Постанова № 28674414, 02.07.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

02 липня 2012 р. Справа № 2а/0270/2874/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Марчук Л.М.

позивача: ОСОБА_1

відповідача: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до: відділу державної виконавчої служби Тиврівського районного управління юстиції

про: визнання протиправними та скасування постанов

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до відділу державної виконавчої служби Тиврівського районного управління юстиції про скасування постанов про відкриття виконавчого провадження.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що 12.06.2012р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області Посвятенко В.С. винесено постанови ВП № 32999031 та ВП № 32998920 про відкриття виконавчого провадження на підставі вимог про сплату боргу УПФУ у Тиврівському районі № 32-У від 14.03.2011р.та № Ф-17-А-У від 11.11.2010 року. Так, позивач вважає що вимога Пенсійного фонду не є виконавчим документом в розумінні Закону України "Про виконавче провадження", а також, що примусове стягнення не застосовується до суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування. На підставі вищевикладеного, позивач звернулась до суду з вимогою про скасування постанов про відкриття виконавчого провадження.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви, позовні вимоги просив задовольнити повністю.

Представник відповідача у судове засідання 02.07.2012 року не з'явився, проте надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, одночасно зазначивши, що позовні вимоги не визнає. (а.с. 15).

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

12.06.2012 р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Тиврівського районного управління юстиції Вінницької області Посвятенко В.С. винесено постанови ВП № 32999031 та ВП № 32998920 про відкриття виконавчого провадження на підставі вимог про сплату боргу УПФУ у Тульчинському районі № 32-У від 14.03.2011р.та № Ф-17-А-У від 11.11.2010 року відповідно.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач вважає, що вимога Пенсійного фонду не є виконавчим документом в розумінні Закону України "Про виконавче провадження ".

Суд ставиться критично до таких посилань позивача, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п.8 п.8 ст.17 вищезазначеного Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення інших органів влади, якщо їх виконання покладено на державну виконавчу службу.

Так, відповідно пункту 8.1 розділу 8 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 N 21-1 (далі - Інструкція), стягнення заборгованості із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, або застосування штрафних санкцій.

Пунктом 8.2 розділу 8 Інструкції визначено, що органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:

а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків;

б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків;

в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Крім того, відповідно до ч.2 п.4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464, вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Відповідно до ч.5 вищезазначеної статті вимога територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Також, суд не бере до уваги посилання позивача на ч.15 ст.106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.1 п.15 ст.106 вищезазначеного Закону, строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Частина друга вищезазначеного пункту ст. 106 визначає, що фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовуються.

У судовому засіданні позивач пояснив суду, що на його думку зазначена норма регулює діяльність державної виконавчої служби щодо самої можливості стягнення виконавчою службою заборгованості за несплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування, а так як позивач є платником єдиного податку, то, на його думку, відповідач не має права стягувати з нього недоїмку.

Проте, суд критично ставиться до таких посилань позивача, з огляду на те, що зазначена норма регулює порядок стягнення штрафних фінансових санкцій, адміністративних стягнень та примусових стягнень органами виконавчої служби за несплату внесків. У даному випадку примусові стягнення органами ДВС за несплату внесків - це стягнення штрафів за невиконання у добровільному порядку постанов у рамках виконавчого провадження. Зазначена норма обмежує у суб'єктів владних повноважень у застосуванні ними заходів адміністративного впливу на особу, як то пеня та штраф, проте у жодному разі не перешкоджає органам ДВС проводити стягнення безпосередньо самої недоїмки із фізичних осіб - підприємців , які обрали особливий спосіб оподаткування.

Частиною 1 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Таким чином, вищезазначеними нормами повністю спростовується позиція позивача з приводу того, що вимога про сплату недоїмки не є виконавчим документом, відтак, внаслідок звернення Пенсійного фонду України у Тиврівському районі до державної виконавчої служби з заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі вимог № 32-У від 14.03.2011р.та № Ф-17-А-У від 11.11.2010 року державний виконавець, виконуючи вимоги Закону України "Про виконавче провадження", діяв цілком правомірно та в межах свої повноважень .

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряючи, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано , тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративному судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 76 цього Кодексу).

З обставин адміністративної справи вбачається, що позивачем не доведено повною мірою неправомірність оскаржуваного рішення, відтак позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Відповідно до частини 2 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя /підпис/ Жданкіна Наталія Володимирівна

Копія вірна:

Суддя:

Секретар: