Постанова № 28674587, 11.12.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2012 р. Справа №2а-11725/12/0170/10

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі колегії суддів:

головуючого судді - Кудряшової А.М.,

суддів - Суворової С.В.,

- Радчука А.А.,

при секретарі судового засідання - Ждані В.Є.,

за участю представників сторін:

від позивача - Осіпова Ю.О., довіреність від 01.09.2012 року; Кузнецова Є.М., довіреність від 13.07.2012 року;

від відповідача - Єремізіна О.А., довіреність від 05.10.2012 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група"

до Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ "Дочірній банк Ощадбанку Росії", Відділу державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції

про визнання протиправними дій та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень із вимогами про:

- визнання протиправними дій щодо стягнення виконавчого збору в розмірі 1050000,00 гривень в межах виконавчого провадження ВП № 15199390 та виконавчого збору в розмірі 1030000,00 гривень в межах виконавчого провадження ВП № 14641805,

- скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 15199390 та постанови про стягнення виконавчого збору від 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 14641805.

Позовні вимоги мотивовані тим, що, на думку позивача, у відповідача відсутні правові підстави для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки відповідачем фактично не були вчинені заходи примусового виконання із звернення стягнення на майно позивача, яке є предметом договору іпотеки, укладеного між ТОВ "Санаторій "Алушта" (іпотекодавець 1), ТОВ "Асторія-Груп" (іпотекодавець 2), з одного боку та ЗАТ "Дочірній банк Ощадбанку Росії" (Іпотекодержатель) на забезпечення виконання зобов'язання ТОВ "Кримська юридична група", які випливають з договору купівлі-продажу цінних паперів, укладеного між ТОВ "Кримська юридична група" та ЗАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" і яке, згідно виконавчого напису нотаріуса, підлягало стягненню з ТОВ "Кримська юридична група". Також позивач вказує, що на дату прийняття оскаржуваної постанови ТОВ "Кримська юридична група" було добровільно виконано зобов'язання перед ЗАТ "Дочірній банк Ощадбанку Росії" (Іпотекодержатель).

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 22.10.2012 року відкрито провадження по справі, до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено ПАТ "Дочірній банк Ощадбанку Росії", Відділ державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду, про що сторони повідомлені належним чином та завчасно.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених в адміністративному позові та матеріалах справи.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, пояснив, що не було допущено порушень норм діючого законодавства при прийнятті оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору, в зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Треті особи, будучи належним чином та завчасно повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, явку представників у судове засідання не забезпечили, про причини неявки не повідомили, заяв щодо неможливості розгляду справи за їх відсутності не надавали, з урахуванням того, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, а також приймаючі до уваги, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, відповідно до положень ст. 128 КАС України, вважає можливим розглянути справу за відсутності не з'явившихся учасників процесу.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта" (Іпотекодавець 1), яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта", Товариством з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" (Іпотекодавець 2), яки є майновими поручителями Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група" (Боржник), 10.09.2008 року був укладений іпотечний договір (без випуску заставної) з Закритим акціонерним товариством "Дочірній банк Ощадбанк Росії" (Іпотекодержатель), яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Банк НБР".

Згідно предмету договору, в забезпечення зобов'язань ТОВ "Кримська юридична група", які випливають із договору купівлі-продажу цінних паперів № 14605Д, укладеного між Боржником і Іпотекодержателем 10.09.2008 року, Іпотекодавці передають Іпотекодержателю в іпотеку майно, передбачене в п. 3.1. цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, його предметом є нерухоме майно - будівлі і споруди санаторію "Алушта" загальною площею 17261,5 кв.м, які знаходяться за адресою: АР Крим, м. Алушта, вул. Глазскрицького, б. 8.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 22.04.2009 року вчинено виконавчий напис № 466, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - будівлі і споруди санаторію "Алушта", які знаходяться за адресою: АР Крим, м. Алушта, вул. Глазскрицького, б. 8, та складаються з корпусу: № 6 (літ. И), заг. пл. - 1907,4 кв.м; корпусу № 7 (літ. Й), - заг. пл. - 1611,6 кв.м, що складає 20/100 будівель і споруд санаторію "Алушта", що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп".

Виконавчим написом встановлено, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги ВАТ "Ощадбанк Росії" у розмірі 10300000,00 гривень, що становить частину загальної вартості в 70000000,00 гривень від загальної кількості облігацій.

Постановою Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Абісова А.В. від 08.09.2009 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса № 466, виданого 22.04.2009 року. Виконавчому провадженню привласнений номер ВП № 14641805.

ТОВ "Кримська юридична група" перед ЗАТ "Дочірній банк Ощадбанку Росії" були виконані зобов'язання в зв'язку із сплатою на користь останнього відповідних сум 28.07.2011 року у розмірі 15000000,00 гривень та 11.08.2010 року у розмірі 10000000,00 гривень, що підтверджується виписками по банківським рахункам (а.с. 23-24).

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Вовченком О.В. 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 14641805 прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, відповідно до якої виконавчий напис № 466 від 22.04.2009 року повернений Відкритому акціонерному товариству "Дочірній банк Ощадбанк Росії", на підставі заяви АТ "Ощадбанк Росії" від 30.07.2012 року про повернення виконавчого документу, отриманої відповідачем 06.09.2012 року.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Вовченком О.В. 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 14641805 прийнято постанову про стягнення з боржників: ТОВ "Асторія-Груп" і ТОВ "Кримська юридична група" виконавчого збору у розмірі 1030000,00 гривень (а.с. 17-18).

Також, судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 22.04.2009 року вчинено виконавчий напис № 465, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - будівлі і споруди санаторію "Алушта", які знаходяться за адресою: АР Крим, м. Алушта, вул. Глазскрицького, б. 8, що складає 80/100 будівель і споруд санаторію "Алушта", що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта".

Виконавчим написом встановлено, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги ВАТ "Ощадбанк Росії" у розмірі 10500000,00 гривень, що становить частину загальної вартості в 70000000,00 гривень від загальної кількості облігацій.

Постановою Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Абісова А.В. від 09.10.2009 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса № 465, виданого 22.04.2009 року. Виконавчому провадженню привласнений номер ВП № 15199390.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Вовченком О.В. 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 15199390 прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, відповідно до якої виконавчий напис № 465 від 22.04.2009 року повернений Відкритому акціонерному товариству "Дочірній банк Ощадбанк Росії", на підставі заяви АТ "Ощадбанк Росії" від 30.07.2012 року про повернення виконавчого документу, отриманої відповідачем 06.09.2012 року.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Вовченком О.В. 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 15199390 прийнято постанову про стягнення з боржників: ТОВ "Санаторій "Алушта" і ТОВ "Кримська юридична група" виконавчого збору у розмірі 1050000,00 гривень (а.с. 9-10).

Позовні вимоги в частині скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 15199390, постанови про стягнення виконавчого збору від 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 14641805 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У частині третій вказаної статті встановлені загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури. Суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи та дотримуватися них.

Так, зокрема, прийняття рішення, вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України - за змістом цей критерій випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України (далі - законом); зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії добросовісно - цей критерій-принцип вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеній законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Прийняття рішення, вчинення дії своєчасно, тобто протягом розумного строку - цей критерій-принцип означає не лише необхідність дотримання часових рамок, що визначені у нормативно-правових актах, а й ухвалення рішення або вчинення дії протягом розумного строку, без невиправданого для конкретної ситуації зволікання. Тривалість розумного строку залежить від складності певного питання, нагальності його вирішення, кількості людей, залучених до справи, їхньої поведінки тощо.

Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам (пункт 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року № 2).Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності є підставою для задоволення адміністративного позову.

На час відкриття виконавчого провадження ВП № 14641805 (постанова від 08.09.2009 року) та виконавчого провадження ВП № 15199390 (постанова від 09.10.2009 року) Закон України "Про виконавче провадження" діяв в редакції, якою було встановлені наступні положення.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч. 1, абз. 3 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Статтею 46 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження) встановлено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження) державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 401 цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за N 865/4158, затверджено Інструкцію про проведення виконавчих дій (яка діяла на час відкриття виконавчого провадження).

Пунктом 3.6.2 вказаної Інструкції встановлено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець установлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів, а рішень про примусове виселення - 15 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій. При цьому вказується дата виконання.

Згідно до п. 4.1.3 Інструкції про проведення виконавчих дій, якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, то державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання в межах строку, передбаченого статтею 25 Закону.

Пунктом 4.14 Інструкції про проведення виконавчих дій встановлено, що з грошової суми (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника), яка стягнута державним виконавцем з боржника, у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби на здійснення виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб, у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір. Виконавчий збір стягується пропорційно до фактично задоволених вимог стягувача.

Пунктом 4.16.1 Інструкції про проведення виконавчих дій встановлено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби (додаток 3), стягується виконавчий збір у розмірі десяти відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до п. 4.16.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю після завершення строку, наданого для добровільного виконання, та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано. Розмір виконавчого збору визначається відповідно до вимог Закону.

З аналізу вказаних норм Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що виконавчий збір відповідно до статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній по-перше, не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк, а по-друге, рішення було виконано примусово.

Така думка суду підтверджується позицією викладеною у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльності органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження".

Поряд з цим, суд звертає увагу, що Закон України "Про виконавче провадження" містить імперативну норму викладену у ст. 25 Закону, яка встановлює шестимісячний строк, протягом якого державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії, тобто вчинити встановлені цим Законом заходи направлені на виконання виконавчого документу. При цьому Закон України "Про виконавче провадження" не містить положень, які б дозволяли продовжувати цей строк або вчиняти виконавчі дії поза межами такого строку.

За таких обставин, враховуючи приписи Закону України "Про виконавче провадження", які встановлюють гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні, обов'язок державного виконавця вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, діяти неупереджено та своєчасно і з урахуванням норм ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що правомірною та обґрунтованою може вважатися така постанова про стягнення з боржника виконавчого збору, якщо підставою для її прийняття стали правомірні дії державного виконавця, зокрема, якщо державним виконавцем у встановлений шестимісячний строк були вчинені всі необхідні виконавчі дії направлені на примусове виконання рішення, результатом яких стало його фактичне виконання.

Напроти, не вчинення державним виконавцем виконавчих дій протягом встановленого шестимісячного строку буде свідчити про вчинення виконавчих дій з порушенням встановлено законом строку.

Отже, постанова про стягнення виконавчого збору прийнята на підставі виконавчих дій вчинених поза межами встановленого законом строку, які окрім того, не привели до фактичного виконання рішення, не може вважатися такою, що прийнята обґрунтовано.

Виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса № 466, виданого 22.04.2009 року, було відкрито 08.09.2009 року, а постанова про стягнення з боржника виконавчого збору була прийнята 01.10.2012 року.

Виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса № 465, виданого 22.04.2009 року, було відкрито 09.10.2009 року, а постанова про стягнення з боржника виконавчого збору була прийнята 01.10.2012 року.

Матеріали справи не містять, а відповідачем, у порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано належних доказів вчинення відповідачем протягом встановленого шестимісячного строку, після відкриття виконавчого провадження, виконавчих дій та фактичного примусового виконання рішення.

Окрім того, суд вважає необхідним зазначити що обставини щодо бездіяльності відповідача під час примусового виконання напису нотаріуса також встановлені постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2011 року по справі № 2а-2766/11/2670 за позовом ПАТ "Дочірній банк Ощадбанку Росії" до Державної виконавчої служби України, Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення збитків та сатисфакції. Постанова набрала законної сили 26.04.2012 року, що підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 року по справі № К/9991/35090/12 (а.с.83-89, 102-103).

Предметом вказаного спору була, зокрема, неправомірна бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу № 466 від 22.04.2009 року.

Даним судовим рішенням встановлено, що державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження по виконанню виконавчого напису було порушено вимоги статті 25 Закону в частині встановленого законом шестимісячного строку на проведення виконавчих дій з виконання виконавчого напису. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо здійснення виконавчих дій з виконання виконавчого напису в частині порушення строку проведення виконавчих дій.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України обставини щодо протиправної бездіяльності відповідача та порушення ним встановленого строку на проведення виконавчих дій з виконання виконавчого напису нотаріуса № 466 від 22.04.2009 року не потребують доказування.

Оцінюючі таки обставини суд звертає увагу на те, що добросовісність виконання покладених на державного виконавця обов'язків із вчинення виконавчих дій залежить тільки від нього і виключає фактор втручання з боку учасників виконавчого провадження. При цьому доказів того, що боржник перешкоджав державній виконавчій службі здійснювати виконавче провадження, матеріали справи не містять. Таки обставини свідчать про зволікання з боку відповідача щодо вчинення виконавчих дій. Оскільки відповідачем у встановлений законом строк не були виконані виконавчі дії та фактично рішення не було виконано то, відповідно, прийняття постанови про стягнення з боржника виконавчого збору є необґрунтованим.

Суд враховує, що постанови про стягнення з боржника виконавчого збору під час виконання написів нотаріуса № 465 та № 466, виданих 22.04.2009 року, прийняті 01.10.2012 року і обґрунтовані посиланням на норму ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на 01.10.2012 року).

Статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції Закону, яка діяла на час прийняття даної постанови, встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Дана норма Закону України "Про виконавче провадження" діє з 09.03.2011 року - з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" від 4 листопада 2010 року N 2677-VI.

Статтею 46 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на час закінчення встановленого шестимісячного строку з дня відкриття відповідачем виконавчого провадження) було встановлено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.

На час прийняття оскаржуваних постанов також діяла Інструкція з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802.

Пунктом 3.7.1 даної Інструкції встановлено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

З системного аналізу положень норм Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) та норм Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження) вбачається, що принциповою відмінністю, стосовно стягнення виконавчого збору є те, що до набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI, підставою для стягнення виконавчого збору була наявність таких підстав як невиконання рішення добровільно в установлений для цього строк та наявність примусового виконання рішення, а після набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI, підставою для стягнення виконавчого збору є невиконання боржником рішення у встановлений Законом строк, а також те, що відповідно до Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI стягнення з боржника виконавчого збору можливо разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання.

Крім того, норми Закону України "Про виконавче провадження", які діяли до набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI, встанволювали, що виконавчий збір стягується від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом. При цьому на час прийняття оскаржуваної постанови норми Закону України "Про виконавче провадження" передбачають стягнення виконавчого збору у відсотковому відношенні від суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Таким чином, з 09.03.2011 року (дати набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) виконавчій збір стягується з боржника незалежно від виконання державною виконавчою службою будь-яких дій, спрямованих на примусове виконання відповідного рішення, тоді як до цієї дати закон пов'язував можливість стягнення виконавчого збору тільки пропорційно стягнутим сумам або переданому майну. Як свідчать матеріали справи, на протязі 6 місяців з дня відкриття виконавчого провадження, державна виконавча служба майно боржника стягувачу не передавала.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Законом України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) встановлені суттєво нові приписи в частині підстав для стягнення виконавчого збору.

Відповідачем при вирішенні питання про стягнення виконавчого збору була застосована норма, яка не діяла на час відкриття виконавчого провадження та не діяла протягом строку, встановленого законом для проведення виконавчих дій (6 місяців).

Слід звернути увагу, що відповідно до приписів ст. 28 Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI та п. 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, моментом винесення постанови про стягнення виконавчого збору є наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення.

При цьому, виконавче провадження на час дії ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) не відкривалося і строк для самостійного виконання рішення державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) не встановлювався.

При застосуванні відповідного закону необхідно враховувати сукупність приписів всіх його норм, що діяли на час застосування окремої норми.

Суд дійшов висновку, що застосування норми ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI), яка передбачає стягнення виконавчого збору може бути застосована на відносини, що виникли після набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI.

Відносини з примусового виконання рішення виникли з 08.09.2009 року та 09.10.2009 року - днів відкриття виконавчих проваджень, тобто до дати набрання чинності законом Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI, якою є 09.03.2011 року.

Протягом цього строку відповідач не був позбавлений можливості реалізувати надані йому повноваження для примусового виконання рішення, які б призвели до його фактичного виконання, що створило б підстави для стягнення виконавчого збору. Але відповідачем дій, що призвели б до примусового виконання, вчинено не було.

Фактично мають місце обставини, які вказують, що в результаті неналежного виконання відповідачем свого обов'язку та повноважень із проведення виконавчих дій, що призвели б до примусового виконання рішення, ним була втрачена можливість прийняття постанови про стягнення виконавчого збору на підставі норм Закону України "Про виконавче провадження" до набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI.

Норми Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI не містять приписів, які б встановлювали правила щодо стягнення виконавчого збору стосовно виконавчого провадження відкритого до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, відповідач приймаючи постанови про стягнення виконавчого збору допустив застосування норм Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) щодо відносин, які виникли до набрання цим Законом чинності, чим порушив норми прямої дії ст. 58 Конституції України.

Вказані обставини свідчать, що приймаючи оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору відповідач діяв недобросовісно, з порушенням порядку та способу встановленого законом, також прийняття таких постанов було здійснено несвоєчасно, що свідчить про протиправність оскаржувани постанов та наявність підстав для їх скасування.

Крім того суд зазначає, що встановлені у ч. 3 ст. 2 КАС України положення щодо оцінки правомірності дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які полягають у перевірки судом чи діяв суб'єкт владних повноважень розсудливо, а також пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) полягають у наступному.

Прийняття рішення, вчинення (невчинення) дій розумно (розсудливо). Під нерозсудливими (інакше - безглуздими, ірраціональними) рішеннями, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень можна розуміти такі, яких жоден суб'єкт владних повноважень не міг би допустити, діючи відповідно до здорового глузду та обов'язків, покладених на нього законом. Нерозсудливими слід вважати також рішення, дії, бездіяльність, що є неприпустимими з погляду законів логіки та загальноприйнятих моральних стандартів.

Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення (дії), - цей критерій відображає принцип пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що: здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; для досягнення суспільно корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби. Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Відносини із звернення стягнення на майно позивача (іпотекодавця) виникли на підставі невиконання зобов'язання ТОВ "Кримська юридична група" перед ЗАТ "Дочірній банк Ощадбанку Росії" (іпотекодержателем), що випливають з Договору купівлі-продажу цінних паперів та полягають в оплаті ТОВ "Кримська юридична група" іменних процентних облігацій.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ "Кримська юридична група" перед ЗАТ "Дочірній банк Ощадбанку Росії" були виконані відповідні зобов'язання в зв'язку із сплатою на користь останнього відповідних сум 28.07.2011 року у розмірі 15000000,00 гривень та 11.08.2010 року у розмірі 10000000,00 гривень, що підтверджується виписками по банківським рахункам.

Статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на момент відкриття виконавчого провадження) та ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору) встановлено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Статтею 41 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" з дотриманням вимог цього Закону.

Статтею 42 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними.

Постанова від 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 14641805 та постанова від 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 15199390 про повернення виконавчого документу стягувачу, відповідно до яких виконавчі написи № 466 та № 465 від 22.04.2009 року повернені Відкритому акціонерному товариству "Дочірній банк Ощадбанк Росії", прийняті на підставі заяви АТ "Ощадбанк Росії" від 30.07.2012 року про повернення виконавчого документу, отриманої відповідачем 06.09.2012 року.

Вказане свідчить, що мета на яку було видано виконавчі написи нотаріуса було досягнуто, стягувачу було сплачено належну суму грошових коштів, отже підстави для звернення стягнення на майно позивача відпали. Стягнення на майно позивача не відбулося.

Виходячи з норм Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір по суті має функції, відповідно до яких, з одного боку, виконавчим збором держава компенсує свої витрати по примусовому виконанню судового рішення, а з іншого, виконавчий збір можна розглядати як своєрідну штрафну санкцію за невиконання боржником у добровільному порядку вимог виконавчого документа.

Постановами про стягнення виконавчого збору з позивача стягуються виконавчі збори у розмірі 1030000,00 гривень та у розмірі 1050000,00 гривень.

Приймаючи до уваги розміри виконавчих зборів, суд зазначає, що стягнення таких сум з позивача призведе до значного впливу на його майнове становище.

Враховуючи те, що відповідачем не було здійснено примусового виконання, яке б мало фактичний результат у вигляді звернення стягнення на майно позивача, а також приймаючи до уваги, що на момент стягнення виконавчого збору надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документу, що в подальшому виключає необхідність здійснення виконавчих дій, суд приходить до висновку, що стягнення, у такому випадку, з позивача сум у розмірі 1030000,00 гривень та 1050000,00 гривень, відповідно до норм ч. 3 ст. 2 КАС України, є нерозсудливим, ірраціональним та непропорційним.

Стягнення за таких обставин з позивача вказаних сум, призведе до відсутності необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямовано застосування стягнення виконавчого збору.

Крім іншого суд також зазначає, що за вказаних обставин, стягнення з позивача виконавчого збору буде несправедливою мірою відповідальності у вигляді позбавлення його майнових прав на грошові кошти.

Також, суд зазначає, що згідно до постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 14641805 від 08.09.2009 року боржниками по виконавчому провадженню вказані ТОВ "Асторія - Груп" та ТОВ "Кримська юридична група". В резолютивній частині постанови про стягнення виконавчого збору відповідача вказано, що виконавчий збір стягується з боржників: ТОВ "Асторія-Груп" та ТОВ "Кримська юридична група".

Згідно до постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 15199390 від 08.09.2009 року боржниками по виконавчому провадженню вказані ТОВ "Санаторій "Алушта" та ТОВ "Кримська юридична група". В резолютивній частині постанови про стягнення виконавчого збору відповідача вказано, що виконавчий збір стягується з боржників: ТОВ "Санаторій "Алушта" та ТОВ "Кримська юридична група".

Положеннями ч. 2 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваної постанови), встановлено що боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Поряд з цим, відповідно до виконавчих написів нотаріуса від 22.04.2009 року № 465 та № 466, які є виконавчими документами та на підставі яких були відкриті виконавчі провадження ВП № 15199390 та ВП № 14641805, ТОВ "Кримська юридична група" в якості боржника не визначено.

За таких підстав, у ТОВ "Кримська юридична група" не може виникати обов'язок виконувати будь-що, а також обов'язок сплачувати виконавчий збір за невиконання обов'язків, які на нього не були покладені за виконавчим написом нотаріуса.

Слід також відзначити, що у постанові про стягнення виконавчого збору не визначено у якому розмірі кожен з боржників (ТОВ "Асторія-Груп", ТОВ "Санаторій "Алушта" та ТОВ "Кримська юридична група") повинні сплатити виконавчий збір, що не дає можливості встановити межі обов'язку кожного щодо виконання такої постанови і, відповідно, оцінити правомірність стягнення виконавчого збору окремо з кожної вказаної юридичної особи, що також вказує на необґрунтованість прийняття такої постанови.

За таких підстав, оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином позовні вимоги в частині скасування постанов про стягнення виконавчого збору від 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 15199390, постанови про стягнення виконавчого збору від 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 14641805 підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд вважає необхідним зазначити, що у пункті першому прохальної частини позовної заяви позивач просить визнати протиправними дії щодо стягнення виконавчого збору в розмірі 1050000,00 гривень в межах виконавчого провадження ВП № 15199390, виконавчого збору в розмірі 1030000,00 гривень в межах виконавчого провадження ВП № 14641805.

Суд звертає увагу, що головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченко О.В. під час прийняття оскаржених постанов про стягнення з боржника виконавчого збору виконував свої обов'язки як працівник Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, він виконував ряд дій, обов'язок виконання яких покладений на нього як діючим законодавством щодо виконавчого провадження, так і посадовою інструкцією.

Проаналізувавши вищезазначені норми, суд приходить до висновку, що у матеріалах справи відсутні обставини, які б свідчили про протиправність дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченка О.В. щодо намагання примусового стягнення виконавчого збору шляхом прийняття постанов про стягнення виконавчого збору в розмірі 1050000,00 гривень в межах виконавчого провадження ВП № 15199390, виконавчого збору в розмірі 1030000,00 гривень в межах виконавчого провадження ВП № 14641805

З огляду на вказані обставини, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, а саме: скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 15199390, постанову про стягнення виконавчого збору від 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 14641805.

Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги частково, суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 2113,81 гривень.

У судовому засіданні, яке відбулось 11.12.2012 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 14.12.2012 року постанова складена повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, прийняту Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України 01.10.2012 року в рамках виконавчого провадження ВП № 14641805, стосовно Товариства з обмежено відповідальністю "Кримська юридична група".

3. Скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору прийняту Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України 01.10.2012 року в рамках виконавчого провадження ВП № 15199390, стосовно Товариства з обмежено відповідальністю "Кримська юридична група".

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група" судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2113,81 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Судді підпис Кудряшова А.М.

підпис Суворова С.В.

підпис Радчук А.А.