склались між позивачем та його контрагентом ПП «Війапі Груп».

Так, судом встановлено, що 01.03.2010 року між позивачем (замовник) та ПП «Віайпі Груп»(виконавець) було укладено договір № 01/03, відповідно до якого виконавець зобов'язується виконати передбачену умовами цього Договору роботу, а замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її. Предметом договору та результатом робіт по цьому договору, виходячи зі змісту п. 1.2. Договору, є виготовлення несучої конструкції (т. 1 а.с. 23-25).

Додатком № 1 до вказаного договору, складеним сторонами 10.03.2010 року, передбачено, що вартість з виготовлення та монтажу обумовленої договором конструкції становить 111573,05 грн., в тому числі ПДВ -18518,35 грн. (т. 1 а.с. 26-29).

Поряд з цим, жодних доказів на підтвердження виконання зазначених робіт позивачем до суду взагалі не надано.

Замість цього, позивачем надані до суду додатки до вказаного договору, що укладались сторонами за договором протягом 2010-2011 року, відповідно до яких сторони домовлялись про договірну вартість робіт з розміщення реклами (банерів) та «на радіостанціях», відповідні акти приймання-здачі виконаних робіт, а також податкові накладні (т. 1 а.с. 30-92).

Дослідивши вказані документи, суд встановив, що в них не викладено суті господарських операцій, що здійснювались платниками податку, тоді як умовами договору, до якого складались відповідні додатки, у предметі взагалі не визначено відповідного виду робіт, у зв'язку з чим незрозумілим є щодо яких саме видів робіт, обумовлених договором, сторонами визначалась договірна ціна у додатках до відповідного договору.

Надані до суду платіжні доручення на підтвердження оплати позивачем виконаних робіт не засвідчені банком, у зв'язку з чим не можуть розглядатись як допустимий доказ у справі (т. 2 а.с. 2-18).

Крім того, з наданих до суду первинних документів не вбачається місця виконання визначених робіт, об'єктів, на яких виконувались такі роботи, а також доказів фактичного використання отриманих результатів робіт у підприємницькій діяльності позивача. Так, до суду не надано будь-яких доказів, які б свідчили про нагальну необхідність підприємця розміщувати рекламну продукцію у вигляді банерів, а також використовувати ефірний час на радіостанціях, в тому числі будь-яких господарських договорів, укладених із іншими суб'єктами господарювання щодо надання відповідних послуг, та відповідної первинної документації.

Зазначені обставини позбавляють можливості ідентифікувати зміст господарських операцій, її учасників, обсяги виконаних робіт, факт їх використання в оподатковуваних операціях позивача, а також факт їх реального здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Проте, надані до суду докази складені із порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також не відображають повного обсягу господарських операцій, які заявлені позивачем як такі, що мали реальний характер.

Одночасно з цим у судовому засіданні позивачеві пропонувалось надати додаткові докази у справі, окремо з'ясовувалось, чи всі необхідні докази були представлені позивачем та чи є у представника позивача клопотання з цього приводу, проте, будь-яких додаткових доказів позивачем до суду не надано.

Не зважаючи на відсутність належного документального підтвердження здійснення вказаних господарських операцій, позивач відносив суми, сплачені ним ПП «Віайпі Груп», до податкового кредиту з податку на додану вартість у відповідних звітних періодах, а також враховував їх як видатки, що понесені ним під час здійснення підприємницької діяльності (т. 1 а.с. 171-205). Встановлені органом державної податкової служби порушення податкового законодавства з боку позивача він не спростував належними доказами.

З огляду на вищенаведене суд вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними доказами по справі, доводи позивача щодо протиправності висновків ДПІ у Приморському районі м. Одеси про виявлені порушення ним податкового законодавства.

Водночас суд звертає увагу на протиправність посилань відповідача на недійсність (нікчемність) правочинів, укладених ПП «Віайпі Груп»з його контрагентами, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Посилання відповідача на норми ст. 228 Цивільного кодексу України є безпідставними. Так відповідно до вимог зазначеної норми права правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, наявність вини та умислу позивача або його контрагенту в укладенні правочину, який направлений на порушення публічного порядку належним чином відповідачем не доведено, що підтверджує відсутність правового підтвердження висновків щодо визнання укладеного зазначеними особами правочину нікчемним на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України.

Поряд з цим, помилковість вищенаведеного висновку відповідача не впливає на правомірність його висновків про відсутність реального характеру здійснення позивачем та його контрагентом господарських операцій за вказаним договором, що, між тим, не було спростовано позивачем належними доказами по справі.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст.11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2,4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - рішень державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 11.10.2012 року № 0003961701 та № 0003971701 - відмовити.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 18.01.2013 року.

Суддя С.М. Корой

18 січня 2013 року

.