Постанова № 28660741, 16.01.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.13 Справа № 5015/3572/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Давид Л.Л.

Суддів Данко Л.С.

Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Карнидал Л.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське спеціалізоване хмелярське підприємство "Сидинівка" без номера від 16.11.2012р. (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 2159)

на рішення господарського суду Львівської області від 18.10.2012 р.

у справі № 5015/3572/12 (суддя -Цікало А.І.)

за позовом Приватного підприємства "Метизи-94", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське спеціалізоване хмелярське підприємство "Сидинівка", с. Сидинівка Львівської області

про стягнення 80 760,15 грн. (з яких: 22 655, 27 грн. -основний борг; 38 815, 27 грн. -штраф; 5 411, 84 грн. -пеня; 8 816, 32 грн. -інфляційні; 5 061, 45 грн. -3 % річних)

за участю представників сторін:

від позивача: не з 'явились;

від відповідача: Білич Т.С. -представник (довіреність від 16.11.2012 р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.10.2012 р. у справі № 5015/3572/12 (суддя -Цікало А.І.) позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське спеціалізоване хмілярське підприємство "Сидинівка" на користь Приватного підприємства "Метизи-94" -51 068 грн. 22 коп. (з яких: 22 655,27 грн. - основний борг; 16 160,00 грн. -штраф; 7 191,50 грн. -інфляційні; 5 061,45 грн. -3% річних з урахуванням уточненого розрахунку) та 1 609 грн. 50 коп. -судового збору. Вимоги щодо стягнення пені в сумі 2110,41 грн. залишено без розгляду.

Повернуто Приватному підприємству "Метизи-94" передплачену суму судового збору в розмірі 5 (п'ять) грн. 70 коп.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що на виконання умов Договору поставки № 0402/С від 02.04.2010 р. позивач поставив відповідачу згідно видаткової накладної товар загальною вартістю 48815,27 грн., за який відповідач не розрахувався в установлений договором строк, у зв'язку з чим крім основної суми заборгованості, задоволенню підлягають позовні вимоги в частині нарахованої суми 16160,00 грн. -штрафу, 7191,50 грн. -інфляційних втрат, 5061,45 грн. -3% річних.

В задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 2110,41 грн., суд першої інстанції залишив позов без розгляду, оскільки позивачем відповідно до вимог ст. 81 Господарського процесуального кодексу України не подано витребувані господарським судом докази, необхідні для вирішення спору.

Відповідач, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське спеціалізоване хмілярське підприємство «Сидинівка», - не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі без номера від 16.11.2012 р. скаржник вказує на те, що місцевий господарський суд прийшов до хибного висновку, задоволивши позовні вимоги щодо стягнення основної суми боргу, інфляційних втрат та штрафу. Оскільки, на день винесення рішення відповідачем погашено суму основного боргу, а згідно ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Крім того, суд першої інстанції не дослідив достовірність нарахування інфляційних втрат та не врахував позовну давність щодо стягнення штрафу.

Просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 18.10.2012 р. та прийняте нове, яким провадження в частині стягнення суми основного боргу припинити, в іншій частині позовних вимог -відмовити.

Приватне підприємство «Метизи -94»у відзиві на апеляційну скаргу від 05.12.2012 р. за №512/ю зазначило, що відповідач сплатив суму основного боргу, яку позивачем зараховано згідно вимог ст. 534 Цивільного кодексу України. Так, у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язвні з одержанням виконання. В даному випадку мова йде про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо), але, оскільки на момент здійснення відповідачем виплат судом не було винесено рішення у даній справі, позивач не міг підтвердити вказані вище витрати.

Згідно вимог даної статті в другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону. Таким чином, позивач зарахував сплачені відповідачем кошти на погашення частини штрафу, як це передбачає п.2 ч.1 ст. 534 Цивільного кодексу України, а враховуючи ту обставину, що відповідач порушив зобов'язання перед кредитором, тому рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим в частині нарахування основної суми боргу, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 р. розгляд справи №5015/3572/12 відкладено в судове засідання на 16.01.2013 р. Даною ухвалою суду участь представників сторін в судовому засіданні визначено на власний розсуд та попереджено сторони, що у разі відсутності їх уповноважених представників, справа буде розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 16.01.2013 р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених в такій. Позивач участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 100).

16 січня 2013 р. додаткових доказів та клопотань про відкладення розгляду справи не поступало, а відтак судова колегія Львівського апеляційного господарського суду ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані у них докази , заслухавши пояснення представника відповідача, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

2 квітня 2010 р. Приватне підприємство "Метизи-94" (постачальник, позивач у справі) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське спеціалізоване хмілярське підприємство "Сидинівка" (покупець, відповідач у справі) уклали договір постачання товару № 0402/С (надалі -Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, позивач продає, або зобов'язується продати відповідачу, а відповідач приймає, або зобов'язується прийняти та оплатити товар (дріт в асортименті), кількість та ціна якого згідно рахунку.

Згідно з п. 1.2. Договору, найменування, сортамент, кількість та ціна товару, якщо вони не зазначені в п. 1.1., або якщо сторони вирішили змінити їх, визначаються в рахунку позивача, який виставляється відповідачу на підставі поданої ним письмової або усної заявки. Термін дії рахунку 3 доби, якщо інше не вказано в рахунку.

Відповідно до п. 1.3. Договору, в разі зміни ціни на ринку, позивач може змінювати ціни на товар, гроші за який не зараховані 100 % на його рахунок.

Згідно з п. 1.4. Договору, загальна сума договору разом з ПДВ складає 100 000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 2.1. Договору, товар постачається на умовах: FCA, обов'язки позивача з поставки завершені, коли товар наданий в розпорядження відповідачеві в м. Броди, Львівська область, склад покупця, розвантаження транспортного засобу відповідач здійснює самостійно.

Згідно з п. 2.2. Договору, відвантаження товару проводиться на протязі 15 календарних днів з моменту передплати.

Відповідно до п.4.3. Договору товар вважається заказаним і одержаним згідно договору, якщо представник покупця підписав товарно -транспортну, або росходну накладну, яка є специфікацією протоколом узгодження цін.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 48 815 грн. 27 коп., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000987 від 21.04.2010 р. (а.с.10).

Як вбачається з матеріалів справи, претензій щодо кількості та якості отриманого товару від відповідача на адресу позивача не поступало.

Відповідно до п. 4.1. Договору, відповідач здійснює 20 % передплати і 80 % по факту отримання продукції протягом 15 календарних днів на підставі рахунку позивача.

Згідно поданого Приватним підприємством «Метизи -94»розрахунку суми основного боргу, заборгованість відповідача за Договором № 0402/С від 02.04.2010 р складає 22655,27 грн. (з врахуванням проплат за отриманий товар 08.04.2010 р. на суму 5000,00 грн. (передплата), 12.04.2010 р. на суму 5000,00 грн. (передплата), 11.01.2012 р. на суму 1000,00 грн., 16.02.2012 р. на суму 1000,00 грн., 20.02.2012 р. на суму 6560,00 грн., 09.04.2012 р. на суму 7600,00 грн.).

Таким чином, станом на день звернення з позовом до суду, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 22 655 грн. 27 коп.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія керувалась наступним.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) та ст. 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку в натурі.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю -продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до положень ст. 526 ЦК України та ч.1 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Докази, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості поставленого позивачем товару згідно Договору №0402/С від 02.04.2010 р. в повному обсязі і відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора, на момент розгляду спору судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутні.

Скаржник в додатку до апеляційної скарги зазначив копії платіжних доручень №231 від 04.09.2012 р. та №234 від 14.09.2013 р., які, на його думку, підтверджують факт оплати суми основного боргу на момент винесення рішення судом першої інстанції 18.10.2012 р.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В даному випадку, апелянт не надав обґрунтованих пояснень причин неподання суду першої інстанції таких платіжних доручень, не подав відзиву на позовну заяву, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання ухвалами місцевого господарського суду від 29.08.2012 р. та від 18.09.2012 р.

Окрім цього, судова колегія зазначає, що згідно пункту 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. №22 встановлено, що реквізити «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснено перерахування коштів отримувачу. Однак, з поданих відповідачем копій неможливо встановити природу проведеного платежу. Крім того, надані копії не завірені належним чином (відсутнє прізвище особи, якою поставлено штамп «копія вірна»). В судове засідання Львівського апеляційного господарського суду 16.01.2013 р. представником скаржника подано якісні копії платіжних доручень №231 від 04.09.2012 р. та №234 від 14.09.2012 р., які взагалі ніким не завірені, а в графі призначення платежу не містять відомостей щодо виконання відповідачем умов Договору №0402/С від 02.04.2010 р.

За таких обставин, судова колегія не може розцінювати дані копії як належні і допустимі докази виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару, одержаного по накладній №РН-0000987 від 21.04.2010 р., а тому місцевим господарським судом правомірно стягнено з відповідача 22655,27 грн. основного боргу згідно Договору №0402/С.

Крім основної суми боргу за поставлений товар згідно видаткової накладної №РН-0000987 від 21.04.2010 р. позивач нарахував відповідачу штраф згідно п.5.3. Договору №0402/С від 02.04.2010 р.

Судова колегія, погоджується з доводами апеляційної скарги в частині безпідставного стягнення 16160,00 грн. штрафу.

Поставка товару відбулась 21.04.2010 р., що не заперечується сторонами (а.с. 10).

Відповідно до п. 4.1. Договору покупець здійснює розрахунки за поставлений товар таким чином: 20% передплату і 80 % по факту отримання продукції на протязі 15-ти календарних днів. Пунктом 5.3. Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати поставленого товару більше ніж на 15 календарних днів від терміну, встановленого п. 4.1. Договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 100% від суми отриманого неоплаченого товару.

Враховуючи наведені вище положення Договору, остаточний розрахунок за одержаний відповідачем товар повинен був бути здійснений 07.05.2010 р. (з врахуванням 15 -денної відстрочки платежу, передбаченої п. 4.1. Договору).

З цього часу і починає перебіг строк позовної давності, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для стягнення неустойки, штрафу статтею 258 Цивільного кодексу України встановлена спеціальна позовна давність в один рік.

Покликання позивача на переривання строку позовної давності в результаті здійснення відповідачем часткових оплат не ґрунтується на законі, оскільки такі вчинені після спливу річного терміну позовної давності, а саме: строк звернення з позовом про стягнення пені та штрафу закінчився 07.05.2011 р. (з врахуванням умов Договору, згідно якого оплата за поставлений товар повинна бути здійснена 07.05.2010 р.), а часткова оплата за одержаний товар по накладній №РН-0000987 здійснена 11.01.2012 р., а відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім того, позивачем, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховано 7191,50 грн. інфляційних втрат та 5061,45 грн. три проценти річних.

Судова колегія зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія, перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3 % процентів річних за період з 07.05.2010 р. по 17.08.2012 р., вказує на те, що такі нараховані з завищенням, оскільки в основну суму, з якої нараховуються інфляційні та 3% річних, безпідставно включено суму штрафних санкцій.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна нараховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу, при цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (така позиція висвітлена у листі Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справа»від 03.04.1997 р. №62-97).

За таких обставин, судова колегія, враховуючи вимоги чинного законодавства, зробивши свій розрахунок вказані порушення усунула, у результаті чого за період з 07.05.2010 р. по 17.08.2012 р. існування заборгованості, розмір інфляційних втрат зменшився та становить 3602,64 грн.

Розрахунок суми за рахунок індексу інфляції з травня.2010 р. по 31.12.2011 р. на суму боргу 38815,27 складає 3609,82 грн.; Розрахунок суми за рахунок індексу інфляції з 11.01.2012 р. -лютий 2012 р. на суму боргу 37815,27 грн. складає 151,26 грн.; Розрахунок суми індексу інфляції з березень 2012 р. по 09.04.2012 р. на суму боргу 30255,27 грн. складає 90,77 грн.; Розрахунок суми за рахунок індексу інфляції з 09.04.2012 р. -17.08.2012 р. на суму боргу 22655,27 грн. складає «-249,21 грн.».

Щодо розрахунку трьох процентів річних, судова колегія зазначає, що такі підлягають задоволенню в сумі 2448,61 грн., виходячи з наступного.

Розрахунок суми виходячи з 3% річних за період з 07.05.2010 р. по 10.01.2012 р. на суму боргу 38815,27 складає 1958,84 грн.; Розрахунок суми виходячи з 3% річних з 11.01.2012 р. по 15.02.2012 р. на суму боргу 37815,27 грн. (з врахуванням проплати 11.01.2012 р. основної суми боргу в розмірі 1000,00 грн.) складає 111,89 грн.; Розрахунок суми виходячи з 3% річних з 16.02.2012 р. по 19.02.2012 р. на суму боргу 36815,27 грн. (з врахуванням проплати 16.02.2012 р. основної суми боргу в розмірі 1000,00 грн.) складає 12,10 грн.; Розрахунок суми виходячи з 3% річних з 20.02.2012 р. по 08.04.2012 р. на суму боргу 30255,27 грн. ( з врахуванням проплати 20.02.2012 р. суми боргу в розмірі 6560,00 грн.) складає 121,85 грн.; Розрахунок суми виходячи з 3% річних з 09.04.2012 р. по 17.08.2012 р. на суму боргу 22655,27 грн. ( з врахуванням проплати 09.04.2012 р. суми боргу в розмірі 7600,00 грн.) складає 243,93 грн.

Отже, за розрахунком, проведеним судовою колегією, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно 3602,64 грн. інфляційних нарахувань та 2448,61 грн. трьох річних процентів , у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо оплати за поставлений товар за Договором №0402/С від 02.04.2010 р.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи наведене, оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду Львівської області в частині стягнення з відповідача штрафу та частково інфляційних втрат і трьох процентів річних.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд справи слід покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, - Львівський апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське спеціалізоване хмелярське підприємство "Сидинівка" без номера від 16.11.2012р. (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 2159) задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 18.10.2012 р. у справі № 5015/3572/12 скасувати в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 7191,50 грн., 3% річних -5061,45 грн. та штрафу -16160,00 грн. Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське спеціалізоване хмілярське підприємство «Сидинівка»на користь Приватного підприємства «Метизи -94»інфляційні втрати в розмірі 3602,64 грн. та 2448,61 грн. -три проценти річних. В задоволенні позовної вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 16160,00 грн. відмовити. В іншій частині рішення- залишити без змін.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Метизи -94»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське спеціалізоване хмелярське підприємство «Сидинівка»судовий збір в розмірі 354,20 грн. за розгляд апеляційної скарги.

4. Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Справу №5015/3572/12 повернути господарському суду Львівської області.

Постанова складена та підписана 16.01.2013.

Головуючий - суддя Давид Л.Л.

Судді Данко Л.С.

Юрченко Я.О.