Постанова № 28655890, 14.01.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2013 р. Справа № 5015/1616/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В.суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. за участю представників: від позивача:Гаврищук Е.В. - за дов. від 28.12.2012р. № 9.1-22/1562від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від третьої особи:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Львіввугілля" на рішення господарського суду Львівської області від 15.05.2012р.та на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 14.08.2012р.у справі№ 5015/1616/12 господарського суду Львівської областіза позовомМіністерства юстиції України в інтересах держави УкраїнадоДержавного підприємства "Львіввугілля"третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна казначейська служба Українипростягнення 7 565,11 грн. збитків.

ВСТАНОВИВ:

Міністерство юстиції України в інтересах держави Україна звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства "Львіввугілля" (далі - відповідач, ДП "Львіввугілля") про стягнення 7 565,11 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.05.2012р. (суддя Станько Л.Л.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2012р. (головуючий суддя Давид Л.Л., судді Данко Л.С., Юрченко Я.О.), позов задоволено повністю.

Рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 15, 17, 1166, 1191 Цивільного кодексу України, статей 2, 3, 8, 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", з огляду на те, що внаслідок тривалого невиконання ДП "Львіввугілля" рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09.12.2005р. державі Україна були заподіяні збитки у вигляді понесених витрат на виплату моральної шкоди Саїву В.А. відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, прийнятого за заявою Саїва В.А. № 10079/07.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема приписів статті 1166 Цивільного кодексу України, статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", статей 37, 39 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому скаржник наголошує на тому, що з матеріалів справи не вбачається причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями ДП "Львіввугілля" та моральною шкодою, заподіяною органами державної влади України тривалим невиконанням рішення суду, винесеним на користь Саїва В.А., та незабезпеченням державою права на ефективний захист. Окрім цього скаржник посилається на відсутність вини відповідача у несвоєчасному виконанні рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09.12.2005р.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 09.12.2005р. у справі № 2-1965 присуджено до стягнення з Державного підприємства "Львіввугілля" в особі шахти "Відродження" на користь Саїва В.А. 10 590,33 грн. компенсації за несвоєчасну виплату відшкодування шкоди, 400,00 грн. витрат на юридичну допомогу, а всього на загальну суму 10 990,33 грн.

Апеляційним судом під час розгляду справи в апеляційному порядку з'ясовано, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Львівської області від 30.12.2005р. винесено постанову про зупинення зведеного виконавчого провадження № 14/В-4 з виконання виконавчих документів щодо стягнення з ДП "Львіввугілля" на користь фізичних, юридичних осіб, Пенсійного фонду та держави боргу на загальну суму 26 022 248,00 грн. до закінчення терміну дії процедури погашення заборгованості ДП "Львіввугілля", визначеного Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Постановою начальника підрозділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 28.10.2009р. скасовано постанову від 30.12.2005р. про зупинення виконавчого провадження в частині стягнення з ДП "Львіввугілля" на користь Саїва В.А. 10 990,33 грн.

Фактичне виконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09.12.2005р. у справі № 2-1965 відбулося 19.11.2009р., що підтверджується платіжним дорученням від 19.11.2009р. № 1489 про перерахування 10 990,33 грн. на користь Саїва В.А., у зв'язку з чим державним виконавцем 20.11.2009р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа від 13.01.2006р. № 2-1965.

За рішенням Європейського суду з прав людини від 14.12.2010р. у справі "Ключка та інші проти Україна" на користь Саїва В.А. присуджено 690 євро запропонованої Урядом України компенсації (ex gratia) у вигляді відшкодування моральної шкоди за тривале невиконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09.12.2005р. При розгляді вказаної справи в Європейському суді з прав людини між заявником (Саїв В.А.) та Урядом України укладено декларацію про дружнє врегулювання викладених у заяві питань. При цьому у згаданій декларації Уряд України визнав надмірну тривалість виконання рішення національного суду у справі заявника (рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09.12.2005р.).

На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 14.12.2010р. з Державного бюджету України на особистий рахунок Саїва В.А. перераховано 7 565,11 грн., що еквівалентно 690 євро на день здійснення платежу, що підтверджується платіжним дорученням від 11.03.2011р. № 250.

Предмет позову у даній справі становить вимога про стягнення збитків, заподіяних державі, у вигляді понесених витрат зі сплати на користь Саїва В.А. моральної шкоди, присудженої останньому за рішенням Європейського суду з прав людини.

За приписами частини 4 статті 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" орган представництва, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006р. № 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"" є Міністерство юстиції України, зобов'язаний звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, зі змісту наведених правових норм вбачається, що держава Україна в особі Міністерства юстиції України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З огляду на положення статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, для застосування такої міри відповідальності як стягнення майнової шкоди (збитків) потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, у даному випадку після виплати особі на виконання рішення Європейського суду з прав людини присуджених сум у вигляді відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України до держави Україна переходить право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування у разі встановлення її вини в порушенні Україною міжнародних зобов'язань, а також причинного зв'язку між її діями та моральною шкодою, завданою таким порушенням.

За приписами статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакціях, чинних під час виконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09.12.2005р. у справі № 2-1965) виконавче провадження (як завершальна стадія судового провадження) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній під час виконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09.12.2005р. у справі № 2-1965).

Підставою для стягнення моральної шкоди з держави Україна на користь Саїва В.А. було рішення Європейського суду з прав людини, під час прийняття якого Урядом України було визнано надмірну тривалість виконання рішення у справі вказаного заявника (рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09.12.2005р. у справі № 2-1965). Тобто державою Україна не заперечується факт невиконання нею свого обов'язку щодо забезпечення своєму громадянину права на ефективний правовий захист, а саме: не було вжито органами державної влади України заходів, необхідних для виконання остаточного судового рішення.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, зведене виконавче провадження № 14/В-4 з виконання виконавчих документів щодо стягнення боргу з ДП "Львіввугілля" на користь фізичних, юридичних осіб, Пенсійного фонду та держави було зупинено на підставі постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Львівської області від 30.12.2005р., яка в частині стягнення з ДП "Львіввугілля" на користь Саїва В.А. 10 990,33 грн. була скасована згідно з постановою начальника підрозділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 28.10.2009р. через безпідставність зупинення виконавчого провадження з огляду на приписи статті 1, частини 2 статті 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Отже, із встановлених судами попередніх інстанцій обставин не вбачається наявності вини ДП "Львіввугілля" у тривалому невиконанні органами державної влади України рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09.12.2005р. у справі № 2-1965, винесеного на користь Саїва В.А., та причинного зв'язку між діями підприємства і моральною шкодою, заподіяною органами державної влади України внаслідок тривалого невиконання цього судового рішення.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 7 565,11 грн., що еквівалентно 690 євро, виплачених Саїву В.А. на підставі рішення Європейського суду з прав людини як відшкодування моральної шкоди, завданої діями держави Україна внаслідок тривалого невиконання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09.12.2005р. у справі № 2-1965.

Правова позиція зі спірних правовідносин викладена в постанові Верховного Суду України від 20.12.2010р. № 3-59гс10 у справі № 20/21, яка в силу статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою як для всіх судів України, так і для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить норму права, неоднакове застосування якої було підставою для прийняття Верховним Судом України вказаної постанови.

За приписами частини 3 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 цього Кодексу.

У разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення у відповідності до пункту 2 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції, які прийняті внаслідок порушення та неправильного застосування норм матеріального права, підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій приписів пункту 3.7. статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", статей 37, 39 Закону України "Про виконавче провадження" судова колегія вважає безпідставним, оскільки обов'язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень здійснюється лише щодо стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії, та щодо учасників розрахунків, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу". В свою чергу внесення юридичної особи, незалежно від форми власності, до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, не є підставою для зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень щодо стягнення з неї заборгованості, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії і не визначена Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

У відповідності до частини 4 статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Львіввугілля" задовольнити.

Рішення господарського суду Львівської області від 15.05.2012р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2012р. у справі № 5015/1616/12 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Стягнути з Міністерства юстиції України на користь Державного підприємства "Львіввугілля" 1 609,50 грн. судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова