Рішення № 28672901, 15.01.2013, Господарський суд Чернігівської області

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000 , м. Чернігів тел. 698-166

проспект Миру , 20 тел. 678-853

Іменем України

РІШЕННЯ

15 січня 2013 року Справа №5028/8/69/2012

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємства «Нива», Красноярське шосе, 4км, с.Суворовське, Сакський район, Автономна республіка Крим, 96526

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Черешеньки», вул.Дачна,25, смт.Короп, Чернігівська область, 16200

про стягнення 26911грн.37коп.

Суддя Т.Г. Оленич

Представники сторін в судове засідання не з’явились.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 25980грн. боргу за товар, переданий по видатковим накладним №РН-0000982 від 21.05.10р., №РН-0001253 від 25.06.10р., №РН-0000929 від 13.05.11р., 25грн.98коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з 02.09.11р. по 29.10.12р., та 905грн.39коп. процентів річних, нарахованих за період з 02.09.11р., по 29.10.12р.

Відповідач відзив на позов не надав. Справа розглядається за наявними у ній матеріалами на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судове засідання не з’явилися.

До початку судового засідання від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності його представника за наявними у справі документами.

Приймаючи до уваги, що в силу ст.22 Господарського процесуального кодексу України участь у засіданні господарського суду є правом сторони, яким позивач не скористався, а явка уповноваженого представника позивача судом обов’язковою не визнавалася, позивачем надано частину витребуваних судом документів та пояснено про причини неможливості надати суду документи в повному обсязі, тому суд приходить до висновку про доцільність задоволення клопотання позивача і здійснює розгляд справи у відсутності його представника.

Відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення поштового відправлення. Про причини неявки представника відповідача суду не повідомлено. Оскільки відповідач не скористався своїм процесуальним правом приймати участь у господарських засіданнях, явка представника відповідача судом обов’язковою не визнавалася, суд вважає за можливе здійснення розгляду справи за відсутності представника відповідача.

В зв’язку з неявкою представників сторін в судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі ч.8 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд ВСТАНОВИВ:

Договір, викладений у формі єдиного письмового документа, підписаний сторонами та скріплений печатками, між сторонами не укладався.

За твердженням позивача, ним по видатковим накладним №РН-0000982 від 21.05.10р., №РН-0001253 від 25.06.10р., №РН-0000929 від 13.05.11р. передано відповідачу товар на загальну суму 32980грн. Відповідачем, як вказує позивач у позовній заяві, в рахунок оплати даного товару сплачено 7000грн. Таким чином, за твердженням позивача, заборгованість відповідача по оплаті отриманого товару становить 25980грн.

Отже, спір по даній справі виник щодо невиконання відповідачем зобов’язань по оплаті товару, отриманого у позивача.

За змістом ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладений обов’язок доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, вказані обставини мають підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно зі ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов’язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначається, що цивільно-правові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, та в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку визнаються майново-господарськими. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні приписи щодо визначення зобов’язання та підстав їх виникнення містяться у ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України.

Таким чином, однією із підстав виникнення господарського зобов’язання є юридично значимі дії суб’єктів господарювання, наслідком вчинення яких є встановлення, зміна або припинення взаємних прав та обов’язків сторін.

За своєю правовою природою дії суб’єктів правовідносин, пов’язані з оплатною передачею-прийняттям товару в силу загальних засад і змісту господарського та цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки аналогічні зобов’язанням за договором купівлі-продажу.

Згідно з ч.1 ст.205, ст.639 Цивільного кодексу України правочин, різновидом якого є і договір, може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

В силу ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин, для якого не встановлено обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами норм, які містяться в главі 54 цього Кодексу, не встановлено обмежень щодо виникнення правовідносин купівлі-продажу товарів тільки на підставі письмового договору та не передбачено, що недодержання сторонами письмової форми такого договору має наслідком його недійсність.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до відносин, які виникли між сторонами, мають застосовуватись норми закону, які регулюють правовідносини купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

На підтвердження виконання своїх зобов’язань по передачі відповідачу товару позивачем надані копії накладних №РН-0000982 від 21.05.10р. на суму 13160грн., №РН-0001253 від 25.06.10р. на суму 17400грн., №РН-0000929 від 13.05.11р. на суму 2420грн. (а.с.9-11).

Аналіз вищезазначених накладних свідчить, що на них відсутні зазначення прізвища та ініціалів осіб, які підписалися в накладних як отримувач товару, а також відсутня інформація щодо номерів та дати довіреностей, що підтверджують повноваження цих осіб на отримання товару.

При цьому суд звертає увагу, що позивачем не надано на вимогу суду довіреність на особу, якій передавався товар по накладній №РН-0000982 від 21.05.10р. В письмових поясненнях від 19.12.12.р. №656 (а.с.47-48) позивач сам зазначає, що довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей в даному випадку відповідачем не надавалася.

Відповідно до п.2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за №293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

В силу п.15 цієї ж Інструкції відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей.

Отже, з огляду на те, що у видатковій накладній №РН-0000982 від 21.05.10р. відсутні відомості про прізвище та ініціали особи, яка підписалася на ній, що унеможливлює встановлення особи, яка своїм підписом засвідчила факт отримання товару, приймаючи до уваги відсутність довіреності відповідача на право отримання товару по вказаній накладній, тому суд приходить до висновку про передачу товару невідомій особі, повноваження якої на отримання товару для відповідача не підтверджені належними доказами. А відтак, позивач не довів суд факт передачі відповідачу товару по вказаній накладній.

Твердження позивача, що факт отримання товару підтверджується здійсненими відповідачем платежами від 19.05.10р. та від 13.01.11р., судом не приймається до уваги, оскільки із наданих позивачем банківських виписок вбачається, що в призначенні платежу платник (відповідач) підставою платежу вказує рахунок №СФ-0000950 від 19.05.10р. Будь-які посилання на видаткову накладну №РН-0000982 від 21.05.10р. при здійсненні відповідачем платежів в матеріалах справи відсутні.

Аналіз видаткової накладної №РН-0001253 від 25.06.10р. свідчить, що повноваження особи, підпис якої міститься на цій накладній, підтверджується довіреністю №298 від 26.06.10р. При цьому, суд звертаючи увагу на те, що дата видачі довіреності (26.06.10р.) відрізняється від дати передачі товару, зазначеній на накладній (25.06.10р.), приймає до уваги збігання назви товару у накладній і довіреності (препарат «Нива 2Б») та фактичної кількості товару, яка була отримана (400л.).

Отже, суд приходить до висновку, що по видатковій накладній №РН-0001253 від 25.06.10р. відповідачем отримано товар 26.06.10р. (відповідно до дати видачі довіреності), але в кількості 400л, а не 450л, як вказано в накладній. Тому, вартість фактично отриманого товару, виходячи із зазначеній у накладній ціни, становить 15466грн.56коп., а не 17400грн., як зазначає позивач.

Факт отримання відповідачем товару по видатковій накладній №РН-0000929 від 13.05.11р. підтверджується підписом уповноваженої відповідачем особи на накладній, відбитком печатки, та довіреністю №348 від 15.05.11р. При цьому суд також приймає до уваги збігання в довіреності та накладній відомостей щодо назви товару, його кількості, а також посилання у довіреності на номер та дату накладної. Тому фактично моментом отримання товару є 15.05.11р.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем товару лише по видаткових накладних № РН-0001253 від 25.06.10р., №РН-0000929 від 15.05.11р. на загальну суму 17886грн.56коп.

В силу вимог чинного законодавства у відповідача у зв’язку з отриманням товару виник обов’язок сплатити позивачу його вартість.

Одним із критерієм належності виконання господарського зобов’язання є строк його виконання.

Термін виконання зобов’язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу встановлений спеціальною нормою права –ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Вищевикладена правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. по справі №5002-8/481-2011.

Аналіз змісту видаткових накладних, по яких відповідачу був переданий товар, свідчить, що під час передачі товару сторонами не було узгоджено строк його оплати, а тому відповідач мав розрахуватись з позивачем одразу після прийняття товару, тобто, з урахуванням приписів ч.2 ст.251, ч.2 ст.252 Цивільного кодексу України, по видатковій накладній № РН-0001253 від 25.06.10р. - 26.06.10р., та по видатковій накладній №РН-0000929 від 13.05.11р. - 15.05.11р.

В свою чергу, як свідчать матеріали справи, відповідач вартість отриманого від позивача по вказаних накладних товару не сплатив.

Надані позивачем банківські виписки по рахунку від 19.05.10р. та від 13.01.11р. не можуть бути розцінені судом як докази оплати відповідачем отриманого саме по вказаних вище накладних товару, оскільки зазначене відповідачем призначення платежу не підтверджує факт оплати ним товару, отриманого 26.06.10р. та 15.05.11р.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов’язання з оплати отриманого від позивача товару.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань.

Відповідачем на момент прийняття даного рішення не надано суду доказів оплати вартості отриманого від позивача товару в повному обсязі, а тому його заборгованість становить 17886грн.56коп.

Приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов’язань, з відповідача має бути стягнуто на користь позивача 17886грн.56коп.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, має на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на вказану норму закону позивач просить стягнути з відповідача 905грн.39коп. процентів річних, нарахованих за період з 02.09.11р. по 29.10.12р., та 25грн.98коп. інфляційних нарахувань обчислених за період з 02.09.11р. по 29.10.2012р.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, проценти річних та інфляційні нарахування обчислювалися ним з дати складання письмової претензії №451 від 02.09.11р. про стягнення заборгованості за поставлену продукцію. Будь-яких доказів надсилання даної претензії відповідачу до матеріалів справи не надано. Твердження позивача про отримання цієї претензії відповідачем “нарочно” спростовується відсутністю підпису уповноваженої особи відповідача на примірнику претензії, що засвідчує факт отримання ним такого документу. Разом з тим, оскільки, як встановлено судом вище, строк виконання зобов’язань по оплаті товару, отриманого відповідачем по видаткових накладних №РН-0001253 від 25.06.10р., №РН-0000929 від 15.05.11р. настав, відповідно, 26.06.10р. та 15.05.11р., а тому позивач мав право нараховувати проценти річних та інфляційні нарахування, починаючи з 27.06.10р. та з 16.05.11р. Проте, приймаючи до уваги, що при зверненні до суду позивач самостійно визначає обсяг порушення свого права та спосіб його захисту, а суд лише оцінює наявність підстав для захисту в межах заявленої вимоги, тому судом приймається період нарахування, вказаний позивачем.

Оскільки, нарахування процентів річних та інфляційної складової боргу здійснювалося позивачем на суму боргу, яка не підтвердилася матеріалами справи, і фактична заборгованість становить 17886грн.56коп., тому за обраний позивачем період - з 02.09.11р. по 29.10.12р. - сума процентів річних становить 621грн.88коп., а сума інфляційних нарахувань за період з вересня 2011р. по жовтень 2012р. включно становить 17грн.40коп.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, а тому з відповідача має бути стягнуто 621грн.88коп. процентів річних та 17грн.40коп інфляційних нарахувань.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача підлягає стягненню 17886грн.56коп. боргу, 621грн.88коп. процентів річних, 17грн.40коп. інфляційних нарахувань.

В силу ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст.11,205,252,252,509,625,639,655,692 Цивільного кодексу України, ст.ст.173,174,175,193 Господарського кодексу України, Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, ст.ст.22,33,34,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Черешеньки», Чернігівська область, смт.Короп, вул.Дачна, 25 (ідентифікаційний код 14249045, відомості про банківська рахунки відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Нива», Автономна республіка Крим, Сакський район, с.Суворовське, Красноярське шосе, 4км (ідентифікаційний код 25131513, р/р 26003307142011 в КРУ КБ «ПриватБанк»м.Сімферополь, МФО 384436) 17886грн.56коп. боргу, 621грн.88коп. процентів річних, 17грн.40коп. інфляційних нарахувань, 1107грн.98коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Суддя Т.Г.Оленич

15.01.13